Рішення № 137440307, 16.06.2026, Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 353/120/26

Провадження № 2/353/263/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 рокум.Тлумач

Тлумацький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,

з участю: секретаря судового засідання Мороз М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумач в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами, -

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами у загальному розмірі 68740,0 грн., а саме: за Договором № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року в розмірі 29740,0 грн., яка складається з: 4000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 25740,0 грн. заборгованості за процентами; за Договором № 2025857803970 від 14.09.2020 року в розмірі 27300,0 грн., яка складається з: 3500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 23800,0 грн. заборгованості за процентами; за Договором № 2025617526995 від 12.09.2020 року в розмірі 11700,0 грн., яка складається з: 1500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 10200,0 грн. заборгованості за процентами. Свої вимоги обґрунтовує тим, що між ТзОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року. Також між ТзОВ «Служба миттєвого реагування» та ОСОБА_1 були укладені договора позики № 2025857803970 від 14.09.2020 року та № 2025617526995 від 12.09.2020 року. На підставі укладених договорів про відступлення прав вимоги, ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право вимоги за вищевказаними договорами позики. Відповідачка взяті на себе зобов`язання за договорами позики не виконувала, у зв`язку з чим допустила заборгованість по вищевказаних договорах в загальній сумі 68740,0 грн., яку представник позивача просить стягнути на користь товариства. Також просить стягнути з відповідачки понесені судові витрати.

10.02.2026 року ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області позовну заяву було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

19.02.2026 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків, а тому з метою забезпечення доступу до правосуддя, суд вважав за можливе відкрити провадження у справі. Також представник позивача подав клопотання про витребування доказів, а саме просив витребувати у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, що містить банківську таємницю, в т.ч. інформацію щодо відкриття на ім`я ОСОБА_1 банківської картки № НОМЕР_1 , з наданням повних ідентифікаційних даних власника картки та повного номера картки, номеру телефону, фінансового номера телефону власника картки та про надходження на вказаний картковий рахунок грошових коштів, а саме: 1500,0 грн. у період з 12.09.2020 року по 22.09.2020 року; 3500,0 грн. у період з 14.09.2020 року по 24.09.2020 року; 4000,0 грн. у період з 11.03.2021 року по 21.03.2021 року, шляхом надання виписок по картковому рахунку.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет та ціну позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2026 року вирішено прийняти до розгляду позовну заяву, відкрити провадження у справі та справу розглянути в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Крім цього, даною ухвалою було встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву та п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання ним заперечення, а позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив. Також вказаною ухвалою було частково задоволено клопотання представника позивача та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» належним чином посвідчені документи, які містять інформацію про видачу та належність ОСОБА_1 платіжної картки № НОМЕР_1 та рух коштів по ній з відображенням часу зарахування коштів, а саме: 1500,0 грн. у період з 12.09.2020 року по 22.09.2020 року; 3500,0 грн. у період з 14.09.2020 року по 24.09.2020 року; 4000,0 грн. у період з 11.03.2021 року по 21.03.2021 року.

03.03.2026 року АТ КБ «ПриватБанк» на виконання вимог ухвали суду направив на адресу суду витребувану інформацію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Згідно ч.1 ст. 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

05.05.2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому вказала, що не заперечує щодо стягнення з неї заборгованості за Договором № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року в розмірі 3800,0 грн., що є залишком заборгованості за тілом кредиту. В решті вимог позову просила відмовити. Зазначила, що заборгованість за нарахованими процентами ґрунтується на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а саме 20, 12 та 14 днів, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нараховувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Виходячи з того, що строк кредитування за кредитними договорами закінчився 31.03.2021 року, 25.09.2020 року та 26.09.2020 року, тому з цього часу кредитор не мав підстав здійснювати нарахування відсотків, передбачених умовами договорів. Вважає, що за кредитним договором № 3063911148-53956 було здійснено погашення кредиту на загальну суму 1760,0 грн., з яких 1560,0 грн. - проценти в межах строку кредитування, а 200 грн. слід було зарахувати як погашення за тілом кредиту. За кредитним договором № 2025857803970 відповідачкою було здійснено погашення кредиту на загальну суму 15271,05 грн., з яких 840,0 грн. - проценти в межах строку кредитування, а решту коштів слід було зарахувати як погашення за тілом кредиту. За кредитним договором № 2025617526995 нею було здійснено погашення на загальну суму 6600,60 грн., з яких 420,0 грн. - проценти в межах строку кредитування, а решту коштів слід було зарахувати як погашення за тілом кредиту. Тобто за кредитними договорами № 2025857803970 та № 2025617526995 відбулась переплата через постійні погрози первісного кредитора. Також відповідачка навела позиції та практику Великої Палати Верховного Суду стосовно припинення права у кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування.

