Рішення № 137464739, 15.06.2026, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1891/25

Провадження № 2/459/510/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Штибель А. Р., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Шептицька державна нотаріальна контора Львівської області, приватний нотаріус Вишневська Наталія Степанівна про витребування власником нерухомого майна із чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , первинно належала на праві спільної часткової власності його тітці ОСОБА_7 та її чоловіку ОСОБА_8 . 01 квітня 1999 року вказані особи подарували йому зазначену квартиру за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом, у зв`язку з чим він став її власником, прийняв дарунок, користувався квартирою, сплачував комунальні платежі та здійснював її утримання. Проте, у грудні 2020 року спірна квартира була відчужена без його волі на підставі довіреності, яку, як вважає позивач, ОСОБА_7 фактично не видавала. На думку позивача, ОСОБА_5 незаконно оформила документи щодо права власності на квартиру та від імені ОСОБА_7 здійснила її відчуження. Квартира була продана ОСОБА_6 , а він відчужив її відповідачу ОСОБА_2 , за яким на даний час зареєстровано право власності на спірне майно. Позивач зазначає, що ОСОБА_7 зверталася до правоохоронних органів із заявою про незаконне відчуження квартири та заперечувала факт видачі довіреності на ім`я ОСОБА_5 . За фактами відчуження квартири були подані заяви про вчинення кримінальних правопорушень. Також позивач посилається на рішення Червоноградського міського суду Львівської області у справі № 459/1038/22, залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, якими встановлено, що він набув право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування від 01 квітня 1999 року, а належним способом захисту його прав є пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача майна. Вважаючи, що квартира вибула з його володіння поза його волею та на даний час незаконно перебуває у володінні відповідача, позивач просить витребувати квартиру з чужого незаконного володіння на його користь, скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на спірне майно.

Ухвалою Шептицького міського суду Львівської області від 11.06.2025 у даній справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою від 11.06.2025 було вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили.

14.07.2025 та 23.07.2025 відповідач та його представник подали відзиви на позовну заяву, в яких просили відмовити у задоволенні позову. У відзиві зазначили, що ОСОБА_2 придбав спірну квартиру 30 грудня 2020 року за договором купівлі-продажу після перевірки правовстановлюючих документів та відомостей, які містилися у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Перед укладенням договору відповідач оглянув квартиру, спілкувався з продавцем ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , яка діяла на підставі довіреності, а нотаріус підтвердила відсутність будь-яких обтяжень чи заборон щодо відчуження квартири. Представник відповідача вказав, що після придбання квартири ОСОБА_2 зареєстрував у ній своє місце проживання, здійснив ремонт та фактично користується житлом і це є його єдине житло. Також зазначив, що ОСОБА_7 була знята з реєстрації у спірній квартирі та була зареєстрована за новим місцем проживання - у квартирі, придбаній за кошти від продажу спірної квартири. На думку сторони відповідача, вищевказана ситуація склалася, оскільки позивач не виконав всі умови договору дарування та не зареєстрував за собою право власності на квартиру у БТІ, у зв`язку з чим відомості про його право власності були відсутні як у БТІ, так і в державних реєстрах. Відтак, відповідач не знав і не міг знати про існування у позивача будь-яких прав на спірне майно. Посилаючись на положення статті 388 ЦК України та практику Верховного Суду щодо захисту прав добросовісного набувача, сторона відповідача стверджує, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири, оскільки набув майно законним шляхом на підставі договору купівлі-продажу. З огляду на викладене сторона відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Також у відзиві зазначено, що орієнтовний розмір витрат відповідача на правничу допомогу становить 20 000 гривень.

