Рішення № 137465453, 15.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2026 Справа №607/19105/25 Провадження №2/607/1990/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участі секретаря судового засідання Кочмар С.М., представника позивача - Кондрат Л.Г., представника відповідача - адвоката Лукашової О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі - ТОВ «Факторинг Партнерс») звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 18.12.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений Договір № 2255932, відповідно до умов якого: сума кредиту становить 9500 грн; проценти за користування кредитом 2137,50 грн, які нараховуються за ставкою 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування; цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.

Підписанням договору, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

Позикодавець свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в порядку, передбаченому умовами договору, однак відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав.

26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір №26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за договором № 2255932.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Загальний розмір заборгованості по поверненню грошових коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості становить 41182,50 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9500,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 30637,50 грн; заборгованість за комісіями - 1045,00 грн.

З огляду на вищевикладене, ТОВ «Факторинг Партнерс» просить суд стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 41182,50 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

03.11.2025 Судом зареєстрований відзив на позовну заяву поданий представником відповідача, який мотивований тим, що позов до задоволення не підлягає, оскільки Відповідач не звертався до ТОВ «Мілоан» із проханням надати кредит та не укладав з ним будь-яких договорів у спосіб, описаний у позовній заяві. Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що використовувався особистий номер телефону, його пристрій, його ІР-адреса, оскільки зазначений номер тел. НОМЕР_1 , на дату укладення договору відповідачу не належав, оскільки був втрачений. Відсутні журнали (логи) входів у «особистий кабінет», з яких можна встановити, хто реально виконував дії з «укладення договору». Таким чином, відсутні докази особистого волевиявлення відповідача на укладення договору.

Надана позивачем довідка від 08.11.2024, яка видана ТОВ «Елаєнс» ТОВ «Мілоан» про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інфомаційно-техноголічну взаємодію та приймання платежів, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «Мілоан» і підтвердженням того, що платежі успішно проведені в системі, містить фрагментарні реквізити, без підтвердження банком-одержувачем, і не підтверджує рух коштів на рахунок саме відповідача.

Отримання кредитних коштів позичальником є істотною умовою виникнення зобов`язання повернути кредит і сплачувати проценти. За змістом кредитного зобов`язання, борг може існувати лише тоді, коли позивач доведе факт видачі грошових коштів та той факт, що відповідач їх одержав. За відсутності такого факту відсутній і обов`язок повертати те, чого фактично не отримував.

Отже, відсутні належні, допустимі та достатні докази фактичної передачі коштів відповідачу.

Жоден документ у матеріалах позову наразі не доводить, що кошти надійшли саме на рахунок відповідача. Відсутні докази, що вказана платіжна картка належить відповідачу. Відсутні банківські документи, які підтверджують зарахування грошових коштів саме на рахунок відповідача. Відсутні відповіді банків та мобільного оператора щодо належності картки й номера телефону. «Одноразовий ідентифікатор» (SMS-код) не є автоматичним доказом того, що діяв саме відповідач.

Позивач посилається на те, що договір укладено в електронній формі, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію», і що підтвердженням є введення одноразового ідентифікатора (SMS-коду). Проте сам по собі факт існування технічної можливості ввести код не доводить, що код отримувався на номер телефону, яким в цей момент користувався відповідач, що цей номер належить відповідачу, що ввід коду здійснив саме відповідач, а не стороння особа, яка незаконно заволоділа його персональними даними.

За наведених підстав, просить суд в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

07.11.2025 Судом зареєстрована відповідь на відзив подана представником позивача, в якій останній зазначає, що у частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти.

Факт ідентифікація Відповідача підтверджується Довідкою про ідентифікацію. Згідно даної довідки на номер телефону Відповідача було направлено одноразовий ідентифікатор, яким і було підписано договір. Крім того, Відповідач не заперечує, що всі відомості, вказані в Заявці-Анкеті є коректними, зокрема: ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, телефон, реквізити банківської картки, тощо. Крім того, Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту.

Будь-яких доказів того, що персональні дані Відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані.

