Рішення № 137432069, 16.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/37192/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2025 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі меншому ніж вісім мінімальних пенсій за віком;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2025 роки як інваліду війни 2-ї групи - ветерану війни у розмірі меншому ніж передбачено частиною 4, 5 статті 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суму за 2025 рік 27164 грн. щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду ІІ групи, ветерану війни відповідно до ч.5 ст.ст.12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніш виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області при ухвалені судового рішення подати встановлений судом строк звіт при виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, а відтак вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2025 рік в розмірі вісім мінімальних пенсій за віком. Всупереч вимог Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту", в серпні 2025 року відповідач нарахував та виплатив позивачу вказану допомогу лише у розмірі 2900 грн. 19.09.2025 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2025 рік в повному розмірі, тобто вісім мінімальних пенсій за віком, на що отримав відмову. Позивач вважає свої права порушеними, а дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 04.11.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

19.11.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що ч.2 ст.11 Закону України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" особами, які мають особливі заслуги Батьківщиною, вважаються особи, які брали безпосередню участь у захисті суверенітету територіальної цілісності України та яким, починаючи з 2014 року, присвоєно звання України з врученням ордену "Золота Зірка", яких, починаючи з 2014 року, нагороджено орд Богдана Хмельницького трьох ступенів, "За мужність" трьох ступенів, княгині Ольги трьох ступенів, Порядком здійснення у 2025 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України передбаченої Законами України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2025 р. № 486 визначено механізм здійснення ветеранам вій жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань". Постановою № 486 встановлено розмір разової грошової виплати, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни II групи - 2900 гривень. Отже, в серпні 2025 року на поточний рахунок, відкритий в банківській установі ПА "Приватбанк" перераховано грошову виплату в розмірі 2900 грн., дата виплати 5 число. З огляду на вище викладене, підстав для нарахування разової грошової виплати до Дня Незалежності України в 2025 році у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком нема.

З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи.

В серпні 2025 року відповідачем нараховано та виплачено позивачу разову грошову виплату до Дня Незалежності України в сумі 2900 грн.

19.09.2025 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2025 рік в повному розмірі, тобто вісім мінімальних пенсій за віком.

Листом від 17.10.2025 р. № 30754-28355/І-02/8-1500/25 відповідач повідомив позивача про те, що порядок та розміри разової грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних асигнувань, встановлених законом України про Державний бюджет України. Порядком використання коштів державного бюджету для виплати особам, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною або за роботу в спеціальних умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 р. № 1396 визначено, що грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку у розмірах, визначених законодавством. З метою здійснення разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону № 3551-ХІІ та Закону України "Про жерти нацистських переслідувань" прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2025 р. № 486 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України", передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2025 році", згідно з якою особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилось 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, розмір разової грошової допомоги до Дня Незалежності України становить, зокрема, 2900 грн. З урахуванням зазначеного, у серпні 2025 позивачу нарахована грошова допомога як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи в розмірі 2900 грн. разом з пенсією.

Вважаючи, що щорічна разова грошова допомога до 24 серпня, позивачу, як особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи за 2025 рік, виплачена в неналежному розмірі, останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч.5 ст.17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.

Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (стаття 4 Закону № 3551-XII).

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини (ч.1 ст.7 Закону № 3551-XII).

Згідно п.1 ч.2 ст.7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений ст.13 Закону № 3551-XII (пункти 1-28), зокрема, однією із таких пільг є надання особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової виплати.

Така грошова виплата запроваджена з 01.01.1999 р. шляхом внесення змін до Закону № 3551-XII Законом від 25.12.1998 р. № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту": ст.13 доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.

Статтею 29 Закону України від 19.12.2006 р. № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі - Закон № 489-V), зокрема, установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України № 3551-XII та від 23.03.2000 р. № 1584-III "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Закон № 1584-III) здійснюється у таких розмірах: інвалідам I групи - 450 грн, інвалідам II групи - 360 грн, інвалідам III групи - 300 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, зокрема, ст.29 розділу IV Закону № 489-V визнано такою, що не відповідає Конституції України з тих мотивів, що Верховна Рада України не є повноважною під час прийняття закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або у будь-який спосіб змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин та не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Законом України від 28.12.2007 р. № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 107-VI) положення ст.13 Закону № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 зазначені положення Закону № 107-VI щодо внесення змін до ст.13 Закону № 3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.

Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" розділ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.

Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах № 640/9677/20 та № 440/4157/21, якими визнано протиправними та нечинними.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п.26 розділу Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023 р., ч.5 ст.13 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: "Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України", викладено в новій редакції такого змісту:

"Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

У взаємозв`язку з наведеним та з урахуванням обставин цієї справи суд зазначає, що положення пункту 2 частини першої Закону № 2983-IX (в частині викладення ч.5 ст.13 Закону № 3551-XII у новій редакції) були предметом розгляду у зразковій справі № 440/14216/23.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.05.2025 р. скасувала рішення Касаційного адміністративного суду від 05.03.2024 р. та ухвалила нове рішення про відмову у задоволенні позову до пенсійного органу.

Розглядаючи апеляційну скаргу пенсійного органу, Велика Палата Верховного Суду, відповідаючи на питання можливості Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України, дійшла, серед іншого, таких висновків:

"за правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб`єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.

Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.

Передбачена ч.5 ст.13 Закону № 3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.

Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що передбачена ч.5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її ст.46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.

Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила ч.5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.

Отже, з 15.04.2023 р. по-іншому врегульована процедура здійснення виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, передбаченої ст.13 Закону № 3551-ХІІ, шляхом внесення змін до спеціального законодавства, яке регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.

Водночас Велика Палата Верховного Суду констатувала, що в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

За таких обставин, зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої ч.5 ст.13 Закону № 3551-XII, викликане об`єктивними причинами, а саме прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, здійснивши позивачу грошову виплату в розмірі 2900 грню, ГУ ПФУ застосувало правила ч.5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ, яка є чинною як на момент виникнення спірних відносин, так і на час вирішення справи, неконституційною не визнавалася, що підтверджує те, що ГУ ПФУ діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених законом. Суд же першої інстанції допустив порушення процесуальної норми ч.4 ст.7 КАС України, помилково застосувавши до спірних відносин ч.5 ст.13 Закону № 355-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка не є чинною".

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у серпні 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області позивачу нараховано і виплачено разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 2900 грн.

Відтак, суд дійшов висновку, про правомірність виплати у такому розмірі, оскільки чинне законодавство не передбачає для осіб з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи виплату цієї допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Аналогічний підхід викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2026 р. у справі № 580/1461/25, від 10.02.2026 р. у справі № 240/3780/24 та від 21.04.2026 р. у справі № 420/574/25, які підлягають врахуванню відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що Закон № 2983-IX не може звужувати обсяг соціальних гарантій, визначених попередньою редакцією Закону № 3551-ХІІ, а також посилання на рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 та від 27.02.2020 р. № 3-р/2020, оскільки Закон № 2983-IX є чинним і підлягає застосуванню, а наведені рішення не спростовують правомірності застосування діючого правового регулювання у спірних правовідносинах.

З урахуванням наведених норм законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2025 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м.Одеса, вул.Канатна, буд.83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко