Вирок № 137477637, 17.06.2026, Глибоцький районний суд Чернівецької області

Справа № 715/2898/25

Провадження № 1-кп/715/66/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.06.2026 селище Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

учасники процесу:

прокурор ОСОБА_3

захисник ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за № 12025262020002691 по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Колінківці Хотинського району Чернівецької області, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, працюючого касиром торгівельного залу, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Кам`янка, Глибоцького району Чернівецької області, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, тимчасово непрацюючого, розлученого, інваліда ІІ-ї групи, в силу ст.89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 , за попередньою змовою з ОСОБА_6 та іншими невстановленими особами, діючи умисно, з корисливих мотивів, вчинив злочин, пов`язаний із незаконним переправленням осіб через державний кордон України.

Так, у період з 27 по 29 липня 2025 року невстановлені особи, з корисливих мотивів, з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України, підшукали громадянина України чоловічої статі призовного віку, який виявив бажання незаконно перетнути державний кордон України, а саме ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя АДРЕСА_2 , та погодили з ним оплату за вказані незаконні послуги в сумі 11 000 доларів США.

27 липня 2025 року невстановлені особи на транспортному засобі марки «Mercedes», чорного кольору, доставили ОСОБА_7 з м. Київ до м. Чернівці, де надали йому вказівку поселитися до готелю «Кайзер». У приміщенні вказаного готелю ОСОБА_7 , виконуючи вказівку вказаних невстановлених осіб, передав їм грошові кошти в сумі 11 000 доларів США як матеріальну винагороду за сприяння у незаконному переправленні його через державний кордон України, після чого очікував у зазначеному готелі подальших інструкцій щодо незаконного перетину державного кордону України.

В подальшому, 28 липня 2025 року, вищевказані невстановлені особи, які доставили ОСОБА_7 у м. Чернівці, дали йому номер телефону водія таксі з числа місцевих мешканців. У подальшому ОСОБА_7 зателефонував вказаному водієві таксі і близько 21 год. 00 хв. водій таксі на легковому автомобілі марки «Volkswagen Passat» сірого кольору під`їхала до готелю «Кайзер» м. Чернівці, звідки доставила ОСОБА_7 до меж селища Глибока Чернівецького району Чернівецької області. При цьому водій таксі сказав ОСОБА_7 оплатити вартість послуги доставки його із м. Чернівці до селища Глибока, Чернівецького району у сумі 2000 грн., що ОСОБА_7 і було зроблено.

На околиці селища Глибока Чернівецького району ОСОБА_7 залишив легковий автомобіль марки «Volkswagen Passat», сірого кольору, і виконуючи вказівку ОСОБА_5 , який, діючи згідно з попередньо узгодженим планом із невстановленими особами, сприяючи ОСОБА_7 у незаконному переправленні через державний кордон України, з метою подальшої доставки його до лінії розмежування державного кордону для незаконного його перетину, надав ОСОБА_7 вказівку пересісти на його мотоцикл чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

На вказаному мотоциклі ОСОБА_5 доставив ОСОБА_7 до с. Багринівка, Чернівецького району, Чернівецької області. ОСОБА_5 залишив вищевказаний мотоцикл, зустрівся із ОСОБА_6 , після чого вони ( ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 ) пішки почали рух у напрямку лінії розмежування державного кордону України. По дорозі, під час руху, ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , сприяючи ОСОБА_7 у незаконному переправленні його через державний кордон України, провели йому інструктаж щодо його подальших дій, спрямованих на незаконне переправлення через державний кордон України. Зокрема, ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_7 про те, що підніме і притримає загороджувальну металеву сітку на лінії розмежування державного кордону України та Румунії, щоб ОСОБА_7 безперешкодно пройшов під нею, а ОСОБА_5 під час руху до лінії розмежування державного кордону України коригував напрямок руху ОСОБА_7 .

Близько 02 год. 30 хв. 29 липня 2025 року, на відстані близько 100 метрів від лінії державного кордону, у напрямку прикордонного номерного знаку № 824, що знаходиться в адміністративних межах с. Багринівка, Чернівецького району, Чернівецької області ОСОБА_7 , який рухався у супроводі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , було затримано прикордонним нарядом НОМЕР_2 прикордонного загону.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненому не взнав, в своїх поясненнях посилався на те, що сам мав намір незаконно перетнути державний кордон, а тому в його діях відсутній склад злочину і просив суд його виправдати. Також в своїх поясненнях підтвердив обставини за яких було вчинено злочин.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненому взнав частково, в своїх поясненнях посилався на те, що не мав корисливого мотиву, а вчиняв дії на прохання свого родича ОСОБА_5 . Також в своїх поясненнях підтвердив обставини за яких було вчинено злочин. Просив суд не карати його суворо.

