Ухвала суду № 137479130, 17.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 755/16241/21

Провадження № 1-кс/369/1649/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву прокурора у кримінальному провадженні заступника начальника першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку із масовими протестами у 20132014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 про відвід судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 від розгляду кримінального провадження № 62021000000000485 від 03.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України,

в с т а н о в и в:

в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62021000000000485 від 03 червня 2021 року, складеного відносно ОСОБА_7 , обвинувачуваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України.

До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла заява прокурора у кримінальному провадженні заступника начальника першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку із масовими протестами у 20132014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 про відвід судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 від розгляду кримінального провадження № 62021000000000485 від 03.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України.

Подана заява мотивована тим, що в провадженні судді ОСОБА_5 перебуває вказане кримінальне провадження, при цьому ухвалою від 22.03.2023 обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні було повернуто прокурору. В подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 17.06.2024 за результатами розгляду апеляційних скарг прокурора, представника потерпілої, обвинуваченого та його захисника вказану ухвалу суду першої інстанції скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор у заяві зазначає, що хоча відповідно до усталеної судової практики скасування ухвали про повернення обвинувального акта прокурору саме по собі не є обставиною, яка виключає подальшу участь судді у розгляді кримінального провадження, однак, на його переконання, під час постановлення ухвали від 22.03.2023 суддя ОСОБА_5 фактично вже сформував власну позицію щодо обставин кримінального провадження та питань, пов`язаних із можливістю призначення обвинувального акта до судового розгляду. На думку сторони обвинувачення, після скасування зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції та направлення кримінального провадження на новий розгляд у суді першої інстанції можуть виникати обґрунтовані сумніви щодо неупередженості судді, оскільки подальший розгляд справи передбачатиме необхідність вирішення процесуальних питань, стосовно яких суддею раніше вже була висловлена правова позиція.

Крім того, прокурор посилається на те, що перебіг судових засідань у кримінальному провадженні в обов`язковому порядку фіксувався технічними засобами. У зв`язку з цим, на думку заявника, суддя може бути обізнаний зі змістом висловлювань обвинуваченого ОСОБА_6 , який під час судових засідань неодноразово допускав висловлювання на адресу судді, що, на переконання прокурора, мали образливий характер та з приводу яких головуючим робилися відповідні зауваження. Сторона обвинувачення вважає, що зазначені обставини можуть впливати на сприйняття суддею учасників кримінального провадження та викликати у стороннього спостерігача сумніви щодо його безсторонності під час подальшого розгляду справи.

В обґрунтування заявленого відводу прокурор посилається на положення пункту 4 частини першої статті 75 КПК України, відповідно до яких суддя не може брати участі у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості, а також на положення статті 80 КПК України щодо права сторін заявляти відвід за наявності передбачених законом підстав.

Також у заяві наведено посилання на положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Гаусшильдт проти Данії» та «Мироненко і Мартиненко проти України», відповідно до яких безсторонність суду оцінюється за суб`єктивним та об`єктивним критеріями, а також на пункт 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, згідно з яким суддя має заявити самовідвід у разі неможливості ухвалення об`єктивного рішення або якщо у стороннього спостерігача можуть виникнути сумніви щодо його неупередженості.

Посилаючись на наведені обставини та норми закону, прокурор просить задовольнити заяву про відвід судді ОСОБА_5 , відвести його від розгляду кримінального провадження № 62021000000000485 від 03.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України, та передати кримінальне провадження для визначення іншого складу суду в порядку, передбаченому ст. 35 КПК України.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлений відвід судді з мотивів, наведених вище.

Обвинувачений ОСОБА_6 подав письмові заперечення щодо заяви прокурора про відвід судді ОСОБА_5 , в яких просив відмовити у її задоволенні.

На обґрунтування своєї позиції зазначив, що на даний час йому не відомо жодних обставин, передбачених кримінальним процесуальним законом, які б виключали участь судді ОСОБА_5 у розгляді кримінального провадження або викликали обґрунтовані сумніви у його неупередженості.

Обвинувачений звернув увагу суду на те, що протягом тривалого часу саме сторона обвинувачення неодноразово ініціювала заявлення відводів суддям у даному кримінальному провадженні, внаслідок чого неодноразово змінювався склад суду та фактично змінювалися суди, які здійснювали розгляд справи. На його думку, такі дії свідчать про недовіру сторони обвинувачення до будь-якого судді, якому передається кримінальне провадження, та призводять до безпідставного затягування судового розгляду. Також обвинувачений зазначив, що апеляційним судом під час скасування ухвали про повернення обвинувального акта прокурору було вказано на необхідність продовження розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та вирішення заявлених стороною захисту клопотань. У зв`язку з цим, на його переконання, суддя ОСОБА_5 повинен продовжити підготовче судове провадження, надати оцінку всім заявленим сторонами клопотанням та прийняти відповідне процесуальне рішення. Крім того, обвинувачений вказав, що попередні самовідводи та відводи, які розглядалися у цьому кримінальному провадженні, фактично ґрунтувалися на тому, що відповідно до вимог законодавства та положень про автоматизовану систему документообігу суду дане кримінальне провадження мало бути передане саме судді ОСОБА_5 як судді, визначеному первинним автоматизованим розподілом справи. Посилаючись на наведені обставини, обвинувачений вважає заяву прокурора про відвід необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо заявленого відводу, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

Перелік підстав для відводу судді, передбачений ст.75 та ст.76 КПК України є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Положеннями ст. 80 КПК України розкрито поняття заяви про відвід, частиною 5 вказаної статті передбачено, що відвід повинен бути вмотивованим.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об`єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Пунктом 85 Коментарів до Бангалорських принципів поведінки суддів визначено, що сторони керуються афоризмом про те, що «правосуддя не лише має бути здійсненим, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, у разі, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним чином поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє відсутні докази чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінуючої зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу здійснення правосуддя.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, при оцінці безсторонності слід розмежовувати суб`єктивний та об`єктивний аспект.

У даному контексті, на думку ЄСПЛ, можна провести розмежування між суб`єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об`єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу.

Відповідно до п.12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради Європейських судів для Комітету міністрів Ради Європи «Про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів» від 01.01.2001 року незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При постановленні судових рішень щодо сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але із боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана. Одним із елементів довіри суспільства, в тому числі і учасників процесу до суду, є довіра складу суду вирішувати спір, що унеможливить в подальшому сумніватись у винесенні справедливого, законного та об`єктивного рішення суду.

Довіра з формуванням суспільної думки націлена на правомірні очікування з боку громадськості певної моделі поведінки від суддів, що втілюється в ефективному відправленні судочинства та виступає мірою реалізації завдань справедливого суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Мироненко та Мартенко проти України» вказав, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ наявність безсторонності має визначатися для дотримання п.1 ст.6 Конвенції за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечив суд відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім. ЄСПЛ звернув увагу на те, що, застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть бути підставою для сумніву в його безсторонності. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими. Поняття «інші обставини, які викликають сумнів у його неупередженості», є оціночними, використання яких залежить від правосвідомості особи, яка їх застосовує та з`ясовує їх сутність, виходячи зі свого внутрішнього переконання.

З системного аналізу вказаних положень вбачається, що особа, яка заявляє відвід судді, має навести конкретні обставини, які можуть викликати сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Водночас для того, щоб ці обставини лягли в основу заяви про відвід, вони повинні бути доведеними.

Вимога мотивувати відвід означає, що особа, яка його заявила, повинна викласти відомі їй обставини, з якими вона пов`язує необхідність усунення судді від участі у судовому провадженні. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не може бути підставою для відводу.

Запровадження законодавцем інституту відводу, унормованого в положеннях статей 75-83 Кримінального процесуального кодексу України, має на меті, в першу чергу, уникнення будь яких ризиків можливості порушення основних засад (принципів) кримінального провадження, задекларованих у статті 7 Кримінального процесуального кодексу України, якими є: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; повага до людської гідності; забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; таємниця спілкування; невтручання у приватне життя; недоторканність права власності; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім`ї; заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; забезпечення права на захист; доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; публічність; диспозитивність; гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами; розумність строків; мова, якою здійснюється кримінальне провадження, а також забезпечення гарантії дотримання декларованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод1950 року прав на судовий захист при зверненні особи до суду з метою їх реалізації.

У зв`язку з цим було визначено перелік випадків, за наявності яких може виникати можливість порушення наведених принципів та гарантій, які було унормовано, зокрема, у статтях 75, 76 Кримінального процесуального кодексу України.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2023 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62021000000000485 від 03.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України, було повернуто прокурору на підставі ч. 3 ст. 314 КПК України у зв`язку з невідповідністю обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону.

Постановляючи зазначену ухвалу, суддя ОСОБА_5 виходив із того, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки за викладеними в ньому фактичними обставинами кримінального правопорушення обвинувачення стосувалося, серед іншого, постановлення ОСОБА_6 судового рішення щодо ОСОБА_8 , однак останній не був зазначений у обвинувальному акті як потерпілий та щодо нього були відсутні анкетні відомості, які відповідно до вимог кримінального процесуального закону мають міститися в обвинувальному акті.

Крім того, судом було звернуто увагу на зміст викладених в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення. Суд зазначив, що прокурором при описі обставин кримінального провадження використано формулювання про те, що окремими працівниками органів внутрішніх справ були складені «завідомо неправдиві офіційні документи» та внесені «завідомо неправдиві відомості», хоча зазначені особи не є обвинуваченими у даному кримінальному провадженні та щодо них відсутні будь-які судові рішення, які набрали законної сили та встановлювали б вчинення ними відповідних кримінально караних діянь.

У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що наведене формулювання обвинувачення не узгоджується із принципом презумпції невинуватості, закріпленим статтею 62 Конституції України, статтею 17 КПК України та пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки фактично містить твердження про вчинення злочину особами, які не є обвинуваченими у даному кримінальному провадженні.

Також в ухвалі зазначалося, що обвинувальний акт містить опис дій інших осіб, які не є обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, однак не містить відомостей щодо виділення матеріалів стосовно таких осіб в окреме провадження або прийняття прокурором чи судом інших процесуальних рішень щодо них, що, на думку суду, свідчило про невідповідність обвинувального акта вимогам статей 291 та 337 КПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 червня 2024 року було розглянуто апеляційні скарги прокурора, представника потерпілої, обвинуваченого та його захисника на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2023 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62021000000000485 від 03.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України, було повернуто прокурору.

Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду встановила, що підставою для повернення обвинувального акта суддя ОСОБА_5 визначив дві обставини: відсутність в обвинувальному акті відомостей про ОСОБА_8 як потерпілого та його анкетних даних, а також викладення в обвинувальному акті відомостей про дії інших осіб, які не є обвинуваченими у даному кримінальному провадженні, що суд першої інстанції розцінив як порушення принципу презумпції невинуватості. Дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону. Апеляційний суд звернув увагу на те, що відповідно до ст. 55 КПК України статус потерпілого виникає лише за наявності відповідної заяви особи або її залучення до провадження як потерпілого у встановленому законом порядку. Із матеріалів кримінального провадження вбачалося, що ОСОБА_8 у цьому провадженні був допитаний як свідок, а відомості про набуття ним статусу потерпілого відсутні. Також не встановлено факту подання ним заяви про вчинення щодо нього кримінального правопорушення чи заяви про залучення його до провадження як потерпілого.

У зв`язку з цим апеляційний суд зазначив, що відсутність в обвинувальному акті анкетних відомостей ОСОБА_8 не свідчить про його невідповідність вимогам п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України та не може бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору. Колегія суддів окремо зауважила, що у разі необхідності з`ясування процесуального статусу зазначеної особи суд першої інстанції мав можливість вирішити це питання під час підготовчого судового засідання шляхом застосування положень ч. 7 ст. 55 КПК України, а не шляхом повернення обвинувального акта. Крім того, апеляційний суд визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про порушення принципу презумпції невинуватості. Колегія суддів зазначила, що відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими за результатами досудового розслідування. Зі змісту обвинувального акта вбачалося, що прокурором були викладені обставини, які, на його переконання, мали значення для формування обвинувачення щодо ОСОБА_6 , у тому числі відомості про дії окремих працівників органів внутрішніх справ та складені ними документи, які, за версією сторони обвинувачення, стали частиною механізму вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Апеляційний суд наголосив, що саме по собі зазначення в обвинувальному акті прізвищ, посад та дій інших осіб не означає визнання їх винними у вчиненні злочину та не порушує гарантований Конституцією України і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод принцип презумпції невинуватості. Наведені обставини становлять виклад фактичної сторони обвинувачення та є реалізацією прокурором обов`язку сформулювати обвинувачення відповідно до вимог кримінального процесуального закону. У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а тому у суду першої інстанції були відсутні передбачені законом підстави для його повернення прокурору. З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 березня 2023 року та призначення нового розгляду в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового провадження, вказавши на необхідність розгляду заявлених стороною захисту скарги на обґрунтованість підозри та клопотання про закриття кримінального провадження.