Щодо ймовірних шахрайських дій зазначає, що відомості про злочин повідомлені самим відповідачем, а саме по собі внесення відомостей до ЄРДР не може вважатись підтвердженням фактів, наведених в такому зверненні, витяг з ЄРДР не може ні підтвердити, ні спростувати обставини, на які посилається Відповідач.

Проте, Відповідачем не надано доказів того, що за результатами досудового розслідування, яке тривало більше 4 років, було встановлено наявність події кримінального правопорушення, пред`явлено підозру винним особам, тощо. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2- 383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Єдиним належним, достовірним та достатнім доказом вчинення шахрайських дій відносно відповідача може бути лише обвинувальний вирок суду за результатами розгляду справи про кримінальне правопорушення на підставі обвинувального акту, в якому Відповідач виступає в якості потерпілого.

Таким чином, заперечення Відповідача є безпідставними, містять непідтверджену інформацію та не можуть були враховані судом. Більш того, якщо б мало місце незаконне викрадення коштів з карткового рахунку Відповідача, кримінальним процесуальним кодексом передбачено спеціальний порядок відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому.

Отже, шахрайські дії щодо особи не звільняють таку особу від обов`язку виконати взяті на себе зобов`язання, а спір між потерпілим та обвинуваченим не стосується правовідносин між боржником та кредитором та має вирішуватись окремо в рамках кримінального провадження.

Твердження Відповідача про те, що він не отримував кредитних коштів, тощо не заслуговують на увагу. Вбачається, що Відповідач, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит.

13.01.2026 представником позивача подано суду письмові пояснення, зокрема щодо відповіді АБ «Укргазбанк» про те, що ОСОБА_1 не є клієнтом банку, в яких представник зазначає, що до позовної заяви позивачем було додано Довідку ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію, відповідно до якої ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , уклав Договір № 2255932 від 18.12.2020 з ТОВ «Мілоан» шляхом підписання його аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора U48431, який 18.12.2020 було направлено на вказаний ним номер телефону НОМЕР_3 .

Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» перед укладенням кредитного договору первісним кредитором було проведено ідентифікацію особи позичальника, яким є ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), за допомогою отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, otp-пароля, надісланого установою на такий фінансовий номер телефону.

На підтвердження зазначеного Товариством було надано кредитний звіт УБКІ, сформований станом на 19.03.2020, з якого вбачається, що номер мобільного телефону НОМЕР_3 , вказаний відповідачем при реєстрації на сайті Кредитодавця, на який пізніше надійшов код одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору є фінансовим номером телефону Відповідача згідно інформації, що була передана до УБКІ банком.

Зазначене також підтверджується відомостями з кредитного звіту фізичної особи, підприємця (далі - Звіт УБКІ), на сторінках 8-9 якого вбачається, що номер мобільного телефону НОМЕР_3 , на який відповідачу надійшов код одноразового ідентифікатора для підписання договору, вперше був актуалізований 02.03.2016 та залишається актуальним дотепер, з чого можна зробити висновок, що зазначений номер мобільного телефону належить саме відповідачу.

До того ж, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» додає до цієї відповіді на відзив Інформацію з електронного файлу (LogFile застосування коду) від 18.12.2022 року та Хронологію вчинення дій щодо укладення кредитного договору у формі електронного правочину №2255932 від 18.12.2020 року, надані, у свою чергу, первісним кредитором, що додатково підтверджує факт підписання кредитного договору з покроковим зазначенням кожної дії Позичальника в процесі підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Вищевикладене виключає можливість укладення кредитного договору іншою особою, а не відповідачем.

Що ж стосується банківської картки, на яку Кредитодавцем було перераховано грошові кошти на виконання умов кредитного договору, представник позивача зазначає, що саме Відповідач зазначає номер банківської картки, на яку бажає отримати кредит.

