Рішення № 137477876, 17.06.2026, Ковельський міськрайонний суд Волинської області

Справа № 159/1696/26

Провадження № 2/159/1600/26

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Смалюха Р.Я., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», від імені якого діє представник Міньковська Анастасія Володимирівна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»(далі - позивач або кредитор або позикодавець або ТОВ «ФК «Позика») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач або боржник або позичальник або ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість за кредитним договором № 34546268 від 22.11.2021 (далі - кредитний договір) в розмірі 15540,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 22.11.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та відповідачем укладено договір кредитної лінії № 34546268 за умовами якого відповідачу надано кредит в розмірі 4200,00 грн.

01.09.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика»уклали договір факторингу № 01092025/1 за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № 34546268 від 22.11.2021.

Станом на день формування позовної заяви у позичальника існує заборгованість за кредитним договором у розмірі 15540,00 грн., яка складається з 4200,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 11340,00 грн заборгованості за процентами.

Оскільки на даний час відповідач заборгованість не погасив, керуючись статями 11, 16, 526, 525, 530, 625, 610, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просить стягнути борг у судовому порядку.

Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Відповідач позовні вимоги ТОВ «ФК «Позика» не визнає у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Свою позицію відповідач обґрунтовує наступними аргументами викладеними у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідач вказує, що позивач на обґрунтування набуття права вимоги надав Договір факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 та Акт приймання-передачі реєстру прав вимог, проте не долучив Акт приймання-передачі документації та інформації щодо позичальників, складання якого прямо передбачено п. 5.1.1 та Додатком № 2 до цього Договору. Відповідно до ст. 512, 514, 516, 1077, 1082 Цивільного кодексу України (ЦК України), новий кредитор повинен довести перехід права вимоги первинними документами. За відсутності такого акта позивач не довів факту передачі йому електронних доказів, унікальних кодів підпису, технічних логів ідентифікації та первинних даних розрахунку боргу.

Також відповідач наголошує, що ключові докази позивача (Довідка про ідентифікацію клієнта, розрахунок заборгованості, лист платіжного сервісу) створені у вересні-жовтні 2025 року, тобто через майже чотири роки після ймовірного укладення кредитного договору (22.11.2021). Ці документи є односторонніми, внутрішніми документами первісного кредитора, а не незалежними первинними доказами, сформованими в момент виникнення правовідносин.

Крім того, відповідач повністю заперечує факт укладення нею кредитного договору. Зазначає, що номер телефону НОМЕР_1 , на який нібито направлявся одноразовий ідентифікатор 817594, їй не належить і ніколи не належав. Водночас у позовній заяві позивач вказує інший її номер - НОМЕР_6. До справи не додано довідки від мобільного оператора чи первинних технічних логів системи, які б підтверджували доставку SMS-повідомлення чи прив`язку вказаного номера та ІР-адреси до відповідача. Відповідач стверджує, що позивач неправомірно перекладає на неї свій процесуальний обов`язок із доказування цих фактів.

Також відповідач звертає увагу суду на очевидні неточності в документах: у реквізитах клієнта вказано адресу реєстрації в м. Ковелі, але з поштовим індексом 04008, що є сумнівним і підриває доводи позивача про безсумнівну ідентифікацію. Також у документах позивача містяться суперечності щодо строку кредитування та розміру реальної річної процентної ставки крім того, наявні розбіжності в номері самого договору факторингу.

На переконання відповідача лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 24.10.2025 підтверджує лише транзакцію на картку з маскою НОМЕР_2 , проте не містить даних про власника картки та не підтверджує, що вона належала відповідачу або що кошти були фактично їй зараховані.

На переконання відповідача наданий розрахунок боргу є одностороннім документом, який не підтверджується випискою банку щодо руху коштів. Щоденне нарахування 126,00 грн, яке сформувало 11340,00 грн процентів при тілі кредиту 4200,00 грн, не підкріплене належними доказами безспірного погодження відповідачем Додатка № 1 до кредитного договору.

Водночас заперечуючи в повному обсязі позовні вимоги відповідач не заперечує в повному обсязі розмір витрат на правничу допомогу, яку поніс позивач, зазначаючи лише щодо її неспівмірності. Відповідач просить суд відмовити у стягненні 5500,00 грн витрат на правничу допомогу, оскільки справа є типовою (шаблонною), розглядається у спрощеному порядку, а заявлений розмір витрат є явно завищеним та неспівмірним зі складністю справи і ціною позову.

Позивач у відповіді на відзив стверджує, що 22.11.2021 між первісним кредитором ТОВ «ФК «Ірбіс» та відповідачем укладено договір № 34546268 через онлайн-сервіс KUMO з дотриманням принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України) та вимог Закону України «Про електронну комерцію». Ідентифікація клієнта відбулася 22.11.2021 о 12:13:13, договір підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора 817594, який був надісланий на номер телефону НОМЕР_3 . Відповідач особисто внесла свої паспортні дані та реквізити картки; паспорт відповідача є чинним. Позивач вказує, що відповідач не надала суду доказів втрати телефону чи доступу сторонніх осіб до СМС, відтак договір є укладеним.

Щодо доведеності перерахування кредитних коштів, то позивач зазначає, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки були здійснені шляхом переказу коштів через платіжну установу ТОВ «Універсальні платіжні рішення». На підтвердження цього надано лист від 24.10.2025, згідно з яким 22.11.2021 о 12:13:14 кошти у сумі 4200,00 грн були перераховані на платіжну картку НОМЕР_2 (номер транзакції 120945795). Оскільки інформація про банківський рахунок становить банківську таємницю (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), позивач подав клопотання про витребування виписки щодо руху коштів у АТ КБ «ПриватБанк».

Щодо розміру нарахованих процентів, то позивач зазначає, що згідно з п. 3.2, 5.11 договору, відсотки нараховуються за фіксованою пільговою ставкою, а після її закінчення - за стандартною ставкою 3% за кожен день користування. Відповідач не повернула кредит у встановлений строк, тому заборгованість станом на дату подання позову складає 15540,00 грн (де 4200,00 грн - тіло кредиту, 11340,00 грн - відсотки), що відповідає вимогам ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Наданий розрахунок боргу є належним доказом, тоді як відповідач жодних платежів не здійснювала та доказів погашення не надала.

Щодо законності відступлення права вимоги та неповідомлення боржника, то позичач зазначає, що відповідно до ст. 512, 514 ЦК України, 01.09.2025 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ТОВ «ФК «Позика» укладено Договір факторингу, за яким право вимоги перейшло до позивача в повному обсязі, що підтверджується Витягом з Додатка № 1 та Актом приймання-передачі. Позивач зазначає, що згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора здійснюється без згоди боржника; неодержання повідомлення про заміну кредитора не звільняє відповідача від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Ухвалою від 24.03.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд (зберігання) справи вирішив здійснювати у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Ухвалу про відкриття провадження у справі, повістку про виклик, та інші процесуальні документи відповідач отримав в Електронному кабінетів системі ЄСІТС у якій має зареєстрований кабінет.

Про розгляд справи судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позивач та відповідач повідомлені у спосіб передбачений Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).

Ухвалою від 07.04.2026 суд задовольнив клопотання позивача та витребував у АТ КБ «Приват Банк» докази, що становлять банківську таємницю, що стосуються належності платіжної карти відповідачу та зарахування на неї кредитних коштів.

08.05.2026 до суду надійшла відповідь за АТ КБ «Приват Банк» із запитуваною судом інформацією.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів звукозапису не проводилася.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, яка може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершується розгляд справи у яке не з`явились всі учасники такої справи (постанова КЦС ВС від 30.09.2022 у справі №761/38266/14).

Вивчивши матеріали справи суд встановив такі обставини.

22.11.2021 між кредитором та позичальником укладено Договір про надання фінансового кредиту № 34546268. За умовами кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит у розмірі 4200,00 грн (п. 3.1). Процентна ставка за користування кредитом становить 3 % (п. 3.2).

