Рішення № 137434137, 16.06.2026, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/761/26

16 червня 2026 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Редзель Микола Миколайович, звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 2), у якому просила суд ухвалити рішення, яким:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.12.2025 № 961170809905 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, з врахуванням довідок про заробітну плату померлого годувальника ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 13.08.2025 ОСОБА_1 перерахунок пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням (врахуванням) заробітної плати померлого годувальника за період з 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 по грудень 1991 та від 15.02.2007 б/н (№ 66) за період з червня 2000 по грудень 2006 в російській федерації з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 13.08.2025 ОСОБА_1 виплату пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням (врахуванням) заробітної плати померлого годувальника за період з 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 по грудень 1991 та від 15.02.2007 б/н (№66) за період з червня 2000 по грудень 2006 в російській федерації з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачку переведено на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", однак при проведенні не враховані довідки про заробітну плату померлого годувальника ОСОБА_2 від 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 по грудень 1991 та від 15.02.2007 б/н за період з червня 2000 по грудень 2006 в російській федерації, оскільки в зазначених довідках ім`я померлого годувальника значиться " ОСОБА_3 ", що не відповідає імені " ОСОБА_4 ", вказаному в свідоцтві про смерть (повторно) від 11.07.2024 серії НОМЕР_1 , а також у зв`язку з тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі для перевірки довідки про заробіток відповідно до статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що й слугувало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало відзив на позов, в якому представник проти позовних вимог заперечує. В обґрунтування заперечень щодо позовних вимог, представник зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди. Таким чином, наразі відсутній міжнародний договір з російською федерацією з приводу пенсійного забезпечення, а відтак положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення, в тому числі щодо визнання стажу, не поширюються на стаж, набутий громадянами України на території російської федерації. При цьому, слід зазначити, що особа набуває стаж у відповідній державі-учасниці якщо суб`єкт, з яким така особа укладає трудовий договір або вступає в інші службові відносини, зареєстрований на території російської федерації. Відповідно до листа Мінсоцполітики від 12.01.2023 № 411/0/2-23/54 до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31.12.1991; заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону № 1058-ІV. За результатом розгляду документів, наданих до заяви ОСОБА_1 отримує пенсію по втраті годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_2 . Позивачка зверталася до Головного управлінням Пенсійного фонду України Тернопільській області з заявою щодо виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/6998/25 від 16.10.2025, яким встановлено факт належності довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 року по грудень 1991 року та від 15.02.2007 № б/н за період з червня 2000 року по грудень 2006 року в російській федерації її чоловіку. Довідки про заробітну плату можливо буде врахувати до 31.12.1991а умови підтвердження їх первинними документами. Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області винесено рішення № 961170809905 від 25.12.2025 про відмову у перерахунку пенсії.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало відзив на позов, в якому представник проти позовних вимог заперечує. В обґрунтування заперечень щодо позовних вимог, представник зазначив аналогічні доводи викладені представником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 20.02.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів сплати судового збору. У вказаний строк позивачка виконала в повному обсязі вимоги ухвали суду, подала до суду документ про доплату судового збору.

Ухвалою суду від 03.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 03.03.2026 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачам через електронний кабінет 04.03.2026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", які містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 16.06.2026 продовжено процесуальний строк розгляду справи на період воєнного стану з урахуванням розумних строків розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 29.10.2024 переведено на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 12.12.2024 № 9081-9140/Ф-02/8-1900/24, на звернення позивачки щодо пенсійного забезпечення, повідомлено, що при проведенні перерахунку пенсії (переведення на пенсію у разі втрати годувальника) не враховані довідки про заробітну плату померлого годувальника ОСОБА_2 від 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 по грудень 1991 та від 15.02.2007 б/н за період з червня 2000 по грудень 2006 в російській федерації, оскільки в зазначених довідках ім`я померлого годувальника значиться " ОСОБА_3 ", що не відповідає імені " ОСОБА_4 ", вказаному в свідоцтві про смерть (повторно) від 11.07.2024 серії НОМЕР_1 , а також у зв`язку з тим, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі для перевірки довідки про заробіток відповідно до статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (арк. справи 19).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.10.2025 у справі № 607/6998/25 встановлено факт належності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 року по грудень 1991 року та від 15.02.2007 б/н за період з червня 2000 року по грудень 2006 року в російській федерації, видані на ім`я ОСОБА_2 (арк. справи 23 - 25).

На адвокатський запит, в інтересах позивачки, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.02.2025 № 1900-0305/8/8819 повідомлено, що на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільській області, як одержувач пенсії, перебував ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Розмір пенсійної виплати обчислювався з урахуванням страхового стажу 36 років 02 місяці 14 днів та заробітку за періоди роботи з 01.01.1987 по 31.12.1991 та з 01.10.2000 по 31.12.2006. При цьому, середньомісячний заробіток визначено з урахуванням довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 та від 15.02.2007 № 66 за період роботи в російській федерації. В архівній пенсійній справі ОСОБА_2 містяться оригінали вказаних довідок про заробітну плату. Одночасно зауважено, що в даних Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування наявна інформація про страховий стаж на ОСОБА_2 . Відповідно до поданої заяви від 29.10.2024 № 11691, долученого свідоцтва про смерть від 11.07.2024 серії НОМЕР_1 (виданого повторно про смерть ОСОБА_2 ,) та з урахуванням рішення Тернопільського міськрайонного суду від 03.09.2024 у справі № 607/16205/24, ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії - переведено з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Стаж роботи годувальника визначено за даними атестата від 24.07.1969 № 1635, трудової книжки від 12.08.1969, трудової книжки від 13.03.1975 з вкладишем від 21.04.1982 серії НОМЕР_2 до трудової книжки. Підстави для врахування довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 та від 15.02.2007 № 66, які видані на ОСОБА_2 , при визначенні розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 відсутні. Розмір пенсійної виплати з 29.10.2024 становить 2725,00 грн (арк. справи 20).

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільській області із заявою та необхідними документами щодо перерахунку пенсії (арк. справи 12 - 17).

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області рішенням № 961170809905 від 25.12.2025 відмовило позивачці у перерахунку пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 та від 15.02.2007 № 66 за період роботи в російській федерації померлого годувальника ОСОБА_2 (арк. справи 28).

Причиною вказаної відмови у перерахунку пенсії стало те, що 19.06.2023 Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі Пенсійного забезпечення вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двохсторонніх угод/договорів. Отже, до страхового стажу зароховуються періоди роботи на території РСФСР по 31.12.1991 року.

Вважаючи таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 961170809905 від 25.12.2025 щодо відмови у перерахунку пенсії у разі втрати годувальника протиправним, позивачка звернулась до суду із цим позовом.

Мотивувальна частина

Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача 2 щодо відмови у перерахунку пенсії у разі втрати годувальника, з врахуванням довідок про заробітну плату померлого годувальника відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV).

Статтею 37 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Частиною першою статті 40 Закону № 1058-ІV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Відповідно до абзацу 5 частини 1статті 40 Закону1058-IV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 № 1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають:

- норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати;

- норми міжнародного договору у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення.

З огляду на зазначене, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган Пенсійного Фонду України має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії.

Постановою Верховної ради України № 1958-ХІІ від 10.12.1991 "Про ратифікацію Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав" було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 08.12.1991 у м. Мінську.

Відповідно до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національності або інших відмінностей рівні права і свободи. Кожна з Високих Договірних Сторін гарантує громадянам інших Сторін, а також особам без громадянства, що проживають на її території, незалежно від їхньої національної належності або інших відмінностей громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи відповідно до загальновизнаних міжнародних норм про права людини. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров`я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов`язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях.

Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991, керуючись статтями 2, 4 цієї Угоди, уклали 13.03.1992 Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до статті 6 Угоди:

1. Призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

2. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

3. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, зокрема, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивачки права на призначення пенсії відповідачем повинна була бути врахована заробітна плата, отримана померлим годувальником на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються, зокрема, щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України слід дійти висновку, що за особами, яким в період дії міжнародного договору набули відповідного страхового стажу для отримання пенсії з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійні виплати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення2 постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Проте, частиною другою статті 13 Угоди було гарантовано, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

З аналізу вказаних норм законодавства слідую, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.

Відтак, посилання пенсійного органу на припинення з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, підлягають відхиленню, оскільки померлий годувальник за життя набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони російської федерації, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають.

Крім того, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу, подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3 пункту 2.1 Порядку № 22-1, особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, та довідку згідно з додатком 5 до цього Порядку.

Пунктом 2.10 Порядку № 22-1 визначено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.

У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.

В матеріалах справи наявні архівні довідки про заробітну плату померлого годувальника ОСОБА_2 від 27.11.2006 № 338426 за період роботи в російській федерації з січня 1987 по грудень 1991 та від 15.02.2007 б/н за період в російській федерації з червня 2000 по грудень 2006.

Разом з тим, Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.10.2025 у справі № 607/6998/25 встановлено факт належності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 року по грудень 1991 року та від 15.02.2007 б/н за період з червня 2000 року по грудень 2006 року в російській федерації, видані на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, обставини щодо належності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 за період з січня 1987 року по грудень 1991 року та від 15.02.2007 б/н за період з червня 2000 року по грудень 2006 року в російській федерації, видані на ім`я ОСОБА_2 , встановленні рішенням суду, яке набрало законної сили, та доказуванню не підлягають.

Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.12.2025 № 961170809905 про відмову у перерахунку пенсії з урахуванням довідок про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 та від 15.02.2007 № 66 за період роботи в російській федерації померлого годувальника ОСОБА_2 є протиправним та підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду справи

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає до задоволення, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, спірне рішення якого стало підставою для звернення позивачки з цим позовом до суду, необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1064,96 грн сплачений згідно з квитанцією № 4388-1481-5896-8697 від 25.02.2026.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 134 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (пункт 1 частини третьої статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Відповідно до приписів частин першої, третьої, п`ятої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 (справа № 820/4263/17).

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 № 280/3242/19.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення "гонорару успіху" у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №1740/1900/18.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до матеріалів справи позивачка понесла судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 3 000,00 грн, що підтверджується Договором про надання правничої допомоги від 26.01.2026 та Актом приймання-передачі наданих послуг від 26.01.2026, в якому наведено детальний опис виконаних робі (наданих послуг).

Оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивачки докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, суд дійшов висновку, що на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, що є справедливим, пропорційним до предмету спору та відповідає обсягам проведеної роботи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.12.2025 № 961170809905 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з врахуванням довідок про заробітну плату померлого годувальника ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити з 13.08.2025 ОСОБА_1 перерахунок пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням (врахуванням) заробітної плати померлого годувальника за період з січня 1987 по грудень 1991 згідно з довідкою про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 та за період з червня 2000 по грудень 2006 згідно з довідкою про заробітну плату від 15.02.2007 б/н (№ 66).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 13.08.2025 ОСОБА_1 виплату пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням (врахуванням) заробітної плати померлого годувальника за період з січня 1987 по грудень 1991 згідно з довідкою про заробітну плату від 27.11.2006 № 338426 та за період з червня 2000 по грудень 2006 згідно з довідкою про заробітну плату від 15.02.2007 б/н (№ 66), з урахуванням виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні, 96 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень, 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 16 червня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_3 );

відповідачі:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ:14035769);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (місцезнаходження: вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, Черкаський р-н, Черкаська обл., 18002 код ЄДРПОУ: 21366538).

Головуючий суддя Юзьків М.І.