Рішення № 137468304, 17.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14168/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, в якій просить суд:

- визнати протиправними дії Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо відмови у наданні інформації на адвокатський запит від 17.04.2026, поданий в інтересах ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надати ОСОБА_1 запитувану інформацію за адвокатським запитом від 17.04.2026.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що адвокатом Компанієць А.В. в інтересах ОСОБА_1 було направлено до Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції адвокатський запит у порядку статей 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». До адвокатського запиту були додані всі документи, прямо передбачені частиною першою статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та ордера на надання правничої допомоги. Таким чином, адвокатський запит відповідав установленим законом вимогам щодо його форми, змісту та додатків. Листом Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не надало запитуваної інформації. За своїм змістом зазначений лист є рішенням про відмову в наданні інформації на адвокатський запит, оскільки по суті порушених у запиті питань інформацію не надано, а викладені у ньому посилання на положення Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про інформацію», Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 та окремі рішення Європейського суду з прав людини були використані як обґрунтування неможливості надання запитуваних відомостей. Позивач вважає зазначені дії Відповідача протиправними, такими, що вчинені з порушенням норм законодавства, всупереч змісту і меті інституту адвокатського запиту, а також такими, що порушують право Позивача на отримання інформації.

03.06.2026 року від Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2025 р. № 517 «Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції» було утворено як юридичну особу публічного права Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Відповідно до Положення, Управління є територіальним органом Міністерства юстиції України та має статус юридичної особи публічного права із самостійним балансом, рахунками в установах Казначейства та власною печаткою. Управління здійснює безпосереднє керівництво підпорядкованими йому установами виконання покарань та слідчими ізоляторами на території Одеської, Миколаївської, Херсонської та Кіровоградської областей. Важливо наголосити, що Управління та Установа № 83 є окремими та самостійними юридичними особами, кожна з яких має власну індивідуальну структуру, штатний розпис, кошториси та автономні системи преміювання. Позивач ОСОБА_1 ніколи не перебував у трудових чи службових відносинах безпосередньо з Управлінням, оскільки він був звільнений зі служби ще у 2021 році саме з Установи № 83, яка є відмінною юридичною особою.

Заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Обставини справи.

17.04.2026 року адвокат Компанієць Анастасія Вікторівна, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 01.02.2022 року та доручення, звернулася до Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції із запитом в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в якому просила:

« 1. надати інформацію про кількість працівників Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які отримали матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на соціально-побутове забезпечення у проміжок часу з 01.01.2026 по день надання відповіді на запит, а також кількість осіб, яким було відмовлено у надання таких видів допомог;

2. надати інформацію про те, чи перебував керівний склад Південно-центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, а саме: начальник управління та заступники начальника управління (по кожній посадовій особі окремо та із зазначенням ПІП) протягом 2025-2026 років у відпустках та лікарняних, із зазначенням виду відпустки (лікарняного) та періодів;

3. надати інформацію про те, чи встановлювалась премія зазначеним у п. 2 особам у період їх перебування у відпустці та на лікарняних (протягом 2025 - 2026 років).».

До заяви надала засвідчені копії ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Листом від 23.04.2026 року № 3/3594/Трщ Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції повідомило про відсутність підстав для надання запитуваної інформації, посилаючись на захист персональних даних.

Позивач вважає зазначені дії протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1, 2 пункту 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" №5076-VI від 05 липня 2012 року (далі за текстом - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 20 Закону № 5076-VI визначені професійні права адвоката, згідно з якими під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).

Згідно частини 1 статті 24 Закону № 5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.

До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

Абзацом 1 частини 2 вказаної статті передбачено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Частиною 3 статті 24 Закону № 5076-VI встановлено, що відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.

Згідно ст. 5 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно ст. 1 Закону № 2657-XII, публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі Закон №2939-VI).

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону №2939-VI).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційною інформацією є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації (ст. 12 Закону № 2939-VI).

За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно пункту 6 частини першої статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Приписами частини першої статті 20 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту (ч. 2 ст. 20 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ч.1 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних регулюються Законом України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI), який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2297-VI об`єктами захисту є персональні дані.

Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України "Про запобігання корупції".

Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівника, заступника керівника юридичної особи публічного права, керівника, заступника керівника, члена наглядової ради державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної організації, що має на меті одержання прибутку, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про фізичних осіб, які мають податковий борг, яка публікується на офіційному веб-порталі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відповідно до вимог пункту 35.4 статті 35 Податкового кодексу України.

Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2297-VI порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб`єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.

Висновки суду.

Суд вважає за необхідне зауважити, що при вирішенні цієї справи важливо враховувати, що інформація запитувалася відносно особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2рп/2012 у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України зазначено, що вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім`ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25.12.2008 № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім випадків, визначених зазначеним Законом (частина шоста статті 6 Закону № 2939-VI), персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень, а також персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, оформлені за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (частини друга та третя статті 5 Закону України "Про захист персональних даних").

