Рішення № 137439652, 15.06.2026, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( з а о ч н е )

Справа №338/232/26

Провадження №2/338/480/26

15 червня 2026 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

в складі : головуючого - судді Шишка О.А.,

з участю : секретаря Сіщук Г.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №727860216 від 11 грудня 2020 року.

Позов обгрунтовано тим, що 11 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №727860216 в електронній формі шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач зазначає, що перед укладенням кредитного договору відповідач пройшов процедуру реєстрації на офіційному вебсайті первісного кредитора, створив особистий кабінет позичальника, заповнив заявку на отримання кредиту, пройшов процедуру ідентифікації та верифікації, ознайомився з умовами кредитування, правилами надання грошових коштів у позику та після отримання одноразового ідентифікатора на вказаний ним фінансовий номер телефону підписав кредитний договір шляхом акцепту пропозиції кредитодавця.

Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 11750 грн строком користування 60 днів. Надалі за ініціативою відповідача було отримано додатковий транш у сумі 1750 грн, у зв`язку з чим загальний розмір заборгованості за тілом кредиту склав 13500 грн.

Згідно з умовами кредитного договору сторони погодили дисконтний період користування кредитом та порядок його продовження. Зокрема, пунктом 1.7 договору передбачено, що факт подальшого користування позичальником кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом на строк до 90 календарних днів та застосування процентної ставки 2,30 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Позивач зазначає, що первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором та перерахував відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі.

В подальшому право вимоги за кредитним договором неодноразово відступалося.

Так, на підставі договору факторингу та реєстру прав вимоги №125 від 16 березня 2021 року право вимоги до відповідача перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс». Надалі право вимоги було відступлено ТОВ «ФК Онлайн Фінанс», а в подальшому ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», яке на час звернення до суду є належним кредитором за спірним зобов`язанням.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, позивач зазначає, що станом на дату формування розрахунку заборгованість відповідача становить 52768 грн 57 коп., з яких: 13499 грн 24 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту; 39269 грн 33 коп. - заборгованість за нарахованими процентами.

У зв`язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, понесені витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав та будь-яких заяв чи клопотань до суду не скеровував.

За таких обставин суд відповідно до статей 280281 ЦПК України ухвалив проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах цивільної справи, суд установив таке.

11 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №727860216 шляхом використання інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця та підписання його відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим на фінансовий номер телефону, зазначений ним при реєстрації в особистому кабінеті.

З матеріалів справи встановлено, що для укладення кредитного договору відповідач здійснив реєстрацію в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора, сформував заявку на отримання кредиту, надав персональні дані, відомості про банківську картку та після проходження процедури ідентифікації підписав електронний договір одноразовим ідентифікатором, який був надісланий на його номер телефону.

На виконання умов договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 13500 грн, що підтверджується документами про перерахування кредитних коштів та довідкою первісного кредитора.

Відповідач частково виконав взяті на себе зобов`язання та здійснив один платіж у розмірі 1489 грн, однак у подальшому належного виконання умов договору не забезпечив.

Згідно з реєстром прав вимоги №125 від 16 березня 2021 року право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «Таліон Плюс», при цьому станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача складала 36241 грн 58 коп., з яких 13499 грн 24 коп. - основна сума боргу та 22742 грн 34 коп. - проценти.

Надалі право вимоги було відступлено ТОВ «ФК Онлайн Фінанс», а згодом ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», що підтверджується наданими позивачем договорами факторингу та реєстрами боржників.

Таким чином судом встановлено факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та набуття позивачем права вимоги за спірним зобов`язанням.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та дослідженим доказам, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтями 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах, у тому числі електронних.

Частиною другою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин третьої, шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) та її прийняття (акцепту).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 зроблено висновок про те, що електронний договір, укладений шляхом використання одноразового ідентифікатора відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», є таким, що прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та створює для сторін відповідні цивільні права й обов`язки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 та від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19.

З огляду на надані позивачем документи суд доходить висновку, що факт укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем підтверджений належними і допустимими доказами.

При цьому відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування факту укладення договору, не оспорювалася належність номера телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, не заперечувалася належність банківської картки, на яку були перераховані кредитні кошти, а також не надано доказів несанкціонованого використання його персональних даних третіми особами.

Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору і вимог закону.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання.

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи підтверджено, що первісний кредитор свої зобов`язання виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти в погодженому сторонами розмірі.

Разом із тим відповідач належного виконання своїх договірних зобов`язань не забезпечив, кредитні кошти та проценти у встановлені договором строки не повернув.

Щодо переходу права вимоги суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Дослідженими судом договорами факторингу та реєстрами прав вимоги підтверджується, що право вимоги за кредитним договором №727860216 послідовно перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від останнього до ТОВ «ФК Онлайн Фінанс», а в подальшому до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Надані позивачем документи містять ідентифікуючі дані відповідача, номер кредитного договору та розмір заборгованості, що виключає сумніви щодо належності спірної вимоги саме до відповідача у цій справі.

Таким чином суд вважає доведеним факт набуття ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» статусу належного кредитора у спірних правовідносинах.

Оцінюючи доводи позивача щодо розміру заборгованості та нарахованих процентів, суд враховує особливості умов укладеного сторонами кредитного договору.

Згідно з пунктом 1.7 кредитного договору сторони погодили, що факт подальшого користування позичальником кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком автоматичне продовження строку користування кредитом до 90 календарних днів.

Крім того, умовами договору передбачено застосування процентної ставки за користування кредитом протягом такого продовженого строку користування кредитними коштами.

Суд враховує, що сторони добровільно погодили зазначені умови при укладенні кредитного договору, а доказів їх недійсності, несправедливості чи невідповідності вимогам закону матеріали справи не містять.

При цьому позивачем заявлено до стягнення саме проценти за користування кредитом, передбачені умовами договору, а не проценти чи інші платежі як відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, відповідно до яких необхідно розмежовувати проценти як плату за користування кредитом та проценти як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом з тим обставини цієї справи відрізняються від правовідносин, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, оскільки нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов кредитного договору в межах погодженого сторонами строку користування кредитом, який включав як дисконтний період, так і передбачений пунктом 1.7 договору строк його продовження.

Отже, заявлені до стягнення проценти є платою за користування кредитними коштами в розумінні статей 1048, 1054 ЦК України.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд встановив, що станом на дату формування розрахунку заборгованість відповідача складає 52768 грн 57 коп., з яких 13499 грн 24 коп. - основний борг та 39269 грн 33 коп. - проценти.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом подати відзив на позов, не надав контррозрахунку заборгованості та не спростував правильності проведених позивачем нарахувань.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 52768 грн 57 коп. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до нього, акт приймання-передачі наданих послуг та документи, що підтверджують погоджений сторонами розмір винагороди адвоката у сумі 7000 грн.

Разом із тим сам по собі факт укладення договору про надання правничої допомоги та погодження сторонами розміру гонорару не означає безумовного покладення всієї суми таких витрат на іншу сторону спору.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має оцінювати їх дійсність, необхідність та розумність.

Подібний правовий висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, відповідно до якого суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на правничу допомогу, якщо встановить, що їх розмір є неспівмірним зі складністю справи або фактичним обсягом наданих послуг.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 наголосив, що критеріями оцінки витрат на правничу допомогу є їх реальність, необхідність та розумність.

Суд враховує, що дана справа хоча і потребувала аналізу кредитного договору та документів про відступлення права вимоги, однак розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, є типовою для категорії спорів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, правова позиція позивача є сталою та багаторазово використовується у подібних справах.

Також суд бере до уваги, що представник позивача участі у судових засіданнях не брав, справа не вимагала підготовки значної кількості процесуальних документів, проведення експертиз, допиту свідків чи виконання інших процесуальних дій підвищеної складності.

Враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг наданої правничої допомоги, складність справи, ціну позову, принципи розумності, справедливості та співмірності судових витрат, суд доходить висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн є завищеною та не відповідає критерію співмірності.

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн, що є достатнім та співмірним обсягу фактично наданих адвокатом послуг.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню також понесені останнім витрати зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 205, 207, 212, 512, 514, 526, 527, 530, 610, 612, 1048, 1054 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 259, 263265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №727860216 від 11 грудня 2020 року в розмірі 52768 (п`ятдесят дві тисячі сімсот шістдесят вісім) гривень 57 копійок, з яких: 13499 грн 24 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту; 39269 грн 33 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп та 4000 (чотири тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуючий О. А. Шишко