Рішення № 137480723, 15.06.2026, Жашківський районний суд Черкаської області

Справа № 693/20/26

Провадження № 2/693/500/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15.06.2026р. м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області в особі судді Коцюбинської Ю.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Мілоан» Остапченко О.В. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №103973050, за умовами якого останній, безготівково на рахунок карти НОМЕР_1 , отримав від позивача грошові кошти (кредит) у розмірі 25 000 гривень строком на 340 днів, та зобов`язувався повернути дані кредитні кошти, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором.

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 68 095,24 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 24500,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 15062,47 грн; заборгованості по комісії за обслуговування у розмірі 14 000 грн; заборгованості за пенею (штрафом) у сумі 11 425,00 грн; сума інфляційного збільшення - 3 107,77 грн.

14.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 6537815, за умовами якого відповідачу, безготівково на рахунок карти НОМЕР_1 надано грошові кошти (кредит) у розмірі 10000,00 гривень строком на 345 днів, а останній зобов`язувався повернути дані кредитні кошти, сплатити комісію за видачу кредиту та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором.

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим з утворилась заборгованість в розмірі 24 324,42 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 10 000,00 грн; заборгованості по комісії за обслуговування у розмірі 8400,00 грн; заборгованості за пенею (штрафом) у сумі 5000,00 грн; сума інфляційного збільшення - 924,42 грн.

ТОВ «Мілоан» направляло на адресу відповідача досудові вимоги щодо дострокового стягнення заборгованості від 10.06.2026 року, які залишились без належного реагування. Враховуючи, що відповідач не виконує умови кредитних договорів, та має непогашену заборгованість, ТОВ «Мілоан» вимушене звернутись до суду за захистом своїх прав.

У зв`язку з вищевикладеним позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 103773050 від 15.01.20025 у розмірі 68095,24 грн, за договором № 6537815 від 14.02.2025 у розмірі 24 324,42 грн, судовий збір в сумі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 08.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказану ухвалу направлено відповідачу за місцем його реєстрації, проте до суду повернувся поштовий конверт з відмоткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд цивільної справи, судом надано можливості та достатньо часу ознайомитись з позовною заявою та надати свої заперечення, отже вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 2 ст. 275 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Відзив на позов від відповідача до Жашківського районного суду Черкаської області не надходив.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом установлено, що 15.01.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено Договір про споживчий кредит № 103973050 (індивідуальна частина), за умовами якого відповідачу надано кредит на наступних умовах: сума (загальний розмір) кредиту становить 25 000 гривень (п. 1.2.); кредит надається строком на 340 днів з 15.01.2025 року (п. 1.3.); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 21.12.2025 року (п. 1.4.); комісія за надання кредиту: 2500,00 гривень, яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1.); проценти за користування кредитом:протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів нараховуються за ставкою 110.00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (п. 1.5.3.); проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 220.00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. (пп.1 п. 1.5.4.). Нараховані згідно п.1.5.3. та 1.5.4. проценти за користування кредитом за весь строк кредитування складатимуть 40036.90 гривень (абз. 2 п. 1.5.4.). Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_2 (п. 2.1).

Договір про споживчий кредит № 103973050 від 15.01.2025 року укладений в електронній формі, за допомогою ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.

Також 15.01.2025 року ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту № 103973050, який містить інформацію, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на суму 25 000,00 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника, що підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім» вих. № 7/11575 від 06.06.2025.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором № 103973050 від 15.01.2025 року належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у сумі 68 095,24 грн яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 24500,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 15062,47 грн; заборгованості по комісії за обслуговування у розмірі 14 000 грн; заборгованості за пенею (штрафом) у сумі 11 425,00 грн; сума інфляційного збільшення - 3 107,77 грн.

14 лютого 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено Договір про споживчий кредит № 6537815 (індивідуальна частина) за умовами якого відповідачу надано кредит на наступних умовах: сума (загальний розмір) кредиту становить 10000,00 гривень (п.1.2.); кредит надається строком на 345 днів з 14.02.2025 року (п. 1.3.); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 25.01.2026 року (1.4.); комісія за надання кредиту: 2500,00 гривень, яка нараховується за ставкою 25,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (1.5.1.); проценти за користування кредитом: протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів 0,0010 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (п. 1.5.3.); протягом решти строку, починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів 0,0010 відсотків річних (абз. 1 п. 1.5.4.). Нараховані згідно п.1.5.3. та 1.5.4. проценти за користування кредитом за весь строк кредитування складатимуть 0,00 гривень (абз. 2 п. 1.5.4.). Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_2 (п. 2.1).

Договір про споживчий кредит № 65377815 від 14.02.2025 року укладений в електронній формі, за допомогою ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису, створеного за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 561738.

Також 14.02.2025 року ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту № 6537815, який містить інформацію, що надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на суму 10 000 грн., шляхом перерахування на банківську картку позичальника, що підтверджується листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім» вих. № 7/11640 від 06.06.2025 року.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши грошові кошти в кредит.

Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором № 6537815 від 14.02.2025 року належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 24 324,42 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 10 000,00 грн; заборгованості по комісії за обслуговування у розмірі 8400,00 грн; заборгованості за пенею (штрафом) у сумі 5000,00 грн; сума інфляційного збільшення - 924,42 грн.

Договори укладено в електронній формі, в Особистому кабінету Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби (п.6.1. Кредитного договору). Укладення договору є юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом відповідача, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки (п. 6.4. Кредитного договору). Укладений ТОВ «Міолан» з відповідачем договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. Кредитного договору).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідач пройшов реєстрацію в Інформаційно-телекомунікаційній системі веб-сайті ТОВ «Мілоан» https://miloan.ua/, через особистий кабінет надав всі необхідні дані для встановлення особи та оформлення договорів, та шляхом використання одноразових ідентифікаторів, підписав електронні Договори про споживчий кредит № 103973050 від 15.01.2025 року, № 6537815 від 14.02.2025 року, які містили усі істотні умови, і з якими відповідач ознайомилась до моменту укладання.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналізуючи надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що Договори про споживчий кредит № 103973050 від 15.01.2025 року, № 6537815 від 14.02.2025 року, укладені у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договорів позик та кредитних договорів, які регулюються Цивільним кодексом України.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, що регулюються ЦК України, Законом України «Про електрону комерцію», Законом України «Про електронний цифровий підпис» та Законом України «Про споживче кредитування»

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;.

Як встановлено судом, ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за кредитними договорами виконало та надало відповідачу кредитні грошові кошти, шляхом перерахування на банківські картки позичальника, номери яких зазначено в кредитних договорах та при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті.

У ході розгляду справи відповідач не оспорював факт укладання Договорів про споживчий кредит № 103973050 від 15.01.2025, № 6537815 від 14.02.2025, отримання кредитних коштів за даними договорами, а також невиконання ним зобов`язань щодо повернення кредитів.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором, і ході розгляду справи відповідачем не оспорювався.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даними договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, оскільки доказів повернення кредитів чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідачем не надано, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в загальному розмірі 39 562,47 гривень, з яких: за Договором про споживчий кредит № 103973050 від 15.01.2025 року в розмірі тіла кредиту 24500,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами 15062,47 грн; за Договором про споживчий кредит № 6537815 від 14.02.2025 року в загальному розмірі 10 000 гривень, що складається з: 10 000,00 гривень заборгованість за кредитом.

Щодо стягнення сум інфляційного збільшення за договором № 103973050 від 15.01.2025 у сумі 3 107,77 грн; за договором №6537815 від 14.02.2025 у сумі 924,423 грн 00 коп., суд зазначає наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, вважає, що в частині задоволення позову про стягнення сум інфляційного збільшення за договором № 103973050 від 15.01.2025 у сумі 3 107,77 грн; за договором №6537815 від 14.02.2025 у сумі 924,423 грн 00 коп., слід відмовити, оскільки позивачем не надано до суду розрахунку індексу інфляції за кожний місяць прострочення.

Щодо вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені (штрафів) за договором № 103973050 від 15.01.2025 у сумі 11 425, 00 грн; за договором №6537815 від 14.02.2025 у сумі 5000 грн 00 коп., суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

Згідно з ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Оскільки, ОСОБА_1 уклав договори про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 103973050 від 15.01.2025 та № 6537815 від 14.02.2025, тобто, у період дії в Україні воєнного стану, дія якого продовжена, то відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, пеня у сумі у сумі 11 425 грн 00 коп. та 5000 грн.00 коп. не повинна стягуватись з відповідача, а підлягає списанню позивачем.

При цьому, суд не може погодитися з законністю нарахування та стягнення комісії за обслуговування кредиту за договором № 103973050 від 15.01.2025 в сумі 14 000,00 грн. та договором № 6537815 від 14.02.2025 року у сумі 8400 грн.00 коп., оскільки вказана комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Наведений висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі №730/1100/15-ц, від 27 листопада 2019 року по справі №522/18855/16, від 19 лютого 2020 року по справі №756/8840/17-ц, які з огляду на вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування", до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено ч.5 ст.12 Закону України "Про споживче кредитування", умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15.

Таким чином, на підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

З урахуванням викладеного вище, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Міолан» за Договором про споживчий кредит № 103973050 від 15.01.2025 року в розмірі 49562 гривні 47 копійок, з яких: тіло кредиту 24500,00 грн; заборгованості за нарахованими процентами 15062,47 грн; за Договором про споживчий кредит № 6537815 від 14.02.2025 року в загальному розмірі 10 000 гривень, що складається з: 10 000,00 гривень заборгованість за кредитом.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п.п. 1,4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до вимог вказаної статті витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До позовної заяви представником позивача долучено довіреність ТОВ «Міолан» від 29.12.2025 р. про представлення інтересів ТОВ «Міолан» Остапенко О.В. та додано свідоцтво про заняття адвокатською діяльність № 4244/10 від 22.07.2010 та посвідчення адвоката.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Оскільки представником позивача не надано до позову документів, які підтверджують, що позивач оплатив адвокату послуги за надання правової допомоги з відміткою банку, позивачем не доведено, що він поніс витрати на оплату праці адвоката в розмірі 10 000 грн., тому в цій частині суд відмовляє в позові за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн., що підтверджується платіжними інструкцією № 271 від 19.12.2005, № 2 від 05.01.2026.

Статтею 141 ЦПК України установлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до приписів ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1427 грн. 57 коп.

Керуючись ст. ст. 16, 526-530, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (код ЄДРПОУ: 40484607, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська 17-21) суму заборгованості :

- за договором № 103973050 від 15.01.2025 у розмірі 39 562,47 грн;

- за договором № 6537815 від 14.02.2025 у розмірі 10 000,00 грн, а всього 49562 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят дві) гривні 47 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (код ЄДРПОУ: 40484607, адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська 17-21) судовий збір у розмірі 1427 (одна тисячі чотириста двадцять сім) гривень 57 копійок.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Ю. Д. Коцюбинська