Ухвала суду № 137467970, 17.06.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/9362/26

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

м. Львів

17 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправною діяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, в якій просить:

- визнати протиправною діяльність Львівської міської ради щодо виключення з діючого Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові тимчасової споруди за адресою АДРЕСА_1 , яка належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 15.01.2026 №7474 в частині вилучення ФОП ОСОБА_1 з Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові на території Шевченківського району;

- зобов`язати Львівську міську раду внести зміни до ухвали, яка визначає (затверджує) Перелік(и) тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові шляхом включення до діючого (станом на момент набранням судовим рішенням законної сили та його виконання) Переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької ОСОБА_2 (Голосіївське кладовище) із зазначенням її власника Фізичну особу підприємця ОСОБА_1 та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові на території Шевченківського району;

- визнати протиправною діяльність виконавчого комітету Львівської міської ради та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №230 від 20.03.2026 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому, Личаківському, Франківському та Шевченківському районах м. Львова», в частині демонтажу належних ФОП ОСОБА_1 тимчасових споруд за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 15.05.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 09.06.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 10.06.2026 у задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 08.06.2026 про забезпечення позову відмовлено.

15.06.2025 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову від 12.06.2026, в якій просить:

- зупинити дію рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №230 від 20.03.2026 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому, Личаківському, Франківському та Шевченківському районах м.Львова» в частині, що стосується заявника, а саме демонтажу тимчасової споруди у Шевченківському районі м.Львова за адресою вул. І. Миколайчука (Голосківське кладовище) (Порядковий № у додатку 2 до ухвали міської ради № 7475 від 15.01.2026 №90), до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову представник заявника зазначає, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №230 від 20.03.2026 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому, Личаківському, Франківському та Шевченківському районах м. Львова» є протиправним, оскільки порушує право власності позивача на нерухоме майно. Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову, унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких звернувся до суду, оскільки демонтаж зумовить її фактичне знищення та відключення від електромережі, а відновлення споруди, буде можливим лише шляхом будівництва двох нових споруд, що зумовить фінансові витрати для позивача на придбання будівельних матеріалів, а також замовлення підрядних робіт, займе тривалий час, таким чином такі обставини вказують на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу рекомендовано здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди у добровільному порядку до 01.06.2026. У разі нездійснення демонтажу у добровільному порядку комунальному підприємству "Адміністративно-технічне управління" спільно з Шевченківською районною адміністрацією здійснити демонтаж до 01.09.2026.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Львівської міської ради 230 прийнято 15.01.2026 і позивач у визначений цим рішенням термін добровільно не здійснив демонтаж тимчасової споруди, у зв`язку із незгодою з рішенням відповідача і оскарження рішення в судовому порядку, то термін демонтажу уповноваженим відповідачем органом сплив 01.06.2026.

Оскільки провадження у цій справі відкрито 09.06.2026, то об`єктивно розгляд справи з прийняттям рішення по суті і набрання судовим рішенням законної сили відбудеться за межами визначених оскаржуваним рішенням відповідача термінів та у разі виконання його забезпечення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде ускладненим або неможливим.

При вирішенні заяви про забезпечення позову суд керується таким.

Відповідно до положень ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною 1 ст. 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При цьому ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі, із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам особи, яка звернулася до суду, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 висновку, позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі № 826/13306/18, згідно з якою суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправних бездіяльності, дій або рішень відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності дії або рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

З урахуванням викладеного, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду. Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значних зусиль для відновлення прав позивача.

Судом встановлено, що представник заявника в поданій заяві про забезпечення позову просить суд зупинити дію рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №230 від 20.03.2026 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому, Личаківському, Франківському та Шевченківському районах м.Львова» в частині, що стосується заявника, а саме демонтажу тимчасової споруди у Шевченківському районі м. Львова за адресою вул. І. Миколайчука (Голосківське кладовище) (Порядковий № у додатку 2 до ухвали міської ради № 7475 від 15.01.2026 №90), до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Аргументуючи підстави для забезпечення позову, заявник посилається на те, що виконання відповідачем оскаржуваного рішення до завершення розгляду справи очевидно призведе до виникнення істотних перешкод для відновлення порушених прав позивача, у разі задоволення його позовних вимог, оскільки вимагатиме вжиття додаткових заходів та залучення значних ресурсів.

Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, Верховний Суд в питанні вжиття заходів забезпечення позову у схожих правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 дійшов наступних висновків:

«Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».