Зі змісту ухвали від 22.03.2023 убачається, що суддя ОСОБА_5 не досліджував питання доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_6 , не здійснював оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості чи достатності для ухвалення вироку, а перевіряв обвинувальний акт виключно на предмет його відповідності вимогам кримінального процесуального закону в межах повноважень суду під час підготовчого судового засідання. Більше того, в мотивувальній частині ухвали суд прямо зазначив, що не вдається до вирішення питань, які підлягають вирішенню під час судового розгляду по суті обвинувачення, а лише перевіряє обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК України.

За наслідками такої перевірки суд дійшов висновку про необхідність повернення обвинувального акта прокурору для усунення встановлених, на думку суду, недоліків, а інші заявлені сторонами клопотання залишив без розгляду.

Як на підстави відводу прокурор посилається на ухвалу судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.03.2023 про повернення обвинувального акта прокурору, яка була скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 17.06.2024, а також на твердження про нібито сформовану суддею позицію щодо кримінального провадження та можливий вплив попереднього розгляду справи на його неупередженість.

Однак суд зазначає, що ухвала від 22.03.2023 була постановлена суддею в межах процесуальних повноважень, прямо визначених ст. 314 КПК України, відповідно до яких суд у підготовчому судовому засіданні уповноважений перевіряти обвинувальний акт на відповідність вимогам ст. 291 КПК України та приймати одне з процесуальних рішень, передбачених законом. Здійснення суддею такої процесуальної діяльності є реалізацією його функцій щодо попереднього судового контролю та не може ототожнюватися із наперед сформованою оцінкою винуватості особи або упередженістю щодо сторін кримінального провадження.

Сам факт прийняття суддею процесуального рішення, яке у подальшому було скасовано судом апеляційної інстанції, не є і не може бути підставою для висновку про його неупередженість, оскільки перегляд судових рішень у апеляційному порядку є звичайним елементом механізму судового контролю та забезпечення законності судових рішень. Апеляційний суд при скасуванні ухвали від 22.03.2023 не встановив обставин, які б свідчили про наявність у діях судді ознак упередженості, заінтересованості або порушення принципу безсторонності.

Доводи заявника про те, що суддя нібито вже сформував свою позицію у справі, є припущеннями і не підтверджені конкретними фактичними даними. Оцінка суддею процесуальних документів у межах підготовчого провадження не є остаточною правовою оцінкою обставин кримінального правопорушення і не створює процесуальної чи фактичної залежності судді при подальшому розгляді справи по суті.

Також посилання на можливий психологічний вплив щодо змісту висловлювань учасників процесу не можуть визнаватися об`єктивними підставами для відводу, оскільки ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами, які б свідчили про наявність особистої заінтересованості судді або неможливість здійснення ним правосуддя безсторонньо.

На переконання суду, наведені прокурором, аргументи не є підставою для відводу судді в розумінні приписів ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України. З доводів заяви прокурора не простежується будь-яка залежність чи взаємозв`язок, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість чи необ`єктивність судді.

За таких обставин суд дійшов висновку, що обставини, зазначені заявником у заяві про відвід судді ОСОБА_5 , не доводять про існування обставин, що викликають сумніви в неупередженості та об`єктивності судді. Інших підстав, які б викликали сумніви у неупередженості або об`єктивності судді при здійсненні правосуддя у даній справі, заявником не наведено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 75-76, 80-81 КПК України, суд

у х в а л и в:

в задоволенні заяви прокурора у кримінальному провадженні заступника начальника першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку із масовими протестами у 20132014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 про відвід судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_5 від розгляду кримінального провадження № 62021000000000485 від 03.06.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя - ОСОБА_1