Заслухавши пояснення обвинувачених, дослідивши докази по справі суд приходить до наступних висновків.

Встановлено, що 18.07.2024 року зареєстровано кримінальне провадження № 12025262020002691 згідно якого 29 липня 2025 року до ВП №5 (селище Глибока) Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області надійшло повідомлення від ПОРВ (з місця дислокації АДРЕСА_1 ) НОМЕР_2 прикордонного загону про те, що 29.07.2025 року, близько 02 години під час спроби незаконного перетину державного кордону в межах с. Багринівка, був затриманий ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець м. Харків, який діяв відповідно до отриманих вказівок та маршруту від невстановлених осіб, яким він заплатив кошти в сумі 11000 доларів США. (а.с.1).

Органами досудового розслідування на підставі вказаного повідомлення 29.07.2025 року розпочато досудове розслідування за ч.3 ст.332 КК України.

29.07.2025 року проведено огляд місця події, зокрема відкрита ділянка місцевості, що розташована поряд із житловим будинком №4. У ході огляду на ґрунтовому покритті виявлено та зафіксовано мотоцикл чорного кольору з державним номерний знаком НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_3 . (а.с. 9-15).

Мотоцикл чорного кольору з державним номерний знаком НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_5 , визнано речовим доказом в кримінальному провадженні та ухвалою суду від 31.07.2025 року накладено на нього арешт. (ас. 16-21).

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2025 року свідок ОСОБА_7 за наданими фото чотирьох осіб за зовнішніми ознаками впізнав особу під номером 4 ОСОБА_8 , який на транспортному засобі марки «Фольцваген» забрав з готелю в м. Чернівці та в об`їзд блок-постів довіз до одного з населених пунктів на межі з кордоном, де передав мотоциклісту на ім`я ОСОБА_9 ( а.с. 37-39).

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2025 року свідок ОСОБА_7 за наданими фото чотирьох осіб за зовнішніми ознаками впізнав особу під номером 3 ОСОБА_6 , який здійснював супровід до місця перетину державного кордону, проводив інструктаж, повинен був зі слів особи-водія мотоцикліста, допомогти подолати загороджувальний паркан на кордону України з Румунією. ( а.с. 41-40).

З протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 29.07.2025 року свідок ОСОБА_7 за наданими фото чотирьох осіб за зовнішніми ознаками впізнав особу під номером 1 ОСОБА_5 , який за допомогою мотоцикла здійснив перевезення до одного з прикордонних населених пунктів, де їх зупинила інша особа чоловічої статі, яка зі слів ОСОБА_10 повинна була допомогти подолати загороджувальний паркан. Крім цього особа, яку він впізнав, рухалась з ним в напрямку державного кордону, проводила інструктаж. ( а.с. 44-47).

Із протоколу проведення слідчого експерименту від 29.07.2025 року зі свідком ОСОБА_7 вбачається, що першою точкою свідок вказав готель «Кайзер» розташований у АДРЕСА_3 , куди за його словами поселили двоє невідомих осіб, з якими він домовився про незаконний перетин. Далі прокладаючи маршрут яким він рухався з готелю де проживав до точки висадки, встановлено що їх рух прокладався через населені пункти Чернівці-Годилів-Великий Кучурів-Тисовець- ОСОБА_11 . У селищі Глибока, свідок ОСОБА_7 , вказав місце де він пересів з транспортного засобу який віз його від готелю та за вказівкою водія на мотоцикл чорного кольору під керуванням невстановленої особи чоловічої статі, повіз у сторону державного кордону України. Останньою точкою маршруту ОСОБА_7 , вказав населений пункт Старий Вовчинець вул. Підгурна, поблизу буд.4 вони зупинили мотоцикл, чекали ще одну особу, як свідок зрозумів «провідника» та пішли троє в сторону державного кордону, де повинні були незаконно його перетнути. Проте були помічені працівниками державної прикордонної служби, де були затримані за спробу незаконно перетнути державний кордон України. (а.с. 48-52).

Із протоколу проведення слідчого експерименту від 22.08.2025 року із підозрюваним ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_5 , показав та розказав, як 28.07.2025 року близько 22 години 30 хвилин очікував на невідомого хлопця, який мав намір разом з ним незаконно перетнути кордон на мотоциклі, який взяв у знайомого. В подальшому перебуваючи біля лісного озера в селищі Глибока неподалік під`їхав автомобіль та з машини вийшов невідомий хлопець та сів позаду ОСОБА_5 . Після чого підозрюваний розпочав рух на вище вказаному мотоциклі разом з невідомою особою, яка також мала намір незаконно перетнути кордон в напрямку с. Старий Вовчинець Чернівецького району Чернівецької області. Прибувши до с. Старий Вовчинець за попередньою домовленістю до ОСОБА_5 та невідомого хлопця підійшов дядько ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , який мав останнім вказувати напрямок та здійснювати супровід до лінії розмежування Державного кордону з метою його незаконного перетину. ОСОБА_5 залишив мотоцикл біля толоки на околиці села Старий Вовчинець та вже втрьох пішки вирушили у напрямку кордону через с. Багринівка Чернівецького району Чернівецької області. В подальшому наблизившись до лінії розмежування 29.07.2025 року близько 02 години 30 хвилин ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та невідомого хлопця було затримано працівниками прикордонної служби. (а.с. 110-115).

Із протоколу проведення слідчого експерименту від 22.08.2025 року із підозрюваним ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_6 , показав та розказав, як 28.07.2025 року близько 21 години 20 хвилин за попередньою домовленістю очікував свого племінника ОСОБА_5 в с. Старий Вовчинець Чернівецького району Чернівецької області, для того щоб провести його через своє господарство до кордону. Після чого на місце під`їхав ОСОБА_5 , на мотоциклі, а за ним сидів невідомий хлопець та ОСОБА_10 залишив мотоцикл на околиці с. Старий Вовчинець та останні в складі трьох осіб вирушили пішки полем до лінії розмежування Державного кордону через село Багринівка Чернівецького району Чернівецької області де ОСОБА_6 вказував напрямок та здійснював супровід ОСОБА_5 , та невідомому хлопцю, який мав намір незаконно перетнути кордон на відстані близько 500 метрів від лінії розмежування кордону, побачили проблискові маячки та звуки машин після чого ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , та невідомого хлопця було затримано працівниками прикордонної служби України. (а.с. 144-148).

Також аналогічні обставини були підтвердженні свідком ОСОБА_7 під час його допиту слідим суддею в судовому засіданні в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Доцільність такого допиту знайшла своє підтвердження під час судового розгляду, оскільки вказаний свідок в судове засідання не з`являвся і доставити приводом його виявилось неможливим.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні пояснив, що є працівником ДПС України і підтвердив обставини затримання обвинувачених та свідка ОСОБА_7 .

Отже, дослідивши всі вищенаведене докази по справі, суд приходить до висновку, що в діях обвинувачених є склад злочину, передбачений ч. 2 ч. 332 КК України, а саме незаконне переправлення особи через державний кордон України, сприяння їх вчиненню порадами, наданням засобів, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Жодних належних і допустимих доказів, які б доводили винуватість обвинувачених у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, за кваліфікуючою ознакою: вчинено з корисливих мотивів, суду не надано. Тому їх дії слід перекваліфікувати з ч. 3 ст. 332 КК України на ч.2 ст. 332 КК України.

Аналізуючи досліджені докази, суд прийшов до висновку, що вони не є достатніми та переконливими доказами, для визнання винуватості ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчинені інкримінованого їм правопорушенні поза розумним сумнівом.

Так, стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення - час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення.

Обов`язок доказування, у тому числі винуватості особи, покладається на сторону обвинувачення.

Проте, надані суду докази не підтверджують, що обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення з корисливих мотивів. Жодних коштів під час огляду місця події не було виявлено та вилучено. Свідок ОСОБА_7 під час допиту його слідчим суддею не вказує про обізнаність чи про отримання обвинуваченими будь-яких коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у ч. 4 ст. 17 КПК України. Зі змісту ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зі змісту рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (п. 45), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при визначені його громадських прав має право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом.

З наданих стороною обвинувачення доказів, суд не вбачає належних та достатніх доказів на підтвердження факту здійснення обвинуваченими злочинної діяльності з корисливих мотивів.

Пред`явлене обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч.3 ст.332 КК України не містить допустимої інформації щодо вчинення злочину з корисливих мотивів, тобто таких фактів органом досудового розслідування не доведено.

Суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази винуватості обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, ґрунтуються на припущеннях, зібраними без урахування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплено право особи на справедливий суд, що передбачає обов`язок правоохоронних органів діяти з додержанням прав і основоположних свобод людини, не зважаючи на важливість мети, яка при цьому переслідується.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, покладається на слідчого, прокурора, які як сторона обвинувачення, здійснюють збирання доказів, у тому числі і шляхом проведення слідчих дій ( ч.2 ст. 93 КПК України).

