Рішення № 137468100, 17.06.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 р. № 400/9396/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення 25029,35 грн

ВСТАНОВИВ:

29 серпня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» (далі відповідач) про:

визнання протиправними дії відповідача обчислення позивачу у заниженому розмірі у період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов`язання відповідача здійснити з 29.01.2020 по 20.05.2023 позивачу перерахунок грошового забезпечення, щомісячних додаткових та щомісячних одноразових видів грошового забезпечення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, а також провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу компенсації за належні до видачі предмети речового майна;

стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 25029,35 гривні.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач протиправно визначав у періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 його посадовий оклад та окладу за військовим (спеціальним) званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018, а не з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом відповідно на 1 січня відповідного року відповідно до пункту 4 Постанови № 704. Як наслідок, відповідач виплатив йому не в повному обсязі його грошове забезпечення за вказаний період. Крім того, при звільненні його з органів Державної кримінально-виконавчої служби України в супереч вимогам пунктів 23 і 60 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578, протиправно не виплатив йому грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

03.09.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху та про надання позивачу десятиденного строку для усунення недоліків позовної заяви (сплати судового збору в розмірі 968,96 гривні).

22.09.2025 позивач подав до Миколаївського окружного адміністративного суду квитанцію до платіжної інструкції від 10.09.2025 № 2.301394677.1 про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн за подання цього позову.

24.09.2025 ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 400/9396/25 та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Справа № 400/9396/25 перебувала у провадженні головуючого судді ОСОБА_2 .

Відповідно до наказу голови Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.02.2026 № 33-к суддю ОСОБА_2 відраховано зі штату Миколаївського окружного адміністративного суду у зв`язку зі звільненням його на підставі рішенням Вищої ради правосуддя від 17.02.2026 № 215/0/15-26 у відставку.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 № 370/02-10 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 400/9396/25» було здійснено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026 головуючим суддею для розгляду цієї справи визначено суддю Ярощука В.Г.

04.03.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про прийняття адміністративної справи № 400/9396/25 до свого провадження, про її розгляд спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позовну заяву з додатками та ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 і від 04.03.2026 суд направив відповідачу в його електронний кабінет, які він отримав відповідно 01.09.2025, 24.09.2025 і 04.03.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідач у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Розглянувши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Згідно із трудовою книжкою позивача серія НОМЕР_1 він з 01.12.2000 по 27.01.2025 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Відповідно до наказу Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» від 15.01.2025 № 11/ОС-25 «Про звільнення» позивача звільнено 27.01.2025 з посади начальника чергової варти відділу охорони Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

На підставі вищезазначеного наказу відповідач видав позивачу Довідку № 1/2025 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, в якій вказано вартість майна, що підлягала виплаті позивачу, а саме: у розмірі 25029,35 гривні.

28.01.2025 позивач подав відповідачу заяву про виплату вказаної грошової компенсації.

За твердженням позивача, які не спростовані відповідачем, грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна йому виплачена не була.

В інформації про застосування під час розрахунку грошового забезпечення прожиткового мінімуму позивачу, доданої до листа від 04.08.2025 № 12-3728/Нг, відповідач повідомив, що нарахування грошового забезпечення позивача здійснювалось у період з 29.01.2020 по 20.05.203 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.

Вважаючи, що відповідач нараховував і виплачував йому не в повному обсязі грошове забезпечення та грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Враховуючи гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.

Відповідно до частини першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців становить три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні з військової служби.

У постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Водночас у постанові від 26.05.2026 у справі № 340/5721/25 Верховний Суд наголосив на тому, що як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати.

Суд встановив, що у матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про обсяг і характер виплачених сум грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у відповідача.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивач звернувся до суду з цим позовом з дотриманням строків звернення до адміністративного суду.

Щодо безпосередньо спірних правовідносин суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.

Згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Частиною п`ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Додатками 1 і 14 до Постанови № 704 встановлено відповідно тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Схеми тарифних розрядів за посадами осіб рядового і начальницького складу Державної кримінальної виконавчої служби затверджені наказом Міністерства юстиції України від 13.03.2018 № 685/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2018 за № 289/31741.

Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з приміткою 1 до додатку 1 і приміткою 1 до додатку 14 Постанови № 704 (у редакціях, що застосовувалася з 01.10.2020 до 19.05.2023) відповідно посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови № 704.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі Постанова № 103) затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України. Зокрема, підпунктом 1 пункту 3 цих Змін було внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704 шляхом викладення його в новій редакції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103. Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 826/6453/18 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційної скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18.

Отже, з 29.01.2020 пункт 4 Постанови № 704 був чинним в редакції без врахування змін, що вносились до нього Постановою № 103.

Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду міститься у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 160/8324/19.

Водночас пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою № 103.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 у справі № 600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі № 420/3824/25, у яких викладено про те, що з дня набрання чинності Постановою № 481 (20.05.2023) та протягом усього періоду її дії (до 18.06.2025) правові підстави для видачі довідок про розмір грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні. Протягом зазначеного періоду визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося, виходячи з фіксованої величини 1762 грн, передбаченої Постановою № 481 та сформував наступний: до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01.01.2024 відповідно до Постанови № 704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови № 704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою № 481, якою визначено фіксовану розрахункову величину1762 гривні.

Таким чином, пункт 4 Постанови № 704 і після 20.05.2023 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме: в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин.

Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справі № 200/3774/20-а та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

З наведеного слідує, що для проведення перерахунку основного розміру грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за період з 29.01.2020 необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який установлений законом на 1 січня відповідного року.

Суд встановив, що Згідно із трудовою книжкою позивача серія НОМЕР_1 він з 01.12.2000 по 27.01.2025 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Зі змісту наказів Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» від 23.09.2022 № 184/ОС-22 «Про призначення», від 15.01.2025 № 11/ОС-25 «Про звільнення», а також доданих до листа відповідача від 04.08.2025 № 12-3728/Нг довідок про розмір грошового забезпечення позивача слідує, що він проходила службу у відповідача, зокрема, у періоди з 29.01.2020 по 20.05.2023.

В інформації про застосування під час розрахунку грошового забезпечення прожиткового мінімуму позивачу, доданої до листа від 04.08.2025 № 12-3728/Нг, відповідач повідомив, що нарахування грошового забезпечення позивача здійснювалось у період з 29.01.2020 по 20.05.203 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови № 704.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач протиправно у період з 29.01.2020 по 20.05.2023 не нараховував і не виплачував позивачці посадовий оклад та оклад за спеціальним званням, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року.

Позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Що стосується позовних вимог щодо зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу інших видів грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.03.2018 за № 377/31829 (далі Порядок № 925/5), грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідно до Порядку № 925/5 більшість інших видів грошового забезпечення військовослужбовців нараховуються та виплачуються з врахуванням розміру посадового окладу та (або) окладу за військовим званням за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про їх надання, зокрема:

щомісячні основні види грошового забезпечення, зокрема, надбавка за вислугу років (глава 4 розділу ІІ Порядку № 925/5);

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавка за особливості проходження служби (глава 5 розділу ІІ Порядку № 925/5), надбавка за службу в умовах режимних обмежень (глава 7 розділу ІІ Порядку № 925/5), надбавка за кваліфікаційну категорію (глава 10 розділу ІІ Порядку № 925/5), премія (глава 13 розділу ІІ Порядку № 925/5) тощо);

одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога для оздоровлення (глава 14 розділу ІІ Порядку № 925/5), виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (глава 15 розділу ІІ Порядку № 925/5).

Таким чином, позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачці інших видів грошового забезпечення із врахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, які були нараховані та виплачені за відповідний спірний період, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, суд встановив таке.

Відповідно до частин першою та другої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних знань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначений Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 (далі Порядок № 578).

Відповідно до абзацу першого пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Пунктом 23 Порядку № 578 встановлено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.

Згідно з пунктом 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Таким чином, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення на підставі їх заяви виплачується грошова компенсацію замість предметів речового майна особистого користування, у зв`язку з чим оформляється відповідна довідка.

Так, згідно з наказом Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» від 15.01.2025 № 11/ОС-25 «Про звільнення» позивача звільнено 27.01.2025 з посади начальника чергової варти відділу охорони Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

При його звільненні зі служби відповідач видав йому Довідку № 1/2025 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, в якій вказано вартість майна, що підлягала виплаті позивачу, а саме: у розмірі 25029,35 гривні.

28.01.2025 позивач подав відповідачу заяву про виплату вказаної грошової компенсації.

Відтак, отримавши такий рапорт (заяву) позивачки, відповідач відповідно до пунктів 23, 27, 60 Порядку № 578 зобов`язаний був виплатити їй вказану компенсацію.

У матеріалах справи відсутні докази проведення відповідачем вказаної виплати.

Згідно з абзацами першим і другим статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З вищевикладеного слідує, що відповідач не виплатив позивачу компенсацію за належні до видачі предмети речового майна. Такі його дії є протиправними.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Квитанцію до платіжної інструкції від 10.09.2025 № 2.301394677.1 про сплату судового збору підтверджується понесення позивачкою судових витрат у розмірі 968,96 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

3. Зобов`язати Державну установу «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, зокрема нарахованих за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення та інших видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

4. Визнати протиправними дії Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації за належні до видачі предмети речового майна.

5. Стягнути з Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до отримання предмети речового майна особистого користування у розмірі 25029 (Двадцять п`ять тисяч двадцять дев`ять) гривень 35 копійок.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної установи «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» судовий збір у розмірі 968 (Дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

10. Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач: Державна установа «Вознесенська виправна колонія (№ 72)» (вул. Київська, 300, м. Вознесенськ, Вознесенський район, Миколаївська область, 56501; код ЄДРПОУ 08564050).

11. Повний текст рішення суду складений 17.06.2026.

Суддя В.Г.Ярощук