Рішення № 137433219, 11.06.2026, Вишгородський районний суд Київської області

"11" червня 2026 р. Справа № 363/7319/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді - Рукас О.В.;

за участю секретаря судових засідань - Левковець О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи: ОСОБА_3 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ), Міністерство оборони України (адреса місцезнаходження: м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6; код ЄДРПОУ: 00034022) про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що у період фактичних шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї та відповідача ОСОБА_2 народилась спільна дитина - донька ОСОБА_3 . Відповідно до Свідоцтва про народження ОСОБА_3 , батьком дитини записаний - ОСОБА_2 .

На даний час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є повнолітньою та навчається на першому курсі денної форми навчання Відокремленого структурного підрозділу «Ірпінський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України», термін навчання з 01.09.2025 року по 30.06.2027 року.

В процесі здобування освіти їх спільною з відповідачем донькою ОСОБА_3 , у позивачки виникають постійні витрати пов`язані з її навчанням, які на її думку доцільно розділити з відповідачем, оскільки самостійно утримувати доньку вона не в змозі. Відтак позивач просила стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), від всіх його видів доходу щомісяця, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до припинення навчання, але не пізніше досягнення дитиною 23 років.

Ухвалою суду від 31.03.2026 року провадження у справі було відкрито у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи процесуальних прав на подачу заяв по суті справи.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце його проведення. До судового розгляду від позивача надійшла заява, в якій вона позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити, а розгляд справи проводити за її відсутності. Не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач до суду не з`явився, про дату та час розгляду повідомлявся в належний процесуальний спосіб, шляхом направлення листа з рекомендованим повідомленням (до суду повернулось поштове відправлення з відміткою про відсутність відповідача за зареєстрованим у встановленому порядку місцем його проживання, тому він відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим), а також шляхом публікації оголошення про виклик на веб-порталі судової влади України.

Станом на момент ухвалення судового рішення від відповідача ані засобами поштового зв`язку, ані на офіційну електронну адресу суду, ані в будь-який інший спосіб не надходило жодних заяв, клопотань, у тому числі відзиву на позовну заяву. Як вбачається з наявних у матеріалах справи зворотних поштових повідомлень, поштові відправлення, що направлялися судом відповідачу за зареєстрованою адресою проживання були повернуті у зв`язку з відсутністю адресата та закінченням терміну зберігання.

Відповідно до п. 4 ч. 7 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що положення чинного процесуального законодавства не передбачають обов`язку суду, в якого відсутні відомості щодо місця проживання чи перебування учасника справи, крім як відомостей про офіційно зареєстроване місце проживання/перебування, повторно направляти судові повістки про виклик до суду. Повернення поштового відправлення з відміткою про закінчення строку зберігання, яке відправлялася за офіційно зареєстрованою адресою проживання відповідача, що є єдиними відомостями про його проживання, які перебувають у володінні суду, є належним виконанням суду свого процесуального обов`язку щодо повідомлення особи про дату, час і місце судового засідання, а відповідно вважається належним чином повідомленням особи про проведення судового розгляду.

У Постанові КЦС ВС від 23.01.2023 року у справі № 496/4633/18 зроблено висновок, що листи, що повернулися з відміткою/довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими, якщо їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань або на адресу місця реєстрації фізичної особи чи адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Таким чином, відповідач був належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце його проведення не з`явилася. До судового розгляду подала до суду клопотання про проведення розгляду справи за її відсутності.

Третя особа Міністерство оборони України, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання свого представника не направило, будь яких заяв, клопотань до суду не надало.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, враховуючи подані ним заяви про розгляд справи за їх відсутності, суд приходить до висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності сторін по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом встановлено, що стороною позивача було висловлено згоду на проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, засвідчено обізнаність щодо наслідків ухвалення заочного рішення суду.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, а позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, то суд відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України вважає за необхідне провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів з наступним ухваленням заочного рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи у судове засідання не з`явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали поданої позовної заяви, дослідивши докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно довідки Відокремленого структурного підрозділу «Ірпінський фаховий коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України» № 513 від 09.06.2026 року, ОСОБА_3 є студентом 1 курсу денної форми здобуття освіти економічного відділення Відокремленого структурного підрозділу «Ірпінського фахового коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування України», термін навчання з 01.09.2025 року по 30.06.2027 року.

З акту про встановлення факту проживання № 249/23-23 від 24.11.2025 року судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає по місцю проживання матері ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , з 2023 року по даний час.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 199 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 СК України, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину до досягнення нею повноліття (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує зокрема стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Отже, обов`язковою умовою стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини є навчання, право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, при чому обов`язком особистим, індивідуальним, який не залежить від віку батьків.

Враховуючи зазначені стороною позивача обставини в обґрунтування заявлених у справі вимог та надані докази у їх сукупності, враховуючи навчання повнолітньої доньки сторін, відсутність у неї самостійного доходу, а відтак, наявність потреби у матеріальній допомозі, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягувати аліменти на користь позивачки на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з дня звернення до суду - з 04.12.2025 року і до припинення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Суд вважає, що такий розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення закінчення навчання ОСОБА_3 , а враховуючи те, що і позивачка має утримувати доньку, то такий розмір буде достатнім для належного утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, відповідатиме реаліям сьогодення та забезпечить баланс інтересів, як одержувача, так і платника аліментів.

Разом з тим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Повідомлення про зникнення безвісті №377 від 10.02.2023 року ІНФОРМАЦІЯ_3 , солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зник безвісти 03.02.2023 року під час виконання бойових завдань в районі населеного пункту Вугледар Волноваського району Донецької області.

Відповідно до п. 4 ст. 6 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.

Згідно з п. 3 Порядку про виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі - Порядок), за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Відповідно до п.4 Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Згідно з п. 7 Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Відповідно до п. 6 Порядку виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

За такого, за зниклим безвісти військовослужбовцем зберігається виплата грошового забезпечення, з якого може надаватись утримання на повнолітню дочку, яка продовжує навчання.

Отже, за відповідачем за місцем військової служби зберігаються основні та додаткові виплати видів грошового забезпечення, які є доходом відповідача, та з яких можуть відраховуватись аліменти.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років (Постанова ВС від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18 провадження № 61-16005св20).

Враховуючи те, що відповідачу, як військовослужбовцю, який рахується зниклим безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення, суд приходить до висновку про те, що заявлені вимоги про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача є обґрунтованими.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Міністерство оборони України, про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України судові витрати слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 198-201 СК України, ст. ст. 10, 12, 141, 265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 ), треті особи: ОСОБА_3 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ), Міністерство оборони України (адреса місцезнаходження: м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6; код ЄДРПОУ: 00034022) про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 )на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як повнолітньої дитини, яка продовжує навчання у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з дня звернення до суду з 04.12.2025 року і до закінчення навчання 30.06.2027, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення суду складено 16 червня 2026 року.

Позивач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач:

ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_2 )

Треті особи:

ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 )

Міністерство оборони України (адреса місцезнаходження: м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 6; код ЄДРПОУ: 00034022)

Головуючий суддя О.В. Рукас