Рішення № 137435559, 11.06.2026, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 11.06.2026Справа № 554/6496/26 Провадження № 2/554/3770/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Чуванової А.М.,

за участю секретаря судового засідання Єсліковської О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» у квітні 2026 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі: 29 197,5 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу: 5 000,00 грн.

В обґрунтування поданого позову посилається на те, що 25.06.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 428841650 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 9 400,00 грн.

Відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно умов Договору грошові кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання позичальником чергового траншу за Договором.

Так, на виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні Договору.

23.09.2025 року, відповідно до ст. 1077 ЦК України, Товариство відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» за Договором Факторингу № МВ-ТП/54.

Так, зобов`язання зі сторони кредитора за Договором виконані в повному обсязі, в свою чергу відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить: 29 197, 50 грн., з них: заборгованість по кредиту - 9 399,42 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 19 234,08 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту (в разі наявності) - 564,00 грн.

З урахуванням вищенаведеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави суду від 06.05.2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

13.05.2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що матеріалах справи відсутні й суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів за вищезазначеним договором позичальнику відповідно до вимог ст.ст.526, 1054, 1088 ЦК України. На підтвердження стягнення заборгованості позивачем надано копію кредитних договорів, копію розрахунків заборгованості, копію договорів факторингу та Витягів з реєстру боржників, однак зазначені документи не можуть підтвердити заборгованість за тілом кредиту.

Позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості. У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме мови спірного договору порушені відповідачем. Таким чином, керуючись ст. 517 ЦК України первісні кредитори мали б надати ТОВ «Таліон Плюс» належні та достовірні докази переказу коштів на рахунок відповідача.

Додані розрахунки заборгованості є документами, що складені самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на стягненні якої наполягає позивач. Надані позивачем розрахунки заборгованості, не є борговими документами та належними доказами, що доводить отримання кредиту. Таким документом відповідно до ч. 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 25 вересня 2018 року, може бути банківський документ з підписом відповідача, якого не надано. Розрахунок заборгованості не є доказом наявності чи відсутності договірних зобов?язань між сторонами, оскільки він є доповненням до позову з зазначенням обрахунку позивачем позовних вимог майнового характеру, має інформаційний характер, а також не відповідає вимогам, яким має відповідати доказ здійснення фінансово-господарської операції. Крім того, з наданого розрахунку не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань відповідних сум, ніяких роз?яснень та доказів щодо принципу складення даних розрахунків справа не містить. Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відовідають вимогам первинних документів.

Щодо заборгованості за відсотками за кредитним договором №428841650 від 25.06.2025 року.

Відповідно до вищезазначих умов договору сума заборгованості за відсотками, яка підлягає стягненню становить 19 234,08 грн. Разом з тим, відсотки є незаконними та не відповідають вимогам норм Закону України «Про «споживче кредитування» та значно перевищують основну суму боргу.

Щодо нарахування прострочених платежів за комісією, то відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-1X «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб із наступним продовженням воєнного стану в Україні та дією такого на момент прийняття судового рішення. Отже, нарахування заборгованості за комісією в розмірі 564,00 грн. є незаконною.

Крім того, у справі відсутні належні та достовірні докази передачі права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача, в той же час, позивачем не надано підтвердження сплати первісному кредитору коштів за Договорами факторингу, як того вимагає Закон. Як вбачається із матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісному кредитору за передачу права грошової вимоги та зарахування їх на рахунок останнього.

Щодо витрат на правову допомогу зазначив, що сума коштів є завищеною, не співмірною із складністю справи та підлягає зменшенню до 1 000 грн. (а.с.66-78).

22.05.2026 року від представника позивача ТОВ «Таліон Плюс» надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначає, що при заповненні заявки відповідач вказав реквізити платіжної картки, яка випущена для управління відкритого на його власне ім`я рахунку, на який він бажає отримати кредит. Кредитні кошти за цим Договором було перераховано відповідачу шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Первісного кредитора на рахунок позичальника, використовуючи реквізити Платіжних карток № 4441114453404236, яка належать відповідачу.

Первісний кредитор Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» є небанківською фінансовою установою, що здійснює ліцензійну діяльність з надання коштів та банківських металів у кредит та діє на підставі Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Відповідно до ч. 3 статті 13 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» надавачі фінансових послуг на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором (крім випадків, встановлених спеціальними законами) здійснюють діяльність з надання фінансових платіжних послуг відповідно до Закону України "Про платіжні послуги". Відтак, первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором Кредитної лінії № 428841650 від 25.06.2025 року у повному обсязі та надав відповідачу кредит декількома траншами на загальну суму 9400,00 грн., відповідно до умов укладеного Договору, яке підтверджується додатковими угодами, довідками щодо здійснення переказу грошових коштів та Інформаційними довідками про ініціювання переказу, із змісту яких вбачається, що через сайт Торговця через платіжний сервіс було успішно проведено транзакції на зарахування кредитних коштів на суму 9400,00 грн. на картковий рахунок відповідача. При цьому, в пункті 5.3. Кредитного договору зазначається, що саме позичальник несе відповідальність за правильність наданих Кредитодавцю реквізитів для зарахування суми Кредиту, та саме позичальник підтверджує, що за наданими реквізитами сума Кредиту буде зараховано на його власний рахунок.

Відповідач, отримавши кредитні кошти, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит. Відповідач вказує лише на відсутність в матеріалах справи документів отримання кредитних коштів, але будь-яких доказів цього не надає, проте, має зустрічний обов`язок доводити свої заперечення, маючи вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і має безперешкодну можливість надати суду докази про ймовірність того що кредитні грошові кошти на її банківську карту не надходили, мав можливість здійснити запит до банківських установ щодо надання інформації по відкритих рахунках на ім`я відповідача і надати виписки про рух коштів по рахунках за період кредитування.

Щодо відступлення прав вимоги, сторони під час укладання Договору узгодили у п.9.1.1.12. направляти інформаційні повідомлення, щодо виконання цього Договору позичальнику в електронному вигляді через Особистий кабінет та/ або на електронну пошту та/або у вигляді sms-повідомлень на номер телефону, вказаний у Заявці та/або в месенджері;

Безпосередньо в п. 9.1.2.5. Договору сторони домовились про те що Кредитор зобов`язаний повідомити позичальника про відступлення права вимоги за Договором протягом 10 (десяти) робочих днів із дати такого відступлення у спосіб, визначений частиною першою статті 25 Закону України «Про споживче кредитування», що забезпечить доведення до відома Позичальника такого факту, в тому числі шляхом відправлення відповідного повідомлення на електронну пошту Позичальника. Усі адресовані відповідачу повідомлення від первісного кредитора та позивача, в тому числі повідомлення про зміну кредитора, надсилались останній на вказану ним у Заяві на отримання кредиту електронну адресу - cartvenue1@gmail.com.

Відповідно до п. 4.2 Договору факторингу № МВ-ТП/54 від 23.09.2025 року наявне Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання Реєстру прав вимоги. В той же час, п. 1.5. Договору факторингу встановлено, що реєстр прав вимоги - це перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в Додатку №1 до договору.

23.09.2025 року на виконання п. 2.1. Договору факторингу № МВ-ТП/54 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано реєстр прав вимоги, за яким передані (відступлені) права вимоги в тому числі і до відповідача за кредитним Договором. Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи Витягом з реєстру прав вимоги від 23.09.2025 року, відповідно до якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги крім інших і щодо відповідача.

З копії Реєстру боржників за кредитними договорами, відповідно до Договору факторингу № МВ-ТП/54 від 23.09.2025 року, слідує, що ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги, зокрема, до відповідача за кредитним договором № 428841650 від 25.06.2025 року. Додатково повідомляє, що оплата фінансування проводилася Фактором із застосуванням консолідованого підходу до розрахунків за весь реєстр прав вимог одночасно. Таким чином, надана платіжна інструкція відображає оплату фінансування за весь реєстр прав вимог згідно Договору факторингу (а.с.88-98).

Представник позивача до суду не з`явився, згідно позовної заяви просить справу розглянути у відсутність свого представника, на задоволенні позову наполягає.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про місце та час слухання справи повідомлений належним чином. Відповідач надав заяву, в якій просить розглянути справу у його відсутність, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів.

Фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.06.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 428841650 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 9 400,00 грн.

Відповідно до умов Розділу 2 Договору, Товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно умов Договору грошові кошти надаються позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання позичальником чергового траншу за Договором (а.с.19-зворот-25).

На виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні Договору.

Відповідно до матеріалів справи, у порушення умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 29 197, 50 грн., з них: заборгованість по кредиту - 9 399,42 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 19 234,08 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту (в разі наявності) - 564,00 грн. (а.с.16-зворот-17).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що вищенаведений кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

23.09.2025 року, відповідно до ст. 1077 ЦК України, Товариство відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» за Договором Факторингу № МВ-ТП/54.

Зазначене кореспондується та відповідає приписам статті 512 ЦК України, якою визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1. Договору Факторингу наявне право вимоги переходить від Товариства до позивача з моменту підписання Реєстру прав вимоги. Відповідно до умов Договору факторингу, Фактор зобов`язався сплатити Клієнту суму фінансування відповідно до реєстру переданих прав грошової вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 549 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання боржник повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Як вбачається зі статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строки та в порядку, встановлені договором.

Частина перша статті 1082 ЦК України вказує на те, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед ТОВ «Таліон Плюс» складає 29 197, 50 грн., з них: заборгованість по кредиту - 9 399,42 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 19 234,08 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту (в разі наявності) - 564,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення комісії (пов`язаної з наданням кредиту) - 564,00 грн., суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2023 року № 204/224/21.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за комісією.

Оцінюючи заперечення відповідача щодо неотримання коштів, неотримання повідомлення про факторинг та незаконності нарахувань, суд вважає їх безпідставними та відхиляє з огляду на таке.

Заперечуючи факт отримання грошових коштів за кредитним договором, відповідач ОСОБА_1 не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. Зокрема, суду не було надано виписки з власного банківського рахунку, безперешкодний доступ до якої він має як клієнт банку-емітента вказаної в договорі платіжної картки, або довідки про відсутність у нього цієї картки на момент укладення договору та перерахування коштів. Тоді як, в матеріалах справи міститься підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів відповідачу (а.с.33).

Крім того, відповідач не подав власного детального розрахунку заборгованості з належним обґрунтуванням наведених у ньому даних, не спростував факту отримання кредитних коштів, їх повернення чи правильності нарахування відсотків за користування кредитом.

Специфіка укладення електронних договорів небанківськими фінансовими установами за змістом ч. 3 ст. 13 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та Закону України «Про платіжні послуги» передбачає безготівковий кредитовий переказ. Надані позивачем цифрові довідки платіжного сервісу про успішне проведення транзакцій на верифіковану позичальником картку є належними електронними доказами (ст. 100 ЦПК України).

Щодо доводів про недоведеність переходу права вимоги (факторингу).

Твердження про те, що позивач мав надати суду підтвердження фактичної оплати фінансування за Договором факторингу, суд вважає необгрунтованими. На підставі п. 4.1 Договору факторингу Наявне Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту укладення Реєстру прав вимоги. Майбутнє Право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує. Наявність у матеріалах справи підписаного Реєстру (Витягу з нього) є достатнім доказом заміни кредитора у зобов`язанні (ст. 512, 1077 ЦК України). Наявність, повнота чи форма внутрішніх розрахунків між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» регулюють виключно їхні двосторонні господарські відносини, здійснювалися за консолідованим підходом і жодним чином не впливають на обов`язок боржника повернути кошти легітимному власнику права вимоги.

Щодо доводів про незаконність розміру відсотків, посилання на те, що нараховані відсотки у розмірі 19 234,08 грн. значно перевищують основну суму боргу і тому є протиправними, судом відхиляються.

Так, за змістом ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору. Відповідач, підписавши договір електронним ідентифікатором, добровільно погодився з визначеною процентною ставкою. Відсотки за кредитом є платою за правомірне користування капіталом (ст. 1054 ЦК України), а не штрафом, тому закон не обмежує їхній розмір сумою тіла кредиту. Розрахунок здійснено кредитором виключно за період фактичного користування коштами, що відповідає принципу обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідачем грошові кошти за цим договором отримано, але в порядку та на умовах договору не повернуто, розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, доказів помилковості чи неправильності наданих позивачем розрахунків, а також належного виконання зобов`язань за кредитним договором не надано.

На час розгляду справи судом відповідачем не надано доказів, які свідчать про погашення заборгованості повністю або частково.

Враховуючи викладене, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі: 28 633,5 грн., з них: заборгованість по кредиту - 9 399,42 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 19 234,08 грн.

У відповідності до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

Положеннями ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з матеріалів справи понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної справи, підтверджуються наданими копіями: договору про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 року (а.с.35-зворот-38), актом приймання-передачі наданих послуг, платіжною інструкцією (а.с.38-зворот).

Вирішуючи питання обґрунтованості щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн., суд приймає до уваги наступне.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При цьому адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 2 статті 141 ЦПК України, відповідно до якого інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із цим, у частині 3 статті 137 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи з визначених у частині 3 статті 137 ЦПК України критеріїв, суд зазначає, що розмір гонорару адвоката позивача свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору.

Отже, суд при розподілі витрат на професійну правничу допомогу враховує, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика, через що позовні заяви у даних справах є майже типовими, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому вважає за необхідне зменшити суму стягнення з відповідача на користь позивача до 3000 грн. витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат є об`єктивним, співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 29 197,5 гривень. Судом стягнуто 28 633,5 грн., тобто позовні вимоги задоволено на 98,06%. За таких підстав, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 610,74 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,81,141,263-265 ЦПК України, ст.ст.526,610,611, 625, 1054 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, місто Чернігів, вул. Жабинського, будинок 13, ЄДРПОУ 39700642, заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 633,5 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, місто Чернігів, вул. Жабинського, будинок 13, ЄДРПОУ 39700642, сплачений судовий збір у розмірі 2 610,74 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс", місцезнаходження: 14017, Чернігівська область, місто Чернігів, вул. Жабинського, будинок 13, ЄДРПОУ 39700642;

відповідач: ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя А.М.Чуванова