Рішення № 137456333, 16.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2026 р.

м. Київ

Справа № 911/403/26

Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

за позовом Приватного підприємства "Чілдрен-продукт" (07403, Київська обл., місто Бровари, вулиця Олімпійська, будинок 10-А, квартира 8, код 38182390)

до Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (07101, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Славутич, пл. Центральна, будинок 7, код 04527684)

про стягнення 212505,17 грн,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Чілдрен-продукт" до Виконавчого комітет Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області про стягнення 212505,17 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2025 позовну заяву Приватного підприємства "Чілдрен-продукт" залишено без руху; запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви наступним чином: - зареєструвати електронний кабінет.

Через систему «Електронний суд» 19.02.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої представником позивача долучено докази реєстрації електронного кабінету.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.03.2026 відкрито провадження у справи та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через канцелярію господарського суду 16.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Через канцелярію господарського суду 26.03.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечував проти доводів викладених у відзиві на позов, просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Через канцелярію господарського суду 31.03.2026 від відповідача надійшли заперечення, в яких останній заперечує проти обставин викладених позивачем у відповіді на відзив, просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Фактичні обставини справи та узагальнена позиція сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 16.04.2018 між Виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області (замовник), Приватним підприємством «Чілдрен-Продукт» (виконавець) та Приватним підприємством «Укрпромбуд-Б» (платник) укладено Договір про надання послуг №99.

Відповідно до умов зазначеного договору виконавець зобов`язався надати замовнику послуги з гарячого харчування 280 осіб у період з 25.04.2018 по 28.04.2018 включно, а платник здійснити оплату таких послуг.

30.04.2018 сторонами підписано акт №1 виконаних робіт, відповідно до якого виконавець надав послуги з гарячого харчування 280 осіб на загальну суму 104169,20 грн. В акті зазначено, що послуги надані в повному обсязі та належної якості, а також відсутні взаємні претензії сторін.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2019 у справі №907/355/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020, Договір про надання послуг №99 від 16.04.2018 визнано недійсним.

Як зазначає позивач, у межах справи №907/355/19 було встановлено факт надання ПП «Чілдрен-Продукт» послуг з харчування на суму 104169,20 грн та факт часткової оплати таких послуг ПП «Укрпромбуд-Б» у розмірі 30000 грн.

Позивач вказує, що на виконання рішення суду у справі №907/355/19 06.01.2021 повернув ПП «Укрпромбуд-Б» грошові кошти у сумі 30000 грн, які були сплачені на виконання Договору №99.

12.03.2025 ПП «Чілдрен-Продукт» звернулося до Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області з вимогою про відшкодування вартості отриманих послуг у розмірі 104169,20 грн.

Позивач зазначає, що після визнання Договору №99 від 16.04.2018 недійсним між сторонами відсутні договірні правовідносини, а тому спірні правовідносини підлягають врегулюванню положеннями глави 83 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) щодо безпідставного набуття та збереження майна.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ним фактично були надані послуги з гарячого харчування 280 осіб на загальну суму 104169,20 грн, які були прийняті відповідачем за актом виконаних робіт.

За твердженням позивача, у зв`язку з визнанням договору недійсним правова підстава для отримання відповідачем результатів наданих послуг відсутня, а тому відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе майно (кошти) за рахунок позивача.

Позивач вказує, що послуги харчування є спожитими та не можуть бути повернуті в натурі, у зв`язку з чим відповідач зобов`язаний відшкодувати їх вартість відповідно до положень статей 1212, 1213 ЦК України.

Також позивач зазначає, що відповідач, отримавши та прийнявши послуги, задовольнив відповідні потреби та зберіг бюджетні кошти, які не були сплачені позивачу.

Крім основної суми вимог позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 18981,93 грн та інфляційні втрати у розмірі 89354,04 грн, посилаючись на положення статті 625 ЦК України. На думку позивача, прострочення виконання грошового зобов`язання розпочалося з 14.01.2020 дати набрання законної сили рішенням у справі №907/355/19, яким було підтверджено недійсність договору.

Крім того, позивач вважає, що заявлені вимоги подані в межах строку позовної давності. При цьому позивач зазначає, що перебіг позовної давності розпочався з 14.01.2020, а її строк продовжувався на період дії карантину та був зупинений на час дії воєнного стану відповідно до положень ЦК України.

Позивач також зазначає, що даний позов не є тотожним позову, який був предметом розгляду у справі №907/355/19, оскільки відрізняється предметом та підставами позову. За твердженням позивача, у попередній справі заявлялися вимоги про стягнення заборгованості за договором, тоді як у даній справі заявлено вимоги про стягнення вартості безпідставно збереженого майна на підставі статей 1212, 1213 ЦК України.

