Рішення № 137477945, 04.06.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/25976/25

Провадження № 2/161/74/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Пахолюка А.М.,

при секретарі Корнійчук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Луцької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав, третя особа - Виконавчий комітет Луцької міської ради як орган опіки та піклування.

Свій позов мотивує тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.06.2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. В шлюбі народилася одна дитина, син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що відповідач ніяким чином не піклується про сина з 2011 року, не проявляє зацікавленості в його подальшій долі, не цікавиться станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, не спілкується з ним, проживає за кордоном.

Крім того, посилається на те, що він є військовослужбовцем та перебуває на службі у ЗСУ та на даний час, син залишився без законного представника та батьківського піклування.

На підставі наведеного, просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відзиву на адресу суду від відповідача не надходило.

Ухвалою суду від 06.01.2026 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі та розпочато підготовче провадження у справі.

Протокольною ухвалою суду від 20.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

До даного судового засідання позивач та його представник подали заяви про розгляд справи без їх участі. В попередніх судових засіданнях позовну заяву підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні до викладених у позові. Просили позов задовольнити. Крім того, позивач, підтвердив, що на даний час, неповнолітній син фактично проживає з бабусею, матір`ю позивача, оскільки, він перебуває на військовій службі та фактично син позбавлений батьківського піклування, а вирішення даного спору в його користь, надасть можливість звільнитися з військової служби як батька-одинака. Разом з тим, зазначив, що утриманням сина повністю займався сам, відповідач, будь-яких коштів не надала, разом з тим, з вимогою про стягнення аліментів з відповідача на утримання сина до суду він не звертався.

Представник третьої особи також до судового засідання подала заяву про розгляд справи без її участі. В попередніх судових засіданнях позовну заяву підтримала, висновок служби у справах дітей про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав та висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього ОСОБА_1 підтримала повністю. Крім того, суду пояснила, що служба у справах дітей мала розмову з відповідачем по телефону та остання підтвердила, що не підтримує жодних стосунків із сином, не надає кошти на утримання та не проти того, щоб її позбавили батьківських прав.

Відповідач подала заяву про розгляд справи без її участі, при вирішенні даного спору покладалась на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків у попередньому судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.06.2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 12).

В шлюбі народилася одна дитина, син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 10.11.2023 року у справі №40/1944/22.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

В оцінці доводів сторін, суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній справі, звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що відповідач тривалий час на постійній основі проживає за кордоном, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина, не спілкується з ним, не приймає участь у його матеріальному утриманні, створила іншу сім`ї та не має наміру змінити своє відношення до своїх обов`язків. Відповідач проявляє свою байдужість до сина, не цікавиться ні його здоров`ям, ні моральним чи психологічним станом, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини, як складову виховання; не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення та є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).

Позивач є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі в лавах ЗСУ, відповідач ОСОБА_2 фактично не здійснює утримання неповнолітнього сина, оскільки, проживає за кордоном з 2011 року. Безпосередньо, на даний час, син сторін проживає з бабусею, матір`ю позивача ОСОБА_4 .

Дана обставина підтверджується заявами відповідача від 11.09.2012 року та 11.11.2025 року, в яких ОСОБА_2 підтвердила, що їх син виховується та проживає з народження разом з батьком та перебуває на його повному утриманні. Навчання, оплата всіх витрат (включаючи транспортний витрати, проживання, харчування, медичне обслуговування та інші витрати) неповнолітнього сина повністю забезпечує та фінансує його рідний батько ОСОБА_1 . За період з 14.01.2011 року по теперішній час ОСОБА_1 жодних коштів від відповідача не отримував (а.с. 19-20).

Відповідно листа від 04.12.2025 року КЗ ЗСО «Луцький ліцей №24 ЛМР» встановлено, що за період навчання з 2-го по 4-й клас, слів класовода ОСОБА_5 батько, ОСОБА_1 , відвідував родинні свята, приходів на батьківські збори. Мати, ОСОБА_6 ніколи не цікавилася успіхами сина, не відвідувала батьківських зборів, виховних заходів та спілкувалися з іншими вчителями.

3 8-9 клас класним керівником була ОСОБА_7 . За її словами, мати ОСОБА_6 не відвідувала батьківських зборів, виховних заходів, не спілкувалися з іншими вчителями предметниками (а.с. 21).

Відповідно листа КНП «ЦПМД ЛТГ» встановлено, що дитина постійно зверталась за медичною та профілактичною допомогою з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 жодного разу з дитиною в медичний заклад не зверталась, участі у лікувальному процесі не приймала (а.с. 22).

Також, підтвердженням вищезазначених обставин є показання свідків, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , що є сусідами за місцем проживання родини позивача по АДРЕСА_1 .