Так, відповідно до п.п.4.3., 4.4. Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «МІЛОАН» (далі - Правила), в редакції від 14.09.2020 (яка діяла на дату укладення кредитного договору), розміщених у відкритому цілодобовому доступі на сайті Товариства у розділі «Документи/Архів (Документи з кредитування)» за посиланням https://miloan.ua/s/arhiv-2017-rules-miloan: «4.3. Подаючи Заяву за кредитним продуктом, що передбачає надання кредиту шляхом переказу суми кредиту на Картковий рахунок, Заявник має зареєструвати в Особистому кабінеті Банківську картку, яка буде використана для зарахування коштів при позитивному рішенні по Заяві, якщо така Банківська картка не була зареєстрована Заявником у Особистому кабінеті раніше. Товариство здійснює верифікацію доданої Позичальником Банківської картки. Для цього Заявнику пропонується зробити відповідну перевірочну операцію по карті. У призначенні такої операції міститься код верифікації картки, який Заявник має ввести на Веб-сайті Товариства у тому разі, якщо в процесі здійснення перевірочної операції не застосовувалася технологія 3DSecure (введення відповідного коду з SMS-повідомлення на веб-сторінці банкуемітенту платіжної картки). Таким чином Товариство перевіряє, що Банківська картка активна та Заявник має доступ до управління Картковим рахунком.

Так, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), здійснюючи оформлення заявки на кредит на сайті ТОВ «Мілоан», вказав бажаний спосіб отримання кредитних коштів шляхом їх безготівкового перерахування на банківську карту НОМЕР_4 .

На підтвердження факту видачі кредитних коштів за вищевказаним договором позивачем до позовної заяви було долучено довідку ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 08.11.2024 року, відповідно до якої 18.12.2020 року відбувся переказ кредитних коштів від ТОВ «Мілоан» у сумі 9 500,00 грн згідно договору 2255932 за номером платіжної карти НОМЕР_4 .

Враховуючи, що Кредитний договір № 2255932 укладено в електронній формі шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», то видача кредитодавцем кредитних коштів відбувалась за допомогою залученого надавача платіжних послуг, що відповідає природі кредитного договору.

Варто також зауважити, що ТОВ «МІЛОАН» не отримує повні реквізити Банківської картки, які необхідні для здійснення операцій по карті через Інтернет. Для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системами сервіси. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту «PCI DSS».

Таким чином, Кредитодавець не отримує повні реквізити картки Позичальника, яка вказується ним для отримання кредиту. Як було зазначено вище, на підтвердження факту видачі кредитних коштів за вищевказаним договором позивачем до позовної заяви було долучено довідку ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 08.11.2024 року, відповідно до якої 18.12.2020 року відбувся переказ кредитних коштів від ТОВ «Мілоан» у сумі 9 500,00 грн згідно договору 2255932 за номером платіжної карти НОМЕР_4 .

Враховуючи вищевикладене, зазначена довідка надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «Елаєнс» є належним доказом виконання ТОВ «Мілоан» своїх зобов`язань за Кредитним договором № 2255932 щодо видачі кредитних коштів.

Станом на теперішній час договір позики, на підставі якого у відповідача виникла заборгованість, є чинним. Протилежного матеріали справи не містять.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.10.2025 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні, щодо задоволення позову заперечила з підстав наведених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, встановив наступні обставини.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи суспільних інтересах. Суд, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 18.12.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 був укладений Договір про споживчий кредит № 2255932 (надалі - Договір 2255932), який був підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора U48431, що підтверджено довідкою про ідентифікацію.

Відповідно до пункту 6.1 Договору №2255932 вказаний кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та /або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно з пунктом 6.2 Договору №2255932 проект договору розміщений в Особистому кабінеті позичальника. Відповідь про прийняття пропозиції про укладення договору надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням на мобільний телефон позичальника, який в подальшому використовує позичальник для підписання цього кредитного договору. Електронне повідомлення може бути відправлене позичальником через сайт Товариства, мобільний додаток, месенджер або у смс повідомленні з мобільного номеру позичальника на номер 2277.

У такий спосіб кредитний договір був укладений в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН» в електронній формі.

За умовами Договору №2255932 ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у сумі 9500,00 грн на строк 15 днів зі сплатою процентів за користування грошовими коштами у розмірі 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування грошовими коштами.

Стандартна (базова) процента ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 Договору №2255932).

Окрім іншого, пунктом 1.5.1 Договору №2255932 узгоджено сторонами і комісію за надання кредиту у сумі 1045,00 грн, яка нараховується за ставкою 5,00 % від суми кредиту одноразово.