28.07.2025 від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5 адвоката Мацея М. М. надійшли пояснення по суті спору, у яких останній щодо задоволення позову заперечив. Представник вважає, що позивач ОСОБА_4 не набув права власності на спірну квартиру, оскільки відповідно до законодавства, чинного на момент укладення договору дарування, був зобов`язаний зареєструвати своє право на спірну квартиру, однак цього не зробив. Зазначив, що докази передачі позивачу правовстановлюючих документів на квартиру відсутні, а ключі та правовстановлюючі документи на житло йому ніколи не передавалися. Окрім цього, позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки про стан спірного майна він довідався ще у травні 2021 року, коли звернувся із заявою до органів поліції, проте поточний позов подав лише у червні 2025 року. Факт його попереднього звернення до суду у справі № 459/1038/22 не перериває цей строк, оскільки обрання неналежного способу захисту, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не має юридичних наслідків для перебігу позовної давності. Також представник наголосив на відсутності будь-якої зловмисної домовленості чи умислу під час відчуження квартири. Первісна власниця майна ОСОБА_7 діяла абсолютно добровільно, перебуваючи у здоровому глузді, та особисто видала нотаріальну довіреність на ім`я ОСОБА_5 для розпорядження її майном, що вже було детально досліджено судами та підтверджено постановою Верховного Суду від 19 травня 2025 року. З огляду на те, що позивач ніколи не був фактичним та зареєстрованим володільцем квартири, вона не могла вибути з його володіння ні фізично, ні юридично, що виключає саму можливість задоволення віндикаційного позову. Представник третьої особи вважає, що поведінка позивача ОСОБА_4 є недобросовісною, оскільки за життя своєї тітки ОСОБА_7 він про неї не дбав, а після її смерті намагається одночасно претендувати на дві різні квартири у паралельних судових процесах. Також зазначив, що орієнтовна сума витрат на правничу допомогу, яку має понести третя особа становить 55 000 гривень. З урахуванням викладеного, представник третьої особи просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки такий є необґрунтований та безпідставний.

Ухвалою від 14.10.2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити. Пояснили, що спірна квартира належала подружжю ОСОБА_9 , які 01 квітня 1999 року за нотаріально посвідченим договором дарування передали її у власність позивача. Зазначили, що після укладення договору позивач прийняв дарунок. У 2020 році квартира була відчужена без волі позивача шляхом вчинення, на його думку, незаконних реєстраційних та нотаріальних дій. Посилалися на те, що право власності позивача на спірну квартиру підтверджується договором дарування та висновками судів, викладеними у справі № 459/1038/22. Вважають, що квартира вибула з володіння позивача поза його волею, а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння із скасуванням державної реєстрації права власності відповідача на спірне нерухоме майно.

Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, а також у поясненнях, наданих ним під час допиту як свідка. Зазначив, що спірну квартиру набув на законних підставах за договором купівлі-продажу, діяв добросовісно, перевіривши відомості щодо об`єкта нерухомого майна та продавця, а про будь-які претензії позивача на квартиру на момент укладення правочину йому відомо не було