Зокрема, свідок ОСОБА_8 суду показав, що маму неповнолітнього ОСОБА_1 бачив лише 2-3 рази в той період, коли позивач та відповідач ще жили разом. З тих пір, відповідача не бачив.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суду показали, що взагалі не бачили відповідача за місцем проживання позивача та його сина, натомість бачили з дитиною лише позивача та його матір ОСОБА_4 .

Разом з тим, всі свідки зазначили, що не були в близьких стосунках з родиною позивача та в гості один до одного не ходили.

Судом також, була заслухала думка неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який суду пояснив, що проживає разом з татом та бабусею від народження, маму взагалі не пам`ятає, оскільки, остання ні разу не приїжджала та не виходила з ним на зв`язок, тому відчуває образу на маму.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до висновку Служби у справах дітей Луцької міської ради від 12.02.2026 року №23, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.02.2026 року №108-1, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , служба у справах дітей вважає доцільним (а.с. 64-66).

Даним висновком встановлено, що матір неповнолітнього ОСОБА_1 самоусунулась від виховання сина , з її слів, вона тривалий час не проживає разом з сином, не бере участі у його вихованні, матеріальному утримані та не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав. Також, зі слів бабусі дитини ОСОБА_4 встановлено, що її онук постійно проживав з її сином, позивачем у справі та нею, однак, в жовтні 2025 року її син ОСОБА_1 був призваний на військову службу в ЗСУ, внаслідок чого її онук залишився без законного представника та батьківського піклування. Відтак, служба у справах дітей, враховуючи найкращі інтереси неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 (а.с. 64-66).

Аналізуючи зазначені докази, суд приходить до висновку, що у діях відповідача наявні факти ухилення від належного виконання своїх батьківських обов`язків.

Однак, вирішуючи питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, суд, вважає за необхідне зазначити наступне.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).

В ході розгляду справи, відповідачем направлено на адресу суду заяви, за змістом яких, вона при вирішенні справи, покладалася на розсуд суду, водночас, не висловила згоди бути позбавленою батьківськи прав (а.с. 79, 103).

Разом з тим, судом під час розгляду справи, не встановлено обставин свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, не надано доказів та пояснень, що стали реальною підставою для відсутності матері в житті сина.

Таким чином, незважаючи на те, що матір дитини на позбавлення її батьківських прав не погоджувалась, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для позбавлення її батьківських прав, як виключної міри, так як вважає, що поведінку ОСОБА_2 можливо змінити у кращу сторону.

З цих підстав, суд не бере до уваги висновок Служби у справах дітей Луцької міської ради від 12.02.2026 року №23, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Крім того, як зазначалося вище, позивач є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі у Збройних Силах України з жовтня 2025 року.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме п. 12 встановлює звільнення із військової служби військовослужбовців, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав відповідача, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, та підтвердив в судовому засіданні, що задоволення даного позову є підставою для звільнення його із військової служби.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі №725/9013/25.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що в даному випадку, позов про позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина, фактично пред`явлений військовослужбовцем під час мобілізації на особливий період з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки та звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом з тим, суд враховує, що до моменту призову на військову службу під час мобілізації, позивач протягом більше 10 років, не звертався до суду з позовами про стягнення аліментів з відповідача, визначення місця проживання дитини з ним та позбавлення батьківських прав матері неповнолітнього ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність між сторонами спору про право та мету подання даного позову не пов`язану з інтересами дитини.

Таким чином, позивач у цій справі, на думку суду, намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Водночас, в ході розгляду справи, позивач не надав суду переконливих пояснень доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, які б відповідали саме інтересам дитини.

Крім того, сам неповнолітній син сторін ОСОБА_11 , вказуючи, що мама самоусунулась від його виховання у минулому, не зміг пояснити чому не ініціював це питання перед батьком або самостійно до моменту мобілізації останнього. Оцінюючи думку дитини, у даному випадку, суд враховує, що ОСОБА_12 майже досяг 18-річного віку, а відтак, здатний об`єктивно та аргументовано пояснити свою позицію в суді.

Таким чином, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і судом встановлено реальну мету звернення позивача з даним позовом, вважає за необхідне відмовити в задоволенні даного позову, при цьому попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання її неповнолітньої дитини ОСОБА_1 та покласти на органи опіки та піклування Луцької міської ради обов`язок по контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись, ст. ст.10, 12, 28, 77, 81, 89, 141, 142, 280-284, 354 ЦПК України, на підставі ст. 51 Конституції України, ст.ст.7, 19, 24, 54, 56, 160, 161, 164, 165, 166 Сімейного кодексу України,Закону України «Про охорону дитинства», -

у х в а л и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Луцької міської ради як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

Попередити відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання її неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Покласти на виконавчий комітет Луцької міської ради, як орган опіки та піклування, обов`язок по контролю за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа Виконавчий комітет Луцької міської ради, код ЄДРПОУ 04051327, адреса місцезнаходження: 43025, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького, 19.

Повне рішення складено 15 червня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області А.М. Пахолюк