Рішення № 137460068, 16.06.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/1833/25

Провадження № 2/945/422/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026року м.Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Будак К.Ю., представника позивача Болюбаш І.О., представника відповідача Рядінського О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 встановлення факту проживання однією сім`єю та встановлення факту перебування особи на утриманні,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського районного суду Миколаївської області через свого представника адвоката Болюбаш І.О. з позовом сформованим в системі «Електронний суд» до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 встановлення факту проживання однією сім`єю та встановлення факту перебування особи на утриманні.

Вимоги обґрунтовано тим, що в 12 серпня 2022 року солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , телефоніст-лінійний наглядач відділення зв`язку взводу зв`язку стрілецького батальйону військової частин НОМЕР_1 загинув від мінно-вибухової травми під час мінометного обстрілу позиції з боку противника поблизу переправи біля населеного пункту Білогірка Херсонської області. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. 12 серпня 2022 військовою частиною НОМЕР_1 року про факт загибелі ОСОБА_2 було сповіщено позивача, як члена його родини-дочку. На момент смерті ОСОБА_2 , разом з ним однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , проживала його дочка позивачка по справі та її малолітній син. Позивачка з дня свого народження, з 29.11.1995 року проживала разом з батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 . У 2002 році батьки Позивачки розлучились і батько, ОСОБА_2 , виїхав на проживання до своїх батьків у АДРЕСА_1 ). Проте, продовжував приймати активну участь у житті дочки, Позивачки у справі, матеріально забезпечував її, кожні канікули дочка проводила за місцем проживання батька. 01 вересня 2011 року Позивачка вступила до Миколаївського базового медичного коледжу і переїхала на постійне місце проживання до свого батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживала до 01.09.2023 року. За час сумісного проживання, Позивачка разом із батьком вели спільне господарство, займалися благоустроєм будинку: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту, будували спільні плани, були в курсі особистих обставин життя один одного, мали теплі, довірливі відносини. Навіть після одруження 11.07.2015 року, Позивачка продовжувала проживати разом з батьком в АДРЕСА_1 , оскільки через кілька місяців після одруження у її чоловіка померла мати і наприкінці 2015 року він був вимушений повернутись в помешкання до свого батька, у віддалене село, аби допомагати йому по господарству та доглядати за ним. Позивачка ж залишилась проживати зі своїм батьком ОСОБА_2 , а до чоловіка іноді приїжджала в гості. ІНФОРМАЦІЯ_2 у шлюбі Позивачка народила сина - ОСОБА_4 . Проте, вже в березні 2018 року її чоловік виїхав за межі України, де перебуває і зараз. Спілкування Позивачки з чоловіком було дуже рідким, коштів на її утримання він не надсилав і весь тягар забезпечення життя Позивачки та її дитини ліг на її батька ОСОБА_2 , з яким вони спільно проживали. Після пологів Позивачка не мала можливості працювати, єдиним джерелом її доходів були соціальні виплати при народженні дитини та до досягнення дитиною трирічного віку. Забезпеченням життєдіяльності самої Позивачки продовжував опікуватись її батько ОСОБА_2 , оскільки самостійно вона не мала змоги працювати та забезпечувати себе. Окрім Позивачки та її батька, з ними проживала його мати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , бабуся позивачки, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_5 мала онкологічне захворювання, хвороба мала тяжкий перебіг, бабуся потребувала постійного догляду, який здійснювала Позивачка. Таким чином, Позивачка опікувалась доглядом за своїм малолітнім сином та хворою бабусею, що займало весь час та позбавляло її можливості працювати. Весь тягар по забезпеченню та утриманню членів своєї сім`ї лежав на батькові Позивачки ОСОБА_2 . Дитина позивачки ОСОБА_4 відвідував заклад дошкільної освіти з 01.06.2020 року до 01.08.2021 року. Дідусь дитини, ОСОБА_2 , приймав участь у вихованні свого онука, постійно спілкувався з педагогами, як навчався онук, відвідував відкриті виховні заходи закладу, цікавився