Як вбачається з додатку № 1 до договору про споживчий кредит №2255932 від 18.12.2020, який є графіком платежів, зазначено дату платежу 02.01.2021 та суму до сплати: кредит - 9500 грн; проценти - 2137,50 грн; комісія - 1045,00 грн. Загальна вартість кредиту - 12682,50 грн.

Відповідно до інформації зазначеної у вказаному вище Графіку платежів, Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому Графіку платежів показники не підлягають оновленню у випадку зміни будь-яких відомостей зазначених у Графіку розрахунків у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та/або продовженням строку повернення кредиту, Позичальник доручає Товариству самостійно оновити (актуалізувати) графік розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розмістити дані графіку в Особистому кабінеті Позичальника на веб-сайті Товариства miloan.ua. Оновлений графік може (необов`язково) додатково містити відомості про пеню нараховану Позичальнику. Оновлений графік, що розміщений в особистому кабінеті Позичальника на веб-сайті Товариства може візуально відрізнятись від поточної форми Графіку розрахунків.

Анкета-заява на кредит №2255932 від 18.12.2020 включає аналогічні умови щодо суми та строку кредиту, розміру комісії та процентів. Також зазначено особисті дані ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер, дата народження, адреса реєстрації місця проживання, номер мобільного телефону позичальника, паспортні дані) та відображений посекундний процес оформлення та розгляду заяви.

На виконання умов договору ТОВ «МІЛОАН» виконало своє грошове зобов`язання та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 9500,00 грн., що стверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 08.11.2024, якою підтверджено успішне проведення платежу, а саме: Номер в системі FONDY: 328786992; Номер операції: f57b5543-d3e0-4f27-965e-a1296c170ea8_637439220977951078; Дата проведення платежу: 18.12.2020; Призначення платежу: Кошти згідно договору 2255932; Сума платежу: 9500.00; Валюта платежу: UAH; Платіжний метод: карта MASTERCARD; Статус платежу: approved; Номер карти: НОМЕР_4 ; Банк картки отримувача: UKRGASBANK; ARN: Код авторизації: 27841.

Як вбачається із відповіді АТ «Укргазбанк» №БТ-16156 від 10.12.2025, наданої на виконання ухвали суду, ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 - не є клієнтом АБ «Укргазбанк». В базі АБ «Укргазбанк» наявно 203 платіжні картки з маскою номера НОМЕР_4 , враховуючи вищезазначене надати дані про власника картки з маскою номера НОМЕР_4 та її повний номер, а також виписку по зазначені картці (у відношенні до фігуранта ухвали) - не вбачається за можливе.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про споживчий кредит №2255932 від 18.12.2020 станом на 03.03.2021 заборгованість ОСОБА_1 складає 41182,50 грн, з яких: 9500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 30637,50 грн - заборгованість за процентами, 1045,00 грн - заборгованість за комісією.

26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» (далі - Клієнт) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (далі - Фактор) укладено Договір факторингу № 26-07/2024 (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору, за цим договором Клієнт - Первісний Кредитор відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників строк виконання зобов`язання за якою настав, або яке виникне у майбутньому у сумі 287 052 895,25 грн, а фактор, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між клієнтом і боржниками.

Згідно п. 2.2 Договору, відповідно до умов цього договору Фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від Боржників, а Клієнт не відповідає перед Фактором, якщо одержані фактором суми є меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнтові.

Як вбачається витягу з додатку №3 до договору факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024, що є витягом з Реєстру боржників, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 2255932 у загальній сумі 41182,50 грн, з яких: 9500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 30637,50 грн - заборгованість за нарахованими процентами; 1045,00 грн - заборгованість по комісії.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту № 2255932 від 18.12.2020.

Тож, невиконання відповідачем договірних зобов`язань і стало причиною звернення позивача за захистом своїх прав до суду.

В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно положень ст. ст. 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Тож, аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що електронний підпис - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Отже, без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір між позивачем та відповідачем не міг би бути укладений.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ст. 639 ЦК України).

Таким чином, встановлено, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого відповідач надіслав позивачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Згідно із ч.ч. 2, 4, 6 ст. 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов`язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.

Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб`єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.

Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України «Про електронну комерцію» ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».

Стаття 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Аналогічного змісту правовий висновок був викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.01.2024 у справі № 671/1832/20 (провадження № 61-232св23).

Тож, договір між сторонами укладено в електронній формі, із застосуванням електронного підпису. При цьому через особистий кабінет на вебсайті позивача подано анкету-заяву на отримання кредиту від імені ОСОБА_1 та підтверджено умови отримання кредиту шляхом акцепту, після чого позивачем надіслано особі, яка звернулася за отриманням кредиту за допомогою засобів зв`язку (номер телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

Суд приймає до уваги доводи представника позивача, що відповідно до вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» перед укладенням кредитного договору первісним кредитором було проведено ідентифікацію особи позичальника, яким є ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), за допомогою отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій (за умови, що джерелом таких даних є банк) та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, otp-пароля, надісланого установою на такий фінансовий номер телефону.

На підтвердження зазначеного Товариством було надано кредитний звіт УБКІ, сформований станом на 19.03.2020, з якого вбачається, що номер мобільного телефону НОМЕР_3 , вказаний відповідачем при реєстрації на сайті Кредитодавця, на який пізніше надійшов код одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору є фінансовим номером телефону Відповідача згідно інформації, що була передана до УБКІ банком.

Вищевикладене виключає можливість укладення кредитного договору іншою особою, а не відповідачем.

Ідентифікація ОСОБА_1 веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням особистих даних позивача, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти.

Тож, твердження відповідача, з приводу того, що номер мобільного телефону, за допомогою якого було укладено кредитний договір, ним було втрачено, суд до уваги не приймає, оскільки належність номеру телефону, за яким була здійснена авторизація та підписання кредитного договору, саме ОСОБА_1 підтверджується Кредитним звітом фізичної особи, що актуальний на 24.12.2025 (Ідентифікація Суб`єкта кредитної історії), в якому зазначені персоналізовані дані відповідача, його фінансові зобов`язання перед іншими установами, а також контакти. І як вбачається із цього звіту, ОСОБА_1 користувався номером телефону, за яким укладено спірний договір.

Тому, суд доходить висновку, що договір про надання кредиту, укладений 18.12.2020 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі, містить електронні підписи сторін, тому має силу договору, який укладений у письмовій формі й підписаний сторонами, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

Судом встановлено, що ТОВ «МІЛОАН» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку.

Договір про надання споживчого кредиту № 2255932 від 18.12.2020 укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи (ІТС) товариства, доступ до якої забезпечується позичальнику через веб-сайт https://miloan.ua/. Електронна ідентифікація позичальника здійснюється при вході позичальника в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 5.1 договору, позичальник підтверджує, зокрема, що до підписання цього Договору ознайомився з усіма його умовами (у т.ч. викладеними у п.6.3) та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства miloan.ua та є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п. 7.1 Договору, цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 Договору. Якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього Договору відправлені Товариством кредитні кошти не будуть отримані Позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього Договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в Особистому кабінеті.

Кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок (п.2.1. Договору).

Як встановлено судом, кредитні кошти за Договором про надання споживчого кредиту №2255932 від 18.12.2020 не перераховувались на належну ОСОБА_1 платіжну банківську картку, однак перерахунок коштів третій особі не може розцінюватись як доказ не укладення та/або не підписання вказаного договору та не отримання кредитних коштів особисто ОСОБА_1 . Дана обставина пов`язана з виконанням такого договору.

