Рішення № 137457901, 09.06.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5176/26

Справа №754/1921/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09 червня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Таліон Плюс» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 06.04.2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 725270773, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 12 200,00 грн. 10.06.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/39, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги до відповідача.

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав належним чином, в зв`язку із чим виникла заборгованість в розмірі 37 251,24 грн., що складається з: 12 200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 319,24 грн. - сума заборгованості за відсотками, 732,00 грн. - заборгованість по комісії за надання кредиту.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказані суми заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 11.02.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

15.04.2026 року до суду надійшла заява відповідача, в якій він заперечує щодо вимог про стягнення процентів, оскільки вони дуже завищені, а також витрат на правову допомогу.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 15.04.2026 року витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, що становить банківську таємницю.

Представник позивача до суду не з`явився, у прохальній частині позову просив проводити розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення у разі неявки до суду відповідача не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надавши заяву, в якій просив розглядати справу в його відсутність.

Враховуючи обставини справи, тривалість судового розгляду, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 06.04.2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 725270773, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 12 200,00 грн. із дисконтним періодом кредитування 30 днів зі сплатою процентів за вказаний період в розмірі 2928,00 грн.

За п.п.7.1-7.5, 8.1-8.5 кредитного договору сторони визначили, що кінцева дата повернення кредиту - 06.05.2030 року, базова процентна ставка - 0,98 % в день, комісія за надання кредиту - 732,00 грн.

Згідно п.8.6 кредитного договору, для суми Кредиту отриманої за першим Траншем, що вказана в п. 2.3. Договору, за весь строк кредитування без повного дострокового повернення всієї суми Кредиту протягом Дисконтного періоду, орієнтовна загальна вартість Кредиту складе 231 248,56 грн. та буде включати в себе загальні витрати за Кредитом у розмірі 219 048,56 грн. (які складаються з процентів за користування Кредитом за Базовою ставкою та Комісії за надання кредиту) та суму Кредиту у розмірі 12 200,00 грн. Орієнтовна Реальна річна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, з припущення користування Кредитом протягом усього строку кредитування зі сплатою процентів за Базовою ставкою, розрахована згідно методики Національного банку України, складе 2200,74 відсотків річних. Денна процентна ставка, за методикою розрахунку передбаченою частиною 4 статті 8 Закону, розраховується наступним чином: (загальні витрати за користування сумою першого Траншу за весь строк кредитування: 219 048,56 грн) / (сума першого Траншу за Договором: 12 200,00 грн.) / (строк кредитування: 1826 днів) ? 100% = 0,98 відсотків в день.

Факт перерахування первісним кредитором кредитних коштів в розмірі 12 200,00 грн. та їх отримання відповідачем підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача, наданою АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Згідно детального розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, за період з 06.04.2025 року по 10.06.2025 року, а також розрахунку заборгованості позивача за період з 10.06.2025 року по 01.11.2025 року, у відповідача утворилась заборгованість у загальному розмірі 37 251,24 грн., що складається з: 12 200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 319,24 грн. - сума заборгованості за відсотками, 732,00 грн. - заборгованість по комісії за надання кредиту.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується наступними нормами права.

Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

22 листопада 2023 року був прийнято Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.

Стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач не укладав з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вказаний вище кредитний договір. Вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку первісними кредиторами здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), використані неправомірно для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій не зверталався, як і не оскаржувала правомірність укладених договорів.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за кредитним договором, проте не виконував взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

Також, суду надані належні відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача, як боржника, за кредитним договором у визначеному первісним кредитором розмірі (тобто, після переходу права вимоги жодні додаткові нарахування не здійснювалися). Таким чином позивач, як новий кредитор, отримав право вимоги до боржника, а доказів визнання недійсним чи розірвання вказаного вище договору факторингу, як і доказів того, що його дійсність оскаржується у судовому порядку, стороною відповідача суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення такого договору факторингу.

Таким чином, оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснив погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то він має заборгованість перед позивачем як новим кредитором.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 12 200,00 грн.

Однак суд не погоджується з розміром нарахованих процентів та зазначає наступне.

Так, після здійснення перевірки розрахунку процентів, які підлягають стягненню з відповідача, суд вважає, що вони є несправедливі у розумінні до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів", та суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.

Вимога про нарахування та сплату процентів в такому розмірі не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права та є явно завищена. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Відповідно до вимог даного закону несправедливими є, зокрема, нарахування компенсаційних витрат, які понад 50% перевищують суму отриманої споживчої продукції та послуг.

Слід зауважити, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 викладено, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку, щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов, може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Ті самі висновки викладені у постанові Верховного суду України від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23.

Суд вважає, що нараховані проценти позивачем є неспівмірні з тілом кредиту та перевищують його у 2 рази, суперечать принципам розумності та добросовісності, та на підставі вище наведеного, суд приходить до висновку, про зменшення суми нарахованих процентів до розміру непогашеного тіла кредиту. У зв`язку із чим, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за процентами в розмірі 12 200,00 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення процентів слід відмовити.

Щодо стягнення заборгованості за комісією суд зазначає таке.

З огляду на положення пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже, банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом.

Пунктом 8.5 кредитного договору передбачено сплату комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 732,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина 1 статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 28)). Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25)).

Розрахунок для позичальника суми його чергового платежу, суми дострокового повернення заборгованості, а також інформування позичальника у вигляді SMS-повідомлень, довідок за телефоном, електронною поштою, через інтернет-сервіс банку або в іншій формі щодо суми платежу, щодо стану кредитної заборгованості, щодо надходження та зарахування коштів на рахунок для повернення заборгованості, щодо зарахування коштів платежу на рахунок для погашення заборгованості тощо, є діями, які банк вчиняє, насамперед, на власну користь. Надання за ціною встановленої у кредитному договорі комісії інших послуг за обслуговування, не пов`язаних із інформуванням позичальника, не передбачено.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина 3 статті 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частина 3 статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку з кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи зазначене вище, умови кредитного щодо сплати комісії, пов`язаної з наданням кредиту в розмірі 732,00 грн. є нікчемними, а вимоги щодо стягнення заборгованості за цією комісією задоволенню не підлягають.

В зв`язку із наведеним позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 24 400,00 грн., що складається з: 12 200,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12 200,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що копією пенсійного посвідчення підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому він звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, згідно зі ч. 6 ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, пропорційно частині задоволених вимог в розмірі 1586,70 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3ст. 137ЦПК України).

Суд зазначає, що позивачем не доведено розмір витрат на правову допомогу у заявленому розмірі 5000,00 грн.

До матеріалів справи додано договір про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 року, укладений між Адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій» та ТОВ «Таліон Плюс», додаткова угода № 2386 від 16.12.2025, укладена між Адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій» та ТОВ «Таліон Плюс», акт приймання-передачі наданих послуг від 16.12.2025 до договору №5 від 02.12.2024 на суму 5000 грн., платіжна інструкція № 234 від 16.12.2025 на суму 5000 грн.

Судом відзначається, що розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, аналізуючи розмір гонорару адвоката на дотримання вимог співмірності, суд, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 5000 грн. є не обґрунтованим та завищеним.

Так, справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Зокрема, відповідно до Постанови Верховного Суду від 30.09.2020 року по справі №201/14495/16-ц суд вправі самостійно зменшувати розмір відшкодування витрат на правову допомогу.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, а також виходячи із пропорційності до задоволених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5-13, 33-34, 76-81, 83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суддя, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ 39700642, заборгованість за кредитним договором в розмірі 24 400,00 грн., а також судові витрати на професійну правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ 39700642, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1586,70 грн., сплачені позивачем згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 4047 від 16 грудня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: