Рішення № 137467507, 17.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2026 року Київ справа № 320/22116/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.12.2022 перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у повному розмірі без обмеження розміру пенсії граничним розміром, із урахуванням вже виплачених сум.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач безпідставно обмежив розмір пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб. Вказано, що Конституційний Суд України ухвалив рішення від 20 березня 2024 року № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону № 3668, що поширює свою дію на Закон № 796, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796.

Ухвалою суду від 04.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, зазначено недоліки позовної заяви та спосіб їх усунення, визначено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 задоволено заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з цією позовною заявою, відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач правом надання відзиву не скористався.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серія НОМЕР_1 , виданого 11.04.2019, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України від 20.02.1991 № 796-Х1 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІI).

На виконання припису ст. 67 Закону України від 20.02.1991 № 796-Х1 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі змінами відповідач обмежив максимальним розміром його пенсію.

Так, як випливає з листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Киві від 15.04.2024 № 14778-12680/С-02/8-2600/24, максимальний розмір пенсії обмежено десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Так з 01.12.2022 розмір пенсії позивача з надбавками становить 72 956,55 грн, з урахуванням максимального розмір пенсії: 20 930,00 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 1-р(II)/2021 такі обмеження визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

25.03.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Проте, ГУ ПФУ в м. Києві листом від 15.04.2024 № 14778-12680/С-02/8-2600/24 відмовило у перерахунку та виплаті пенсії, відповідно до вищезазначеного запиту, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначє таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону № 796-XII, Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Згідно з статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом № 3668-VІ, який набрав чинності 01.10.2011.

За положеннями статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, законів України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3668-VI внесено зміни до деяких законодавчих актів України зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Так, згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відтак на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону № 796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.

Оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону № 3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин відповідач правомірно застосував положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Приймаючи до уваги висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні № 2-р(II)/2024, суд наголошує, що з 21.03.2024 правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 04.07.2024 (справа № 580/7744/23), 12.05.2025 (справа № 120/12313/24).

Підсумовуючи зазначене, належить констатувати, що після 20.03.2024, відповідач продовжив обмеження пенсії позивача її максимальним розміром, оскільки відповідно до наявного в матеріалах справи перерахунку пенсії її основний розмір складає 75 956,55 грн при цьому, виплачується пенсія у розмірі 23 610,00 грн.

Оскільки, вищезазначені законодавчі положення втратили чинність з 21.03.2024, саме з цієї дати треба задовольнити позовні вимоги.

За таких обставин, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача визнанням протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність з 21 березня 2024 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.

Вимога про зобов`язання "виплачувати пенсію", є передчасною (заявленою на майбутнє), а отже спір в цій частині фактично не існує, а тому не підлягає судовому захисту.

Позивач також просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині зобов`язання виплати пенсії у межах стягнення за один місяць, про що суд зазначає таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Із зазначеного випливає, що негайно виконуються рішення суду саме про стягнення пенсії, що є вимогою майнового характеру. Однак зобов`язання вчинити дії, в тому числі перерахувати та виплатити пенсію, є вимогою немайнового характеру та, відповідно, не є тотожною за своїм значенням вимозі про стягнення конкретної суми. Рішення суду у цій справі носить саме зобов`язальний характер. Тому відсутні підстави для допущення до негайного виконання рішення суду в частині вимоги про зобов`язання виплати пенсію у межах стягнення за один місяць.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом подання звіту суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлюючи строк для подання звіту, суд повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно з судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

У цьому ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин 2-3 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Позивач не навів обґрунтованих обставин, які б вказували, що відповідач уникатиме виконання рішення.

Таким чином, суд вважає необґрунтованим клопотання позивача щодо здійснення контролю за виконанням судового рішення, а тому у його задоволенні належить відмовити.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач повністю не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність з 21 березня 2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ: 42098368) здійснити з 21 березня 2024 року нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже сплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Басай О.В.