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив та просив відмовити в повному обсязі. Зазначив, що відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру на цілком законних підставах за договором купівлі-продажу. Перед укладенням правочину відповідач належним чином перевірив відомості, які містилися у державних реєстрах, у яких законним власником значилася ОСОБА_7 , а будь-яка інформація про права чи претензії ОСОБА_4 на цей об`єкт була відсутня. Відтак, ОСОБА_2 мав усі законні підстави вважати продавця належним власником майна, а відповідача добросовісним набувачем, правовий захист якого гарантується законом та сталою судовою практикою. Представник відповідача наголосив, що позивач ОСОБА_4 свого часу не виконав вимог законодавства щодо обов`язкової державної реєстрації договору дарування в органах БТІ. Саме це тривале невиконання позивачем своїх обов`язків призвело до того, що в офіційних реєстрах він не значився власником, а тому ні ОСОБА_2 , ні будь-яка інша третя особа не могли знати про наявність у нього прав на квартиру. Матеріали справи підтверджують реальний та добросовісний характер оскаржуваного правочину: відповідач повністю сплатив обумовлену грошову суму, а ОСОБА_7 того ж дня придбала іншу, меншу квартиру для власного проживання, що виключає намір приховати майно. Оскільки всі досліджені докази підтверджують абсолютну добросовісність дій ОСОБА_2 , на нього не можуть бути покладені негативні наслідки через чужу процесуальну бездіяльність. З огляду на викладене просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - адвокат Мацей М. М. у судове засідання, яке відбулося 15.06.2026 не з`явився, проте подав заяву про розгляд справи за його відсутності та за відсутності третьої особи ОСОБА_5 . Разом із тим, представник третьої особи у ході розгляду справи надав суду пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_7 через похилий вік, стан здоров`я та складне матеріальне становище не могла самостійно вирішувати питання, пов`язані з належною їй нерухомістю, тому звернулася за допомогою до ОСОБА_5 , з якою підтримувала дружні та сусідські відносини. ОСОБА_5 допомагала ОСОБА_7 у пошуку ріелтора, оформленні довіреності, продажу двокімнатної квартири та придбанні меншої квартири для покращення умов проживання. За словами представника третьої особи, усі дії здійснювалися за згодою та в інтересах ОСОБА_7 , яка добровільно надала відповідні повноваження. Також зазначив, що у грудні 2020 року ОСОБА_7 склала заповіт на користь ОСОБА_5 , який до моменту її смерті не був скасований. Представник третьої особи наголосив, що після укладення договору дарування 1999 року ОСОБА_7 та її чоловік продовжували проживати у спірній квартирі, а належних та допустимих доказів фактичного володіння чи проживання позивача у квартирі не подано. Вважає, що позивач не довів належним чином наявність у нього права на витребування спірного майна та є неналежним позивачем у справі. Крім того, зазначив, що відчуження квартири та подальше її придбання відповідачем відбулося добросовісно, за участю нотаріуса та з метою забезпечення належних умов проживання ОСОБА_7 . На його думку, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, а матеріали справи не містять належних доказів незаконності вчинених правочинів. У зв`язку з наведеним просив у задоволенні позову відмовити.

Також допитаний у якості свідка відповідач ОСОБА_2 повідомив, що знайшов оголошення про продаж квартири через агентство нерухомості на інтернет сайті «OLX». Під час огляду житла 28 грудня 2020 року, яке перебувало у занедбаному стані та без опалення, його зустріли представниця агентства п. Жердяєва та власниця майна ОСОБА_7 . Остання підтвердила свій намір продати двокімнатну квартиру, оскільки їй підшукали меншу однокімнатну квартиру на АДРЕСА_3 , чому вона раділа. Представником ОСОБА_7 на підставі довіреності виступала ОСОБА_5 . Сторони узгодили вартість об`єкта - 18 500 доларів США, після чого відповідач передав п. Жердяєвій завдаток у сумі 2 000 доларів США, підписавши відповідний договір з агентством. 30 грудня 2020 року у приватного нотаріуса ОСОБА_10 був укладений основний договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Безпосередньо під час оформлення документів відповідач дізнався, що продавцем за договором виступає ОСОБА_6 (брат ОСОБА_5 ), якому ОСОБА_7 попередньо продала це житло. Сама ОСОБА_7 була особисто присутня у нотаріуса, поводилася абсолютно адекватно та спокійно, жодних заперечень чи небажання продавати квартиру не висловлювала. Решту коштів у сумі 16 500 доларів США ОСОБА_2 поклав на стіл у нотаріуса у присутності ОСОБА_5 , її чоловіка та ОСОБА_6 , на підтвердження чого отримав розписку. Пакет документів щодо квартири перед угодою перевірявся нотаріусом. Ключі від квартири відповідач отримав приблизно через півтора тижня, після чого здійснив ремонт вікон та дверей, вселився, а у 2021 році зареєстрував там своє місце проживання. ОСОБА_7 на момент правочину вже була знята з реєстрації та після продажу вона приїздила ще близько п`яти разів, щоб забрати особисті речі. Жодних претензій вона не висловлювала, лише згадувала, що їй мають передати ще певну суму коштів. Про існування племінника ОСОБА_4 відповідач дізнався лише через шість місяців після купівлі квартири, коли до нього з претензіями звернулася дружина позивача. До цього моменту жодної інформації про наявність у ОСОБА_7 родичів він не мав, а подальші звернення ОСОБА_2 до БТІ та інших нотаріусів зауважень щодо законності документів не виявили.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_6 , представник Шептицької державної нотаріальної контори Львівської області, приватний нотаріус Вишневська Наталія Степанівна в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи, підтвердження чого міститься у матеріалах справи; причин неявки не повідомляли, заяв чи клопотань не подавали.

