Ухвала суду № 137458689, 17.06.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/16232/26 Провадження №1-кс/760/7700/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«17» червня 2026 р. м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Солом`янського районного суду м. Києва, клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025110000000363, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2025 року, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 111-2 КК України, та встановивши наявність доказів для підозри ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025110000000363, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2025 року, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 111-2 КК України, та встановивши наявність доказів для підозри ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України.

01 червня 2026 року (на підставі протоколу автоматизованого визначення слідчого судді від 01 червня 2026) клопотання та додані до нього документи були передані в провадження слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 .

Свої вимоги обґрунтовує наступним. Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025110000000363, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2025, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, та встановивши наявність доказів для підозри ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що до складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на російська федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу. Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй. Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії. Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам. Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії. Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення. 24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація. Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН. 31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору російська федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права. Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України. Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії рф на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків. Наведені вище факти розв`язання та ведення російською федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів зс рф на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав. Постановою ради федерації федеральних зборів рф «Про використання збройних сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента рф, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту зс рф що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту рф на використання зс рф на території України. 06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною. 11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною. Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена. 17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим». 18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим» та утворення у складі рф нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року. 21 березня 2014 року прийнятий Закон рф № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до рф «Республіку Крим» та утворені в складі рф нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до рф з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ). 11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф. Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, рф утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади рф, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади рф та недопущення контролю України над цією територією. Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів зс рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим. Реакцією на такі дії російської федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України. Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії. Також представниками влади і зс рф вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави. Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення сепаратистських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України. З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та зс рф вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права. Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та зс рф, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «днр»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «лнр»), у складі яких утворені НЗФ. Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та зс рф. 7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО). 13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов`язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань. Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «днр» і «лнр» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації. Керівники терористичних організацій «днр» і «лнр» за сприяння та координації представників влади рф провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами». НЗФ терористичних організацій «днр» і «лнр», іррегулярні збройні формування рф та військовослужбовці зс рф чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку. При цьому, учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади рф під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації рф, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні. З огляду на викладене, між державами рф та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру. Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року. Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія рф розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів зс та інших силових відомств рф, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності «днр» та «лнр», рф чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань рф, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони рф, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам рф, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації рф, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні рф самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України. Всупереч вказаним вище нормам міжнародного гуманітарного права президент рф, діючи спільно з керівництвом так званих «днр», «лнр», а також іншими невстановленими на цей час досудовим розслідуванням представниками влади рф, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 9 грудня 1981 року № 36/103, від 6 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивні воєнні дії проти України. Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України російської федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року російською федерацією визнано «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами. 22 лютого 2022 року президент російської федерації, реалізуючи злочинний план, направив до ради федерації звернення про використання збройних сил рф за межами рф, яке було задоволено. 24 лютого 2022 року о 05 годині президент російської федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні. У подальшому збройними силами рф, які діяли за наказом керівництва рф і зс рф, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань рф здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнни鬬 стан, який діє на теперішній час. Так, у невстановлений досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше квітня 2022 року, у невстановленому в ході досудового розслідування місці, у громадян України ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які достовірно знали, що з 11 травня 2014 року підрозділами збройних сил рф та інших військових формувань рф здійснено незаконну окупацію частини Луганської області та в подальшому створено незаконні органи влади, розуміючи, що вказаними незаконними діями представників збройних сил рф та створених на тимчасово окупованій території Луганської області органів влади вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, з корисливих мотивів виник злочинний умисел, направлений на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором. Також, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 достовірно усвідомлювали, що здійснення співпраці з державою-агресором, реалізація рішень окупаційної влади та держави-агресора, зокрема ведення господарської діяльності призведе до суспільно-небезпечних наслідків та завдасть шкоди Україні. Свій злочинний умисел, спрямований на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 реалізували шляхом збуту сільськогосподарської продукції, зокрема лушпиння, шроту, насіння соняшнику, виготовленої підконтрольним останнім суб`єктом господарської діяльності, виробничі потужності якого після окупації залишились на тимчасово окупованій території у м. Сватове, Луганської області. Так, 20.06.2000 зареєстровано ТОВ «АГРЕКС», код ЄДРПОУ 25602906, юридична адреса: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94, офіс 37, власниками якого є ОСОБА_5 , з часткою статутного капіталу в розмірі 50%, ОСОБА_14 , з часткою статутного капіталу в розмірі 35%, ОСОБА_10 , з часткою статутного капіталу 15%. Вказана юридична особа здійснює господарську діяльність з виробництва олії та тваринних жирів (КВЕД 10.41). Згідно зі статутними документами генеральним директором ТОВ «АГРЕКС» є ОСОБА_11 . В свою чергу, 19.06.1998 зареєстровано ТОВ «Сватівська олія», код ЄДРПОУ 25368994, юридична адреса: м. Київ, вул. Дмитрівська, буд. 92-94, офіс 37, виробничі потужності, якого розташовані на території м. Сватове, Луганської області. Засновником та власником, з часткою статутного капіталу в розмірі 94,1% є ТОВ «АГРЕКС» код ЄДРПОУ 25602906. Вказана юридична особа здійснює господарську діяльність з виробництва олії та тваринних жирів (КВЕД 10.41). Згідно зі статутними документами директором ТОВ «Сватівська олія» є ОСОБА_12 . Станом на 2022 рік до основних активів групи «АГРЕКС», код ЄДРПОУ 25602906, належали: Олійноекстракційний завод «Сватівська олія» та «Ніжинський жиркомбінат». У подальшому ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , будучи обізнаними про те, що на початку березня 2022 року підрозділами збройних сил РФ та інших військових формувань рф здійснено незаконну окупацію Сватівського району Луганської області та в подальшому створено незаконні органи влади, розуміючи, що вказаними незаконними діями представників збройних сил рф та створених на тимчасово окупованій території Луганської області органів влади вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України, розуміючи, що для подальшого ведення господарської діяльності на території Луганської області необхідно перереєструвати підприємство за законодавством російської федерації, в період часу з квітня по червень 2022 року у невстановленому місці досягли попередньої змови з невстановленими досудовим розслідуванням особами з числа посадових осіб органів окупаційної влади та на виконання спільного злочинного умислу, направленого на співпрацю з державою-агресором налагодили стійкі робочі та ідеологічні зв`язки з представниками незаконних органів окупаційної державної влади та місцевої окупаційної адміністрації та досягнули домовленості про продовження господарської діяльності Олійноекстракційного заводу «Сватівська олія», виробничі потужності якого знаходяться за адресою: Луганська область, м. Сватове, вул. Заводська, 13, забезпечивши тим самим безперервну та безперешкодну діяльність вказаного суб`єкта господарювання на тимчасово окупованій території Луганської області. Крім цього, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 досягли попередньої змови з невстановленими досудовим розслідуванням особами з числа посадових осіб органів окупаційної влади про проведення перереєстрації новоствореного на тимчасово окупованій території Луганської області суб`єкта господарювання «ООО «Сватовское масло»», за законодавством рф з метою продовження господарської діяльності з вирощування зернових (крім рису) зернобобових культур і насіння, олійних культур на тимчасово окупованій території. При цьому ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та невстановлені досудовим розслідуванням особи розуміли, що провадження господарської діяльності можливе лише у взаємодії з державою-агресором та її представниками, а також незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, а також те, що вказані дії є незаконними, оскільки вчиняються всупереч чинного законодавства України. Відповідно до розробленого плану злочинних дій на ОСОБА_10 покладається загальне керівництво діяльністю «Сватівського олійноекстракційного заводу», координація дій директора та підпорядкованих осіб, погодження укладання угод щодо постачання сільськогосподарської продукції суб`єктам господарювання на території рф, контроль за реалізацією продукції на території рф та тимчасово окупованих територіях Луганської області, надання вказівок директору про передачу продукції замовникам та контроль її фактичного збуту, контроль проведення розрахункових операцій за угодами, погодження дій директора та інших підпорядкованих осіб щодо проведення процедури перереєстрації господарського підприємства за законодавством рф, перевірка та погодження проектів документів, надання вказівок про присутність представників підприємства на нарадах в органах окупаційної влади, взаємодія з так званими правоохоронними органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території, отримання та розподіл прибутків від реалізації сільськогосподарської продукції. У свою чергу до обов`язків ОСОБА_12 входить безпосереднє забезпечення провадження господарської діяльності «Сватівського олійноекстракційного заводу» на тимчасово окупованій території, підшукування потенційних клієнтів, введення переговорів з метою укладення угод від імені товариства, ведення документообігу, безпосередній контроль за виробництвом та подальшим збутом виготовленої продукції замовникам, контроль якості продукції, надання вказівок підпорядкованим співробітникам, формування звітів щодо обсягів виробництва, залишків продукції, здійснення розрахунку та видача платіжних документів, безпосереднє спілкування з представниками органів окупаційної влади з метою забезпечення господарської діяльності, підготовка та надання звіту засновнику ОСОБА_10 , підготовка та підписання документів від імені суб`єкта господарювання, забезпечення комунального обслуговування виробничих потужностей суб`єкта господарювання, комунікація з органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території. Разом з тим, до обов`язків ОСОБА_11 входить здійснення контролю за виконанням завдань директором підприємства на тимчасово окупованій території, погодження та затвердження суб`єктів господарської діяльності для реалізації виготовленої продукції, контроль за результатами проведених операцій, здійснення комунікації між директором підприємства ОСОБА_12 та засновником ОСОБА_10 , звітування перед ОСОБА_10 про поточну роботу суб`єкта господарювання на окупованій території, організація отримання прибутків засновниками від продажу сільськогосподарської продукції на тимчасово окупованій території, координація дій директора у взаємодії з представниками окупаційної влади та так званими правоохоронними органами на тимчасово окупованій території. Для реалізації вказаного злочинного умислу ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 використовують потужності та склади Олійноекстракційного заводу «Сватівська олія», який знаходиться за адресою: Луганська область, м. Сватове, вул. Заводська, 13. Поряд з цим, з метою забезпечення роботи заводу «Сватівська олія», а саме забезпечення електроенергією промислових потужностей, представниками підприємства в особі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на виконання постанови правління «ЛНР» від 29.01.2021 року №56/21, 04.07.2022 укладено договір на постачання електроенергії з так званим державним підприємством органу окупаційної влади «Государственным унитарным предприятием» «Луганскгаз»». В подальшому, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , продовжуючи реалізацію злочинного умислу, на початку квітня 2022 року, точний час встановити не виявилось можливим, перебуваючи у невстановленому місці, на виконання попередньої змови щодо провадження господарської діяльності, досягли домовленості з представниками суб`єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність на тимчасово окупованій території, та зареєстровані за законодавством рф, а саме: ООО "ЛУГАНСКМАСЛОПИЩЕПРОМ" (ИНН 9402006792, ОГРН 1229400048426); ООО "СХИД-АГРО" (ИНН 9404003099, ОГРН 1229400038614); ООО "СЛОБОЖАНСКИЙ ЗАВОД ПРОДТОВАРОВ" (ИНН 9404005667, ОГРН 1229400062044); КФХ "НАДЕЖДА" (ИНН 9404002218, ОГРН 1229400035600); К(Ф)Х "ПРОГРЕСС-10" (ИНН 9404006131, ОГРН 1229400073572); ООО "АГРОФИРМА СЛОБОЖАНСКАЯ" (ИНН 9404004695, ОГРН 1229400058590), в особі громадян ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , з метою реалізації вказаним суб`єктам господарювання вирощеної та виготовленої «Сватівським олійноекстракційним заводом» сільськогосподарської продукції до приватних та державних підприємств рф та суб`єктів господарювання на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Продовжуючи реалізацію злочинного умислу спрямованого на провадження господарської діяльності, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 за попередньою змовою з ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , а також невстановленою досудовим розслідуванням групою осіб з числа представників держави-агресора уклали ряд угод з суб`єктами господарювання та провели низку фінансових операцій, спрямованих на збут сільськогосподарської продукції, з метою отримання прибутку. З цією метою, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та громадянином ОСОБА_15 , який є засновником російських суб`єктів господарювання ООО "ЛУГАНСКМАСЛОПИЩЕПРОМ" (ИНН 9402006792, ОГРН 1229400048426); ООО "СУПЕРНЕТ" (ИНН 9404004582, ОГРН 1229400058249); ООО "СХИД-АГРО" (ИНН 9404003099, ОГРН 1229400038614); ООО "СЛОБОЖАНСКИЙ ЗАВОД ПРОДТОВАРОВ" (ИНН 9404005667, ОГРН 1229400062044); КФХ "НАДЕЖДА" (ИНН 9404002218, ОГРН 1229400035600) за невстановлених обставин досягнуто згоди щодо продажу сільськогосподарської продукції у виді лушпиння соняшнику, її якості продукції, строків поставки, ціни та оплати. На виконання вказаної домовленості ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 із залученням підпорядкованих працівників «Сватівського олійноекстракційного заводу», в період часу з квітня по травень 2022 року здійснено продаж та поставку сільськогосподарської продукції у виді лушпиння соняшнику представнику вищевказаних суб`єктів господарювання рф ОСОБА_15 в результаті чого вказаними особами отримано фінансовий прибуток від провадження господарської діяльності. Крім цього, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше травня 2022 року ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 досягнуто попередньої домовленості про продаж сільськогосподарської продукції у виді гранульованої лузги представникам суб`єктів господарювання, зареєстрованих в рф, ООО "СЛОБОЖАНСКИЙ ЗАВОД ПРОДТОВАРОВ" (ИНН 9404005667, ОГРН 1229400062044), К(Ф)Х "ПРОГРЕСС-10" (ИНН 9404006131, ОГРН 1229400073572), ООО "АГРОФИРМА СЛОБОЖАНСКАЯ" (ИНН 9404004695, ОГРН 1229400058590) в особі громадянина ОСОБА_16 , попередньо узгодивши об`єми, ціну та спосіб передачі вищезазначеної продукції. В подальшому на виконання вказаної домовленості, не пізніше серпня 2022 року ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 із залученням підпорядкованих працівників «Сватівського олійноекстракційного заводу», здійснено продаж та поставку сільськогосподарської продукції у виді гранульованої лузги для вищевказаних суб`єктів господарювання, за встановленою ціною у 3100 російських рублів за тонну, в результаті чого вказаними особами отримано фінансовий прибуток від провадження господарської діяльності. Таким чином, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 починаючи з квітня 2022 року по вересень 2022, діючи умисно, цілеспрямовано, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, на шкоду основам національної безпеки України, переслідуючи корисливі мотиви, маючи прямий умисел на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, та усвідомлюючи протиправний характер власних намірів, діючи за попередньою змовою групою осіб, використовуючи як спосіб вчинення злочину підконтрольний останнім суб`єкт господарювання «Сватівський олійноекстракційний завод» та його виробничі потужності, збувають сільськогосподарську продукцію, вироблену підконтрольним суб`єктом господарювання, фізичним та юридичним особам на тимчасово окупованій території, чим провадять господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, за попередньою змовою групою осіб. Таким чином, за викладених вище обставин ОСОБА_11 , обґрунтовано підозрюється у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України. 14.05.2026 у рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_11 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України. Відповідно до санкції ч. 4 ст. 111-1 КПК України передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років. Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до актового запису про шлюб № 10 від 24.08.1991 Бондарівський с/р Кантемирівського району Воронезької області, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 24.08.1991 уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка опісля взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_18 ». За час перебування у шлюбі, громадянка ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІПН НОМЕР_1 ) набула у власність: об`єкт нерухомого майна, а саме: квартиру, загальною площею: 40.5 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2598794280000, за адресою: АДРЕСА_1 ; об`єкт нерухомого майна, а саме: будівля, загальною площею: 455.8 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №585625944228, за адресою: АДРЕСА_2 ; об`єкт нерухомого майна, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер: 4422855100:01:006:0186, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №620312144228, за адресою: АДРЕСА_2 ; об`єкт нерухомого майна, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер: 4422855100:01:006:0186, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №620312144228, за адресою: АДРЕСА_2; об`єкт рухомого майна, а саме: транспортний засіб марки «VOLGSWAGEN GOLF», н/з НОМЕР_2 , чорний, 2011 р.в., номер шасі: НОМЕР_3 ; об`єкт рухомого майна, а саме: транспортний засіб марки «MITSUBISHI LANCER», н/з НОМЕР_4 , чорний, 2008 р.в., номер шасі: НОМЕР_5 ; Разом з тим, відповідно до вимог ст. 60 Сімейного кодексу України "Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя». Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Також, відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою чи у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності, або у володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, щодо якого ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Таким чином, необхідним та достатнім для запобігання вказаним ризикам є визначення виду обмеження у вигляді заборони користування та розпорядження майном. Крім того, встановлено, що санкція ч. 4 ст. 111-1 КК України передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Документами, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати є відомості з державних реєстрів України. Застосування зазначених обмежень наддасть змогу зберегти майно у первісному стані, унеможливить його подальше відчуження та перереєстрацію. Враховуючи викладене, накладення арешту є необхідне з метою забезпечення виконання покарання у вигляді конфіскації майна як додаткового покарання, передбаченого санкцією статті, яка передбачає кримінальну відповідальність за злочин, за ознаками вчинення якого повідомлено про підозру власника майна, просив постановити ухвалу про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_6 ), яке належить останньому на праві спільної сумісної власності, у кримінальному провадженні № 42025110000000363, заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду користуватися та розпоряджатися ним у будь-який спосіб, а саме: об`єкт нерухомого майна дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - квартира, загальною площею: 40.5 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2598794280000, за адресою: АДРЕСА_1 ; (вказаний об`єкт нерухомого майна є спільно нажитим майном ОСОБА_11 та ОСОБА_11 ), з метою забезпечення вироку в частині конфіскації майна; об`єкт нерухомого майна дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - будівля, загальною площею: 455.8 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №585625944228, за адресою: АДРЕСА_2 ; (вказаний об`єкт нерухомого майна є спільно нажитим майном ОСОБА_11 та ОСОБА_11 ), з метою забезпечення вироку в частині конфіскації майна; об`єкт нерухомого майна дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - об`єкт нерухомого майна, а саме: земельна ділянка, кадастровий номер: 4422855100:01:006:0186, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №620312144228, за адресою: АДРЕСА_2 ; (вказаний об`єкт нерухомого майна є спільно нажитим майном ОСОБА_11 та ОСОБА_11 ), з метою забезпечення вироку в частині конфіскації майна; об`єкт нерухомого майна дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - земельна ділянка, кадастровий номер: 4422855100:01:006:0186, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №620312144228, за адресою: АДРЕСА_2 ; (вказаний об`єкт нерухомого майна є спільно нажитим майном ОСОБА_11 та ОСОБА_11 ), з метою забезпечення вироку в частині конфіскації майна; об`єкт рухомого майна дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - транспортний засіб марки «VOLGSWAGEN GOLF», н/з НОМЕР_2 , чорний, 2011 р.в., номер шасі: НОМЕР_3 ; об`єкт рухомого майна дружини ОСОБА_11 - ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - транспортний засіб марки «MITSUBISHI LANCER», н/з НОМЕР_4 , чорний, 2008 р.в., номер шасі: НОМЕР_5 .

В судове засідання прокурор з`явився, клопотання підтримав, просив його задовольнити з підстав, які викладені у клопотанні.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, власник майна в судове засідання не викликався з метою забезпечення арешту майна.

Заслухавши прокурора, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали у їх сукупності, слідчий суддя дійшов наступних висновків.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42025110000000363, 21.10.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальне правопорушення з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 111-2 КК України; повідомлено про підозру ОСОБА_20 , ОСОБА_5 ; 15.04.2026 року - за ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 111-2 КК України; повідомлено про підозру ОСОБА_21 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ; 13.05.2026 року - за ч. 2 ст. 28 та ч. 4 ст. 111-1 КК України, повідомлено про підозру ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 (а.с. 18 - 20).

Відповідно до Повідомлення про підозру від 14 травня 2026 року ОСОБА_11 повідомлено про те, що він підозрюється у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою - агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави - агресора, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України (а.с. 112 - 127).

Згідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Як встановлено ч. 1 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Таким чином, ОСОБА_11 в порядку, передбаченому КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Слідчим суддею також досліджено додані прокурором до клопотання Доручення оперативному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій (у порядку ст. ст. 40 та 41 КПК України) (а.с. 27 - 29), листи 5 управління Головного управління контррозвідувального забезпечення об`єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму департаменту захисту національної державності Служби безпеки України щодо виконання доручення від 28.10.2025 року, від 17.11.2025 року, від 19.02.2026 року, від 19.03.2025 року, від 13.05.2026 року (а.с. 32 - 35, 59 - 68, 110 - 111), Протокол огляду від 27.10.2025 року (а.с. 40 - 45), Протокол допиту свідка від 27.10.2025 року (а.с. 46 - 51), Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (а.с. 52 - 58), Протоколи за результатами проведення НСРД від 02.12.2025 року , від 22.12.2025 року (а.с. 59 - 102).

Дослідивши матеріали справи слідчим суддею було встановлено, що ОСОБА_11 в порядку, передбаченому КПК України повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України.

При цьому, санкція ч. 4 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді штрафу до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

Відповідно до частини 1 статті 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Як вбачається з актового запису про народження дитини №09 від 17 лютого 1993 року, підставою запису відомостей про батька вказано свідоцтво про шлюб, актовий запис про шлюб №10 від 24 серпня 1991 року по Бондарівській с/р Кантемирівського району Воронезької області; батьками ОСОБА_22 вказано: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, слідчим суддею було встановлено, що ОСОБА_19 з 24.08.1991 рокуу є дружиною ОСОБА_11 .

Згідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №481893660 від 16.06.2026 року, ОСОБА_19 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві власності належить наступне майно: об`єкт нерухомого майна - квартира, загальною площею: 40.5 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2598794280000, за адресою: АДРЕСА_1 ; об`єкт нерухомого майна - будівля, загальною площею: 455.8 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №585625944228, за адресою: АДРЕСА_2 ; об`єкт нерухомого майна - земельна ділянка, кадастровий номер: 4422855100:01:006:0186, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №620312144228, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 130 - 132).

Як вбачається з реєстраційних карток ТЗ, ОСОБА_19 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на праві власності належить наступне майно: транспортний засіб марки «VOLGSWAGEN GOLF», н/з н/з НОМЕР_7 , чорний, 2011 р.в., номер кузова: НОМЕР_3 ; транспортний засіб марки «MITSUBISHI LANCER», н/з НОМЕР_4 , чорний, 2008 р.в., номер кузова: НОМЕР_5 .

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №481893660 від 16.06.2026 року та Реєстраційних карток ТЗ вбачається, що нерухоме майно та транспортні засоби набуто ОСОБА_19 протягом перебування у шлюбі з ОСОБА_11 на підставі договорів купівлі - продажу. Таким чином вказане майно належить їм на праві спільної сумісної власності.

Частиною 2 статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3 - 1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Також, відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Слідчим суддею було встановлено, що ОСОБА_11 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Таким чином, є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для накладення арешту на майно, вказане у клопотанні, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, як виду покарання.

З врахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку, що з врахуванням обставин кримінального провадження, такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна (з забороною відчуження та розпорядження), передбачений законом, є необхідним у демократичному суспільстві задля реалізації завдань кримінального провадження, втручання у право власності переслідує легітимну мету та є пропорційним.

При цьому, обмеження права користування вказаним у клопотанні майном може потягнути за собою тяжкі наслідки. Слідчий суддя зважає на те, що наразі відсутні відомості щодо осіб, які користуються нерухомим та рухомим айном, вказаним у клопотанні, інформація щодо мети його використання тощо. Таким чином заборона користування зазначеним майном може призвести до порушення прав третіх осіб та не може вважатись пропорційним.

Враховуючи вищевикладене, а також виправдані інтереси держави, пов`язані з порушенням загальносуспільних інтересів, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025110000000363, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2025 року, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 111-2 КК України, та встановивши наявність доказів для підозри ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України, підлягає частковому задоволенню, оскільки застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна з забороною відчуження та розпорядження майном відповідає завданням кримінального провадження.

Керуючись ст. ст. 98, 167, 170 - 175, 309, 372, ч. 2 ст.376 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42025110000000363, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.10.2025 року, за підозрою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 111-2 КК України, та встановивши наявність доказів для підозри ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України, - задовольнити частково.

Накласти арешт (з забороною відчуження та розпорядження) на наступне майно, яке належить на праві власності ОСОБА_19 (РНОКПП НОМЕР_1 ):

- об`єкт нерухомого майна: квартира, загальною площею: 40.5 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2598794280000, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- об`єкт нерухомого майна: будівля, загальною площею: 455.8 кв.м, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №585625944228, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка, кадастровий номер: 4422855100:01:006:0186, з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №620312144228, за адресою: АДРЕСА_2;

- об`єкт рухомого майна транспортний засіб марки «VOLGSWAGEN GOLF», н/з НОМЕР_7 , чорний, 2011 р.в., номер кузова: НОМЕР_3 ;

- об`єкт рухомого майна транспортний засіб марки «MITSUBISHI LANCER», н/з НОМЕР_4 , чорний, 2008 р.в., номер кузова: НОМЕР_5 .

В іншій частині у задоволенні клопотання, - відмовити.

Копія ухвали негайно після її постановлення вручається слідчому, прокурору, фізичній або юридичній особі, щодо майна якої вирішувалося питання про арешт, підозрюваному, захиснику. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надсилається їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. У разі якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Ухвала підлягає негайному виконанню з моменту оголошення. Подання апеляційної скарги не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя ОСОБА_1