Виконавчий комітет Славутицької міської ради проти задоволення позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні повністю.

У відзиві відповідач зазначив, що між Виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області, ПП «Чілдрен-Продукт» та ПП «Укрпромбуд-Б» 16.04.2018 було укладено договір про надання послуг №99, відповідно до умов якого платник зобов`язався оплатити надані виконавцем послуги з гарячого харчування у сумі 104 169,20 грн.

Відповідач вказав, що 30.04.2018 сторонами було підписано акт №1 виконаних робіт, яким підтверджено надання послуг у повному обсязі та належної якості на загальну суму 104 169,20 грн., а також відсутність взаємних претензій між сторонами.

При цьому відповідач зазначив, що ПП «Укрпромбуд-Б» здійснило часткову оплату наданих послуг у сумі 30000 грн.

Посилаючись на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2019 у справі №907/355/19, відповідач зазначив, що вказаним рішенням договір №99 від 16.04.2018 було визнано недійсним, а з ПП «Чілдрен-Продукт» на користь ПП «Укрпромбуд-Б» стягнуто 30000 грн., сплачених на виконання цього договору.

На думку відповідача, при вирішенні справи №907/355/19 суд не поклав на Виконавчий комітет Славутицької міської ради будь-яких обов`язків, пов`язаних із наслідками недійсності договору, а також не застосував до нього такий наслідок недійсності правочину, як обов`язок сплатити вартість наданих послуг.

Відповідач зазначає, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням недійсного правочину, а тому підлягають регулюванню спеціальними нормами статті 216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину, а не положеннями статті 1212 ЦК України про безпідставне набуття або збереження майна.

За твердженням відповідача, положення глави 83 ЦК України мають субсидіарний характер і можуть застосовуватися лише за відсутності спеціального правового регулювання. Відповідач вказує, що у випадку визнання правочину недійсним законом передбачено спеціальний механізм повернення сторонами отриманого за таким правочином шляхом застосування реституції.

Також відповідач зазначає, що послуги, надані на виконання недійсного правочину, не можуть розглядатися як безпідставно набуте майно у розумінні статті 1212 ЦК України.

Крім того, відповідач посилається на необхідність встановлення факту набуття або збереження майна саме відповідачем за рахунок позивача та зазначає, що сам по собі факт надання послуг не свідчить про наявність підстав для стягнення коштів за правилами безпідставного збагачення.

Окремо відповідач заявив про застосування позовної давності. На його думку, позивач мав можливість звернутися до суду після набрання законної сили рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі №907/355/19 від 14.01.2020, тоді як із даним позовом звернувся лише у 2026 році.

Посилаючись на положення статей 257 та 267 ЦК України, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, у зв`язку з чим просить суд застосувати наслідки її спливу та відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з наведеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову ПП «Чілдрен-Продукт» до Виконавчого комітету Славутицької міської ради про стягнення вартості безпідставно збереженого майна (коштів) на підставі статті 1212 ЦК України в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач заперечує доводи відповідача щодо неможливості застосування статті 1212 ЦК України та пропуску строку позовної давності.

Позивач зазначає, що відповідач у відзиві посилається на необхідність застосування наслідків недійсності правочину виключно за статтею 216 ЦК України та стверджує про пропуск позовної давності. На думку позивача, такі заперечення не підлягають врахуванню.

Щодо правової підстави позову позивач вказує, що у випадках, коли отримані за недійсним правочином послуги неможливо повернути в натурі через їх споживання, правовідносини можуть регулюватися нормами про безпідставне збагачення. Посилаючись на частину третю статті 1212 ЦК України, позивач наголошує, що положення цієї статті застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Позивач зазначає, що предметом договору було надання послуг гарячого харчування, які за своєю природою не можуть бути повернуті в натурі. У зв`язку з цим він вважає статті 1212 та 1213 ЦК України належною правовою підставою для стягнення вартості наданих послуг.

Позивачем наголошується, що після набрання законної сили рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/355/19, яким договір № 99 від 16.04.2018 було визнано недійсним, правова підстава для отримання відповідачем послуг відпала. З огляду на це позивач вважає, що спірні правовідносини підлягають кваліфікації як відносини з безпідставного набуття або збереження майна.

Позивач також наводить обставини, які, на його думку, підтверджують наявність усіх елементів безпідставного збагачення. Зокрема, зазначається, що відповідач прийняв послуги харчування за актом виконаних робіт, отримав майнову вигоду у вигляді економії бюджетних коштів, тоді як позивач поніс витрати на організацію харчування та не отримав оплати. Відсутність чинної правової підстави для збереження цієї вигоди пов`язується з недійсністю договору.

Щодо доводів про сплив позовної давності позивач зазначає, що право на звернення до суду виникло не у 2018 році, а після набрання законної сили рішенням у справі №907/355/19 14.01.2020, коли стало остаточно відомо про припинення правової підстави для отримання відповідачем результатів наданих послуг.

Крім того, позивач посилається на положення пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків позовної давності під час карантину COVID-19 та їх подальшого продовження і зупинення у період дії воєнного стану. У відповіді наведено посилання на постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо порядку обчислення таких строків.

Позивач стверджує, що з урахуванням продовження та зупинення перебігу позовної давності строк звернення до суду не сплив і, за його розрахунком, закінчується 14.06.2028. У зв`язку з цим він вважає, що позов подано в межах установленого законом строку.

Також позивач зазначає, що заява відповідача про застосування позовної давності свідчить про наявність спору щодо існуючого зобов`язання та не усуває необхідності розгляду вимог по суті.

Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що відповідь позивача є необґрунтованою, містить неправильне застосування норм матеріального права та суперечить практиці Верховного Суду.

Відповідач заперечує можливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України. На його думку, позивач безпідставно намагається застосувати положення глави 83 ЦК України до відносин, які виникли з правочину. Наголошується, що глава 83 ЦК України регулює відносини щодо безпідставного набуття або збереження майна лише за відсутності спеціального правового регулювання.

На підтвердження цієї позиції відповідач посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, в яких, на його думку, зазначено, що договірний характер правовідносин виключає застосування положень глави 83 ЦК України, а норми про безпідставне збагачення застосовуються лише за відсутності інших спеціальних правових підстав регулювання.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що обов`язок повернення безпідставно набутого або збереженого майна не є заходом цивільно-правової відповідальності, оскільки передбачає лише повернення майна або відшкодування його вартості. У зв`язку з цим відповідач просить надати правову оцінку вимогам позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які, на думку відповідача, є заходами відповідальності. Відповідач вказує, що під вимогою про стягнення вартості безпідставно збереженого майна позивач фактично має на увазі застосування наслідків недійсності правочину.

Окремо зазначається, що договір № 99 від 16.04.2018 був визнаний недійсним не з вини Виконавчого комітету Славутицької міської ради, а внаслідок протиправної поведінки третіх осіб, що, за твердженням відповідача, підтверджується рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2019 у справі № 907/355/19.

У зв`язку з викладеним відповідач просить суд прийняти заперечення та долучити його до матеріалів справи, а також відмовити у задоволенні позову про стягнення вартості безпідставно збереженого майна (коштів) на підставі статті 1212 ЦК України.

Висновки господарського суду

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

Оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, дослідивши матеріали справи та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що 16.04.2018 між Виконавчим комітетом Славутицької міської ради Київської області (замовник), Приватним підприємством «Чілдрен-Продукт» (виконавець) та Приватним підприємством «Укрпромбуд-Б» (платник) укладено договір про надання послуг № 99, за умовами якого позивач зобов`язався надати послуги з гарячого харчування 280 осіб у період з 25 по 28 квітня 2018 року.

30.04.2018 сторонами підписано акт виконаних робіт № 1, відповідно до якого послуги надано в повному обсязі та належної якості на загальну суму 104 169,20 грн. Вказаний акт підписаний сторонами без зауважень та заперечень.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.10.2019 у справі №907/355/19, яке набрало законної сили 14.01.2020, договір про надання послуг № 99 від 16.04.2018 визнано недійсним. Цим же рішенням застосовано наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з Приватного підприємства «Чілдрен-Продукт» на користь Приватного підприємства «Укрпромбуд-Б» 30000,00 грн, сплачених на виконання вказаного договору.

Разом із тим питання щодо відшкодування вартості фактично наданих позивачем та отриманих замовником послуг указаним рішенням суду не вирішувалося.

Оцінюючи доводи сторін щодо правової природи спірних правовідносин, суд виходить з такого.

За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавцем прямо врегульовано правові наслідки недійсності правочину у випадку, коли предметом виконання була надана послуга, яка за своєю природою не може бути повернута в натурі.

Оскільки спірні правовідносини виникли саме у зв`язку з виконанням договору, який у подальшому був визнаний недійсним, відповідач в силу вимог статті 216 ЦК України зобов`язаний був відшкодувати вартість отриманих послуг позивачу проте не зробив цього незважаючи на пряму норму закону та отриману додатково вимогу позивача, що вказує на безпідставне збереження означених коштів відповідачем.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт надання позивачем послуг з гарячого харчування на суму 104169,20 грн та факт їх прийняття відповідачем, що підтверджується актом виконаних робіт № 1 від 30.04.2018.

З огляду на характер наданих послуг їх повернення в натурі є об`єктивно неможливим, оскільки результат таких послуг був спожитий під час їх надання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок відшкодувати вартість фактично отриманих послуг.

Доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення вартості послуг суд відхиляє, оскільки недійсність договору не спростовує факту їх реального надання та отримання відповідачем, а навпаки вказує на припинення правової підстави їх набуття та породжує у позивача право вимагати повернення безпідставно збережених позивачам коштів в порядку ст. 1212 ЦК України, як вартості отриманих послуг, яка не була повернена відповідачем після визнання судом договору недійсним та надходження відповідної вимоги від позивача.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведені положення законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості фактично отриманих та спожитих послуг у розмірі 104169,20 грн, позаяк, означена сума вартості наданих послуг була безпідставно збережена відповідачем.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності з огляду на таке.

Як встановлено судом, рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/355/19, яким договір про надання послуг №99 від 16.04.2018 визнано недійсним, набрало законної сили 14.01.2020. Саме з цього моменту позивач дізнався про остаточне припинення правової підстави, на якій здійснювалося надання послуг, та набув право на звернення до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів.

Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки позовної давності, визначені статтею 257 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину. Зазначений карантин діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачено особливості перебігу позовної давності в період дії воєнного стану. Законодавче регулювання цього питання неодноразово змінювалося, однак перебіг строків позовної давності зазнавав продовження та зупинення протягом встановлених законом періодів дії воєнного стану.

Отже, з урахуванням законодавчого продовження та зупинення перебігу позовної давності під час карантину та воєнного стану, на момент звернення позивача до суду із даним позовом встановлений законом строк позовної давності не сплив. У зв`язку з цим підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК України, відсутні.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 18981,93 грн та інфляційних втрат у розмірі 89354,04 грн за період з 14.01.2020 по 09.02.2026 суд зазначає таке.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України наслідки у вигляді стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних застосовуються у разі прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/355/19 договір про надання послуг № 99 від 16.04.2018 визнано недійсним. Водночас зазначеним рішенням не було визначено строк виконання відповідачем обов`язку щодо відшкодування вартості фактично отриманих послуг, а тому таке зобов`язання є зобов`язанням, строк виконання якого не встановлений.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Матеріалами справи підтверджується направлення позивачем на адресу відповідача претензії від 12.03.2025, що підтверджується описом вкладення та документом про відправлення поштової кореспонденції. З огляду на нормативні строки пересилання поштових відправлень у межах України, суд виходить із того, що вказана претензія мала бути доставлена відповідачу у строк, який не перевищує п`яти днів з моменту її відправлення, тобто орієнтовно до 17.03.2025.

Враховуючи положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач був зобов`язаний виконати заявлену вимогу протягом семи днів з моменту її отримання. Таким чином, прострочення виконання грошового зобов`язання настало не раніше 25.03.2025.

Отже, нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за період з 14.01.2020 є безпідставним, оскільки на зазначену дату прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання ще не настало. У зв`язку з цим вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню лише за період прострочення, який розпочався з 25.03.2025 по 09.02.2026, із здійсненням судом відповідного перерахунку їх розміру.

З урахуванням встановлених обставин, положень статті 625 ЦК України та здійсненого судом перерахунку, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 2756,92 грн 3% річних та 5207,01 грн інфляційних втрат.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Чілдрен-продукт" підлягають частковому задоволенню, а саме: у частині стягнення 104169,20 грн основного боргу, 2756,92 грн 3% річних та 5207,01 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову слід відмовити.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Вирішення питання щодо судових витрат.

Судові витрати по сплаті судового збору, у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, суд покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 1404,87 грн [(112133,13*2662,40)/212505,17].

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (07101, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Славутич, пл. Центральна, будинок 7, код 04527684) на користь Приватного підприємства "Чілдрен-продукт" (07403, Київська обл., місто Бровари, вулиця Олімпійська, будинок 10-А, квартира 8, код 38182390) 104169,20 грн основного боргу, 2756,92 грн 3% річних, 5207,01 грн інфляційних втрат та 1404,87 грн витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 16.06.2026.

Суддя А.Ф. Черногуз