За наслідком розгляду даної справи, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав проголошення рішення до 15 червня 2026 року.

Про дату, час і місце проголошення судового засідання учасники справи були повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.04.1999 року було укладено договір дарування, який був посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори Заєць М. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-1086, згідно з яким ОСОБА_8 , ОСОБА_7 подарували, а ОСОБА_4 прийняв у дар квартиру за АДРЕСА_4 . Згідно з пунктом 3 даного договору дарування, зазначена квартира належала дарувальникам на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 червня 1997 року, виданого органом приватизації Червоноградського управління житлово-комунального господарства Західно - Української холдингової компанії, яке було зареєстроване у Червоноградському міжміському бюро технічної інвентаризації 14 липня 1997 року за № 1185. Також у посвідчувальному написі нотаріуса передбачено, що відповідно до статті 227 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення договору) зазначений договір підлягає реєстрації в Червоноградському міжміському бюро технічної інвентаризації (т. 1, а. с. 18, справа № 459/1038/22 т. 2, а. с. 118)).

У ході розгляду справи за клопотанням представника відповідача судом було оглянуто та досліджено матеріали цивільної справи № 459/1038/22, які містять документи та відомості щодо правового статусу спірного майна, підстав набуття права власності на нього, реєстрації відповідних прав та інших юридично значимих обставин, що були враховані судом під час встановлення обставин справи та оцінки доказів у їх сукупності.

Так, відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 27.06.1997, що зареєстровано у Реєстрову книгу за №1185, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11 та членам його сім`ї: ОСОБА_7 (справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 119).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09.01.2008 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 19).

У судовому засіданні було досліджено копію спадкової справи №533/2008, заведеної після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що міститься в матеріалах цивільної справи № 459/1038/22, згідно із якою після смерті чоловіка 27.06.2008 ОСОБА_7 звернулась із заявою до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини (справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 51).

Як убачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Заєць М. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-593 від 23.12.2020, спадкоємцем майна, що належало ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . До складу спадкового майна, на яке видано зазначене свідоцтво, входить 1/2 частина квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ( справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 88).

Із витягу №237723900 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.12.2020 установлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 (справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 69).

15.12.2020 приватизаційним органом Червоноградського управління комунального господарства Західно Українскьої вугільної холдингової компанії виданий дублікат №8247 свідоцтва про право власності на квартиру, згідно з яким квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11 та членам його сім`ї: ОСОБА_7 (справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 68).

Із довіреності, посвідченої 09.12.2020 приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Вишневською Н. С. та зареєстрованої в реєстрі за № 1211 та повним витягом №43549308 від 23.12.2020 з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) ОСОБА_7 уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси щодо відновлення втрачених правовстановлюючих документів, державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також відчуження належної їй квартири АДРЕСА_4 , з наданням представнику повноважень на укладення та підписання відповідних правочинів, одержання необхідних документів і вчинення інших дій, пов`язаних із розпорядженням зазначеним нерухомим майном (справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 78).

24.12.2020 між ОСОБА_7 , від імені якої на підставі довіреності від 09.12.2020, посвідченої приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Вишневською Н. С. та зареєстрованої у реєстрі за №1211 діяла ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, який зареєстровано в реєстрі за № 1165, згідно з яким ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_6 набув у власність квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 2930, (справа № 459/1038/22 т. 1 а. с. 204-205).

28.12.2020 відповідач ОСОБА_2 з наміром придбати квартиру звернувся до агентства нерухомості АН «Нова Оселя», де 28.12.2020 уклав із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_12 договір № 1069 про надання послуг Агентства нерухомості « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ( т. 1 а. с. 106).

Як убачається із попереднього договору №066 від 28.12.2020, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , сторони зобов`язалися у майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 . Сторони погодили вартість квартири у розмірі 18 500 доларів США, а на підтвердження наміру укласти основний договір покупець передав продавцю завдаток у розмірі 2 000 доларів США, який підлягав зарахуванню в рахунок оплати вартості квартири (т. 1 а. с. 108-109).

30.12.2020 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Вишневською Н. С. та зареєстровано в реєстрі за №1184. Відповідно до умов даного договору, квартира відчужувалася за ціною 249 421 грн, при цьому сторони підтвердили повне проведення розрахунків та відсутність взаємних претензій фінансового характеру. У п. 4 Договору купівлі-продажу зазначено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.12.2020, на момент укладення договору записи про заборону відчуження, арешти, іпотеки та інші обтяження щодо спірної квартири були відсутні. Продавець засвідчив, що квартира нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не перебуває у спорі, під заставою чи під будь-якими обтяженнями третіх осіб. Пунктом 5.1 договору купівлі-продажу передбачено, що право власності на квартиру виникає у покупця з моменту державної реєстрації такого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до вимог статті 334 ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (т. 1, а. с. 27-28, (справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 224-225).

30.12.2020, після продажу спірної квартири, ОСОБА_7 придбала квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі договору купівлі-продажу № 1185, посвідченого приватним нотаріусом Вишневською Н. С. від 30.12.2020, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об `єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 346797875 від 15.09.2023) (т. 1, а. с 117, справа № 459/1038/22 т. 2 а. с. 189).

Як вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.12.2020, квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (справа № 459/1038/22 т. 1 а. с. 237).

Із копії будинкової книги та довідки про склад сім`ї №3634 від 26.02.2021 встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрований ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 123-127).

Відповідно до заяви, яка була посвідчена 13.04.2021 приватним нотаріусом Семак Т. М. та зареєстрована у реєстрі за №250 ОСОБА_13 скасувала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Вишневською Н. С., видану на представництво інтересів, в тому числі на продаж квартир, на ім`я громадянки ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 21).

Як убачається із заяви про вчинення кримінального правопорушення від 12.05.2012, позивач звертався у Червоноградський РВП ГУНП у Львівській області з приводу притягнення винних до відповідальності через незаконне заволодіння його квартирою (т. 1, а. с. 24). Разом із тим, у судовому засіданні сторони зазначали, що на даний час таке провадження закрито.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 10.07.2021 ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, на звороті а. с. 19).

Згідно із рішенням Червоноградського міського суду Львівської області №459/1038/22 від 25.03.2024, ухвалене у справі №459/1038/22, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10.10.2024 та постановою Верховного Суду від 19.05.2025, у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: приватного нотаріуса Червоноградського нотаріального округу Вишневської Наталії Степанівни, державного нотаріуса Червоноградської державної нотаріальної контори Заєць Миколи Володимировича про визнання недійсним дубліката свідоцтва про право власності на квартиру, свідоцтва про право на спадщину, договорів купівлі -продажу квартири - було відмовлено, вказавши, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Позивач вважає, що спірна квартира вибула з його володіння поза його волею та на даний час незаконно перебуває у володінні відповідача, тому просить витребувати дане майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь та скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на спірне майно.

При ухваленні рішення суд керується наступним.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Судом встановлено, що 01.04.1999 року було укладено Договір дарування, який був посвідчений державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори Заєць М. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1-1086, згідно з яким ОСОБА_8 , ОСОБА_7 подарували, а ОСОБА_4 прийняв у дар квартиру за АДРЕСА_4 , що належала дарителям на праві спільної часткової власності.

В договорі зазначено, що відповідно до статті 227 ЦК України зазначений договір підлягає реєстрації в Червоноградському міжміському бюро технічної інвентаризації.

Незважаючи на це, ОСОБА_4 не вжив жодних заходів для реєстрації свого права власності на спірну квартиру в органах БТІ.

У судовому засіданні встановлено, що позивач протягом тривалого часу не відвідував свою тітку ОСОБА_7 , не підтримував із нею родинних стосунків та не виявляв належної турботи про неї. Тому ОСОБА_7 самостійно прийняла рішення уповноважити ОСОБА_5 представляти її інтереси у питаннях, що стосувалися її нерухомого майна (квартири). З цією метою 09.12.2020 приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Вишневською Н. С. була посвідчена довіреність, зареєстрована в реєстрі за № 1211, якою ОСОБА_5 було уповноважено представляти інтереси довірителя, зокрема, щодо відновлення правовстановлюючих документів, здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також відчуження квартири АДРЕСА_4 .

Після смерті чоловіка ОСОБА_7 прийняла спадщину на 1/2 частку квартири, внаслідок чого стала законним володільцем спірної квартири.

В подальшому, ОСОБА_7 , в інтересах якої на підставі довіреності від 09.12.2020, діяла гр. ОСОБА_5 , відчужила спірну квартиру гр. ОСОБА_6 , уклавши договір купівлі-продажу квартири від 24.12.2020. У день відчуження спірного майна ОСОБА_7 придбала іншу, меншу за площею квартиру для власного проживання, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Надалі, спірну квартиру придбав відповідач ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 30 грудня 2020 року.

Позивач вважаючи, що набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру відбулося з порушенням його майнових прав, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним дубліката свідоцтва про право власності на квартиру, свідоцтва про право на спадщину, договорів купівлі -продажу квартири. За результатами розгляду справи № 459/1038/22 рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 25.03.2024, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 10.10.2024 та постановою Верховного Суду від 19.05.2025, у задоволенні позову було відмовлено, проте зазначено, що «право власності на спірну квартиру виникло у ОСОБА_4 за договором дарування з моменту передачі майна. Договір дарування квартири не розірваний та не визнавався недійсним. Одержавши оригінал договору дарування та свідоцтво на право власності на квартиру позивач тим самим прийняв її в дар та з цього моменту набув право власності на неї».

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19).

З огляду на вищевикладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 ЦПК України, на підставі судових рішень, які набрали законної сили, суд вважає доведеним факт того, що ОСОБА_4 належала на праві власності спірна квартира на підставі договору дарування від 1999 року.

Проте, як вже зазначалося вище, ОСОБА_4 , набувши право власності за договором дарування ще у 1999 році, протягом більше ніж двадцяти років не вчинив жодних дій для державної реєстрації свого права в органах БТІ чи подальшого його внесення до Державного реєстру речових прав.

Такі дії призвели до відчуження спірної квартири відповідачу поза волею позивача, а в подальшому і до даного позову.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Статтею 330 ЦК України передбачено якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18 зазначено, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим, стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40) зазначено, що вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

Як встановлено судом, спірна квартира була відчужена ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 , а в подальшому ОСОБА_6 відчужив зазначену квартиру ОСОБА_2 . Перед укладенням первинного правочину приватним нотаріусом Вишневською Н. С. було перевірено відомості, які містилися у державному реєстрі. Будь-яких обтяжень, заборон, претензій чи записів про права ОСОБА_4 в реєстрі не було зазначено. Відтак, у відповідача не було і не могло бути підстав для сумнівів у правомірності правочину.

Таким чином, починаючи з 2020 року ОСОБА_2 відкрито володів спірним майном, проживав та був зареєстрований у спірній квартирі, вів побут, претензій з приводу його прав на користування та володіння спірним майном не заявлялось.

Оцінюючи показання відповідача ОСОБА_2 як свідка, суд зазначає, що вони жодним чином не підтверджують доводи сторони позивача про недобросовісність його поведінки щодо набуття спірного майна. ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири у встановленому законом порядку, сплативши обумовлену сторонами вартість майна в повному обсязі. Перед посвідченням правочину приватним нотаріусом було перевірено правовстановлюючі документи, повноваження сторін, а також відомості щодо належності права власності на спірну квартиру, у зв`язку з чим у ОСОБА_2 були відсутні підстави сумніватися у законності її відчуження та добросовісності продавця.

Суд вважає, що добросовісна особа, яка придбала нерухоме майно у власність вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державних реєстрах. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17.

Таким чином, сукупність проаналізованих судом обставин справи, що передували укладенню договору купівлі-продажу від 30.12.2020, на підставі якого відповідач набув у власність спірну квартиру, поведінка відповідача у подальшому, а саме: проведення ремонтних робіт у спірній квартирі, проживання відповідача у даній квартирі свідчить про добросовісність поведінки відповідача, як набувача такого майна.

ОСОБА_2 , набуваючи 30.12.2020 спірну квартиру у власність та укладаючи оплатний письмовий договір про придбання такого майна, який був посвідчений нотаріально з дотриманням нотаріусом вимог щодо перевірки відсутності обтяжень на таке майно, вочевидь не міг знати про права позивача на таку квартиру.

Враховуючи вищевикладені обставини, оцінивши наявні в справі докази, суд приходить до висновку про добросовісність поведінки відповідача щодо набуття спірного майна, оскільки докази про протилежне відсутні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). Такі висновки сформульовано у постанові ВП ВС від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

Оцінюючи пропорційність втручання у право відповідача на мирне володіння майном шляхом витребування спірної квартири на користь позивача, а також наслідки такого втручання для відповідача, суд враховує, що задоволення зазначеної вимоги призведе до непропорційного обмеження його права власності. Зокрема, у разі витребування спірної квартири відповідач фактично буде позбавлений місця проживання, що покладе на нього надмірний та індивідуальний тягар і не відповідатиме вимозі справедливого балансу між інтересами сторін.

За наведених обставин суд приходить до висновку про неможливість витребування спірної квартири від відповідача ОСОБА_2 , оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 є похідною від вимоги про витребування майна, тому підстав для задоволення цієї вимоги також не встановлено.

Щодо заяви представника третьої особи адвоката Мацея М. М. про застосування строків позовної давності суд дійшов наступних висновків.

Так, представник третьої особи зазначає, що позивачем пропущено встановлений законом строк позовної давності, у зв`язку з чим просить суд застосувати наслідки його спливу та відмовити у задоволенні позову.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (частина перша статті 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 251-255 ЦК України.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. Тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Оскільки наявні підстави для відмови у позові по суті вимог, судом питання про застосування строків позовної давності не розглядається.

У відповідності до ч. ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Шептицького міського суду від 11.06.2025 підлягають скасуванню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що сторони надали лише орієнтовний розрахунок таких витрат. Заяви про їх стягнення разом із належними та допустимими доказами понесення відповідних витрат до суду не подано. За таких обставин питання про розподіл та стягнення витрат на професійну правничу допомогу при ухваленні цього рішення судом не вирішується.

Суд роз`яснює, що відповідно до статті 270 ЦПК України учасники справи мають право звернутися до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

У відповідності до положень ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 321, 330, 387, 388 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Після набрання рішення суду законної сили скасувати заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Шептицького міського суду Львівської області від 11.06.2025 шляхом скасування арешту накладеного на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 15.06.2026.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 )

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 )

Третя особа: ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_7 )

Третя особа: ОСОБА_6 (адреса: АДРЕСА_7 ),

Третя особа: Шептицька державна нотаріальна контора Львівської області ( ЄДРПОУ 02899571, адреса: Львівська область, м. Шептицький, вул. Шептицького, 12),

Третя особа: приватний нотаріус Вишневська Наталія Степанівна (адреса: Львівська область, м. Шептицький, вул.Св. Володимира, 2/2)

Суддя: М. В. Мельникович