Рішення № 137454814, 17.06.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/1549/26

2/703/1539/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Биченка І.Я.,

за участю секретаря судового засідання Литвин Г.Т.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

представника третьої особи ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про припинення стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини та звільнення від заборгованості по аліментах,

установив:

ОСОБА_1 звернулася до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_6 , стягнення аліментів на утримання дочки та звільнення від заборгованості по аліментах з підстав проживання дочки разом з нею.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з січня 2006 року по серпень 2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у фактичних шлюбних стосунках.

Сторони мають двох дітей, сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 05 грудня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

12 вересня 2025 року головним державним виконавцем відділу ДВС у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Панасенком О.А. було відкрито виконавче провадженя з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11 вересня 2025 року на виконання вказаного рішення суду.

Позивачка стверджує, що дочка ОСОБА_6 з березня 2025 року проживає разом з нею в АДРЕСА_1 , та перебуває на її повному утриманні, відтак просила припинити стягнення з неї аліментів на користь відповідача на утримання дочки ОСОБА_6 в розмірі 1/6 частини усіх видів доходу та звільнити її від сплати заборгованості по аліментах, які стягуються на підставі вказаного рішення суду.

Крім того, враховуючи вказані обставини, ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі 1/6 часини усіх видів його доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до її повноліття, починаючи з дня подання заяви до суду.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 19 березня 2026 року провадження по справі відкрито. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог щодо предмета спору відділ державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Ухвалою суду від 08 квітня 2026 року закрито підготовче провадження по справі. Справу призначено до судового розгляду по суті.

У наданому суду відзиві відповідач проти задоволення позову заперечував. Зазначив, що суми карткових переказів які, ніби то, здійснені позивачкою в рахунок погашення аліментів не можна вважати належними доказами оплати таких, оскільки в усіх платіжних документах вказано цільове призначення платежу «переказ коштів», а не «сплата аліментів». Якщо перекази здійснювалися без зазначення призначення платежу, то така сплата розцінюється як добровільна допомога, оскільки аліменти є лише мінімально необхідним видом забезпечення що гарантуються державою. Зауважив, що наразі дочка навчається в м. Києві та проживає в гуртожитку, регулярно підробляє у вільний від навчання час, що суперичить твердженням позивачки про те, що дочка постійно з нею проживає. Крім того зазначив, що дочка уже досягла віку 14 років та може вільно обирати собі місце проживання з кимось з батьків. Дочка ОСОБА_6 відвідує також і його та брата за їх місцем проживання та бабу, яка також мешкає в с. Ротмістрівка. Оскільки дочка по черзі відвідує кожного з батьків, відтак твердження позивачки про те, що ОСОБА_6 постійно з нею проживає є хибним, а позивачка не може вважатися такою, що повністю її утримує. Враховуючи викладене просив у задоволенні позову відмовити повністю. Також просив відмовити і у стягнення з нього понесених позивачкою витрат.

Відповідь на відзив надана не була.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у наданому відзиві.

Відповідач підтримав позицію свого представника та просив у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні відповідач вказав, що наразі він не працює. Підтвердив, що позивачка сплачує аліменти на утримання дітей, також нею було сплачено частково заборгованість по аліментах в розмірі 30000 грн., з яких він надав дочці близько 3000 4000 тисяч гривень. Не заперечував, що позивачка оплачує навчання дочки, однак вважає, що це є її обов`язком.

Представник третьої особи у судовому засіданні зазначив, що 12 вересня 2025 року відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дітей. З вересня 2025 року боржник сплачує аліменти, однак у розмірі меншому ніж встановлено рішенням суду. Станом на 22 квітня 2026 року заборгованість по аліментах становить 69931 грн 48 коп.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, та перевіривши їх доказами, суд доходить наступного висновку.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо обов`язків подружжя.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 сторони є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 05 грудня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

12 вересня 2025 року головним державним виконавцем відділу ДВС у місті Сміла Черкаського району Черкаської області Панасенком О.А. було відкрито виконавче провадженя з примусового виконання виконавчого листа, виданого 11 вересня 2025 року на виконання вказаного рішення суду.

Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментах відповідно до вимог ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» заборгованість ОСОБА_1 із сплати аліментів станом на 13 березня 2026 року становить 68275 грн 11 коп.

Як вбачається з витягу з реєстру територіальної громади від 12.06.2025 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Згідно з витягу з реєстру територіальної громади від 08.05.2025 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в АДРЕСА_2 .

Як вбачається з довідки Ротмістрівської сільської ради №8 від 27.01.2026 ОСОБА_1 , 1989 року народження, зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . Разом із нею за вказаною адресою проживає з березня місяця 2025 року і по даний час її донька ОСОБА_8 , 2009 року народження.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 13 березня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована та проживає ОСОБА_1 . Разом з нею проживає без реєстрації донька ОСОБА_8 з березня 2025 року.

На підтвердження факту утримання дочки ОСОБА_8 , крім сплати аліментів за рішенням суду, ОСОБА_1 надала суду квитанції про перерахування коштів на картку дочки, оплату її навчання та додаткових занять.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч.2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відповідно до ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

У ч.1 ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, що ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Будь який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями ст.181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Тлумачення приписів ст.179 СК України дає підстави зазначити, що аліменти - це кошти особливого призначення, їх належить використовувати для потреб дитини. На одержувача аліментів покладається обов`язок розпоряджатися аліментами лише за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням необхідно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

Таким чином, одержання аліментів на дитину тим з батьків, з яким дитина не проживає, не відповідає її інтересам і не забезпечує розпорядження аліментами виключно за цільовим призначенням.

Відповідно до п.17 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Згідно із ст.273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

З аналізу статей 267-271 СК України вбачається, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, батько дитини, не витрачає отримувані нею аліменти на дитину, або ж у випадку, коли дитина з певного часу перебуває на утриманні іншого з батьків, з якого вже стягуються аліменти. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Зміна фактичних обставин після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні вищевикладених норм законодавства може бути підставою для припинення стягнення аліментів.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з тим з батьків на користь якого стягнуто аліменти за рішенням суду, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21-ц (провадження №61-3738св22).

Як слідує з висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 4 вересня 2019 року у справі № 711/856/160-ц, для прийняття рішення про припинення стягнення аліментів із позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітніх дітей, які стягнуто рішенням суду, підлягає доведенню саме ті обставини, що дитина постійно, а не тимчасово проживає із тим батьків, хто сплачував аліменти.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20.

Припинення стягнення аліментів можливе, зокрема, тоді, коли дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача (постанова Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №686/18140/21 (провадження №61-6611св22)).

Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. При цьому, факт зміни місця проживання дитини від одного з батьків до іншого, є обставиною, яка припиняє обов`язок утримання аліментів з боку того з батьків, з ким стала проживати дитина на користь того з батьків з ким вона проживала.

Допитана в судовому засіданні як свідок неповнолітня ОСОБА_8 повідомила суду, що вона зареєстрована в АДРЕСА_2 , однак проживає в АДРЕСА_1 , з матір`ю. Наразі навчається на 2 курсі в коледжі м. Києва. Вказала, що їй краще і затишніше проживати з матір`ю, однак батько дозвіл змінити зареєстроване місце проживання їй не надає. Також повідомила, що проживає у матері на вихідних, у вільний від навчання час, та під час дистанційного навчання. Зазначила, що, незважаючи на те, що мати сплачує аліменти на користь батька на її утримання, їй доводиться просити кошти у батька, однак він не завжди їх надає та вимагає звітувати про всі витрати. У будинку матері у неї є своя кімната, мати її утримує, перераховує кошти на карту та оплачує навчання. Зазначила, що вона, свідок, у вільний від навчання час також працює щоб заробити кошти. У с. Ковалиха, де вона проживає з матір`ю, має багато друзів, допомогає матері по господарству. З матір`ю стала проживати з березня 2025 року після псування відносин з батьком. В с. Ротмістрівка відвідує репетитора, навідує бабу, батька та брата однак у батька ночувати не залишається.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомила суд, що ОСОБА_11 є її сусідкою та похресницею. З відповідачем по справі вона знайома. Останнім часом ОСОБА_6 вона бачила за місцем проживання ОСОБА_12 , вони бували у неї у гостях. ОСОБА_6 проживає у матері не лише в період навчань, вона проживає з нею іноді по кілька днів. Вона, свідок, неодноразово бувала в будинку де проживає позивачка та бачила, що ОСОБА_6 має власну кімнату, у ній знаходяться її особисті речі. Також вказала, що хоча ОСОБА_6 навчається у м. Києві, однак досить часто приїжджає в с. Ковалиху, допомогає матері по господарству.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що проживає в м. Сміла, однак має дачу в с. Ковалиха та є сусідом ОСОБА_1 . З відповідачем не знайомий. Вказав, що часто бачив ОСОБА_6 з ОСОБА_14 в с. Ковалиха, ОСОБА_6 проживає разом з матір`ю позивачкою по справі.

Аналізуючи наведені покази, суд вважає доведеним факт зміни місця проживання ОСОБА_8 , зокрема проживання її з матір`ю.

Крім того, допитана як свідок ОСОБА_8 зазначила, що її повністю утримує мати, незважаючи на те, що вона сплачує аліменти на користь батька на її утримання, які у нього доводиться постійно просити.

Також суд зазначає, що приписами ст.160 СК України визначено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Суд враховує, що неповнолітній ОСОБА_8 виповнилося 17 років, отже її думка щодо власного місця проживання є визначальною згідно із положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

Під час розгляду справи встановлено, що дочка сторін даного спору ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у контексті приписів ч.3 ст.160 СК України, виявила бажання та визначилася з місцем свого проживання разом із матір`ю ОСОБА_1 .

Вказане також підтвердила в судовому засіданні допитана як свідок, за клопотанням відповідача, ОСОБА_15 , яка є бабою по батьковій лінії ОСОБА_8 .

Зокрема, ОСОБА_15 повідомила суду, що вона є матір`ю відповідача, позивачка її колишня невістка. Вказала, що допомогає ОСОБА_6 , дає продукти харчування. З весни 2025 року ОСОБА_6 проживає в с. Ковлиха з позивачкою, однак відносини з нею та батьком пітримує. Також зазначила, що після останнього судового засідання ОСОБА_6 повідомила, що з татом не спілкується. З березня 2025 року онука ні у неї, свідка, ні у свого батька не ночує. Зазначила, що син, відповідач по справі, з кінця 2025 року до початку 2026 року працював, однак наразі не працює за станом свого здоров`я. Іванці допомогав, купував взуття.

На підтвердження факту утримання дочки, відповідач надав суду виписку по його банківській картці, де зазначено про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_8 .

Однак, суд критично оцінює наданий відповідачем доказ, оскільки, як вбачається з наданої виписки, кошти на рахунок, зокрема, ОСОБА_16 , відповідач перераховував із суми сплачених позивачем аліментів.

Зокрема таке перерахування прослідковується після внесених коштів на рахунок відповідача з ВДВС у м. Сміла Черкаського району Черкаської області.

Враховуючи в сукупності дослідженні судом обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт проживання з нею дочки - ОСОБА_8 та перебування її на повному утриманні матері, тобто змінились обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь відповідача та з урахуванням загальних принципів регулювання сімейних відносин, способів захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення з неї на користь відповідача аліментів на утримання дочки ОСОБА_8 .

Припинення стягнення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з ним не проживала і знаходилась у платника аліментів, то стягнення аліментів має бути припинено з дати коли дитина фатично стала проживати з матір`ю, тобто з березня 2025 року.

При цьому, посилання відповідача на те, що донька, лише періодично проживає з матір`ю, оскільки навчається та фактично постійним її місцем проживання є м. Київ, суд вважає необгрунтованими, відповідачем не доведеними та такими, що спростовані матеріалами справи та показами свідків.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_1 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам на утримання ОСОБА_8 , суд враховує, що згідно ч.2 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення.

Аналогічна вимога міститься у п. 22 Постанови Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", де вказано, що суд за передбачених статтею 197 СК умов може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості.

Згідно з ч.4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Тобто, в розумінні цих положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов`язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Інших підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами діюче законодавство не передбачає.

Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21).

У постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №186/126/21 (провадження № 61-1949св23) викладено правовий висновок такого змісту: «Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір`ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина».

Як встановлено судом рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину щомісячно, починаючи з 05 грудня 2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість позивачки по сплаті аліментів на двох дітей, станом на 13 березня 2026 року становить 68275 грн 11 коп.

Судом встановлено, що дочка ОСОБА_8 з березня 2025 року проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність звільнення ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами на користь ОСОБА_3 на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються з неї згідно рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року в сумі 34309 грн 53 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини суд доходить наступного.

Згідно з положеннями ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтями 183, 184 СК України встановлено, що за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Таким чином, обов`язок утримувати дітей - це найважливіше правове зобов`язання батьків, яке виникає з моменту народження дітей і зберігається до досягнення ними повноліття.

Оскільки з досліджених доказів встановлено, що неповнолітня ОСОБА_8 перебуває на утриманні позивача ОСОБА_1 , суд враховуючи обставини, викладені у ч.1 ст.182 СК України, виходячи з принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, приходить до висновку про те, що аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 , підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , і мають становити 1/6 частину всіх доходів відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки, на думку суду, саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення з урахуванням грошового забезпечення, яке повинна надавати на утримання дитини її мати ОСОБА_1 , є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Визначаючись щодо розміру та способу стягнення аліментів, суд враховує обов`язок обох батьків утримувати дитину до її повноліття, наявність на утриманні сторін сина ОСОБА_7 , розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, те, що відповідач є особою працездатного віку та має можливість надавати матеріальну допомогу, а дитина потребує такої допомоги.

Суд, також бере до уваги, що відповідач доказів щодо неможливості утримувати дитину у звязку зі станом здоров`я, підтвердження того, що у нього на утриманні знаходяться інші особи, суду не надав.

Тому суд, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини, взаємний обов`язок батьків по її утриманню, інші встановлені обставини, що мають значення в їх сукупності, вважає розумним та справедливим стягнення аліментів на утримання однієї дитини в розмірі 1/6 частини усіх видів доходу відповідача.

Статтею 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Щодо стягнення судових витрат.

Положеннями ст.59 Конституції України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною 1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги: договір про надання правової допомоги, довіреність, ордер, доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).

Згідно з ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ч.2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 зазначено, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

На підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 16 березня 2026 року, акт приймання-передачі наданих послуг та квитанцію про сплату послуг на суму 18000 грн.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак, чинне законодавство визначає критерії, які мають бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування понесених учасником справи витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Водночас у ч.3 ст.141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року (справа № 922/1964/21) зроблено висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду та підтверджений в ухвалі Верховного Суду у справа № 372/6826/24 від 25 березня 2026 року.

Враховуючи вищезазначене, а також складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт та обсяг наданих адвокатом послуг, значення справи для сторони, враховуючи критерій розумності розміру понесених витрат суд, вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2662 грн 40 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 137,141,259, 263-265, 268, ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про припинення стягнення аліментів на утримання дитини, стягнення аліментів на утримання дитини та звільнення від заборгованості по аліментах задоволити.

Припинити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , аліментів на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які стягуються на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року у справі №703/6499/24, починаючи з березня 2025 року.

Звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами, що стягуються на користь ОСОБА_3 , на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 24 квітня 2025 року в сумі 34309 грн 53 коп.

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частини всіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 2662 грн 40 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

В частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць рішення підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

третя особа без самостійних вимог на предмет спору: відділ державної виконавчої служби у місті Смілі Черкаського району Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, місцезнаходження: Черкаська область, Черкаський район, м. Сміла, вул. Житомирська, 6, ЄДРПОУ 36091333.

Суддя І.Я. Биченко