За такого правового регулювання та висновків Верховного Суду, суд не знаходить правових підстав відступати від вже сформованих Верховним Судом висновків.

Не знайшли свого підтвердження аргументи представника заявника про те, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №230 від 20.03.2026 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому, Личаківському, Франківському та Шевченківському районах м. Львова» є протиправним, оскільки порушує право власності позивача на нерухоме майно, оскільки до заяви про забезпечення позову представником позивача не долучено жодних доказів, які підтверджують право власності на нерухоме майно.

Позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову, унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких звернувся до суду, оскільки демонтаж споруди зумовить її фактичне знищення та відключення від електромережі, а відновлення споруди, буде можливим лише шляхом будівництва двох нових споруд, що зумовить фінансові витрати для позивача на придбання будівельних матеріалів, а також замовлення підрядних робіт, займе тривалий час, таким чином такі обставини вказують на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача.

Судом встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №230 від 20.03.2026 «Про демонтаж тимчасових споруд у Галицькому, Личаківському, Франківському та Шевченківському районах м. Львова», надалі рішення 230, рекомендовано суб`єктам підприємницької діяльності, зазначеним у додатку, крім пункту 3.3, здійснити демонтаж тимчасових споруд у добровільному порядку. Термін: до 01.06.2026.

До того ж, термін дії Договору №Ш-3029-20 на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд, за адресою м. Львів вул. І.Миколайчука (Голосіївське кладовище), завершився 31.12.2025. Доказів продовження дії Договору №Ш-3029-20 суду не надано.

Паспорт прив`язки 2-х зблокованих тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності № ТС-2020-0319-Ш дійсний до 31.12.2022.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що демонтаж тимчасових споруд не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення у подальшому прав, які позивач вважає порушеними, оскільки мова йде про тимчасові споруди, які є пересувними та, у разі поновлення прав позивача у судовому порядку, можуть бути повернуті на попереднє місце розташування.

Суд зазначає, що власне оскаржувані рішення відповідача безпосередньо не мають наслідком демонтаж відповідних споруд, які у них вказані. Такі акти зумовлюють настання юридично значимих наслідків у вигляді виникнення у зв`язку з їх прийняттям, існуванням упродовж періоду їхньої дії й до моменту практичної реалізації правової підстави для здійснення демонтажу перелічених споруд та елементів благоустрою. У спірних правовідносинах демонтаж визначених у рішеннях ВК ЛМР об`єктів обумовлюється діями Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» спільно з Галицькою, Личаківською, Франківською та Шевченківською районними адміністраціями, які можуть бути вчинені на виконання таких адміністративних актів. Однак, дія останніх без вчинення конкретних дій на їх виконання не зумовлює настання тих негативних наслідків, про які зазначав позивач у своїй заяві про забезпечення позову.

Слід також зазначити, що навіть у разі проведення демонтажу Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» спільно з Галицькою, Личаківською, Франківською та Шевченківською районними адміністраціями на виконання оскаржуваних рішень ВК ЛМР, позивач матиме можливість повернути належні йому та демонтовані об`єкти, оскільки такі не підлягають знищенню в результаті вказаних дій.

Саме лише твердження представника заявника з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнане судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є його суб`єктивним судженням, без підтвердження існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди позивачу.

Аналогічний підхід у контексті схожих за своїм змістом правовідносин у питанні можливості забезпечення позову вже застосовував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14 березня 2024 року у справі №540/7262/21, від 15 квітня 2025 року у справі №380/12961/24.

Тобто, у цьому випадку не може йти мови про невідворотність наслідків дії оскаржуваних рішень ВК ЛМР та неможливість приведення спірних правовідносин та правового становища позивача у стан, який існував до їх прийняття.

Таким чином, визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень відповідача є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, які, на його думку, є порушеними й за захистом яких він звернувся до суду. Вжиття заходів забезпечення позову для цього не вимагається і не є необхідним.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, наявність ознак правомірності рішення відповідача, що є предметом оскарження, може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Суд критично ставиться до покликань позивача на судову практику, зокрема, ухвали Львівського окружного адміністративного суду, з огляду на таке.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, ухвали Львівського окружного адміністративного суду не є обов`язковими для врахування судом у справі, що розглядається.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених ч. 1, 2 ст. 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, тому у задоволенні заяви потрібно відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 77, 150, 151, 153-155, 243, 248, 256, 295 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 12.06.2026 про забезпечення позову відмовити.

2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну ухвалу складено 17.06.2026.

Суддя Ю.С.Кондратюк