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, висловлену у п. 60 Рішення у справі «Коробов проти України», яке набуло статусу остаточного, відповідно до якої Європейський суд з прав людини в черговий раз звертає увагу на те, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту», вимоги норм ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, відповідно до яких обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, суд приходить до переконання про недотримання стороною обвинувачення стандарту підтвердження доведеності винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення в частині наявності такої кваліфікуючої ознаки вчинення злочину, вчинення з корисливих мотивів.

Враховуючи наведене, виходячи із системного тлумачення Закону, оскільки кримінальна відповідальність за ч.3 ст. 332 КК України настає лише у тому разі, коли дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або вчинені з корисливих мотивів. А дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб утворює склад злочину, передбаченого ч.2 ст. 332 цього Кодексу, а тому лише факт незаконного переправлення особи через державний кордон України та сприяння у незаконному переправленні, за кваліфікуючими ознаками: за попередньою змовою групою осіб, у обвинувачених не може вважатися доказом доведеності корисливого мотиву обвинувачених, відтак суд тлумачить усі сумніви щодо доведеності вини обвинувачених на їх користь.

За таких обставин, суд вважає, що органами досудового слідства не доведена винуватість обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, в частині кваліфікуючої ознаки: вчинення злочину з корисливих мотивів, у зв`язку з чим їх дії слід перекваліфікувати на ч.2 ст. 332 КК України.

Так, вина ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їм злочині за ч.2 ст.332 КК України, повністю підтверджується дослідженими вищевказаними доказами.

Надаючи оцінку показам обвинуваченого ОСОБА_5 в частині не визнання ним вини та позиції сторони захисту про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, суд критично оцінює такі доводи та вважає їх обраною лінією захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Так, зазначені вище показання обвинуваченого повністю спростовуються чіткими, послідовними, деталізованими та співвідносними з іншими доказами показами свідка ОСОБА_7 щодо ролі ОСОБА_5 та його активної поведінки в сприянні незаконному переправленні його через Державний кордон України. При цьому суд бере до уваги, що такі покази свідка були отримані в передбаченому ст. 225 КПК України порядку та судом під час розгляду справи по суті були вжиті та вичерпані всі можливі заходи для безпосереднього заслуховування показань свідка судовому засіданні, зокрема неодноразово оголошувались приводи, на виконання яких надходила інформація про відсутність осіб за місцем проживання. Поряд з цим, суд вважає необхідним підкреслити, що будь-які сумніви щодо достовірності показів свідка, отриманих в порядку ст. 225 КПК України, відсутні, які і не встановлено факти, які б свідчили про застосування фізичного чи психологічного примусу до свідка при виконанні положень зазначеної статті КПК. Більш того, такі покази в повному обсязі є співставними з обставинами, встановленими в ході проведення інших слідчих дій з цими свідками, зокрема під час пред`явлення особи до впізнання за фотознімками та слідчих експериментів. Також суд враховує, що свідок проживає на значній відстані.

Обставини, обстановка, час і місце вчинення злочину, послідовність, динамічність дій обвинувачених та осіб, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, їх характер, поведінка обвинувачених до вчинення, під час вчинення і після вчинення злочину, їх роль у вчиненні злочину групою осіб, знаряддя злочину, спростовують доводи обвинуваченого ОСОБА_5 , що він не мав умислу на вчинення злочину.

Суд відхиляє доводи захисту про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_5 , складу злочину, передбаченого ст. 332 КК України, у зв`язку з притягненням його до адміністративної відповідальності за ст. 204-1 КУпАП, оскільки вказані правопорушення містять різні склади правопорушень, так ст. 204-1 КУпАП передбачає відповідальність за незаконне перетинання або спробу незаконного перетинання державного кордону України, в той час як ст. 332 КК України передбачає відповідальність за незаконне переправлення осіб через державний кордон України, організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Тобто вчинення особою правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП не виключає можливість вчинення цією ж особою одночасно і правопорушення, передбаченого ст. 332 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 в своїх поясненнях підтвердив, що мав намір незаконно перетнути кордон України, а також підтвердив обставини сприяння ОСОБА_7 у незаконному перетині кордону, тобто підтвердив обставини вчинення ним як правопорушення, передбаченого ст. 204-1 КУпАП так і правопорушення, передбаченого ст. 332 КК України.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у Постанові від 10.07.2018 року (справа №148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У Постанові від 14.06.2018 року (справа №760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у Постанові від 09.10.2018 року (справа №756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини.

Верховний Суд зауважив, що ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

При призначенні покарання обвинуваченим, суд, у відповідності до ст.65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особи обвинувачених та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вчинили кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст.66 КК України є: його незначна (посередницька) роль у вчиненні злочину групою осіб, відсутність тяжких наслідків, його молодий вік.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до ст.66 КК України є: його незначна (посередницька) роль у вчиненні злочину групою осіб, відсутність тяжких наслідків, повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 відповідно до ст.67 КК України, не встановлено.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Санкцією частини 2 статті 332 КК України визначено, що за дії, які передбачені в диспозиції вказаної статті, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до частини 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Згідно ч.2 цієї ж статті на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписи статті 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі №712/4384/20 однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст.69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання. Суди зобов`язані встановити не лише наявність, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень статті 69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Такий висновок зробив Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в Постанові від 27.04.2021 (справа № 712/4384/20, провадження №51-548км21).

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 вперше притягується до кримінальної відповідальності, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, його незначну (посередницьку) роль у вчиненні злочину групою осіб, а також особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, має постійне місце проживання, працевлаштований, неодружений, враховуючи його молодий вік, суд приходить до висновку, що призначення обвинуваченому мінімального покарання в межах санкції ч.2 ст.332 КК України є недоцільним, у зв`язку з чим при призначенні покарання суд вважає необхідним застосувати положення ч.1 ст. 69 КК України і перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання.

Суд вважає, що такі обставини є достатньою підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України і призначення покарання ОСОБА_5 у виді обмеження волі з позбавлення права займатися певною діяльністю, встановленої санкцією ч. 2 ст. 332 КК України.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним і пропорційним.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_5 слід залишити у виді застави.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 в силу ст. 89 КК України вважається раніше не судимим, внаслідок вчиненого злочину тяжких наслідків не настало, його незначну (посередницьку) роль у вчиненні злочину групою осіб, а також особу обвинуваченого, який характеризується позитивно, має постійне місце проживання, є інвалідом ІІ-ї групи, має захворювання ІІІ-ї стадії саркоми сечового міхура, розлучений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, суд приходить до висновку, що призначення обвинуваченому мінімального покарання в межах санкції ч.2 ст.332 КК України є недоцільним, у зв`язку з чим при призначенні покарання суд вважає необхідним застосувати положення ч.1 ст. 69 КК України і перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання.

Суд вважає, що такі обставини є достатньою підставою для застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України і призначення покарання ОСОБА_6 у виді арешту з позбавлення права займатися певною діяльністю, встановленої санкцією ч. 2 ст. 332 КК України.

Дане покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним і пропорційним.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_6 слід залишити у виді цілодобового домашнього арешту.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 371, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України та за його вчинення призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік і 6 (шість) місяців з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян у прикордонних районах та прикордонних зонах України строком на 2 (два) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту фактичного прибуття засудженого в установу відбування покарання для виконання вироку, що набрав законної сили.

У строк відбуття покарання ОСОБА_5 врахувати строк перебування під вартою з 31 липня 2025 року по 04 серпня 2025 року з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі відповідно до вимог ст. 72 КК України.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу залишити у виді застави.

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України та за його вчинення призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді арешту строком 6 (шість) місяців з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із наданням логістичних послуг і перевезенням громадян у прикордонних районах та прикордонних зонах України строком на 2 (два) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту фактичного затримання засудженого для доставлення в установу відбування покарання на виконання вироку, що набрав законної сили.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 до вступу вироку в законну силу залишити у виді цілодобового домашнього арешту.

Після набрання вироком законної сили повернути заставодавцю ОСОБА_14 в інтересах: ОСОБА_5 заставу у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) гривень 00 копійок, внесені нею на рахунок: UA548201720355279001000008745, одержувач коштів: ТУ ДСА України в Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 26311401, банк: Держказначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача: 820172, згідно відповідної платіжної інструкції № 395Т0061АМ від 01 серпня 2025 року, згідно ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2025 року (№715/2439/25 провадження №1-кс/715/196/25).

Речовий доказ: мотоцикл чорного кольору з державним номерний знаком НОМЕР_1 , номер кузову НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_15 повернути власнику, скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Глибоцького районного суду Чернівецької області від 31.07.2025 року у справі №715/2439/25 провадження №1-кс/715/194/25 (а.с.16-21);

Речовий доказ: мобільний телефон марки «IPhone 16» залишити власнику (а.с.53-61).

Речовий доказ: мобільний телефон марки «IPhone 12» що належить ОСОБА_5 повернути влдаснику (а.с.103-109).

Речовий доказ: мобільний телефон марки «НОМІ І1880» що належить ОСОБА_6 повернути влдаснику (а.с.138-143).

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченим та прокурору.

На вирок суду може бути подано апеляцію до Чернівецького апеляційного суд через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом 30-ти діб з дня його проголошення всіма учасниками процесу.

Суддя: