Рішення № 137468293, 16.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/892/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(додаткове)

16 червня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення по справі №420/892/26,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа №420/892/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 12.05.2026 року було закрито провадження у справі №420/892/26 на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України.

До суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення по справі №420/892/26 та стягнення з відповідача судового збору в сумі 2 662,40 грн., сервісного збору в сумі 47,92 грн. та судових витрат на правову допомогу на суму 2 200,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Пунктом 1 частини 1 ст. 241 КАС України визначений перелік судових рішень, якими є ухвали, рішення та постанови.

У випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (ч. 6 ст. 143 КАС України).

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина 3 ст. 252 КАС України).

Дослідивши подану представником позивача заяву про ухвалення додаткового судового рішення, матеріали справи №420/892/26, проаналізувавши відповідні норми права, суд робить висновок, що клопотання представника позивача підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст.140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

У той же час, у ч.1 ст. 142 КАС України зазначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Пунктом 5 частини 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року

№3674-VI визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Згідно ч.3 ст.7 Закону України №3674-VI у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що при вирішенні клопотання позивача про стягнення на його користь судового збору слід керуватися положеннями статті 140 КАС України, оскільки частина перша статті 142 КАС України та положення ст.7 «Про судовий збір» стосуються повернення судового збору позивачу з відповідного бюджету у зв`язку із відмовою позивача від позову. Ці норми не пов`язані зі статтями 139, 140 КАС України, оскільки не регулюють питання стягнення з однієї сторони на користь іншої судового збору в порядку розподілу судових витрат.

Оскільки під час розгляду справи №420/892/26 Вилківською міською радою Ізмаїльського району Одеської області були виправлені оскаржувані позивачем порушення після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міри відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від лютого 2020 року у справі № 260/1378/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 200/6826/20-а, від 07.09.2021 у справі №380/3138/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (положення частини 5 ст. 242 КАС України).

Оскільки закриття судом провадження у справі №420/892/26 обумовлено усуненням відповідачем в повному обсязі порушень закону, які стали підставою для звернення позивача до суду, але вже після подання позовної заяви, суд вважає, що є цілком обґрунтованим покладення саме на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову у справі на підставі положень статті 140 КАС України.

Судом встановлено, що позивачем при подачі адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №9333-9138-7554-9498 від 13.01.2026 року.

З огляду на вищезазначене, враховуючи закриття провадження в адміністративній справі внаслідок задоволення позову відповідачем після подання позовної заяви, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2 662,40 грн. з Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань.

Водночас, суд не вбачає підстав для повернення позивачу суми сервісного збору у розмірі 47,92 грн., стягнутого під час сплати судового збору, оскільки сервісний збір, сплачений при сплаті судового збору, не відноситься до судових витрат.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

За ч.ч.1-4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI (далі Закон №5076-VI).

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно п.п.1, 2, 6 ч.1, ч.2 ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, Порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (як клієнтом) та ОСОБА_2 (як адвокатом) було укладено Угоду №1 про надання правової допомоги від 12.01.2026 року (далі Угода).

За п.5.1 Угоди розмір оплати послуг адвоката за надання правової допомоги сплачується за фіксованою ставкою складення позову 2 200 грн.

Згідно Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 13.01.2026 року до Угоди вбачається, що адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: складення та подання Одеського окружного адміністративного суду позовної заяви до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, вартість послуг 2 200 грн.

Суд враховує обсяг та якість підготовлених та наданих адвокатом до суду документів, що стосуються спірних правовідносин.

Суд, враховуючи принцип свободи договору, не ставить під сумнів той факт, що сторони договору про надання правової допомоги погодили саме такий розмір гонорару, який заявлено представником позивача до стягнення з відповідача.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника позивача в частині стягнення судових витрат на правову допомогу з Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у розмірі 2 200,00 грн.

Керуючись приписами ст.ст. 5, 6-11, 72, 73, 77, 132, 134, 139, 143, 241, 243, 248, 252, 255, 293-295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Заяву представника позивача задовольнити частково.

Стягнути з Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (код ЄДРПОУ 40594334) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 200,00 грн.

Стягнути з Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області (код ЄДРПОУ 40594334) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у справі №420/892/26 у розмірі 2 662,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Головуючий суддя Білостоцький О.В.