Протягом пільгового періоду застосовується пільгова процентна ставка (знижка), яка дорівнює 3 % у день (п. 2.6, 3.2.1, 5.11.1). З наступного дня після закінчення пільгового періоду настає стандартний період, протягом якого застосовується стандартна процентна ставка, що також становить 3 % за кожен день користування кредитом (п. 2.9, 2.10, 3.2.2).

Кредит надається строком на 90 календарних днів (із розрахунку 30 днів пільгового періоду (п. 3.2.1) та 60 днів стандартного періоду (п. 3.2.2). Дата остаточного повернення кредиту визначена 20.02.2022 (п. 4.2).

Строк кредитування може бути продовжений (позичальник може повторно скористатися пільговим періодом), якщо позичальник сплатить проценти за користування кредитом не пізніше 3-х днів після останнього дня попереднього пільгового періоду, шляхом укладення додаткового договору (п. 4.4). У разі закінчення строку кредитування позичальник має право подати заявку на його продовження, яка задовольняється на розсуд кредитора шляхом укладення додаткового договору (п. 11.4).

У разі прострочення на вимогу кредитора позичальник також зобов`язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми (п. 9.3).

В умовах договору прямо передбачено право кредитора передати, переуступити або відступити свої права та права вимоги за цим договором іншій особі у будь-який час без згоди (та попередньої згоди) боржника на це (п. 7.3.6).

У реквізитах кредитного договору зазначені серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП), адреса реєстрації, адреса фактичного проживання, номер телефону, адреса електронної пошти позичальника. Договір укладено в електронній формі шляхом прийняття пропозиції (акцепту) та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором (п. 1.8). З боку позичальника договір підписано електронним підписом з ідентифікатором "817594", з боку кредитора - "9wlk7kc8".

Невід`ємним додатком до кредитного договору є Додаток № 1 «Графік погашення боргу». Істотними умовами цього додатка є встановлений графік платежів, визначена реальна річна процентна ставка у розмірі 1095 % та загальна вартість кредиту, що становить 15 540,00 грн. Додаток підписаний сторонами із застосуванням електронних підписів (ідентифікатор позичальника "817594", кредитора - "9wlk7kc8").

Довідкою про ідентифікацію клієнта від 01.09.2025 підтверджується ідентифікація позичальника шляхом відправки одноразового ідентифікатора "817594" на мобільний номер та надання номера банківської карти.

Довідкою ТОВ «Українські платіжні рішення» №3152_251024113521 від 24-10-2025, підтверджується, перерахування позичальнику 4200,00 грн 22.11.2021, на карту НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 120945795, призначення платежу: зарахування 4200 грн на карту НОМЕР_2 .

Відповіддю АТ «КБ «Приват Банк» від 28.04.2026 наданої на ухвалу суду підтверджується, що банківська карта НОМЕР_4 видана на ім`я ОСОБА_1 , а банківською випискою про рух коштів за вказаною картою підтверджується зарахування 22.11.2021 на карту коштів в розмірі 4200,00 грн.

У розрахунку заборгованості станом на 01.09.2025 зазначено, що за період з 22.11.2021 по 20.02.2022 позичальнику було нараховано процентів на загальну суму 11 340,00 грн (щоденно нараховувалося по 126,00 грн відсотків). 22.11.2021 позичальнику видано кредитні кошти в розмірі 4 200,00 грн. Заборгованість станом на 01.09.2025 складає 15 540,00 грн, з яких: 4 200,00 грн - тіло кредиту, 11 340,00 грн - проценти.

Нарахування процентів припинилося 20.02.2022 (відповідно до останнього запису в таблиці розрахунку).

З розрахунку видно, що позичальник жодних платежів у рахунок погашення кредиту не здійснював.

01.09.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено Договір факторингу № 01092025/1, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення (п. 2.1).

Перехід від клієнта до фактора прав вимоги відбувається в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників та набуває всіх прав щодо боржників (п.4.1).

Копією витягу з Додатка №1 до договору факторингу, підтверджується підписання сторонами Реєстру прав вимоги у якому міститься право вимоги до відповідача за кредитним договором в розмірі 15540,00 грн з яких 4200,00 грн тіла кредиту та 11340,00 грн процентів.

01.09.2025 сторони договору підписали Акт приймання-передачі реєстру прав вимоги до договору факторингу.

Випискою з ЄДР від 19.01.2024 підтверджується здійснення позивачем діяльності у виді інших фінансових послуг, інших видів кредитування (квед 64.99, 64.92).

Розглянувши та оцінивши подані учасниками справи обґрунтування та заперечення позовних вимог, пояснення та докази, суд дійшов висновку, що спір у справі виник у сфері договірних правовідносин, а саме щодо виконання грошових зобов`язань за кредитним договором.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами регулюються Цивільним Кодексом України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до положень ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У справі № 561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 р. у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 р. у справі №127/33824/19.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» в редакції на момент укладення кредитного договору, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Чинне законодавство України, зокрема Закон України «Про електронну комерцію» та Цивільний кодекс України, не містить вичерпного чи чітко визначеного переліку документів, наявність яких є єдино можливою підставою для підтвердження факту підписання договору за допомогою одноразового ідентифікатора.

За таких обставин, керуючись принципами цивільного судочинства, суд вирішує питання про укладення договору шляхом оцінки всієї сукупності наданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням.

Позивачем надано належний та допустимий доказ - довідку про ідентифікацію клієнта. Цей документ процесуально підтверджує алгоритм дій, а саме: генерацію та відправку одноразового ідентифікатора (SMS-коду) на мобільний номер телефону, що використовувався під час реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі.

Матеріали справи свідчать, що у тексті кредитного договору № 34546268 від 22.11.2021 року чітко зазначені персональні дані відповідача, які дають змогу його однозначно ідентифікувати: - повне найменування (ПІБ); - серія та номер паспорта (або ID-картки); - реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП); - офіційне місце проживання/реєстрації.

Аргумент відповідача про те, що мобільний номер, на який було надіслано одноразовий ідентифікатор, йому не належить, є юридично та фактично необґрунтованим.

По-перше, законодавство України не встановлює обов`язку громадян набувати право на користування номерами мобільного зв`язку виключно після пред`явлення документів, що посвідчують особу (персоніфікований зв`язок). По-друге, громадяни є вільними у своєму праві володіти та користуватися декількома номерами телефонів різних операторів одночасно. Відсутність реєстрації SIM-карти на ім`я відповідача не спростовує факт користування нею під час укладення правочину.

Ключовим фактором, що підтверджує як факт укладення договору, так і його повний акцепт з боку позичальника, є реальний рух коштів.

Судом встановлено та підтверджено банківською випискою, що кредитні кошти в розмірі 4200 грн були успішно зараховані на картковий рахунок, відкритий на ім`я відповідача. Оскільки доступ до банківської картки та рахунку має виключно його володілець (відповідач), отримання та подальше розпорядження цими коштами свідчить про прийняття умов договору (схвалення правочину).

Враховуючи зазначені обставини в сукупності, суд дійшов висновку, що договір про надання кредиту № 34546268 від 22.11.2021 підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором «817594», який був власноручно введений відповідачем для електронного підпису. Зазначений підпис підтверджує, що відповідач ознайомився та погодився з усіма умовами договору. Отже, сторони погодили усі істотні умови та уклали в належній формі кредитний договір.

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Отже, відповідач за допомогою електронних засобів, доступ до яких був отриманий ним особисто і за власною ініціативою, ознайомився з усіма умовами кредитного договору, мав достатньо часу і можливостей для такого ознайомлення, погодив ці умови, а отже, взяв на себе передбачені договором зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 3 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина 1 статті 1078 Кодексу).

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з матеріалами справи, ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклали договір факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025 року.

Сторони скористалися своїм правом на свободу договору та чітко регламентували момент, з якого відступлене право вимоги переходить до нового кредитора.

За умовами зазначеного правочину, право вимоги переходить до нового кредитора не з моменту фактичної передачі повного пакета документів за кредитними договорами й не з моменту здійснення розрахунків (сплати коштів) за відступлення, а виключно з моменту підписання сторонами Реєстру прав вимоги (п. 4.1).

Аргументи відповідача про те, що позивач не набув права вимоги через відсутність (або недолучення до матеріалів справи) Акта приймання-передачі документації та інформації щодо позичальників, є юридично неспроможними та суперечать суті зобов`язальних правовідносин.

Невиконання або неналежне виконання обов`язку з передачі самої документації (чи неотримання Акта) може мати правові наслідки виключно у відносинах між сторонами договору факторингу, проте не нівелює і не зупиняє факт переходу самого права вимоги, якщо інше прямо не передбачено договором.

Відсутність Акта приймання-передачі документів не свідчить про відсутність самого права вимоги, оскільки момент відступлення права вимоги пов`язаний з іншим юридичним фактом - підписанням Реєстру прав вимоги.

На виконання договору факторингу № 01092025/1 від 01.09.2025, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» підписано Реєстр прав вимоги. Отже позивач, набув право вимоги до відповідача за договором кредитної лінії (надійний) № 34546268 від 22.11.2021.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Довідкою ТОВ «Українські платіжні рішення» №3152_251024113521 від 24-10-2025, підтверджується, перерахування позичальнику 4200,00 грн 22.11.2021, на карту НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 120945795, призначення платежу: зарахування 4200 грн на карту НОМЕР_2 .

Відповіддю АТ «КБ «Приват Банк» від 28.04.2026 наданої на ухвалу суду підтверджується, що банківська карта НОМЕР_4 видана на ім`я ОСОБА_1 , а банківською випискою про рух коштів за вказаною картою підтверджується зарахування 22.11.2021 на карту коштів в розмірі 4200,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.

Відповідно до умов кредитного договору, строк кредитування закінчився 20.02.2022.

Докази того, що відповідач погасив зазначену вище заборгованість у повному обсязі матеріалах справи не містять.

Контррозрахунку заборгованості відповідач не надав.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до умов договору, відповідачу мали нараховуватись проценти протягом перших 30 днів користування кредитом за ставкою 3% на день та протягом наступних 60 днів - до 20.02.2022 також за ставкою 3% на день.

З наданого позивачем розрахунку за кредитним договором видно, що позичальник не здійснював оплат за кредитним договором.

Отже, у період з 22.11.2021 по 20.02.2022 (90 днів) позичальнику було нараховано процентів на суму 11340,00 грн (4200,00 грн тіла кредиту * 3% на день * 90 днів).

Відповідач не надав суду контррозрахунку заборгованості за процентами.

На підставі викладеного, керуючись принципом диспозитивності, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 4200,00 грн та процентів у розмірі 11340,00 грн за період з 22.11.2021 по 20.02.2022 є правомірними.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відтак, суд зазначає, що інші доводи учасників провадження не спростовують зазначених вище висновків суду.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а аза відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Підсумовуючи наведене, вивчивши матеріали справи, повно, всебічно, об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а у сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, виходячи з мотивів наведених вище, керуючись внутрішнім переконанням суд дійшов висновку про те, що відповідач порушив умови кредитного договору щодо погашення процентів та тіла кредиту, а тому позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором належить задовольнити повністю, стягнувши з відповідача на користь позивача 15540,00 грн з яких: 4200,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 11340,00 грн сума нарахованих процентів.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд повністю задовольнив позовні вимоги, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачений судовий збір в повному обсязі - 2662,40 грн.

Керуючись статтями 12, 76-81, 141, 247, 262-265, 280 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором № 34546268 від 22.11.2021 в сумі 15540,00 грн. з яких:

- 4200,00 грн заборгованість за тілом кредиту;

- 11340,00 грн заборгованості за нарахованими процентами;

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ 39493634, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1);

Відповідач - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ).

Повне судове рішення складене 17.06.2026.

Головуючий Р.Я. Смалюх