Ухвала суду № 137463830, 17.06.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/8814/24 6/335/419/2026

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бойкинюк Д.П.,

за участю представника відповідача - адвоката Дерев`янко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відповідача ОСОБА_1 , подану через представника адвоката Дерев`янко Ірину Олександрівну, про розстрочку виконання рішення суду у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати теплової енергії,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17.02.2026 позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті за послуги з управління багатоквартирним будинком задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період часу з 01.03.2023 по 30.04.2024 в сумі 25939,23 грн. та судовий збір у розмірі 1049,94 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 01.05.2026 вказане рішення було залишено без змін, у зв`язку з чим воно набрало законної сили.

18.05.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про розстрочення виконання вказаного рішення суду, у якій просила розстрочити виконання вказаного рішення на дванадцять місяців, шляхом сплати щомісячних платежів по 2250,10 грн.

В обґрунтування заяви зазначено, що відповідач ОСОБА_1 перебуває у скрутному матеріальному становищі, рівень її щомісячного доходу не перевищує 3000,00 грн., а тому не має можливості виконати рішення суду без розстрочення.

02.06.2026 через систему «Електронний суд» від представника Коценру «МТМ» Циганової О.С.. надійшла заява із запереченнями проти розстрочення виконання рішення та проведення судового засідання без участі представника позивача.

В судовому засіданні 16.06.2026 представник відповідача, адвокат Дерев`янко І.О., заяву підтримала, пославшись на те, що відповідач існує лише за рахунок пенсії у розмірі близько 3000,00 грн. та невеликого неофіційного заробітку, у зв`язку з воєнним станом проживає у Федеративній Республіці Німеччина.

В судовому засіданні 16.06.2026 суд оголосив про перехід до складання повного тексту ухвали, оголошення якої було призначене на 13 год. 15 хв. 17.06.2026.

Розглянувши вказану заяву, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції. («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28.07.99, § 63; «Горнсбі проти Греції» від 19.03.97, § 40).

Крім того, у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини вказав, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі Глоба проти України №15729/07 від 05.07.2012 суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності Європейський суд з прав людини підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд, суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

У цьому контексті для виправдування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися й інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Відповідач і позивач знаходяться у рівних економічних умовах і в одній державі, тому незадовільний фінансовий стан відповідача сам по собі є недостатньою причиною для відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1, 2 ст.18 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року за №1404-VIII, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Разом з тим, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року №14 визначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Отже, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні рішення або наявність яких робить його не можливим.

Підстави для відстрочки або розстрочки виконання рішення повинні бути чітко встановлені та підтверджені відповідними доказами.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

На підтвердження свого становища, що потребує розстрочення виконання рішення суду, відповідач лише надала копію довідки, виданої їй Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області, про те, що станом на 01.03.2024, тобто два роки тому, розмір її пенсії становив 2361,00 грн.

Водночас відомостей про свій стан здоров`я, відомостей про свій майновий стан, в тому числі про свої доходи і витрати, наявність чи відсутність майна, за рахунок вартості якого б було можливо виконати рішення суду, станом на час розгляду її заяви про розстрочення, відповідач не надала, що унеможливлює об`єктивну оцінку того, чи дійсно вона має істотні перешкоди у виконанні рішення суду.

Крім того, суд бере до уваги, що майнове становище відповідача протягом півторарічного судового розгляду справи в умовах воєнного стану не було перешкодою для залучення нею декількох адвокатів на договірній основі для здійснення представництва та надання професійної правничої допомоги, а також для сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду від 17.02.2026 у розмірі 3363,60 грн.

З урахуванням наведеного, суд в обсязі наданих відповідачем документів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви розстрочку виконання рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 259-261, ст. 435 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 , поданої через представника адвоката Дерев`янко Ірину Олександрівну, про розстрочку виконання Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 17.02.2026 у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з оплати теплової енергії відмовити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відмова у наданні розстрочки виконання рішення суду не є перешкодою для повторного звернення з того самого питання з наданням додаткових доводів і доказів на підтвердження обставин, що унеможливлюють або значно утруднюють виконання рішення суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, але може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Суддя М.М. Мінаєв