Відповідними Правилами надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» (в редакції від 14.09.2020) передбачено, що подаючи Заяву за кредитним продуктом, що передбачає надання кредиту шляхом переказу суми кредиту на Картковий рахунок, Заявник має зареєструвати в Особистому кабінеті Банківську картку на яку будуть зараховані кошти при позитивному рішенні по Заяві, якщо така Банківська картка не була зареєстрована Заявником в Особистому кабінеті раніше. Товариство здійснює верифікацію поданої Позичальником Банківської картки. Для цього Заявнику пропонується зробити відповідну перевірочну операцію по карті. У призначені такої операції міститься код верифікації картки, який Заявник має ввести на Веб-сайті Товариства у тому разі, якщо в процесі здійснення перевірочної операції не застосовувалася технологія 3DSecure (введення відповідного коду з SMS-повідомлення на веб-сторінці банку-емітента платіжної картки). Таким чином Товариство перевіряє, що Банківська картка активна та Заявник має доступ до управління Картковим рахунком.

Отож, за встановлених вище обставин вбачається, що ОСОБА_1 особисто було передано ТОВ «Мілоан» персональні дані паспорта, ідентифікаційного номеру, дані банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, номера телефону, електронної адреси, тому, що ідентифікація позичальника як споживача фінансових послуг проведена відповідно до закону, що вбачається із довідки по заяві на кредит №2255932 від 18.12.2020 (а.с.187). Доказів на спростування цих обставин справа не містить.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно ст. 629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. У разі порушення зобов`язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що ч. 1 ст. 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України) (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12).

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором

Аналогічні висновки викладені і у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12 тощо).

Тож, в ході розгляду справи, належними та допустимими доказами, підтверджено факт переходу до ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог частин 3 та 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Визначаючи розмір заборгованості за відсотками та тілом кредиту, суд виходить із такого.

Суд зазначає, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (пункт 6.28).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Отримавши 18.12.2020 кредит у розмірі 9500 грн, строк повернення якого відповідно до п. 1.3 Договору становив 15 днів, відповідач до 02.01.2021 коштів у зазначеному розмірі з процентами не повернув, у зв`язку із чим, позикодавець ТОВ «Мілоан» на виконання умов п. п. 1.6, 2.3.1. кредитного договору почав здійснювати нарахування відсотків на стандартних (базових) умовах, які нараховував у період з 03.01.2021 по 03.03.2021 (60 днів).

Вказані обставини підтверджуються відомостями про щоденні нарахування та погашення ОСОБА_1 за кредитним договором №2255932.

Таким чином, вищенаведені обставини вказують на те, що строк кредитування згідно Договору про надання споживчого кредиту № 2255932 від 18.12.2020 закінчився 02.01.2021 та саме в цей день первісний кредитор повинен був припинити нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом, оскільки Позичальником не було вчинено дій для продовження строку користування кредитом, які передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Оскільки зі спливом строку кредитування позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до вимог статті 1048 ЦК України.

Відтак, суд вважає, що розмір заборгованості відповідача ОСОБА_1 станом на дату закінчення строку кредитування за Договором про надання споживчого кредиту № 2255932 від 18.12.2020 становить 12682,50 грн, в тому числі: 9500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 2137,50 грн - заборгованість за відсотками та 1045,00 грн - заборгованість за комісією.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 1045,00 грн комісії за Договором про надання споживчого кредиту № 2255932 від 18.12.2020, то Суд вважає, що дана вимога задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21 викладено правові висновки, що оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення нараховувалася комісія в розмірі 1045 грн.

Разом із тим, у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому, суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Тому, в задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 1045 грн, слід відмовити.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18).

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу, як новому кредитору, не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 2255932 від 18.12.2020 в розмірі 11637,50 грн., з яких: 9500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2137,50 грн. - заборгованість за відсотками. Вказана сума відповідачем не спростована.

Щодо розподілу судових витрат, Суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Отож, беручи до уваги те, що позов задоволено частково, а саме на 28,25 %, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 684,32 грн. (2422,40/100%х28,25%) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4520 грн (16000/100%х28,25%), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 625, 1046-1054 ЦК України, та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 28, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту № 2255932 від 18.12.2020 в розмірі 11637,50 грн., з яких: 9500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 2137,50 грн. - заборгованість за відсотками.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» 684,32 грн. судового збору та 4520 грн. витрат на правничу допомогу.

Копію рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», адреса місця знаходження: вул.Ґедройца Єжи, буд.6, офіс 521, м.Київ, код ЄДРПОУ 42640371.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Головуючий суддя В. Л. Дзюбич