Рішення № 137456690, 17.06.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/963/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Кочуровської К.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради

до фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Олексіївни

про скасування державної реєстрації права, зобов`язання звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення)торгового павільйону

за участю представника прокуратури Пендей А.В.

Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Білгород-Дністровської міської ради подав до суду позовну заяву до фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Олексіївни, якою просить:

- Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Бондаренко Тетяни Олексіївни (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна будівлю магазину, загальною площею 21 кв. м за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (РНОНМ 1498817251103, номер відомостей про речове право 25091653).

- Зобов`язати фізичну особу-підприємця Бондаренко Тетяну Олексіївну (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку загальною площею 29,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) торгового павільйону 21 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 19.03.2026 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 22.04.2026.

Крім того, ухвалою від 19.03.2026 суд задовольнив заяву керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області про забезпечення позову частково.

Вжито заходи забезпечення позову, а саме:

- Заборонити фізичній особі-підприємцю Бондаренко Тетяни Олексіївни (РНОКПП НОМЕР_1 ) на час розгляду справи вчиняти дії щодо відчуження на користь будь-яких осіб об`єкта нерухомого майна будівлі магазину, загальною площею 21 кв. м, розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42- в (РНОНМ 1498817251103, номер відомостей про речове право 25091653).

- Заборонити будь-яким суб`єктам державної реєстрації та державним реєстраторам, іншим особам, вчиняти будь-які дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна будівлі магазину, загальною площею 21 кв. м, розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42- в (РНОНМ 1498817251103, номер відомостей про речове право 25091653).

В решті заяви - відмовлено.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача АДРЕСА_2 .

Відповідач отримав ухвалу 27.03.2026 відповідно до поштового повідомлення про вручення.

Відзиву на позовну заяву відповідач не надав, в засідання не прибув, тому справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.

Ухвалою від 22.04.2026 розгляд справи відкладено.

Ухвалою від 20.05.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 17.06.2026.

Відповідно до поштових повідомлень про вручення відповідач отримав також ухвали від 22.04.2026 та від 20.05.2026.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.02.2026 (а.с. 53) будівля магазину загальною площею 21 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві власності Бондаренко Тетяні Олексіївні (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498817251103).

При цьому первинна реєстрація права власності (з відкриттям розділу) на житловий будинок, загальною площею 21 кв. м, житловою площею 19,5 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, була проведена державним реєстратором Філії комунального підприємства «Комунально- реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Глущенко А.О. (індексний номер рішення 39952738 від 02.03.2018) на підставі технічного паспорту № 979 від 26.02.2018, виданого ФОП «Павленко Наталя Сергіївна», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.03.2018 (а.с. 30).

Далі, державним реєстратором було прийнято рішення з відкриттям розділу (індексний номер 39952738 від 02.03.2018) про внесення змін до Державного реєстру в частині:

об`єкту нерухомого майна: «житловий будинок» змінено на «будівля магазину»;

площі - «загальна площа 21 кв. м, житлова - 19,5 кв. м» змінено на «загальна площа 21 кв. м»;

документів, поданих для державної реєстрації: видалено технічний паспорт № 979 від 26.02.2018, виданий ФОП «Павленко Наталя Сергіївна» та додано технічний паспорт № 970 від 06.03.2018, виданий ФОП «Павленко Наталя Сергіївна» та висновок щодо технічної можливості зміни цільового призначення № ТЗ-33/03 від 02.03.2018, виданий експертом Козаченко О.М.

Інші документи, які б могли посвідчувати право власності або які є підставою для набуття Бондаренко Т.О. права власності на будівлю магазину, загальною площею 21 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, в реєстрі відсутні.

При цьому, у технічному паспорті № 979 від 26.02.2018, виданого ФОП «Павленко Наталя Сергіївна», який був підставою для первинної реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна зазначено, що житловий будинок літ. «А» побудований до 05.08.1992 та відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773 (із змінами та доповненнями) не є самочинним.

Згідно даних технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок, розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, №979 від 26.02.2018, виданого ФОП «Павленко Наталя Сергіївна», площа земельної ділянки під будинком становить 29,4 кв м.

З експлікації приміщень до плану вказаного будинку вбачається, що такий будинок складається з санвузлу площею 1,5 кв м та кімнати площею 19,5 кв. м.

Загальна площа приміщень становить 21 кв м.

Відповідно до характеристики, будинок має фундамент з бетону, стіни з черепашнику, покрівлю з металопрофілю, залізобетонні перекриття та підлогу з цементу.

Згідно вказаного технічного паспорту, будинок побудований у 1992 році.

Окрім цього, на замовлення ФОП Бондаренко Т.О. експертом Козаченком О.М. 02.03.20218 складено висновок № ТЗ-33/03 щодо технічної можливості зміни цільового призначення житлового будинку під нежитлову будівлю магазину за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вказаного висновку, спірний об`єкт представляє собою одноповерхову окремо розташовану нежитлову будівлю магазину прямокутної форми в плані з зовнішніми габаритами 6,13*4,80.

Несучими та огороджувальними конструкціями будівлі служать: фундамент - бетонний; стіни - черепашник; перегородки - цегла; перекриття - ж\бетонні; підлога - цемент; покриття - метало профіль; вікна - дерев`яні; двері - дерев`яні.

