Вирок № 137463994, 16.06.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/11611/24

Номер провадження: 1-кп/336/506/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024082050001433 від 17.07.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Богданівка, Приазовського району, Запорізької області, громадянина України, одруженого, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, який має середню освіту, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, суд -

В С Т А Н О В И В:

17 липня 2024 року, приблизно о 09 годин 20 хвилин, водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «Gelly СК», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по правій смузі проїзної частини автодороги Харків-Сімферополь, зі сторони вул. Молочна в напрямку вул. Бережна в м. Запоріжжя, зі швидкістю не менш ніж - 54,9 км/год., що перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті м. Запоріжжя - 50 км/год.

Попереду, у попутному з водієм ОСОБА_4 напрямку, в сусідній лівій смузі здійснював рух невстановлений вантажний автомобіль, водій якого, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, що розташований в районі буд. 103 по вул. Макрянська в м. Запоріжжі та позначений дорожньою розміткою - 1.14.1 «Зебра» і дорожнім знаком - 5.38.2 (Пішохідний перехід) Правил дорожнього руху, почав зменшувати швидкість свого руху, а у подальшому зупинився, для надання переваги в русі пішоходу ОСОБА_5 .

В цей же час, пішохід ОСОБА_5 вийшов на вищевказаний нерегульований пішохідний перехід та розпочав перетинати проїзну частину автодороги Харків-Сімферополь, рухаючись зліва-направо відносно напрямку руху автомобіля «Gelly СК», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Під час руху, водій ОСОБА_4 , наближаючись до нерегульованого пішохідного з перевищенням дозволеної швидкості руху в населеному пункті, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити, що попереду в лівій смузі перед нерегульованим пішохідним переходом, зупинився та непорушно стоїть транспортний засіб, а також маючи можливість своєчасно застосувати міри гальмування, аж до зупинки транспортного засобу, не переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, діючи зі злочинною недбалістю, порушуючи вимоги п. 12.4, 12.9 «б», 18.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 зі змінами, відповідно до яких:

- п. 12.4: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год»;

- п. 12.9 «б»: «Перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4- 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и"»;

- п. 18.4: «Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»,

продовжив рух, виїхавши в стані гальмування на пішохідний перехід, та передньою лівою частиною кузова керованого ним автомобіля скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5 .

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому латерального відростку правої ВГК, який кваліфікується, як тілесне ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечним для життя, але спричинило тривалий розлад здоров`я понад 21 день.

Порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. п. 12.4, 12.9 «б», 18.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у пред`явленому обвинуваченні визнав у повному обсязі, суду пояснив, що 17.07.2024 року, приблизно о 09 год. він керував автомобілем «Gelly СК», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та на нерегульованому пішохідному перехресті збив потерпілого ОСОБА_5 . Швидкість його ТЗ була до 60 км/год. Стаж водіння 30 років. Обвинувачений перебував у тверезому стані. Щиро шкодує про вчинене, просив суд не позбавляти його водійських прав, адже він працює водієм неофіційно і це є його єдиними доходом. Цивільний позов визнав у повному обсязі. Також додав, що відшкодував потерпілому в рахунок погашення моральної шкоди 15 000 грн., про що надав відповідну заяву від потерпілого.

Потерпілий ОСОБА_5 просив суд суворо не карати, підтвердив факт відшкодування обвинуваченим ОСОБА_4 моральної шкоди у сумі 15 000 грн.

Представник цільного відповідача ПАТ «СК «Еталон»» в судове засідання не з`явився, направив до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якої просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дослідженням довідок щодо вартості експертиз по справі.

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.1 ст.286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, включає такі обов`язкові ознаки: діяння, обстановку, наслідки та причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, яке може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у: вчиненні дій, які заборонені правилами; невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту. Діяння при вчиненні цього злочину завжди пов`язане з недотриманням вимог відповідних нормативних актів - правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів.

Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286 КК України.

Суб`єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною формою вини.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 , під час керування технічно справним автомобілем «Gelly СК», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не діяв таким чином, щоб не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, допустив злочинну недбалість, яка полягає у тому, що ОСОБА_4 керуючи транспортним засобом з перевищеною дозволеною швидкістю руху у 50 км/год, не зменшив та не зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом, в той час як водій іншого транспортного засобу зупинився, та не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, допустив наїзд керованим ним транспортним засобом на потерпілого ОСОБА_5 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що підтверджуються відповідними експертизами. Тому між діяннями ОСОБА_4 та такими наслідками існує безпосередній причинно-наслідковий зв`язок. Обвинувачений ОСОБА_4 не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх діянь, хоча повинен був і міг їх передбачити. Це свідчить про наявність в його діяннях злочинної недбалості. Вчинений злочин є закінченим.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке має необережну форму вини, конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст.12 КК України, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив не тяжкий злочин.

Обставинами, яка згідно зі ст.66 КК України пом`якшують покарання, є щире каяття та сприяння розкриттю злочину.

Обставини, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлені.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, одружений, утриманців немає, працюючого неофіційно, має зареєстроване та постійне місце проживання, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.

Суд також бере до уваги ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, розкаявся у вчиненому, частково відшкодував шкоду потерпілому у розмірі 15 000 грн., а також той факт, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 не призвели до незворотних наслідків у виді смерті потерпілого.

Враховуючи сукупність наведених обставин справи, та дотримуючись принципів законності, справедливості, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, ставлення обвинуваченого до вчиненого, роль у скоєному кримінальному правопорушенні та поведінку до і після вчинення такої, враховуючи, що за приписами ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, враховуючи позицію прокурора, який вважав за можливе призначити покарання у виді обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами, враховуючи, що обвинувачений офіційно не працює, думку потерпілого, який клопотав не позбавляти обвинуваченого права керування ТЗ, суд, вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів призначити покарання у виді обмеження волі із застосуванням положень ст.75,76 КК України, оскільки забезпечити виправлення обвинуваченого можливо без реального відбування ним покарання, але в умовах контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов`язків органами з питань пробації протягом іспитового строку, який сам втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання у разі невиконання обвинуваченим умов випробування, що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства та у повній мірі буде відповідати вимогам ст.ст. 50, 65 КК України..

Водночас суд зауважує, що у ч. 1 ст. 286 КК України, передбачене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є обов`язковим до призначення. Посилання обвинуваченого, що право керування йому потрібно для роботи судом не може бути розцінено як підстава для незастосування додаткового виду покарання.

Суд наголошує, що призначення покарання є не лише формальним реагуванням держави на вчинення кримінального правопорушення, а й одним із ключових інструментів кримінально-правової політики, спрямованим на досягнення цілей справедливості, превенції та правової визначеності. Покарання неминуче передбачає певні обмеження особистих прав і свобод особи, оскільки за своєю сутністю є державною санкцією за порушення встановленого правопорядку.

Такі обмеження не мають на меті приниження людської гідності або помсту за скоєне, а служать засобом відновлення соціальної справедливості, запобігання новим правопорушенням та формування у засудженої особи належного ставлення до закону. У цьому контексті обраний вид і міра покарання мають відповідати тяжкості вчиненого, особі винного та обставинам, що впливають на рівень його суспільної небезпечності.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує, що обвинувачений працює не офіційно, враховує наслідки, які настали в результаті ДТП, а саме отримання потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості, обвинувачений раніше не судимий, той факт, що обвинувачений частково відшкодував моральну шкоду потерпілому ОСОБА_5 у сумі 15 000 грн., суд доходить висновку про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк 1 рік.

Призначене судом покарання на переконання суду відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, і захистом інтересів потерпілого.

Дане покарання, на думку суду, буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, та відповідає принципам рівних можливостей та справедливого судового розгляду, встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Підстави для застосування положення ст. 69 КК України судом не встановлені.

Щодо цивільного позову, суд зазначає наступне.

У кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_5 заявлений цивільний позов, який уточнено в процесі розгляду справи, за змістом якого потерпілий просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень, з Приватного акціонерного товариства «СК «Еталон» матеріальну шкоду у розмірі 27 205,00 гривень. Позовна заява обґрунтована тим, що неправомірними суспільно-небезпечними діями обвинуваченого, потерпілому завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті, у зв`язку з отриманими травмами, тривалим лікуванням, психологічним потрясінням. Щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх пережитих подій, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, побоювання щодо майбутнього стану здоров`я.

Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, та дотепер вимагають компенсаторних дій задля їх подолання.

Потерпілий ОСОБА_5 отримав тілесні ушкодження у вигляді: «Закоритого перелому латерального виростку правої ВГК із зміщенням фрагментів. Поверневі садна правої стапи, лівої гомілки та лівого плеча. Вперше виявлений цурковий діабет 2 типу з незадовільним контролем, що кваліфікується у сукупності як середньої тяжкості тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Дослідивши матеріали, якими обґрунтовується цивільний позов частині моральної шкоди, на основі всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи, з`ясувавши характер позовних вимог, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та положень ст.ст. 4, 13, 19, 79, 81 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасники провадження розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано здоров`ю особи (постанови Верховного Суду у справах: № 932/7530/21 від 07 червня 2023 року; №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого 2018 року).

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Проте,не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Як вказано в постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 944/1122/21: «під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану».

У справі, що є предметом розгляду, потерпілий ОСОБА_5 посилається на те, що внаслідок ДТП йому завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті, у зв`язку з отриманими травмами, тривалим лікуванням, психологічним потрясінням. Важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій. Наслідки події, що сталася, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу (на лікування, проведення правових заходів), обумовили необхідність залучання значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів, та дотепер вимагають компенсаторних дій задля їх подолання.

Потерпілий ОСОБА_5 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

В даному випадку суд вважає, що цивільним позивачем доведено, що пережиті ним негативні емоції досягли рівня «страждань», що може бути підставою для стягнення моральної шкоди.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 визнав, що його дії завдали потерпілому моральних страждань, та в рахунок відшкодування моральної шкоди під час судового розгляду сплатив останньому грошові кошти у розмірі 15 000,00 гривень, про що свідчить розписка, наявна в матеріалах справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Оскільки позивачем доведено заподіяння йому моральної шкоди, характеру та обсягу страждань, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, у зв`язку з чим, суд вбачає достатні і обґрунтовані правові підстави з урахуванням часткового погашення грошового зобов`язання за спричинення моральної шкоди, судом вбачються підстави для часткового задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 15 000 грн., яку потрібно стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 .

Що стосується вимог щодо стягнення матеріальної шкоди зі страхової компанії суд виходить з наступного.

Цивільний відповідач - ПрАТ «Страхова компанія «Еталон» позовні вимоги не визнав у повному обсязі, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що страховиком відшкодовуються витрати на лікування лише які підтвердженні документально, просив врахувати, що не всі препарати мають відношення до лікування травм отриманих в наслідок ДТП, вважає, що поставлений діагноз - цукровий діабет не має причинного зв`язку з отриманими травмами, кошти за препарати придбанні на лікування цього захворювання не підлягають відшкодуванню, а тому сума матеріальної шкоди є недоведеною, підстави для задоволення позову в частині стягнення матеріальної шкоди відсутні.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та положень ст.ст. 4, 13, 19, 79, 81 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасники провадження розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

У статті 979 ЦК України зазначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 6 зазначеного Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

У відповідності до ст. 23.1. ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

-шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого;

-шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

-шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

-моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

-шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Як вбачається з виписки із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_5 № 17928 від 09.08.2024 діагноз цукровий діабет 2 типу, втронинноінсулінзалежний, середньої тяжкості виявлений вперше (а.с. 77).

Суд не погоджується з твердженнями цивільного відповідача в цій частині, виходячи з наступного.

Цукровий діабет значно погіршує відновлення після переломів. Через високий рівень глюкози в крові сповільнюється утворення кісткової мозолі, порушується мікроциркуляція крові та знижується імунітет, що підвищує ризик інфекцій.

Підвищений цукор перешкоджає нормальному функціонуванню клітин, що будують нову кісткову тканину, через що зрощення відбувається набагато повільніше або може не відбутися взагалі

Діабетична ангіопатія (пошкодження судин) призводить до того, що ділянка перелому отримує недостатньо кисню та поживних речовин, необхідних для загоєння, з`являється високий ризик інфекцій та запалень.

Успіх лікування перелому напряму залежить від суворого контролю глікемії, тобто нормального рівня цукру в крові, що стимулює правильне зрощення тканин та загоєння ран.

Таким чином, твердження представника відповідача стосовно того, що «не підтверджуються медичними призначеннями необхідність придбання препаратів пов`язаних з лікуванням цукрового діабету» є безпідставним та нічим не обґрунтованим, оскільки лікування потерпілого без вживання цих препаратів могло зумовити ще біль тривали процес лікування та досягнення позитивного ефекту одужання.

Оскільки позивачем доведено заподіяння йому матеріальної шкоди на означену суму, у зв`язку з чим, суд вбачає достатні і обґрунтовані правові підстави для задоволення позову та стягнення матеріальної шкоди у розмірі 27 205,00 гривень, яку потрібно стягнути з ПрАТ «СК «Еталон».

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 та ч. 4 ст. 374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Запобіжні заходи у цьому кримінальному провадженні не застосовувались.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації щодо майна, на яке накладено арешт.

Враховуючи викладене, арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.07.2024 у справі № 334/5863/24 (провадження № 1-кс/334/1766/2024) на автомобіль «Geely СК» реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , після набрання вироком законної сили, підлягає скасуванню.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 100, 124, 126, 127-129, 318, 322, 342-351, 358,363-368 КПК України, ст.ст. 50, 65-66, 75-77, ч.1 ст. 286 КК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі на строк один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом одного року не вчинить нового кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання/роботи/навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід до набрання вироком суду законної сили ОСОБА_4 , не обирати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 15 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ПрАТ «СК «Еталон» на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду у розмірі 27 205,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави кошти за проведення експертиз на загальну суму 15 531, 80 грн.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19.07.2024 у справі № 334/5863/24 (провадження № 1-кс/334/1766/2024) на автомобіль «Geely СК» реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований на ОСОБА_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , після набрання вироком законної сили - скасувати.

Речові докази: автомобіль «Geely СК» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_6 , який знаходиться на майданчику тимчасового тримання ТЗ ГУНП в Запорізькій області, повернути останньому.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя до Запорізького апеляційного суду. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після проголошення.

Суддя ОСОБА_7