дошкільним життям дитини. Часто приводив до закладу і забирав дитину, також постійно дбав про добробут та благополуччя Позивачки, піклувався про неї як підчас навчання у школі та в медичному коледжі, так і протягом всього часу їх спільного проживання (до дня своєї смерті), забезпечував усім необхідним. В свою чергу, Позивачка, як дочка, теж опікувалась своїм батьком, станом його здоров`я, супроводжувала його до лікарні в разі необхідності. Всі обов`язки, що стосувались ведення домашнього господарства Позивачка виконувала впродовж всього часу спільного проживання з батьком, який в свою чергу працював, щодня ходив до роботи аби забезпечити свою сім`ю. 08.03.2022 року у зв`язку з повномасштабною збройною агресiєю російської федерації проти України, батька Позивачки солдата запасу ОСОБА_2 , 1973 р.н. було призвано та направлено для проходження військової служби за мобілізацією. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (з основної діяльності) № 82 від 12.05.2022, солдата ОСОБА_2 , виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 як такого, що вибув до нового місця служби та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_7 військовою частиною НОМЕР_1 Позивачці було направлено сповіщення № 1242 про те, що її батько, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнятий (призваний) на військову службу 12 травня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_8 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_7 від мінно-вибухової травми. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. Військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту. Весь час перебування ОСОБА_2 на військовій службі, до дня його загибелі ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ), Позивачка підтримувала з ним постійний зв`язок. Вони щодня телефонували один одному та обмінювались повідомленнями. Батько надсилав світлини та в межах дозволеного розповідав про проходження ним служби. На час загибелі батька, Позивачка не працювала та фактично знаходилась разом із своїм сином на повному його утриманні. Під час проходження служби ОСОБА_2 отримані кошти переводив на картковий рахунок своєї дочки. Батьки ОСОБА_2 померли, то ж його дочка -позивачка, а з ІНФОРМАЦІЯ_2 і її син ОСОБА_4 були єдиними членами сім`ї, з ким він проживав до дня смерті, вів спільне господарство і про кого піклувався. Після загибелі батька, саме Позивачка провела його поховання та займалась питанням державної реєстрації смерті. У зв`язку з загибеллю батька, Позивачка звернулась до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги. Інформаційним листом ІНФОРМАЦІЯ_5 № 1875 від 13.05.2024 року Позивачку було повідомлено, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги,оскільки відповідно до пункту 2 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 одноразова грошова допомога виплачується сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших,однак за поданими документами неможливо встановити, чи є повнолітня дочка загиблого, яка перебуває у шлюбі непрацездатною (особою з інвалідністю) і перебувала на утриманні ОСОБА_2 . Крім цього, за поданими документами дочки неможливо встановити, що вона проживала разом зі своїм батьком, вели з ним спільне господарство і мала взаємні права та обов`язки. Без надання документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують, що повнолітня дочка, була членом сім`ї загиблого солдата ОСОБА_2 або перебування на його утриманні відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", неможливо встановити право заявниці на отримання частки одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, у зв`язку з чим документи повернуті на доопрацювання. Позивачка, вважаючи зазначену відповідь такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, повторно звернулась до комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Згідно протоколу засідання комісії Міністерства оборони України розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2025 № 12/Д комісія дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової допомоги. У зв`язку з наведеним, у Позивачки виникла необхідність встановити факт проживання однією сім`єю з батьком ОСОБА_2 , з 01.09.2011 року і до дня його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та факт перебування на його утриманні. Встановлення зазначених юридичних фактів Позивачці необхідно для отримання грошової допомоги.

20.10.2025року представником Міністерства оборони України сформовано в системі «Електронний суд» письмові пояснення в яких заперечує проти задоволення позову встановлення факту проживання однією сім`єю та встановлення факту перебування особи на утриманні, виходячи з наступного. Метою звернення до суду позивач зазначає отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця в розмірі 15 000 000 грн. Акт обстеження матеріально-побутових умов (спільного проживання), не може бути доказом проживання однією сім`єю, так як датований після зникненням безвісті (смерті) військовослужбовця і не має доказової сили. Будь яких фіскальних чеків, накладних, квитанцій на сумісну купівлю побутової техніки та меблів, ювілейних та іншого, що могло би підтвердити факт ведення спільного побуту, сумісного проживання та наявності взаємних прав та обов`язків, в розумінні п.1 ч.2 ст.3 СК України, до заяви не додано. Сам собою факт перебування у близьких відносних без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних сім`ї, не може свідчити про проживання позивача та військовослужбовця однією сім`єю. Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення членами сім`ї спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування членів сім`ї один про одного/надання взаємної допомоги тощо. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази проживання спільною сім`єю позивача з військовослужбовцем, а також будь-які докази підтверджуючі обставин наявності взаємних прав та обов`язків між ними та пов`язаності спільним побутом. Крім іншого, відсутні докази на підтвердження спільних витрат, зокрема участі позивача в утриманні житла шляхом сплати коштів за комунальні послуги та інше. Позивачем також документально не підтверджено наявності спільного бюджету з військовослужбовцем, не надано доказів наявності у позивача доходів, не зазначено як формувався та витрачався бюджет та яка його частка у ньому. Також, позивач не надав жодного документу на підтвердження придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Що стосується іншого обов`язкового критерію для визнання членом сім`ї (наявність взаємних прав та обов`язків), то в заяві міститься лише посилання на норму ч. 2 ст. 3 СК України, яка вимагає необхідність встановлення взаємних прав та обов`язків, але існування та реалізації конкретних прав та обов`язків як по відношенню до батька, так і з його боку по відношенню до нього, заявником не наведено. Певні права та обов`язки можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між особами. Міністерство оборони України звертає увагу суду, що лише показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю. Більш того позивачка 11.07.2015 року уклала шлюб з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_10 . На час розгляду справи в суду зазначений шлюб не розірваний, тобто з 2015 року позивач має свою окрему сім`ю, що підтверджує доводи Міністерства оборони України про відсутність належних та допустимих доказів проживання позивача з батьком однією сім`єю та підстав для задоволення позову. Позивач не надає до суду документальних доказів на підтвердження будь яких доходів батька до військової служби, які могли гіпотетично свідчити про можливість утримання позивачки. При цьому, члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Також позивач не надала доказів, що вона є членом сім`ї військовослужбовця, що є обов`язковою умовою для перебування особи на утриманні. При цьому з матеріалів справи вбачається що батько позивачки був зареєстрований за адресою яка не співпадає з адресою реєстрації місця проживання позивача, що додатково спростовує доводи позивачки про проживання однією сім`єю позивача з батьком. Також позивачем додано до позову акти та довідки про фактичне проживання однією сім`єю, при цьому вказані довідки та акти видані після загибелі (смерті) військовослужбовця відтак не можуть підтверджувати обставини проживання однією сім`єю чи перебування на утриманні повивача. Сам собою факт перебування у близьких стосунках заявниці та її батька без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних сім`ї, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні сім`ї. Також позивач не надає будь-яких доказів надання їй постійної фінансової допомоги за час проходження служби батькам та до призову на військову службу. Більш того позивач взагалі не надає жодного належного та допустимого доказу про постійність надання будь-якої допомоги та тривалість зазначеної дії. Позивач не зазначає про свої доходи та доходи своєї сім`ї та яку частку сукупного доходу складала допомога батька. Тобто позивач не надала документів та буть яких належних та допустимих доказів які підтверджують перебування на утриманні військовослужбовця та доказів одержання від військовослужбовця допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.

08.12.2025 року представником позивача ОСОБА_1 -адвокатом Болюбаш І.О. сформовано в системі «Електронний суд» заперечення на пояснення третьої особи, в якому просить визнати доводи третьої особи Міністерства оборони України такими, що не підтверджені жодними доказами та суперечать нормам чинного законодавства, позовні вимоги Позивачки просить задовольнити у повному обсязі виходячи з наступного. Міністерство оборони в своїх поясненнях трактує поняття сім`ї надзвичайно вузько, фактично зводячи його до формального критерію реєстрації шлюбу або проживання за паспортною адресою. Однак саме законодавство України, а також послідовна судова практика Верховного Суду говорять про зовсім інше. Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Це ключові ознаки сім`ї, і вони мають визначальний характер. Важливим є факт реального, а не формального проживання і ведення спільного побуту. Саме це Позивачка і доводить. Позивачка багато років проживала разом зі своїм батьком, полеглим військовослужбовцем, вела з ним спільний побут, виховувала свою дитину у його будинку, користувалася спільним майном, брала участь у ремонті житла та співжила однією сім`єю. Це підтверджено цілою сукупністю доказів. Йдеться про Акт про підтвердження факту проживання, у якому чітко зафіксовано факт спільного проживання; про медичну декларацію, в якій Позивачка зазначена як уповноважена особа батька що можливо лише у разі постійного, тісного, сімейного зв`язку; про свідчення сусідів, які підтверджують як факт спільного проживання так і те, що саме батько забезпечував Позивачку та її малолітню дитину всім необхідним; фотографії та інші документи, що підтверджують участь Позивачки та батька у спільному побуті; про численні квитанції та чеки на будівельні матеріали, придбані для ремонту того самого будинку, в якому вони проживали; а також чеки на побутову техніку, якою користувалася сім`я. Позивачка надала весь спектр доказів, які суди визнають належними. Це не окремі докази це комплекс, який формує переконливу картину сімейних відносин. Тож, позиція Третьої особи про те, що Позивачка не надала «документів, які відповідно до Сімейного кодексу України підтверджують проживання однією сім`єю з військовослужбовцем», фактично суперечить судовій доктрині, сформованій найвищим судовим органом держави. Ще один аргумент Третьої особи, який Позивачка вважає за необхідне спростувати, це посилання на те, що вона перебуває у шлюбі, а отже не може проживати з батьком. Цей довід є абсолютно юридично недоречним, оскільки наявність шлюбу у повнолітньої дитини не виключає можливості її проживання з батьками та перебування на їх утриманні. Це повністю збігається з нормами Сімейного кодексу, які визначають сімейні відносини не за паспортними «штампами», а за реальними життєвими обставинами. У своєму позові Позивачка довела, що з об`єктивних причин після одруження продовжувала проживати з батьком. А в подальшому проживала в будинку батька разом зі своїм малолітнім сином. Чоловік Позивачки з березня 2018 року і по теперішній час перебуває за межами України, своєю дружиною та сином не опікувався. Тому, виходячи саме із положень ст. 3 Сімейного кодексу України, не можна стверджувати, що факт перебування у зареєстрованому шлюбі беззаперечно свідчить про перебування осіб у сімейних відносинах, оскільки сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. А спільним проживанням, спільним побутом та взаємними права і обов`язками Позивачка була пов`язана саме зі своїм батьком - ОСОБА_2 , а не зі своїм чоловіком. Перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною та здійснюючи догляд за онкологічно хворою бабусею, Позивачка не мала іншого житла та джерел доходу, отримувала лише мінімальні соціальні виплати, докази на підтвердження чого додані до позовної заяви. Саме батько ОСОБА_2 забезпечував свою дочку та онука продуктами, коштами, оплатою побутових потреб. Таким чином, перебування Позивачки у зареєстрованому шлюбі не заперечує факту спільного проживання з батьком. Щодо другого, не менш важливого аргументу про нібито відсутність доказів утримання, Позивачка такі докази надала. Це і чеки на значні покупки, здійснені батьком; і витрати на ремонт будинку, у якому вони проживали; і забезпечення побутових потреб Позивачки та її малолітньої дитини; і відсутність у Позивачки власного доходу впродовж тривалого періоду (що підтверджено формами ОК-5/ОК-7). Утримання може бути доведено будь-якими доказами, включно з витратами на проживання, харчування, комунальні послуги, придбання майна тощо. Факт утримання встановлюється не лише за документами, а й на підставі фактичних обставин свідчень, побутових дій, фінансової участі, забезпечення умов проживання. Третя особа ж, натомість, не подала жодного контрдоказу, який би спростовував реальність утримання чи спільного проживання. Жодного документа, жодного факту, який міг би поставити під сумнів надані Позивачкою матеріали. Пояснення Третьої особи зводяться до загальних фраз без застосування норм до конкретних обставин цієї справи. Фактично, Третя особа просить суд ігнорувати докази Позивачки без належного на те обґрунтування. Проте, суд оцінює докази за внутрішнім переконанням відповідно до статті 89 ЦПК України не вибірково, а в сукупності та взаємозв`язку. Позивачкою надано суду докази систематичної матеріальної допомог з боку батька. Саме заробіток батька був основним та постійним засобом існування сім`ї, а відтак слугував його дочці (Позивачці), а потім і онуку основоположним і систематичним джерелом грошової допомогою зі сторони батька та дідуся, який за життя взяв на себе обов`язок по їх утриманню. Третя особа не надала жодного контрдоказу, що спростовує позицію Позивачки

Ухвалою судді відкрито провадження у даній справі та постановлено дану справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у останнє судове засідання не з`явилилася. Представник позивача адвокат Болюбаш І.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі.

Суд, заслухавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що згідно з витягом з Реєстру територіальної громади від 13.06.2024 року № 2024/006912537 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відпоідно до акту про підтвердження факту не проживання від 04.08.2025 року затвердженого старостою Лоцкинського старостинського округу, ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 зареєстрована, але не проживає з 2011року.

Згідно свідоцтва про народження позивачки № НОМЕР_2 в графі батько вказаний ОСОБА_2 .

В позовній заяві позивач зазначала, що за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 01.09.2011 року по 12.08.2022 року, вона проживала однією сім`єю разом з батьком ОСОБА_2 , з яким вела спільне господарство, мала спільний бюджет, була пов`язана спільним побутом.

Відповідно до акту про підтвердження факту проживання від 11.08.2025 року, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично проживала з 01.09.2011року по ІНФОРМАЦІЯ_12 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 однією родиною, вела спільне господарство та була на його утриманні.

Відповідно до витягу з наказу №44 від 08.03.2022року ОСОБА_2 ,1973 року народження був призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією до роти охорони 4 відділу та управління 4 віддулу ІНФОРМАЦІЯ_6 та призначений на посаду з 08.03.2022 року старшим стрільцем 3 відділення 2 взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до витягу з наказу №82 від 12.05.2022 року ОСОБА_2 , зараховано наказом Головнокомандуючого ЗСУ від 09.05.2022 року № 86 РС у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . З 12.05.2022 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 з 12.05.2022 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_3 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , про що Миколаївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено відповідний актовий запис № 357.

Згідно лікарського свідоцтва про смерть №3000 від 15.08.20224 року та довідки про причину смерті від 15.08.2022 № 106/о33000 причиною смерті ОСОБА_2 встановлено: мінно-вибухова травма внаслідок військових дій.

12.08.2022 року Військовою частиною НОМЕР_1 було направлено сповіщення № 1242, адресоване начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 , згідно якого висловлено прохання сповістити ОСОБА_1 , про те, що її батько солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призваний на військову службу, загинув ІНФОРМАЦІЯ_9 .

З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000,00 грн., яка виплачується сім`ям загиблих військовослужбовців та розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст. 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_6 та Міністерства оборони України. Однак їй було відмовлено.

Мати загиблого ОСОБА_2 ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що Миколаївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено відповідний актовий запис № 365.

Батько загиблого ОСОБА_2 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_13 , про що виконавчим комітетом Кривобалківської сільської ради Миколаївського раону Миколаївської області в Книзі реєстрації смерті відповідний актовий запис № 03.

ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 які були допитані в судовому засіданні суду як свідки, пояснили суду, що ОСОБА_2 дійсно проживав однією сім`єю зі своєю дочкою ОСОБА_1 за вказаною нею адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 повністю перебувала на утриманні ОСОБА_2 . Після смерті батька ОСОБА_2 його дочка ОСОБА_1 самостійно займалась організацією поховання.

Та обставина, що позивачка та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, підтверджується й сповіщенням сім`ї про смерть, яке було направлено позивачу як члену сім`ї загиблого військовослужбовця.

Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 20.01.2026 року за результатами проведеної перевірки, наявна інформація щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 за період з 23.03.2018 року по 14.01.2022 рік.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) зроблено такі висновки: « Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону № 2262-XII. У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога. Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого). Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ. З огляду на викладене, слід враховувати, що: - встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України;- для отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядками № № 975, 3-1 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого). Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця. Аналізуючи у сукупності предмет та характер відносин щодо встановлення факту, що має юридичне значення для реалізації прав заявника, їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як в порядку цивільного судочинства. Судове рішення про встановлення факту перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця (пункті 10 Порядку № 975). Тобто таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління. Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно - правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне. У разі якщо вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в окремому порядку, такий спір підлягає вирішенню в позовному провадженні (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України). Відповідно до абзацу п`ятого пункту 3.1 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45, (далі - Порядок № 45) районний (міський) ТЦК та СП веде облік осіб загиблих (померлих) військовослужбовців (осіб, звільнених з військової служби) та осіб, які звернулися (можуть звернутися) за отриманням одноразової грошової допомоги. У абзаці першому цього ж пункту зазначено, що районний ТЦК та СП є органом, уповноваженим приймати документи, передбачені додатком 2, від осіб, які можуть звернутися за отриманням одноразової грошової допомоги, оформлювати документи для її призначення та виплати. Алгоритм дій органів військового управління та їх компетенція при надходженні від особи заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги закріплений у розділі IV Порядку № 45. Коротко його можна описати так:- районний (міський) ТЦК та СП приймає від заявників документи, завіряє їх копії та не пізніше 7 робочих днів після надходження всіх документів надсилає їх за підпорядкуванням (пункт 4.2); - обласний перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання одноразової грошової допомоги, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи. Результати опрацювання документів зазначаються у висновку та доповіді, які разом з іншими документами надсилаються до Департаменту соціального забезпечення (через Управління соціальної підтримки (пункт 4.3);- у подальшому документи опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міноборони (пункт 4.4); - районні (міські) ТЦК та СП, які здійснювали оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги повідомляють заявників (з дотриманням вимог чинного законодавства щодо захисту персональних даних) про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення або відмови у призначенні одноразової грошової допомоги (пункт 4.6). Таким чином, не районні ТЦК та СП, а відповідна Комісія Міністерства оборони України є суб`єктами прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги утриманцям загиблого військовослужбовця».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Позивач звернулась до суду з позовом до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа - Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 про встановлення факту перебування її на утриманні батька, який загинув при виконанні обов`язків військової служби. Вказувала, що встановлення вказаного юридичного факту їй потрібно для оформлення одноразової грошової допомоги після смерті батька.

Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 01.04.2026 року у справі № 314/190/24 «Для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а встановленням такого факту судом може бути підставою для призначення як пенсії в разі втрати годувальника, так і одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця, і таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління та ПФУ, які є суб`єктами їх призначення. Суб`єктами прийняття остаточного рішення про призначення чи про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги утриманцям загиблого військовослужбовця є не територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а відповідна Комісія Міністерства оборони України. Тому саме Міністерство оборони України та відповідний орган ПФУ є заінтересованими особами у таких справах і мають залучатися для їх вирішення при зверненні особи із заявою про встановлення факту перебування на утриманні в порядку окремого провадження, разом з тим, незалежно від можливості вирішення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, зокрема, за відсутності інших суб`єктів отримання одноразової грошової допомоги та/або відсутності з ними спору про право, заявник не позбавлений права звернутися до суду із такою заявою в позовному провадженні, і процесуальне законодавство не передбачає таких наслідків як закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо особа звернулася до суду в позовному провадженні із заявою про встановлення юридичного факту, яку належить вирішувати в порядку окремого провадження. Проте у такому випадку відповідачами залежно від мети встановлення юридичного факту також мають бути відповідні суб`єкти призначення, для яких таке судове рішення буде обов`язковим (преюдиційним), зокрема в цій справі Міністерство оборони України, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові».

Оскільки позивач не залучила Міністерство оборони України як відповідача, заявляючи вимогу про встановлення факту в позовному провадженні, у тому числі з метою отримання одноразової грошової допомоги після смерті ОСОБА_2 , у задоволенні її позову до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області належить відмовити з підстав його пред`явлення за неналежного суб`єктного складу відповідачів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі «Беллє проти Франції» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві.

За позицією ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і держава не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Загальнообов`язкові процесуальні правила є певною формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласностіі відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права.

Відповідно до статті 6 ЦПК України, Суд зобов`язаний поважати честь і гідність учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, а засади рівності і змагальності у судовому процесі є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції.

Згідно із практикою ЄСПЛ рівність засобів включає, серед іншого, процесуальну рівність.

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом («Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans c. France), «Донадзе проти Грузії»).

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки в позові відмовлено повністю, тому судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265, 273, 353 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ; паспорт № НОМЕР_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстрована: АДРЕСА_2 ) до Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 20883438; с.Весняне,вул. Центральна,6 Миколаївського району Миколаївської області), третя особа Міністерство оборони України (ЄДРПОУ 00034022; м.Київ, пр.Повітряних Сил,6) та Військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_6 ; АДРЕСА_3 ) про встановлення факту проживання однією сім`єю та встановлення факту перебування особи на утриманні,- відмовити.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя М.М.Войнарівський