Вказаний об`єкт обладнаний інженерними мережами електропостачання.

За результатом обстеження, наданої документації, вимог нормативної документації та аналізу результатів візуально-інструментального обстеження експерт Козаченко О.М. прийшов до висновку про можливість зміни цільового призначення вказаного житлового будинку під нежитлову будівлю магазину.

В подальшому, 06.03.2018 ФОП Павленко Н.С. на замовлення ФОП Бондаренко Т.О. розроблено новий технічний паспорт № 970 на громадський будинок - будівля магазину, який розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в.

Згідно плану поверхів будівлі магазину, площа земельної ділянки під будинком становить 29,4 кв м.

Відповідно до експлікації магазин складається з санвузлу площею 1,5 кв м та торгівельного залу площею 19,5 кв м. Загальна площа магазину становить 21 кв м.

Відповідно до технічної характеристики, магазин має фундамент з бетону, стіни з черепашнику, покрівлю з металопрофілю, залізобетонні перекриття та підлогу з цементу.

Згідно вказаного технічного паспорту, магазин побудований у 1992 році.

Разом з тим встановлено, що в Журналі реєстрації паспортів прив`язки тимчасових споруд 04.02.2015 зареєстровано паспорт прив`язки на торговий павільйон по вул. Дзержинського (нині вул. Миколаївська), який видано на ім`я Бондаренко Тетяни Олексіївни. Після закінчення терміну дії паспорта прив`язки Бондаренко Т.О. не зверталась до Управління для продовження його дії.

Листом № 02-15/21/6587/3637 від 12.12.2024 Виконавчий комітет Білгород- Дністровської міської ради повідомив окружну прокуратуру, що рішенням Виконавчого комітету № 438 від 17.12.2019 «Про демонтаж встановлених тимчасових споруд» вирішено демонтувати, крім іншого, торговий кіоск по вул. Миколаївській.

В результаті підготовчих робіт з демонтажу з`ясовано, що на дану споруду (будівля магазину) за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, зареєстровано право власності за ФОП Бондаренко Тетяною Олексіївною.

В рамках кримінального провадження, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12024162240001715 від 28.11.2024, слідчим СВ Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області 04.03.2025 проведено огляд за участю спеціаліста криміналіста та в.о. начальника Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород Дністровської міської ради.

Оглядом встановлено, що по вул. Миколаївська в м. Білгород-Дністровському за координатами 46.1932088; 30.3434135 знаходиться споруда з вивіскою «Наш лаваш», розмірами 6 м*4 м.

Споруда оздоблена металопрофілем, має чотирьохскатний дах, остекління. На момент огляду в споруді здійснюється господарська діяльність.

Листом від 08.04.2025 за №55-2306вих-25 окружною прокуратурою з метою встановлення тотожності об`єктів будівлі магазину по вул. Миколаївська 42- в у м. Білгород- Дністровському та споруди, на яку видавався паспорт прив`язки на ім`я Бондаренко Тетяни Олексіївни та в подальшому приймалось рішення Виконавчого комітету Білгород- Дністровської міської ради № 438 від 17.12.2019 «Про демонтаж встановлених тимчасових споруд» від Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради витребувано відповідну інформацію.

Згідно відповіді Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради №755/252/20 від 11.04.2025 «....паспорт прив`язки тимчасової споруди для підприємницької діяльності ФОП Бондаренко Т.О. від 04.02.2015 надавався на підставі рішення Білгород-Дністровської міської ради № 984^1 від 05.06.2014 року «Про затвердження комплексної схеми розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Білгороді-Дністровському».

Згідно схеми № 14 (яка надана в якості доказу до позовної заяви) до «Комплексної схеми для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Білгороді-Дністровському» паспорт прив`язки тимчасової споруди площею 21,60 м2 (6.00м х 3.60м) надавався лише ФОП Бондаренко Т.О. Інших тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в даному місці по вул. Миколаївська не передбачалось.

Згідно відповіді Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради №756/253/21 від 24.04.2025 «...споруда з вивіскою «Наш лаваш» знаходиться на місці, на яке у 2015 році, згідно схеми № 14 «Комплексної схеми для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Білгороді- Дністровському», надавався паспорт прив`язки ФОП «Бондаренко Т.О.».

Будівля магазину по вул. Миколаївська, 42-в та тимчасова споруда ФОП Бондаренко Т.О. (на даний час споруда «Наш лаваш») мають однакову площу (21,00 м2).

На підставі вищевикладеного вбачається, що споруда «Наш лаваш» та будівля магазину по вул. Миколаївська, 42-в с тією ж самою спорудою, на яку надавався у 2015 році паспорт прив`язки тимчасової споруди ФОП Бондаренко Т.О. по вул. Миколаївська».

Отже, об`єкт - тимчасова споруда, та об`єкт - зареєстрований як об`єкт нерухомого майна, фактично є одним і тим самим матеріальним об`єктом.

Таким чином, під різними правовими визначеннями фактично обліковується єдиний об`єкт, що свідчить про тотожність тимчасової споруди та об`єкта нерухомого майна, які у цьому випадку не є різними об`єктами, а становлять один і той самий об`єкт матеріального світу, що був по-різному ідентифікований у документах.

Відтак формальна зміна або різне документальне визначення об`єкта (як тимчасової споруди чи як об`єкта нерухомого майна) не змінює його фактичної природи та не свідчить про виникнення нового об`єкта, а лише підтверджує різне правове оформлення одного й того самого об`єкта.

Білгород-Дністровською окружною прокуратурою, з метою встановлення наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, направлено відповідні запити до уповноважених органів, а саме: Білгород Дністровської міської ради, Комунального підприємства «Білгород Дністровське бюро технічної інвентаризації», Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород- Дністровської міської ради, Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород- Дністровської міської ради, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Відповідно до листа Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради № 02-15/19/692/793 від 19.02.2025, паспорт прив`язки ФОП Бондаренко від 04.02.2015 надавався на підставі затвердженої рішенням Білгород-Дністровської міської ради № 984-VI від 05.06.2014 «Комплексної схеми розташування тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».

Рішень про передачу земельної ділянки за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, у власність або користування фізичним або юридичним особам (в тому числі укладання договору про встановлення земельного сервітуту) міською радою не приймалось.

КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» листом № 15 від 04.02.2025 повідомило окружну прокуратуру, що підприємство не проводило технічну інвентаризацію та державну реєстрацію права власності об`єкта нерухомого майна за вищезазначеною адресою.

Згідно з листом Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради № 1 від 05.02.2025, в Реєстрі будівельної діяльності відсутня інформація щодо початку виконання підготовчих або будівельних робіт будь- якими особами та відсутня інформація щодо прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за адресою: Одеська область, м. Білгород Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в. Відділом не здійснювались заходи державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єкта будівництва за вищезазначеною адресою, судові спори між власником об`єкту та Відділом відсутні.

Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород Дністровської міської ради № 738/235/03 від 04.02.2025, Управлінням не надавались містобудівні умови та обмеження на будівництво або реконструкцію об`єкта будівництва по вул. Миколаївська, 42-в. ФОП Бондаренко Т.О. не зверталась щодо отримання містобудівних умов та обмежень на будівництво або реконструкцію зазначеного об`єкта.

З метою отримання інформації щодо тотожності споруди, загальною площею 21 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, на яку зареєстровано право власності ФОП Бондаренко Т.О. та торгового кіоску по вул. Миколаївська (навпроти будинку № 33), на який видавався паспорт прив`язки на ім`я ФОП Бондаренко Т.О., а також надання паспорту прив`язки на споруду «Наш лаваш», окружною прокуратурою від Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород- Дністровської міської ради отримано Протокол №1 від 10.10.2025 комісії щодо проведення моніторингу розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території міста відповідно до розпорядження міського голови №57 від 05.05.2025.

Зі змісту вказаного Протоколу вбачається, що комісією у складі голови комісії - заступника міського голови, директора Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста, заступника начальника управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста, начальника управління комунальної власності Білгород-Дністровської міської ради, начальника юридичного управління Білгород-Дністровської міської ради, начальника відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста, голови постійної депутатської комісії з питань містобудування, землекористування, охорони навколишнього середовища та історичної спадщини/депутата міської ради, керівника КУ «Муніципальна Варта» Білгород-Дністровської міської ради візуально обстежено торговельний павільйон «Наш лаваш» за адресою вул. Миколаївська (біля багатоквартирного житлового будинку № 44).

Візуальним обстеженням спірної споруди комісією встановлено, що така споруда виконана з полегшених конструкцій без візуальних ознак фундаменту, оздоблення фасаду - обшивка кольоровим метало профілем.

За інформацією Управління комунальної власності Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради земельна ділянка не відводилась. Торговельна споруда розташована на земельній ділянці комунальної власності. Площа зайнятої території приблизно 21 м2.

Разом з цим, 04.02.2015 за даним місцем розташування надавався паспорт прив`язки на торговельний павільйон (паспорт прив`язки надавався ФОП Бондаренко Т.О.), термін якого закінчився.

За результатом проведення візуального обстеження комісією встановлено, що торгівельний павільйон «Наш лаваш» по вул. Миколаївська, 42-в, є тимчасовою спорудою, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, яка не відводилась.

Оцінюючи у сукупності вказані обставини можна дійти висновку, що фактично за місцем реєстрації нерухомого майна - магазину за адресою: м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, фактично розміщена тимчасова споруда, дія паспорту прив`язки на яку закінчилась, та яка перебуває у приватній власності Бондаренко Т.О.

Таким чином, внаслідок безпідставної державної реєстрації права власності за Бондаренко Т.О. на тимчасову споруду, що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності за адресою м. Білгород-Дністровський по вул. Миколаївська, 42-в, яка використовується без погодження із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних та дозвільних документів, порушено права власника земельної ділянки - територіальної громади міста Білгород- Дністровський в особі Білгород- Дністровської міської ради - щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під тимчасовою спорудою.

Статтею 182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно зі ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яким він користується на власний розсуд.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-ІУ (далі по тексту - Закон України №1952-ІУ).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України № 1952-ІУ, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 Закону України № 1952-ІУ визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України № 1952-ІУ, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Окрім цього, згідно п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 цього закону (в редакції чинній на момент реєстрації права власності за Відповідачем на спірний об`єкт), державний реєстратор, зокрема:

встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Згідно з п. 3 вказаного Порядку (в редакції, що діяла на момент проведення державної реєстрації), державна реєстрація прав проводиться з прийняттям рішень державним реєстратором прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор), які формуються за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) в електронній формі з накладенням власного електронного цифрового підпису.

Перелік документів, необхідних для реєстрації права власності (станом на дату проведення реєстрації прав), визначений ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та п. п. 40, 41, 42 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 в редакції, що діяла на дату реєстрації права власності.

Відповідно до п. 41 Порядку реєстрації для державної реєстрації прав власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; 4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); 5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).

Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.

Для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на території сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених пунктом 42 цього Порядку, можуть бути подані:

1) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, у тому числі рішення відповідної ради про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність чи відомості про передачу (надання) земельної ділянки в користування або власність з погосподарської книги;

2) виписка з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений, - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою.

Відповідно до документів, що додані реєстратором до реєстраційної справи 1498817251103 на спірний об`єкт, відомості про присвоєння адреси, отримані державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва відсутні, як і документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

Отже, рішення державного реєстратора про реєстрацію прав № 39952738 від 02.03.2018 прийняте за відсутності документів, передбачених чинним законодавством.

Більш того, спірний об`єкт не є об`єктом, на який може бути зареєстроване право власності на підставі п. 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

В той же час, фактично спірний об`єкт є тимчасовою спорудою для здійснення підприємницької діяльності - «...торговельний павільйон «Наш лаваш» за адресом по вул. Миколаївська (біля багатоквартирного житлового будинку № 44), яка виконана з полегшених конструкцій без візуальних ознак фундаменту, оздоблення фасаду - обшивка кольоровим метало профілем, розміром 6х4 м. Торговельна споруда розташована на земельній ділянці комунальної власності, яка не відводилась» (протокол ОМП від 04.03.2025, Протокол №1 від 10.10.2025).

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Разом з тим встановлено, що в Журналі реєстрації паспортів прив`язки тимчасових споруд 04.02.2015 зареєстровано паспорт прив`язки на торговий павільйон по вул. Дзержинського (Миколаївська), який видано на ім`я ФОП Бондаренко Тетяни Олексіївни. Після закінчення терміну дії паспорта прив`язки ФОП Бондаренко Т.О. не зверталась до Управління для продовження його дії.

Листом № 02-15/21/6587/3637 від 12.12.2024 Виконавчий комітет Білгород- Дністровської міської ради повідомив окружну прокуратуру, що рішенням Виконавчого комітету № 438 від 17.12.2019 «Про демонтаж встановлених тимчасових споруд» вирішено демонтувати, крім іншого, торговий кіоск по вул. Миколаївській. В результаті підготовчих робіт з демонтажу з`ясовано, що на дану споруду (будівля магазину) за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в зареєстровано право власності Бондаренко Тетяни Олексіївни.

Також, візуально тимчасова споруда не має ознак капітальності, що підтверджується матеріалами фотофіксації.

Співставленням технічного паспорта від 06.03.2018 та інформації Білгород- Дністровської міської ради, протоколу ОМП встановлено, що нежитлова будівля, загальною площею 21 кв. м, розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, фактично є тимчасовою спорудою.

З вищевикладеного вбачається, що спірний об`єкт, площею 21 кв. м, розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, фактично є тимчасовою спорудою, яка не підлягає технічній інвентаризації та реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зокрема, статтею 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності -одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Частиною 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

З аналізу наведеного вбачається, що державній реєстрації підлягають виключно речові права на нерухоме майно або об`єкти незавершеного будівництва. Водночас, права на рухоме та інші види майна, які не мають ознак нерухомого, зокрема, на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, не підлягають державній реєстрації, що виключає наявність правових підстав для внесення запису про такі права до Державного реєстру прав.

Отже, станом на теперішній час на земельній АДРЕСА_1 , розміщена тимчасова споруда, на яку, як об`єкт нерухомості, зареєстровано право власності за Бондаренко Тетяною Олексіївною (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498817251103). у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключно на підставі технічного паспорту № 979 від 26.02.2018, виданого ФОП «Павленко Наталя Сергіївна», а в подальшому із доданням висновку щодо технічної можливості зміни цільового призначення № ТЗ-33/03 від 02.03.2018, виданого експертом Козаченко О.М., без отримання документів щодо присвоєння адреси, за відсутності дозвільних документів на будівництво та за відсутності права користування земельною ділянкою.

Відповідні відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності створюють для Білгород-Дністровської міської ради перешкоди у реалізації нею прав власника спірної земельної ділянки, зокрема відчуження або передачі у користування цієї земельної ділянки іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Як вже зазначалось раніше, пунктом 42 Порядку реєстрації в редакції, що діяла на момент вчинення реєстраційної дії передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.

У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону про реєстрацію.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, і щодо зазначених об`єктів нерухомості раніше не проводилася державна реєстрація прав власності, подаються:

1) виписка із погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради (якщо такий орган не створений - сільським головою), селищної, міської ради або відповідною архівною установою;

2) документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку під таким об`єктом, крім випадку, коли таке речове право зареєстровано в Державному реєстрі прав.

Підставою ж для реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42в, державним реєстратором зазначено технічний паспорт № 979 від 26.02.2018, виданий ФОП «Павленко Наталя Сергіївна». А в подальшому, державним реєстратором прийнято рішення про внесення змін до Державного реєстру в частині:

об`єкту нерухомого майна:«житловий будинок» змінено на «будівля магазину»;

площі - «загальна площа 21 кв. м, житлова - 19,5 кв. м» змінено на «загальна площа 21 кв. м»;

документів, поданих для державної реєстрації: видалено технічний паспорт № 979 від 26.02.2018, виданий ФОП «Павленко Наталя Сергіївна» та додано технічний паспорт № 970 від 06.03.2018, виданий ФОП «Павленко Наталя Сергіївна» та висновок щодо технічної можливості зміни цільового призначення № ТЗ-33/03 від 02.03.2018, виданий експертом Козаченком О.М.

В той же час, опрацювання відкритих даних, розміщених на сайті Реєстр атестованих осіб атестаційної архітектурно-будівельної комісії (http://asdev.com.ua/itn/list.php?sort=date&order=DESC) та на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (https://e- construction.gov.ua/ceгtifпed_persons_detail/2405400027468924431?prof=2) міститься інформація про втрату чинності сертифікату експерта Козаченка Олександра Миколайовича, серія АЕ 000457 від 23.07.2012, на підстав ст. 17 ЗУ «Про архітектурну діяльність».

Вказана стаття регулює професійну атестацію виконавців робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури та чинність сертифікатів. Зокрема передбачено, що строк дії кваліфікаційного сертифіката для осіб, які не мають перерви в роботі за фахом понад три роки та підвищують кваліфікацію відповідно до законодавства не рідше ніж один раз на п`ять років, не обмежується. Відомості про дотримання цих вимог вносяться до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Тобто, враховуючи вказані норми, строк дії сертифікату експерта Козаченка Олександра Миколайовича, серія АЕ 000457 від 23.07.2012, сплив 23.07.2017, що відповідно ставіть під сумнів чинність та правомочність висновку щодо технічної можливості зміни цільового призначення № ТЗ-33/03 від 02.03.2018, виданий експертом Козаченком О.М.

Відповідно до ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.

Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адреса (крім реквізиту, визначеного пунктом 10 частини четвертої цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до п. 1 Положення про управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради, затвердженого рішенням Білгород Дністровської міської ради №1380^11 від 27.08.2020, Управління містобудування та архітектури департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради є виконавчим органом Білгород-Дністровської міської ради, утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Основними завданнями Управління відповідно до п. 2 Положення є, крім іншого: забезпечення дотримання встановленого режиму забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб на основі затвердженої радою містобудівної документації; забезпечення контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудування, містобудівної документації, місцевих правил забудови; організація та ведення містобудівного кадастру; врегулювання питань індивідуальної житлової забудови, забудови земельних ділянок; розгляд питань щодо розміщення тимчасових об`єктів (літніх майданчиків та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності).

Пунктом 4 Положення встановлено, що до компетенції управління належать, крім іншого, повноваження щодо встановлення режиму забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб; підготовка та затвердження містобудівних умов та обмежень на проєктування об`єктів будівництва, у тому числі у межах історичного ареалу міста; надання фізичним та юридичним особам довідки містобудівного кадастру щодо умов забудови земельної ділянки; прийняття рішень по присвоєнню, зміні, коригуванню, анулюванню адрес.

Листом Управління містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста Білгород-Дністровської міської ради від 04.04.2025 №754/251/19 окружну прокуратуру повідомлено, що будь-яких рішень щодо присвоєння, зміни, коригування адреси за місцем розташування тимчасової споруди «Наш лаваш» по вул. Миколаївська управлінням містобудування та архітектури Департаменту економіки та розвитку інфраструктури міста не приймалось.

Відповідно до матеріалів електронної реєстраційної справи 1498817251103 на об`єкт нерухомості за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, державним реєстратором інформація щодо присвоєння вказаної адреси від органу місцевого самоврядування не отримувалася.

Зазначене свідчить про проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно за відсутності документа, що підтверджує присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна.

З листа з КП «Білгород-Дністровське Бюро технічної інвентаризації» №115 від 04.02.2025 вбачається, що КП «Білгород-Дністровське БТІ» не проводило технічну інвентаризацію та державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в.

Отже, вказана адреса, а саме: м м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, самовільно використана заявницею та внесена державним реєстратором до Державного реєстру прав з порушеннями вимог чинного законодавства, без її присвоєння в установленому порядку та без надання підтверджуючих документів, які вимагаються п. 42 Порядку реєстрації, як обов`язковий документ для державної реєстрації права власності.

Враховуючи вищевикладене, Бондаренко Т.О. не набуто права власності на спірний об`єкт, загальною площею 21 кв. м по АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку.

При цьому, Бондаренко Т.О. вчиняючи дії, спрямовані на здійснення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, не могла не усвідомлювати протиправність своїх дій з огляду на відсутність усіх документів для державної реєстрації нерухомого майна та підстав вважати дану будівлю житловою, а в подальшому і нежитловою, хоча вона фактично є тимчасовою спорудою.

Таким чином, ОСОБА_1 діяла свідомо та недобросовісно, порушуючи право власності Білгород-Дністровської територіальної громади на вказану земельну ділянку під об`єктом.

Фактично прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер: 39952738 від 02.03.2018 призвело до

безпідставної легалізації від імені держави права власності Бондаренко Т.О. на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 21 кв. м, який розміщено на земельній ділянці комунальної власності, тобто тимчасову споруду.

Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію у постанові від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 стосовно того, що державна реєстрація прав приватної власності на нежитлові приміщення як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру (п. 69 постанови).

Існування зареєстрованого права власності на спірний об`єкт - будівлю магазину, загальною площею 21 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності Білгород-Дністровської територіальної громади на земельну ділянку розташовану на АДРЕСА_1 , в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація права приватної власності на спірне майно як на нерухоме майно підлягає скасуванню з огляду на те, що здійснено державну реєстрацію неіснуючих майнових прав на об єкт, який не є нерухомим майном.

Пунктами 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що державним реєстратором під час проведення державної реєстрації проігноровано вимоги п.п. 41, 42 Порядку реєстрації та зареєстровано право власності на спірний об`єкт без документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, та за відсутності документа про прийняття його в експлуатацію, без будь-яких документів на земельну ділянку, що надало змогу ФОП Бондаренко Т.О., з порушенням вимог чинного законодавства, отримати речові права на об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 21 кв. м, який фактично є тимчасовою спорудою, та земельну ділянку під ним, позбавивши права власності Білгород-Дністровську територіальну громаду на вказану землю під будівлею, в силу ст. 120 ЗК України, чим прямо порушено інтереси держави та територіальної громади в особі уповноваженого органу - Білгород- Дністровської міської ради.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Таким чином, керуючись ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державний реєстратор Філії комунального підприємства «Комунально- реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Глущенко А.О. мав прийняти рішення про відмову в державній реєстрації прав за ФОП Бондаренко Т.О. на спірний об`єкт «житловий будинок», а в подальшому - «будівлю магазину», загальною площею 21 кв. м за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в з огляду на відсутність документів, передбачених п.п. 41, 42 Порядку реєстрації.

Враховуючи вищевикладене, рішення державного реєстратора Філії комунального підприємства «Комунально- реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Глущенко А.О. (індексний номер рішення 39952738 від 02.03.2018) щодо реєстрації права власності на спірний об`єкт, розташований за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, загальною площею 21 кв.м за ФОП Бондаренко Тетяною Олексіївною (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498817251103, номер запису про право власності: 25091653) прийняте з порушенням п. п. 41, 42 Порядку про реєстрацію та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Отже, рішення державного реєстратора № 39952738 від 02.03.2018 підлягає визнанню незаконним, відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки вказане рішення прийняте за відсутності документів, передбачених чинним законодавством, а саме за відсутності документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси та прийняття об`єкту в експлуатацію.

Частиною 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., у тому числі, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Отже, державним реєстратором Філії комунального підприємства «Комунально- реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Глущенко А.О. прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності на тимчасову споруду, речові права на яку не підлягають державній реєстрації, а тому така державна реєстрація є незаконною, що створює для Позивача перешкоди у реалізації ним прав власника земельної ділянки під торговим павільйоном

Щодо самовільного зайняття земельної ділянки

Відповідно до вимог ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону України «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно зі ст. 12 Земельним кодексом України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Частиною восьмою даної статті передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Виходячи зі змісту ст. 12 Земельного Кодексу України, до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, право розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам, здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства, тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статей 124-126 Земельного Кодексу України, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у зазначеної особи таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до листа Білгород-Дністровської міської ради №02-15/19/692/793 від 19.02.2025, рішень про передачу у власність або користування (оренду) земельної ділянки за адресою: м. м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, Білгород-Дністровською міською радою не приймалось.

З наведеного вбачається, що земельна ділянка під спірним об`єктом знаходиться у комунальній власності Білгород-Дністровської територіальної громади в особі Білгород-Дністровської міської ради, яка відповідно до ч. 1 ст. 142 Конституції України, п. «б» ч. 1 ст. 80, ст. 83 Земельного Кодексу України, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» наділена повноваженнями власника цієї земельної ділянки, та яка не приймала рішення про передачу земельної ділянки у власність або користування з метою її забудови.

За змістом статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як встановлено, будь-які документи на підтвердження надання Білгород- Дністровською міською радою дозволу Бондаренко Т.О. щодо використання земельної ділянки під тимчасовою спорудою відсутні. Будь-які угоди щодо такого , використання не укладалися.

Отже, на теперішній час земельна ділянка під об`єктом, який розташований за адресою Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42В фактично самовільно зайнята розміщеною на ній тимчасовою спорудою з вивіскою «Наш Лаваш», яка перебуває у приватній власності Бондаренко Т.О.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)). Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці (п.п. 92, 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 у справі № 910/2861/18).

Незаконна реєстрація права власності за ФОП Бондаренко Т.О. на спірний об`єкт, за адресою: АДРЕСА_1 ,, загальною площею 21 кв. м., позбавляє Білгород- Дністровську міську раду можливості розпоряджатись відповідною земельною ділянкою за вказаною адресою, а зокрема передати її власність чи користування на конкурентних засадах (на земельних торгах), оскільки ФОП Бондаренко Т.О., користуючись наявністю незаконно набутого права власності на спірний об`єкт, може претендувати на отримання такої земельної ділянки поза земельними торгами, в силу ч. 2 ст. 134 ЗК України.

Таким чином, на даний час правові підстави зайняття ФОП Бондаренко Т.О. зазначеної земельної ділянки комунальної форми власності - відсутні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах №334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У цій справі торговий павільйон площею 21 кв.м, що розташований за адресою: вул. Миколаївська, 42В, м. Білгород-Дністровський, є тимчасовою спорудою, яка не відноситься до нерухомого майна, Відповідач використовує спірну земельну ділянку Позивача без установлених законом підстав, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 391 ЦК України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися инм. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц.

Існування спірних записів про державну реєстрацію, з огляду на приписи статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, обмежує право власності територіальної громади м. Білгород-Дністровський на земельну ділянку, розташовану на вул. Миколаївська, 42В, м. Білгород-Дністровський, в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Адже звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок шляхом демонтажу (знесення) майна, яке на них встановлене, можливо лише після скасування записів про державну реєстрацію речових прав (права приватної власності) на це майно.

Отже, з огляду на викладені обставини справи та за змістом положень статті 391 ЦК України, статей 152, 212 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Білгород-Дністровська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки з позовною вимогою звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди.

При цьому, враховуючи мету вказаного позову, рішення суду щодо демонтажу зазначеного торгового павільйону має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі Відповідача, але його коштом).

Тому прокурором заявлено позовну вимогу про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) торгового павільйону, яка не є нерозривно пов`язаною з особою Відповідача, що у майбутньому не перешкодить виконанню цього рішення без участі останнього (але за рахунок його коштів), шляхом вжиття виконавцем заходів примусового виконання у разі його невиконання ФОП Бондаренко Т.О. у добровільному порядку та/або вчинення перешкод у його виконанні.

Вказана позиція щодо ефективного способу захисту викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.

Крім того, наявність зареєстрованого права власності, перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном комунальної власності, його передачі відповідальній особі з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади, у тому числі шляхом забезпечення надходження коштів до місцевого бюджету від використання майна, земельної ділянки у встановлений законодавством спосіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції з 26.07.2022, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом першим частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1. судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2. судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3. судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 354/397/17.

Відповідно до ч. 7 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру прав у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав.

Крім того, навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі №915/127/18.

Виходячи з правової природи реєстрації прав на нерухоме майно як способу володіння ним та беручи до уваги загальні засади цивільного законодавства (аналогія права), у вищевказаному випадку належному способу захисту відповідають вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності. Судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права. Якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт.

Разом з тим, невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №911/3135/20) аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №904/7803/21 від 19.04.2023). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).

Відповідні записи в Державному реєстрі створюють для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника спірних земельних ділянок, зокрема відчуження або передачі у користування цих земельних ділянок іншим особам, оскільки відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, одночасно переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт.

Отже, якщо право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачем, з якими позивач не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками.

Враховуючи, що державна реєстрація права приватної власності Бондаренко Т.О. (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна - будівлю магазину, загальною площею 21 кв. м за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, як на нерухоме майно була здійснена помилково, а зазначене майно не є нерухомим, така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Білгород- Дністровській міськійраді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт - торговий павільйон, площею 21 кв.м, розташований за адресою: вул. Миколаївська, 42В, м. Білгород-Дністровський із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1498817251103, а також звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди.

Щодо сумісності обраного способу захисту порушеного права із гарантіями, встановленими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Так, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема у рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між. метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява №29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017, заява №43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, земельна ділянка комунальної форми власності фактично самовільно зайнята розміщеною на ній тимчасовою спорудою металевого кіоска та навісу, яка перебуває у приватній власності Бондаренко Т.О.

Тимчасова споруда є рухомим майном, яку можна вільно переміщувати у просторі (ст. 181 ЦК України), а тому її переміщення (демонтаж) можливе без знецінення та зміни призначення.

У свою чергу, Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, а також ч. 4 ст. 84, ст. 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Отже, спірні правовідносини становлять суспільний інтерес.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання у користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Обґрунтування підстав для представництва інтересів держави в суді.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатись також особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 даної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно д пункту 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Ключовим для застосування цих норм є поняття «інтерес держави».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося порушення чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариству. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.

В основі перших завжди є потреба у здійснені загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордонну України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатств, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання, в тому числі й територіальних громад.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 по справі № 915/20/18.

Існування інтересу і необхідності його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не маж обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати) , чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не орган державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізовувати своє право на судовий захист.

Прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави, оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття «інтереси держави», яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку (Постанова Верховного суду у складі Судової палати Касаційного адміністративного суду у справі № 240/401/19 від 29.11.2022).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін.

Водночас ЄСПЛ звертав увагу на категорії справ, в яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішення висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що .надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осію з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін, у справі «Бацаніна проти Росії» у пункту 27 ЄСПЛ визначив, що підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних обставин, в тому числі, у випадку, коли інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» № 8927/02 від 26 травня 2009 року).

Між тим ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін (постанова Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 «Б»).

У даному випадку допуск прокурора до суду у зв`язку з нездійсненням відповідним органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у виниклих спірних правовідносинах, захисту інтересів держави, є виправданим відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про охорону земель», землі в межах території України є об`єктом особливої охорони держави.

Зі змісту ст. ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 3, 16, 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Тобто, з наведеного вбачається, що обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

При цьому ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влад та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, органам, уповноваженим здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у вищевикладених спірних правовідносинах, є Білгород-Дністровська міська рада як власник земельної ділянки, на якій розташована тимчасова споруда за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в, право власності на яку зареєстровано за ФОП Бондаренко Т.О. як на будівлю магазину площею 21 кв. м.

Здійснення незаконної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в,, порушує права Білгород-Дністровської територіальної громади на земельну ділянку, та надає підстави отримати у оренду земельну ділянку у позаконкурентний спосіб, що є порушенням ст. 134 Земельного кодексу України, оскільки об`єкт на який зареєстровано право власності не є нерухомим майном у розумінні 181 ЦК України та право на яку не може бути зареєстроване відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що є підставою для захисту інтересів держави в особі Білгород-Дністровської міської ради в судовому порядку.

Верховний Суд в своїй постанові у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020 роз`яснив, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією х яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органам жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливі настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, Білгород-Дністровською окружною прокуратурою на адресу Білгород- Дністровської міської ради впродовж 2025 року неодноразово скеровувались листи із викладенням порушень під час реєстрації права власності та отримання інформації про вжиті з боку Білгород-Дністровської міської ради заходи реагування стосовно захисту інтересів територіальної громади на земельну ділянку за адресою: Одеська область, м. Білгород- Дністровський, вул. Миколаївська, 42-в.

У останньому листі-відповіді № 02-15/21/7065/4868 від 03.12.2025 Білгород- Дністровська міська рада надала інформацію про проведений моніторинг 10.10.2025 за результатами якого було висунуто пропозиції щодо необхідності звернення до правоохоронних органів та вивчення правових підстав використання земельної ділянки комунальної власності під об`єктом торгівлі по вул. Миколаївській, 42-в.

Підтверджень вжиття вказаних заходів станом на дату подання позовної заяви на адресу окружної прокуратури не надходило.

Таким чином, Білгород-Дністровська міська рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи неодноразово поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави.

У зв`язку із викладеним, ураховуючи бездіяльність Білгород-Дністровської міської ради протягом розумного строку на факти порушення інтересів територіальної громади, з метою поновлення державних інтересів шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності на незаконно зареєстрований об`єкт із закриттям розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається необхідність звернення Білгород-Дністровської окружної прокуратури до суду в інтересах держави в особі власника землі - Білгород- Дністровської територіальної громади в особі Білгород-Дністровської міської ради з даним позовом.

Щодо строку позовної давності.

Прокурор в позовній заяві обгрунтовує те, що позовна давність не застосовується.

Суд зауважує, що згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В даному випадку до суду не надходило заяв про застосування спливу строку позовної давності.

Щодо юрисдикції спору.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 цього Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої статті 58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини третьої статті 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 № 904/10132/17.

До того ж, Верховний Суд прийшов до висновку, що вирішення юрисдикції спору за участю ФОП залежить від того, чи виступає фізична особа у відносинах, що склались суб`єктом господарювання та чи є ці відносини господарськими (постанова від 25.02.2020 № 916/385/19).

Як зазначено вище, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.02.2026 (а.с. 53) будівля магазину загальною площею 21 кв. м за адресою АДРЕСА_1 , належить на праві власності Бондаренко Тетяні Олексіївні (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1498817251103.

Прокурор визначив відповідачем у справі фізичну особу-підприємця Бондаренко Тетяну Олексіївну.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Бондаренко Тетяна Олексіївна зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що до реєстру внесено запис 23.09.2014, види економічної діяльності 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 10.71 виробництво хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, 56.10 діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний).

Отже, в даному випадку Бондаренко Тетяна Олексіївна виступає як суб`єкт господарювання, тому даний спір належить до юрисдикції господарського суду.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

Витрати позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Бондаренко Тетяни Олексіївни (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна - будівлю магазину, загальною площею 21 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (РНОНМ 1498817251103, номер відомостей про речове право 25091653).

3. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Бондаренко Тетяну Олексіївну (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) звільнити земельну ділянку загальною площею 29,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) торгового павільйону 21 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Бондаренко Тетяни Олексіївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Одеської обласної прокуратури (отримувач коштів Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3), код отримувача (код ЄДРПОУ) 03528552, рахунок отримувача UA808201720343100002000000564, банк отримувача ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача 820172, код класифікації доходів бюджету 22030101) 5324,80грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 червня 2026 р.

Суддя В.В. Литвинова