11.03.2026 року представник позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» подав до суду відповідь на відзив, в якому просив позов задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що нарахування процентів за користування кредитом за кредитними договорами № 2025857803970 та № 2025617526995 відбулось згідно умов цих договорів. Зокрема п.1.4 визначено порядок нарахування та розмір процентної ставки. Пунктом 1.4.1. договорів встановлено, що нараховані проценти підлягають обов`язковій оплаті на 14 та 12 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. За кредитним договором № 2025617526995 нараховувались проценти за період з 12.09.2020 року по 30.11.2021 року, а за договором № 2025857803970 за період з 14.09.2020 року по 30.11.2021 року. З моменту відступлення прав вимоги проценти не нараховувались. Пунктом 1.9. вищевказаних договорів передбачено, що граничний строк кредитування становить 1 рік. Вважає, що відсотки за вищевказаними договорами нараховані за період не більше 240 днів. Щодо кредитного договору № 3063911148-53956, то відсотки за користування кредитом нараховувались з 13.03.2021 року по 30.03.2021 року. В подальшому, у період з 20.04.2021 року по 23.02.2022 року, новий кредитор ТзОВ «Вердикт Капітал» нараховував відсотки, які передбачені п. 9.4 та 9.7 договору, в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначив, що відповідачка частково сплачувала заборгованість, тобто фактично визнала кредитні правовідносини. Відповідачка здійснила дії, спрямовані наукладення договору, отже погодила розмір та порядок нарахування відсотків, передбачених умовами кредитних договорів. А тому вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 16.03.2026 року представнику позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» Скаско В.О. було забезпечено можливість взяти участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

07.05.2026 року представник позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» подав до суду письмові пояснення, в яких просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначив, що 11.03.2021 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 3063911148-53956. Пунктом 2.4. Договору передбачено, що строк користування кредитними коштами складає 20 діб, починається з 11.03.2021 року та закінчується 31.03.2021 року. Відповідно до п. 6.2 Договору закінчення строку дії цього договору не звільняє від відповідальності за невиконання та/чи неналежне виконання умов цього договору. Відповідно до п. 9.7 Договору сторони домовились, що після закінчення строку дії договору проценти за користування кредитом можуть бути нараховані згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі, передбаченому п. 9.4 цього договору. Умови щодо суми кредиту, строку його користування та процентної ставки відображені в паспорті кредиту. Пунктами 5.1, 5.6 Договору позичальник підтвердила, що до моменту підписання договору їй була надана повна, достовірна та вичерпна інформація про умови фінансової послуги, в т.ч. суми кредиту, строку користування, розміру процентної ставки та порядку її нарахування. Він не укладений під впливом помилки, обману чи тяжких обставин, а всі істотні умови були погоджені сторонами добровільно. У період з 12.03.2021 року по 30.03.2021 року проценти за користування кредитом нараховувались за відсотковою ставкою 1,95% за кожен день користування кредитом (78,0 грн.). Відповідачка 31.03.2021 року, 10.04.2021 року та 14.04.2021 року здійснила платежі за пролонгацію кредиту відповідно до п. 3.19 Договору, а тому вважає, що строк кредитування було пролонговано на строк 20 днів. На підставі п 5.4 договору відступлення прав вимог № 05-08/21 від 05.08.2021 року ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» нарахувало заборгованість за процентами за користування кредитними коштами за період з 20.04.2021 року по 23.02.2022 року за відсотковою ставкою 1,95 % в день. В свою чергу ТзОВ «Коллект Центр» не нараховував заборгованості за процентами за користування кредитними коштами. Також зазначив, що у зв`язку з технічною помилкою в платіжному дорученні щодо оплати за відступлення вимоги за договором № 05-08/21 від 05.08.2021 року, а саме в частині призначення платежу, листом ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» від 12.05.2023 року було внесено відповідні зміни. Таким чином наявними в матеріалах справи доказами підтверджується перехід від первісного кредитора до ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та, в свою чергу, до позивача прав вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачкою.

01.06.2026 року представник позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що перехід права вимоги за Договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року від первісного кредитора ТзОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» до нового кредитора ТзОВ «Вердикт Капітал» відбувся на підставі договору № 05-08/21 від 05.08.2021 року. Порядок переходу права вимоги врегульований п. 5.2 вказаного договору, відповідно до якого права вимоги вважаються відступленими (переданими) кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі Реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді. Тобто сам по собі факт здійснення чи нездійснення оплати за відступлення прав вимоги жодним чином не спростовує факту належного переходу права вимоги до ТзОВ «Вердикт Капітал», оскільки такий перехід відбувся в момент підписання сторонами акту приймання-передачі Реєстру боржників. Наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності беззаперечно підтверджуються факт належного переходу прав вимоги за вищевказаним договором позики. Оскільки у платіжному дорученні № 315590001 від 24.12.2021 року, яке свідчить про оплату за Договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 05.08.2021 року, було допущено неточність у формулюванні призначення платежу, ТзОВ «Вердикт Капітал» листом № 2319-05/23 від 12.05.2023 року повідомило про уточнення та конкретизацію призначення вказаного платежу. З метою усунення будь-яких сумнівів щодо погодження сторонами вказаного платежу, представник позивача долучив до матеріалів справи лист ТзОВ «Фінансова компанія «Інкасо Фінанс» № 482/05/23 від 15.05.2023 року, відповідно до якого первісний кредитор підтвердив та погодив зміну (уточнення) призначення платежу за вищевказаним платіжним дорученням. Таким чином вважає, що надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджують факт здійснення оплати за договором відступлення прав вимоги. У зв`язку з цим просив позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 15.06.2026 року представнику позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» адвокату Синиченко Д.В. було забезпечено можливість взяти участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У відповідності до ч.ч. 1, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Представник позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - Скаско В.О. в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, однак в судовому засіданні 20.05.2026 року позов підтримав та зазначив, що відповідачка належним чином не виконувала свої обов`язки за кредитними договорами, у зв`язку з чим на умовах, передбачених договорами, відповідачці нараховувались проценти за користування грошовими коштами в межах строку кредитування 1 рік, а також відсотки, в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Представник позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - адвокат Синиченко Д.В. в судове засідання не з`явилась, однак до суду подала письмову заяву, в якій вказала, що позов підтримує в повному обсязі, просила його задовольнити та розгляд справи провести без проведення відеоконференції та без її участі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилась, заперечення на відповідь на відзив суду не надала, причин неявки суду не повідомила, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в т.ч. в порядку ст. 128 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до ч. 1 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушеного права на належне виконання умов кредитного договору шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вислухавши позицію представника позивача, проаналізувавши викладені в позовній заяві обґрунтування позивача, ознайомившись з відзивом на позовну заяву, відповіддю на відзив та письмовими поясненнями, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, врахувавши також правові норми, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитор/ зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитор/ зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

12.09.2020 року ОСОБА_1 (відповідачка) звернулась до ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» з заявою-анкетою для отримання кредиту, на підставі якої 12.09.2020 року між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Договір про надання фінансових послуг № 2025617526995 «Стандартний» в електронній формі (Том 1 а.с. 27-30). Відповідно до його умов ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» надало відповідачці кредит у розмірі 1500,00 грн. строком на 1 рік (п.п. 1.1., 1.9. договору), зі сплатою процентів в розмірі 2% в день з подальшим збільшенням відсоткової ставки на умовах, визначених в п. 1.4 договору. У разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, товариство має право нараховувати позичальнику штраф у розмірі 3% від від суми виданого кредиту та пеню у розмірі 1% від неповернутої частини суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості (п. 3.3 договору).

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством у разі укладення електронного договору в якості підпису буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п. 4.3 договору).

Відповідачка розуміла, що підписує та укладає договір на вищевказаних умовах, підписуючи його одноразовим ідентифікатором «J6».

Також позичальник підтвердила, що невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту ТзОВ «Служба миттєвого кредитування». Уклавши цей договір, позичальник підтвердила, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті (п. 4.1 договору).

До матеріалів позовної заяви позивачем також долучено додатки до договору, а саме: Графік платежів та паспорт споживчого кредиту, які підписані відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (J6), та Правила надання грошових коштів у позику (Том 1 а.с. 31-33, 35-37). Також факт укладення електронного договору підтверджується інформацією щодо порядку (процедури), хронології дій щодо укладення електронного договору, вчинених Товариством та заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі та поза нею з зазначенням часу та дати таких дій (Том 1 а.с. 34-34 зворот).

Відповідно до копії листа ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 08.12.2025 року та виписки про рух коштів по платіжній картці ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , відкритої в АТ КБ «ПриватБанк», за період з 12.09.2020 року по 24.09.2020 року, сума позики в розмірі 1500,0 грн. 12.09.2020 року була перерахована відповідачці на її платіжну картку № НОМЕР_2 , зазначену позичальником у заяві-анкеті для отримання кредиту (Том 1 а.с. 38, Том 2 а.с. 18-18 зворот).

Також 14.09.2020 року ОСОБА_1 (відповідачка) звернулась до ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» з заявою-анкетою для отримання кредиту, на підставі якої 14.09.2020 року між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений Договір про надання фінансових послуг № 2025857803970 «Стандартний» в електронній формі (Том 1 а.с. 9-12). Відповідно до його умов ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» надало відповідачці кредит у розмірі 3500,00 грн. строком на 1 рік (п.п. 1.1., 1.9. договору), зі сплатою процентів в розмірі 2% в день з подальшим збільшенням відсоткової ставки на умовах, визначених в п. 1.4 договору. У разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування ним, товариство має право нараховувати позичальнику штраф у розмірі 3% від від суми виданого кредиту та пеню у розмірі 1% від неповернутої частини суми кредиту за кожний день прострочення повернення заборгованості (п. 3.3 договору).

Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством у разі укладення електронного договору в якості підпису буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис (п. 4.3 договору).

Відповідачка розуміла, що підписує та укладає договір на вищевказаних умовах, підписуючи його одноразовим ідентифікатором «Н1».

Також позичальник підтвердила, що невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту ТзОВ «Служба миттєвого кредитування». Уклавши цей договір, позичальник підтвердила, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті (п. 4.1 договору).

До матеріалів позовної заяви позивачем також долучено додатки до договору, а саме: Графік платежів та паспорт споживчого кредиту, які підписані відповідачкою за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (Н1), та Правила надання грошових коштів у позику (Том 1 а.с. 13-15, 17-19). Також факт укладення електронного договору підтверджується інформацією щодо порядку (процедури), хронології дій щодо укладення електронного договору, вчинених Товариством та заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі та поза нею з зазначенням часу та дати таких дій (Том 1 а.с. 16-16 зворот).

Відповідно до копії листа ТзОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» від 08.12.2025 року та виписки про рух коштів по платіжній картці ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , відкритої в АТ КБ «ПриватБанк», за період з 12.09.2020 року по 24.09.2020 року, сума позики в розмірі 3500,0 грн. 14.09.2020 року була перерахована відповідачці на її платіжну картку № НОМЕР_2 , зазначену позичальником у заяві-анкеті для отримання кредиту (Том 1 а.с. 38, Том 2 а.с. 18-18 зворот).

Також 11.03.2021 року між ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАСО ФІНАНС» та ОСОБА_1 (відповідачка) укладено Договір позики № 3063911148-53956 «Проста позика» (Том 1 а.с. 45-49 зворот). Відповідно до п. 2.2 договору кредит надається в загальному розмірі (сума кредиту) 4000,00 грн. Згідно з п. 2.3 договору строк користування кредитними коштами складає 20 діб та починається з 11.03.2021 року та закінчується по 31.03.2021 року (включно). Відповідно до п.2.5 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити Товариству плату згідно графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток №1 до цього Договору). Як вбачається з п.2.6 договору, розмір фіксованої процентної ставки, встановлений цим Договором, не може бути збільшений без письмової згоди Позичальника. Згідно з п.2.7 договору плата за користування кредитом нараховується в процентному значенні за фактичну кількість днів користування Кредитом, визначену у п. 2.3 цього договору, та починається у дату списання кредитних коштів з рахунку Товариства й закінчується у дату зарахування суми кредиту та плати за користування кредитом на рахунок Товариства.

Відповідно до п. 9.2 договору цей договір укладається в електронній формі та є електронним договором, підписання якого відбувається, у відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З розділу 10 Договору вбачається, що зазначений договір підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором G9U8395G.

Відповідно до п.9.19 договору всі додаткові договори та додатки, у т.ч. Графік розрахунків Додаток № 1 до нього Договору є його невід`ємною частиною.

Додатком №1 до Договору позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року є графік розрахунків, з якого вбачається, що сторонами погоджено термін кредиту з 11.03.2021 року по 31.03.2021 року, сума кредиту 4000,00 грн., проценти за користування кредитом в розмірі 1,95% (акційний) та 3,90% (базовий). Зазначений графік підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором G9U8395G (Том 1 а.с. 49 зворот - 50). Крім цього позивачем долучено паспорт споживчого кредиту, у якому сторони погодили умови кредитування, який також підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором G9U8395G, а також Правила про надання коштів у позику, в т.ч. на умовах фінансового кредиту ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНКАСО ФІНАНС» (Том 1 а.с. 51-55 зворот).

Відповідно до копії листа ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» від 08.01.2026 року та виписки про рух коштів по платіжній картці ОСОБА_1 № НОМЕР_2 , відкритої в АТ КБ «ПриватБанк», за період з 11.03.2021 року по 21.03.2021 року сума позики в розмірі 4000,0 грн. 11.03.2021 року була перерахована відповідачці на її платіжну картку № НОМЕР_2 , зазначену в розділі 10 Договору (Том 1 а.с. 56, Том 2 а.с. 16-17).

Так відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частиною 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України, ГК України, а також іншими актами законодавства.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Оскільки у наявних в матеріалах справи: копії Договору про надання фінансових послуг № 2025617526995 від 12.09.2020 року з Додатками до нього, копії Договору про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року з Додатками до нього та копії Договору позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року з Додатками до нього зазначені всі істотні умови кредитних договорів, зокрема: сума кредиту, строк користування кредитом, процентна ставка за користування кредитом, графік платежів; вказані документи, підписані власноручним електронними підписами відповідачки (одноразовими ідентифікаторами J6, H1, G9U8395G), суд вважає, що відсутні підстави вважати, що відповідачка не підписувала кредитні договори та не була проінформована про всі істотні умови кредитних договорів.

Відповідно до норм ст.ст. 11, 525, 629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договір, який є обов`язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є кредитний договір, який обов`язково укладається в письмовій формі (ст.ст. 1054, 1055 ЦК України, ст. 13 Закону України «Про споживчий кредит»).

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому за змістом ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Споживче кредитування».

За змістом положень ст.ст. 512-514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Нормами ст.ст. 1077-1079, 1082 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом. Відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу.

05.08.2021 року між ТзОВ «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС» (первісний кредитор) та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прави вимоги № 05-08/21 (Том 1 а.с. 65-71).

З копії Реєстру боржників до Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 05-08/21 від 05.08.2021 року (а.с. 74-77 Том 1), затвердженого актом прийому-передачі від 05.08.2021 року (а.с. 73 зворот Том 1), вбачається, що ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 (відповідачка) за Кредитним договором № 3063911148-53956 на сумарну заборгованість 5560,0 грн., яка складається з: 4000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 1560,0 грн. заборгованості за процентами. Порядок нарахувань та погашень заборгованості по вказаному кредиту відображено у розрахунку заборгованості, складеному первісним кредитором ТзОВ «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС», за період з 11.03.2021 року по 05.08.2021 року (а.с. 58-59 зворот Том 1).

Відповідно до п. 5.2. Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги права вимоги вважаються відступленими (переданими) кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді.

Також 01.12.2021 року між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» (первісний кредитор) та ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) було укладено Договір факторингу № 1-12 (а.с. 78-86 Том 1).

З копії Реєстру боржників до Договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року (а.с. 90-95 зворот Том 1), затвердженого актом приймання-передачі від 03.12.2021 року (а.с. 88-89 Том 1), вбачається, що ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 (відповідачка) за Кредитним договором № 2025857803970 на сумарну заборгованість 27300,0 грн., яка складається з: 3500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 23800,0 грн. заборгованості за процентами, та за Кредитним договором № 2025617526995 на сумарну заборгованість 11700,0 грн., яка складається з: 1500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 10200,0 грн. заборгованості за процентами. Порядок нарахувань та погашень заборгованості по вказаному кредиту відображено у розрахунках заборгованості, складених первісним кредитором ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» за період з 14.09.2020 року по 30.11.2021 року та за період з 12.09.2020 року по 30.11.2021 року (а.с. 22-25, 40-43 Том 1).

Відповідно до п. 6.1.4. Договору факторингу права вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання Реєстру боржників.

Відповідно до п. 7.1. Договору факторингу сторони домовились, що розмір фінансування за реєстром боржників складає 5535543,12 грн.

Платіжним дорученням № 307600018 від 03.12.2021 року ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) здійснило повну оплату на рахунок ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» згідно Договору факторингу № 1-12 від 01.12.2021 року на загальну суму 5535543,12 грн. (а.с. 87 зворот Том 1).

В подальшому 10.01.2023 року між ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (новий кредитор) та ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (позивач) було укладено Договір № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с. 96-106 Том 1).

Відповідно до п. 5.1. Договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги сторони погодили, що первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору реєстри боржників та документацію на умовах та в порядку визначених цим договором. Первісний кредиторо має право передавати документацію в тому числі у вигляді копій договорів. При цьому умови передачі документації будуть вважатись виконаними.

З копії Реєстру боржників до Договору № 10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023 року (а.с. 111-120 зворот Том 1), затвердженого актом приймання-передачі від 10.01.2023 року (а.с. 109-110 Том 1), вбачається, що ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (позивач) передано, зокрема, право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а саме: за Кредитним договором № 2025857803970 на сумарну заборгованість 27300,0 грн., яка складається з: 3500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 23800,0 грн. заборгованості за процентами; за Кредитним договором № 2025617526995 на сумарну заборгованість 11700,0 грн., яка складається з: 1500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 10200,0 грн. заборгованості за процентами; за Кредитним договором № 3063911148-53956 на сумарну заборгованість 29740,0 грн., яка складається з: 4000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 25740,0 грн. заборгованості за процентами. Порядок нарахувань та погашень заборгованості по вказаних кредитах відображено у розрахунках заборгованості, складених попереднім кредитором ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (а.с. 60-62 Том 1).

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (позивач) набуло право вимоги за Договором про надання фінансових послуг № 20256175526995 від 12.09.2020 року, за Договором про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року та за Договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року щодо боржника ОСОБА_1 (відповідачка).

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачка не виконала своїх договірних зобов`язань за Договором про надання фінансових послуг № 20256175526995 від 12.09.2020 року, за Договором про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року та за Договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року і станом на 27.01.2026 року допустила перед позивачем заборгованість, яка згідно розрахунків становить:

- за Договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року 29740,0 грн., яка складається з: 4000,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 25740,0 грн. заборгованості за процентами;

- за Договором про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року - 27300,0 грн., яка складається з: 3500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 23800,0 грн. заборгованості за процентами;

- за Договором про надання фінансових послуг № 20256175526995 від 12.09.2020 року - 11700,0 грн., яка складається з: 1500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту, 10200,0 грн. заборгованості за процентами (а.с. 176-236 зворот Том 1).

Стосовно заперечень відповідачки ОСОБА_1 щодо проведеного позивачем розрахунку заборгованості за вказаними договорами, а саме в частині нарахованих відсотків, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення позики, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками в розмірі 22800,0 грн.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Частиною четвертої статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), постановах Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21), від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено: «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Так умовами Договору про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року, зокрема п. 1.9, передбачено граничний строк кредитування 1 рік.

Проте за Договором про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» здійснювало нарахування відсотків за період з 14.09.2020 року по 30.11.2021 року, в той час як строк, на який надавався кредит, становить 1 рік.

Умовами Договору про надання фінансових послуг № 2025617526995 від 12.09.2020 року, зокрема п. 1.9, передбачено граничний строк кредитування 1 рік.

Проте за Договором про надання фінансових послуг № 2025617526995 від 12.09.2020 року ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» здійснювало нараховання відсотків за період з 12.09.2020 року по 30.11.2021 року, в той час як строк, на який надавався кредит, становить 1 рік.

Отже, за таких умов вказних договорів, які були погоджені сторонами, кредитор має право нараховувати відсотки лише в межах 1 року, починаючи з дня укладення договорів.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження пролонгації зобов`язання за вищевказаними договорами, позивачем та його представником не надано, а тому відсутні правові підстави для нарахування відсотків поза межами договору. До цього ж представником позивача у відповіді на відзив було визнано, що граничний строк кредитування за вказаними договорами становив саме 1 рік (365 днів).