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" звернуто увагу судів на те, що така інформація, зокрема, може міститися в наказах про відпустку чи відрядження, наказах про призначення чи звільнення особи. Такою також є інформація з особових справ, яка свідчить про дотримання особою, що займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, встановлених кваліфікаційних чи інших обов`язкових для займання цієї посади вимог, інформація про притягнення до юридичної відповідальності за неналежне виконання посадових (службових) обов`язків. Таким чином, у разі, якщо до посади, пов`язаної з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, встановлені кваліфікаційні чи інші обов`язкові для займання цієї посади вимоги, такі як освіта, досвід роботи, знання іноземної мови, відсутність судимості тощо, така інформація не є конфіденційною.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що з аналізу статті 6 Закону № 2939-VI слідує, що розпоряднику інформації надана можливість обмежувати доступ до запитуваної інформації виключно при дотриманні вимог Закону №2939-VI.

Тобто, розпорядник у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. Лише тоді дана відмова буде вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону №2939-VI.

Верховний Суд звертав увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту". Обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 9901/249/19, у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справі № 820/5938/16, від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16 та інших.

Отже, віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом не є автоматичною підставою для відмови у наданні інформації. Розпорядники зобов`язані застосовувати "трискладовий тест" при розгляді запиту. Необґрунтована відмова надати інформацію є незаконною.

Відповідно до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів, що її ратифіковано із заявами Законом України "Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів" від 20.05.2020 № 631-IX, Україна взяла на себе відповідальність із виконання зобов`язань щодо забезпечення гарантій права кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, зокрема до публічної інформації, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (частина перша статті 2).

Під поняттям "офіційні документи" розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів.

Приписи статті 5 цієї Конвенції передбачають опрацювання запитів про доступ до офіційних документів. Зокрема згідно із частиною другою цієї статті запит про доступ до офіційного документу розглядається будь-яким державним органом, в розпорядженні якого знаходиться документ. Якщо державний орган не має у розпорядженні запитуваного офіційного документу або якщо він не уповноважений опрацьовувати цей запит, він повинен, коли це можливо, спрямувати запит чи заявника до компетентного державного органу.

Таким чином, в першу чергу, державний орган повинен розглянути запит, якщо ця інформація у нього є.

Статтею 6 цієї Конвенції визначено форми доступу до офіційних документів:

у разі надання доступу до офіційного документу заявник має право обрати чи ознайомитися з оригіналом або копією, чи отримати копію цього документу в будь-якій доступній формі або форматі за своїм вибором, якщо тільки висловлене побажання не є невиправданим (частина перша);

у разі обмеження доступу до деякої інформації, що міститься в офіційному документі, державний орган повинен, тим не менш, надати доступ до решти інформації, що у ньому міститься. Будь-які пропуски у документі повинні бути чітко позначені. Однак, якщо часткова версія документа вводить в оману або не має сенсу, або покладає явно необґрунтоване навантаження на орган щодо оприлюднення решти документу, у такому доступі може бути відмовлено (частина друга).

У пунктах 57 та 58 Пояснювального звіту до Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів від 18.09.2009 деталізовано ситуації у випадках, якщо обмеження поширюється тільки на частину інформації, що міститься в документі, то інша частина документа, як правило, має бути надана. У такому документі треба чітко вказувати, де саме було видалено інформацію та в якому обсязі. За можливості, у рішенні також треба вказувати обмеження, згідно з яким було зроблено кожне видалення. Що стосується паперових документів, то частини інформації, на які поширюється обмеження, можна видаляти або затирати на копіях таких документів. Якщо оригінал документа є електронним, то треба надати новий документ або паперову копію з чітким зазначенням того, які частини було видалено (наприклад, залишивши відповідні розділи порожніми).

Застосовуючи ці підходи до обставин цієї справи слід констатувати, що двокат Компанієць Анастасія Вікторівна, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 направляючи запит щодо отримання інформації про кількість працівників Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, які отримали матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на соціально-побутове забезпечення, надати інформацію про те, чи перебував керівний склад Південно-центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, а саме: начальник управління та заступники начальника управління (по кожній посадовій особі окремо та із зазначенням ПІП) протягом 2025 2026 років у відпустках та лікарняних, із зазначенням виду відпустки (лікарняного) та періодів; надати інформацію про те, чи встановлювалась премія зазначеним у п. 2 особам у період їх перебування у відпустці та на лікарняних (протягом 2025 - 2026 років).

При цьому суд зазначає, що характер запиту не стосувався таких персональних даних начальник управління та заступники начальника управління.

Водночас відмовляючи заявнику у наданні запитуваної інформації, Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, будучи розпорядником цієї інформації, послався лише на необхідність захисту персональних даних начальник управління та заступники начальника управління.

При цьому Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не обґрунтовував свою відмову на основі критеріїв, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, у зв`язку з чим така відмова не може вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону № 2939-VI, тобто є незаконною.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідач не належним чином розглянув запит адвоката Компанієць Анастасія Вікторівна від 17.04.2026 року, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 .

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Люстдорфська дорога, 9, м. Одеса, 65059, код ЄДРПОУ 45874496) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Південно-Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо неналежного розгляду запиту адвоката Компанієць Анастасія Вікторівна від 17.04.2026 року, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Південно-Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції повторно розглянути запит адвоката Компанієць Анастасія Вікторівна від 17.04.2026 року, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Бутенко