Рішення № 137467603, 16.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року № 320/4106/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (адреса місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 24, 03110 ЄДРПОУ 03494349) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про відмову в наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення ОСОБА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року ухвалено залишити без руху позовну заяву про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 постановлено витребувати у Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України інформацію та документи щодо належності ОСОБА_1 до невоєнізованих формувань Цивільної оборони Сантехнічного управління № 19 тресту «Укркомплектмонтаж» та його залучення у складі таких формувань до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у травні 1986 року.

11.06.2026 на адресу суду скеровано витребувані докази.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача полягає у тому, що у період з 03.08.1979 по 01.09.1999 ОСОБА_1 працював трактористом у Сантехнічному управлінні № 19. Наказом Сантехнічного управління № 19 від 16.05.1986 № 66к його разом з іншими працівниками було відряджено до м. Прип`ять на період з 16.05.1986 по 19.05.1986 для виконання робіт із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказані обставини, на думку позивача, підтверджуються наказом про відрядження та маршрутними листами, з яких вбачається його перебування у зоні відчуження протягом зазначеного періоду. Також ОСОБА_1 посилається на те, що йому встановлено ІІ групу інвалідності, пов`язану з роботами по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. 06.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За результатами розгляду заяви відповідач листом від 10.06.2024 відмовив у наданні такого статусу, посилаючись на відсутність належного документального підтвердження участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Не погоджуючись із зазначеною відмовою, ОСОБА_1 вважає її протиправною та такою, що порушує його права. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до нормативно-правових актів з питань цивільної оборони, чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС, цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом на підприємствах, в установах та організаціях, а до складу її невоєнізованих формувань залучалися громадяни відповідних категорій. Позивач вважає, що створення та функціонування формувань Цивільної оборони було обов`язковим елементом організації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. У зв`язку з цим він стверджує, що особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, були залучені до таких робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. На думку позивача, надані ним документи підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та свідчать про наявність підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. ОСОБА_1 просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

16.03.2026 року від уповноваженого Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації надійшов письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.

Позиція відповідача обґрунтована тим, що 06.06.2024 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, та видачу відповідного посвідчення. За твердженням відповідача, до заяви позивачем були додані копії документа, що посвідчує особу, документа про реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, довідки МСЕК, довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, довідки про реєстрацію місця проживання та маршрутного листа. Відповідач зазначає, що для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» недостатньо лише встановлення інвалідності, пов`язаної з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На думку відповідача, обов`язковою умовою також є підтвердження участі особи у ліквідації наслідків аварії саме у складі формувань Цивільної оборони. На обґрунтування своєї позиції відповідач вказує, що до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС залучалися не лише формування Цивільної оборони, а й інші формування, які створювалися та діяли в іншому порядку, а тому сам по собі факт участі особи у ліквідації наслідків аварії не свідчить про її належність до формувань Цивільної оборони. Відповідач зазначає, що подані позивачем документи підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та наявність інвалідності, пов`язаної з такими роботами, однак не містять належного документального підтвердження безпосередньої участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. У зв`язку з цим відповідач вважає, що у нього були відсутні правові підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини.

З наявної у матеріалах справи копії посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС судом встановлено, що позивачу надано статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році.

З маршрутних листів, долучених до матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 у травні 1986 року перебував у населених пунктах зони відчуження, зокрема у м. Прип`ять, та виконував роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Надані маршрутні листи містять відомості про маршрути пересування, місця виконання робіт, а також відповідні відмітки та підписи посадових осіб.

Крім того, з наявної у матеріалах справи інформації для реєстра судом встановлено, що позивач перебував у м. Прип`ять у період з 16.05.1986 по 19.05.1986.

Відповідно до зазначеного документа метою перебування позивача у зоні відчуження було виконання робіт з монтажу водогону між третім та четвертим енергоблоками Чорнобильської АЕС.

Також вказаний документ містить відомості про те, що роботи виконувалися у складі тресту «Укркомплектмонтаж», а підставою направлення позивача було відрядження Сантехнічним управлінням № 19 на підставі наказу № 66к від 15.05.1986.

З копії наказу Сантехнічного управління № 19 тресту «Укркомплектмонтаж» № 66к від травня 1986 року судом встановлено, що ОСОБА_1 включено до переліку працівників, яких направлено до Чорнобильського району для виконання робіт у період з 16.05.1986 по 19.05.1986.

Таким чином, на підставі наявних у матеріалах справи посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, маршрутних листів, інформації для реєстра та наказу про відрядження судом встановлено, що позивач працював у Сантехнічному управлінні № 19 тресту «Укркомплектмонтаж», був направлений роботодавцем до зони ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, перебував там у період з 16.05.1986 по 19.05.1986 та виконував роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків зазначеної аварії.

06.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За результатами розгляду заяви відповідач листом від 10.06.2024 відмовив у наданні такого статусу, посилаючись на відсутність належного документального підтвердження участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них та визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).

Частиною 1 статті 10 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, наказом Сантехнічного управління № 19 тресту «Укркомплектмонтаж» про його відрядження до зони ліквідації наслідків аварії, маршрутними листами та іншими наявними у матеріалах справи документами.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 12.05.1994 "Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни" затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, яке регулює правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни.

Відповідно до п. 2 Положення, посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни" (абзац третій пункту 3 постанови № 302).

Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, Посвідчення члена сім`ї загиблого, Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (абзац 2 п. 7 Постанови № 302).

Відповідно до п. 10 Постанови № 302, посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Спірні правовідносини у даній справі виникли у зв`язку з відмовою Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Позивач вважає, що як особа, яка брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та якій встановлено інвалідність, пов`язану з такими роботами, він має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку з чим звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Разом із тим, відповідач відмовив у задоволенні зазначеної заяви, посилаючись на відсутність належного документального підтвердження безпосередньої участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.

При цьому відповідач зазначив, що надані позивачем документи підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та наявність інвалідності, пов`язаної з ліквідацією наслідків аварії, однак не підтверджують його залучення до складу формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд зазначає, що в постанові від 15.04.2021 у справі № 377/27/17 Верховний Суд дійшов висновку, що не всі особи, які виконували роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підпадають під дію наведеної статті.

Статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України «Про внесення змін до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

У відповідності до положень цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також особою з інвалідністю, захворювання якої пов`язане з роботами по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Зазначені обставини свідчать про належність позивача до категорії осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та не є предметом спору між сторонами у даній справі.

Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») окрім факту настання у особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд зазначає, що наявними у матеріалах справи документами підтверджується статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та наявність у нього інвалідності, пов`язаної з роботами по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Разом з тим, відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни необхідним є не лише встановлення інвалідності, пов`язаної з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а й підтвердження залучення особи до складу формувань Цивільної оборони.

Суд враховує, що законодавством не визначено вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватися факт участі особи у складі формувань Цивільної оборони, а тому такі обставини підлягають встановленню з урахуванням усіх наявних у справі доказів.

Водночас надані позивачем посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, маршрутні листи, наказ про відрядження та інші документи підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, однак не містять відомостей щодо його залучення до складу формувань Цивільної оборони.

Крім того, з метою повного та всебічного з`ясування обставин справи судом було витребувано у Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України інформацію та документи щодо створення і функціонування невоєнізованих формувань Цивільної оборони у Сантехнічному управлінні №19 тресту «Укркомплектмонтаж», їх складу, а також належності ОСОБА_1 до таких формувань.

Згідно з відповіддю Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України відомостей про створення та функціонування невоєнізованих формувань Цивільної оборони у Сантехнічному управлінні №19 тресту «Укркомплектмонтаж», відомостей про їх склад, а також відомостей щодо належності позивача до таких формувань не виявлено.

Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є однією з обов`язкових умов для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Окрім цього, також Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а дійшов висновку, що не всі особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, підпадають під дію пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Верховний Суд зазначив, що право на набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни пов`язується не лише з фактом участі особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та встановленням інвалідності, пов`язаної з такими роботами, а й з необхідністю підтвердження залучення особи до складу формувань Цивільної оборони.

При цьому Верховний Суд звернув увагу, що законодавець поширив дію зазначеної норми на окрему категорію осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, а тому сама по собі участь у роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не є достатньою підставою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Аналогічно у даній справі наявними у матеріалах справи доказами підтверджується участь позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та наявність інвалідності, пов`язаної з такими роботами, однак не підтверджується його залучення до складу формувань Цивільної оборони, що відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є обов`язковою умовою для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Більше того, на відміну від справи №279/12162/15-а, як зазначалось вище, у даній справі судом додатково витребувано інформацію у Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, за результатами розгляду якої відомостей щодо належності ОСОБА_1 до невоєнізованих формувань Цивільної оборони та його залучення до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі таких формувань також не встановлено.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (адреса місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 24, 03110 ЄДРПОУ 03494349) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.