Водночас з розрахунків заборгованості, складених первісним кредитором ТзОВ «Служба миттєвого кредитування», вбачається, що за Договором про надання фінансових послуг № 2025617526995 від 12.09.2020 року відбулось нарахування заборгованісті за відсотками поза межами річного строку кредитування, а саме за період з 12.09.2021 року по 30.11.2021 року, в розмірі 9204,0 грн. (80 днів). Також за Договором про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року відбулось нарахування заборгованісті за відсотками поза межами річного строку кредитування, а саме за період з 14.09.2021 року по 30.11.2021 року, в розмірі 14764,75 (55 днів).

Проте з вказаних розрахунків заборгованості вбачається, що 30.11.2021 року первісним кредитором ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» було здійснено списання (сторнування) частини заборгованості за відсотками, в т.ч. за Договором про надання фінансових послуг № 2025617526995 від 12.09.2020 року списано 31763,40 грн. заборгованості за відсотками, а за Договором про надання фінансових послуг № 2025857803970 від 14.09.2020 року списано 74104,95 грн. заборгованості за відсотками.

Отже вказані обставини свідчать про те, що вищевказана заборгованість за відсотками, нарахованими поза межами річного строку кредитування, була самостійно списана самим первісним кредитором.

Суд не примає до уваги посилання відповідачки на те, що строк кредитування за вищевказаними договорами становив 14 та 12 днів, оскільки у відповідності до п. 1.3. вказаних договорів цей строк є орієнтовним строком повернення кредиту, до якого застосовується знижена процентна ставка, передбачена п. 1.4 договорів.

Також умовами Договору позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року, зокрема п. 2.3, передбачено граничний строк кредитування 31.03.2021 року включно.

За Договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року ТзОВ «Фінансова компанія «ІНКАСО ФІНАНС» здійснювало нарахування відсотків за період з 11.03.2021 року по 31.03.2021 року, тобто в межах строку кредитування, на суму 1560,0 грн. Проте новий кредитор ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», після переходу до нього права вимоги за кредитним договором, продовжував нараховувати відсотки та за період з 20.04.2021 року по 23.02.2022 року нарахував заборгованість за відсотками в загальній сумі 24180,0 грн. (разом 25740,0 грн).

Представник позивача ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у своєму відзиві на позовну заяву посилався на те, що новим кредитором ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» було здійснено нарахування процентів за договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року за період з 20.04.2021 року по 23.02.2022 року у відповідності до п.п. 9.4, 9.7 договору, яким передбачено, що після закінчення строку дії договору, проценти за користування кредитом можуть бути нараховані згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 рокув справі №444/9519/12 вказала, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Проте у даному випадку з умов Договору позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року та розрахунків заборгованості, складених попереднім кредитором ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», вбачається, що відсотки продовжували нараховуватись за договором як плата за отримання кредиту. До цього ж у розрахунках заборгованості, складених попереднім кредитором ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», відсутні відомості про те, що нарахування процентів здійснювались у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, та зазначено, що заборгованість за користування кредитними коштами у відповідності до ст. 625 ЦК України становить 0,00 грн. (Том 1 а.с. 62). Позовна заява також не містить вимог про стягнення заборгованості за відстоками нарахованими у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Отже посилання представника позивача на те, що нарахування попереднім кредитором ТзОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» процентів за договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року за період з 20.04.2021 року по 23.02.2022 року здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а тому у суду відсутні підстави вважати, що такі проценти були нараховані за прострочення відповідачкою виконання умов кредитного договору згідно п. 9.4, 9.7 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Також будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що здійснені 31.03.2021 року, 10.04.2021 року та 14.04.2021 року відповідачкою платежі були спрямовані з метою пролонгації строку кредитування за договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року, суду не надано. Зокрема в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачка зверталась до первісного кредитора з відповідним клопотанням та його задоволення (акцептування) Товариством, як передбачено п. 3.19, 4.1.2 договору позики.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність умов щодо пролонгації строку кредитування за договором позики № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року, сплачені 31.03.2021 року, 10.04.2021 року та 14.04.2021 року відповідачкою кошти на погашення заборгованості за вказаним договором в загальній сумі 1760 грн. слід зарахувати на погашення наявної заборгованості, в т.ч. за процентами, нарахованими в межах строку кредитування (1560,0 грн.), та за тілом кредиту (200,0 грн).

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги розрахунки заборгованості, складені первісними кредиторами, враховуючи списані позикодавцем та сплачені позичальником суми на погашення заборгованості, залишок заборгованість за вищевказаними кредитними договорами становить:

- за Договором № 2025617526995 від 12.09.2020 року - 11700,0 грн., яка складається з: 1500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту; 10200,0 грн. заборгованості за процентами;

- за Договором № 2025857803970 від 14.09.2020 року - 27300,0 грн., яка складається з: 3500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту; 23800,0 грн. заборгованості за процентами;

- за Договором № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року - 3800,0 грн., яка є заборгованістю за тілом кредиту.

Згідно ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19 зазначено, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

Тому з підстав, заявлених в позові, з позичальника підлягають стягненню проценти, які є звичайною платою за користування грошима, нараховані за період до прострочення боржника відповідно до умов договору та частини першої ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит).

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач не подав належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позовні вимоги в частині нарахування заборгованості по частині процентів та пролонгації строку кредитування, а відповідачкою не спростовано заборгованість за кредитними договорами нараховану в межах строку кредитування, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитними договорами, в т.ч.: за Договором № 2025617526995 від 12.09.2020 року у розмірі 11700,0 грн., яка складається з: 1500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту; 10200,0 грн. заборгованості за процентами; за Договором № 2025857803970 від 14.09.2020 року в розмірі 27300,0 грн., яка складається з: 3500,0 грн. заборгованості за тілом кредиту; 23800,0 грн. заборгованості за процентами; та за Договором № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року в розмірі 3800,0 грн. яка є заборгованістю за тілом кредиту. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При такому вирішенні позову, з відповідачки слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1657,61 грн. (платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 0606780007 від 04.02.2026 року, а.с. 162).

В ч. 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Також відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, втраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), в якій вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 16000,0 грн. представником позивача було додано копії договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 року, укладеного між ТзОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАС АССІСТАНС», заявки на надання юридичної допомоги № 2683 від 01.12.2025 року, витягу з акту № 17 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025 року та прайс-листа, відповідно до яких загальна сума гонорару за надання правової допомоги складає 16000,0 грн. (а.с. 128-135 зворот Том 1).

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що позивачем не надано платіжних документів, що свідчать про оплату гонорару адвокату в сумі 16000,0 грн. (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Однак Верховним Судом сформовано підхід, який є усталеним та відповідає критеріям ЄСПЛ, про те, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 року справа № 757/29103/20-ц).

В свою чергу у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Суд зазначив, що Верховний Суд при зменшенні витрат на правову допомогу також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу закону і не є складною. Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,0 грн. є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.

Керуючись ст.ст. 6, 7, 12, 13, 19, 43, 76, 81, 89, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 354-355 ЦПК України, на підставі ст.ст. 11, 16, 202, 205, 207, 512-517, 525, 526, 530, 549, 551, 610-612, 625, 626, 629, 639, 1049, 1050, 1054, 1077-1079, 1082 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст.ст. 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», юридична адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926, заборгованість в розмірі 42800,0 грн. (сорок дві тисячі вісімсот гривень 00 копійок), в тому числі:

- за Договором № 2025617526995 від 12.09.2020 року у розмірі 11700,0 грн. (одинадцять тисяч сімсот гривень 00 копійок), яка складається з: 1500,0 грн. (одної тисячі пятсот гривень 00 копіфок) заборгованості за тілом кредиту; 10200,0 грн. (десять тисяч двісті гривень 00 копійок) заборгованості за процентами;

- за Договором № 2025857803970 від 14.09.2020 року у розмірі 27300,0 грн. (двадцять сім тисяч триста гривень 00 копіфок), яка складається з: 3500,0 грн. (три тисячі пятсот гривень 00 копійок) заборгованості за тілом кредиту; 23800,0 грн. (двадцять три тисячі вісімсот гривень 00 копійок) заборгованості за процентами;

- за Договором № 3063911148-53956 від 11.03.2021 року у розмірі 3800,0 грн. (три тисячі вісімсот гривень 00 копійок), яка є заборгованістю за тілом кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої жительки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», юридична адреса: м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926, - 1657,61 грн грн. (одну тисячу шістсот пятдесят сім гривень 61 копійку) понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору та 6000,0 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок) понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА