Ухвала суду № 137431918, 16.06.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17852/26

УХВАЛА

16 червня 2026 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Іщенка Олександра Валерійовича про забезпечення позову

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 15.06.2026 (шляхом формування документу в «Електронному суді») надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Національної поліції в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників та подальшого збереження в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомостей про порушення правил військового обліку, зокрема запису з причиною звернення до органів Національної поліції «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», датою звернення 03.04.2026 та відомостей про незавершену адміністративну справу № F3285840;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 актуалізувати відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з реєстру запису про порушення правил військового обліку, виключення відомостей про звернення до Національної поліції з причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» від 03.04.2026 та приведення відомостей про адміністративну справу № F3285840 у відповідність до рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12.02.2026 у справі № 521/22436/25;

3. Визнати протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування, направлення та подальшого не скасування електронного звернення до органів Національної поліції України стосовно адміністративного затримання і доставлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ТЦК та СП, яке відображене в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 та причиною «Не прибули за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 »;

4. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 направити до Головного управління Національної поліції в Одеській області повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ТЦК та СП відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, щодо звернення, відображеного в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 та причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

Крім того 15.06.2026 подано заяву (вх. №66133/26) про забезпечення позову, в якій позивач просить суд:

- до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 підтримувати як чинну підставу для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), повторно надсилати або поновлювати електронне звернення до Національної поліції, відображене в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 і причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», крім дій, спрямованих на його припинення та направлення повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання і доставлення;

- до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі заборонити Головному управлінню Національної поліції в Одеській області та його територіальним підрозділам здійснювати адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до ТЦК та СП виключно на підставі електронного звернення, відображеного в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 і причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП»;

- зазначити, що вжиті заходи забезпечення позову не обмежують можливості вчинення відповідачем та органами Національної поліції законних дій за іншою самостійною фактичною та правовою підставою, яка виникла після подання цієї заяви та належно документально підтверджена.

В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12.02.2026 у справі № 521/22436/25 скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_5 № R273888 від 27.12.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.04.2026 у справі № 521/22436/25 апеляційну скаргу відповідача повернуто, отже зазначене рішення суду першої інстанції набрало законної сили. Проте, станом на 12.06.2026 у Реєстрі та в електронному кабінеті позивача зберігається запис: «Дата звернення - 03.04.2026»; «Причина звернення до Нацполіції - Не прибули за повісткою до ТЦК та СП». Доступні позивачу розширені дані не містять відомостей про новий протокол або нову постанову про адміністративне правопорушення після скасування постанови № R273888. 18.05.2026 представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з адвокатським запитом щодо підстав збереження цих відомостей та необхідності їх виключення. Відповіді не надано. Позивач працює у критично важливій комунальній установі - Комунальній установі Таїрівської селищної ради Одеського району Одеської області «Центр надання соціальних послуг» (код ЄДРПОУ 44247497). Статус установи підтверджено розпорядженням Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 11.03.2026 № 207/A-2026.

Адміністративне затримання та доставлення військовозобов`язаного органами Національної поліції за електронним зверненням ТЦК та СП, надісланим шляхом інформаційної взаємодії Реєстру та єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України. Водночас законодавство зобов`язує ТЦК та СП повідомити Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення, якщо відповідні підстави відпали. Отже, чинність конкретного електронного звернення, відображеного датою 03.04.2026 та причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», створює реальний, а не абстрактний ризик адміністративного затримання і доставлення позивача до ТЦК та СП до вирішення спору судом, що значно ускладнить або призведе до неможливості та втрати сенсу виконання рішення суду у разі задоволення позову. Крім того, пункт 29 Порядку бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 № 76 передбачає відсутність перебування військовозобов`язаного в розшуку, як одну з умов автоматичного переведення на спеціальний військовий облік під час бронювання. Збереження оскаржуваного запису створює перешкоду для бронювання позивача, як працівника критично важливої установи.

Станом на вирішення заяви про забезпечення позову питання щодо відкриття провадження у справі не вирішено.

До заяви додано квитанцію №1057-6274-1842-5143 від 11.06.2026 про сплату судового збору у сумі 798,72 грн.

За правилами частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подану заяву, суд вважає, що у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову слід відмовити, виходячи з такого.

За приписами статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частини четверта - шоста статті 154 КАС України).

Застосування заходів забезпечення позову можливе лише у випадку існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або якщо захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також наявність ознак, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача має бути очевидною.

Відповідно до статті 151 КАС України, якою визначено види забезпечення позову, позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. №9 в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також змісту постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 р. №2 розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання судового рішення про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась із таким клопотанням, позовним вимогам.

Суд зауважує, що регулювання підстав і порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв «адекватності», тобто наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема і те, чи спроможний відповідний захід забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також «співмірності», тобто співвідношення негативних наслідків від вжиття певних заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття таких заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №826/16911/18, від 25.03.2019 у справі №826/10936/18, від 26.06.2019 у справі №826/13396/18, від 30.09.2019 у справі №420/5553/18, від 30.09.2019 у справі №640/868/19, від 30.09.2019 у справі №1840/3517/18, від 29.01.2020 у справі №640/9167/19 та інших.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 в справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 в справі № 826/16334/18.

Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).

Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З врахуванням зазначеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою вимогою.

З цією метою, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже, суд зазначає, що обов`язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Суд зазначає, що предметом розгляду справи є визнання протиправними дії та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників та подальшого збереження в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 відомостей про порушення правил військового обліку, зокрема запису з причиною звернення до органів Національної поліції «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», датою звернення 03.04.2026 та відомостей про незавершену адміністративну справу № F3285840; та щодо формування, направлення та подальшого не скасування електронного звернення до органів Національної поліції України стосовно адміністративного затримання і доставлення ОСОБА_1 до ТЦК та СП, яке відображене в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 та причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

У той же час у вказаній заяві про забезпечення позову позивач просить суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 підтримувати як чинну підставу для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , повторно надсилати або поновлювати електронне звернення до Національної поліції, відображене в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 і причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», крім дій, спрямованих на його припинення та направлення повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання і доставлення, а також заборонити Головному управлінню Національної поліції в Одеській області та його територіальним підрозділам здійснювати адміністративне затримання та доставлення ОСОБА_1 до ТЦК та СП виключно на підставі електронного звернення, відображеного в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 і причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

Твердження заявника, визначені у заяві, як обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову, сформульовані як можливість/ймовірність, яка ґрунтується тільки на припущеннях, а тому, посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватися достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Наведене свідчить про відсутність обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

До суду не надано доказів, що наразі ІНФОРМАЦІЯ_6 повторно надсилали або поновлювали електронне звернення до Національної поліції, відображене в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів датою 03.04.2026 і причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», що на думку позивача є підставою для адміністративного затримання, а також не надано доказів що ГУНП в Одеській області здійснюються заходи адміністративного затримання щодо ОСОБА_1 .

Більш того, як зазначено самим представником позивача, рішенням Хаджибейського районного суду міста Одеси від 12.02.2026 у справі № 521/22436/25 скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_5 № R273888 від 27.12.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Проте станом на 12.06.2026 у Реєстрі та в електронному кабінеті позивача зберігається запис: «Дата звернення - 03.04.2026»; «Причина звернення до Нацполіції - Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

Водночас обставина, що станом на 12.06.2026 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та в електронному кабінеті позивача зберігається запис із датою звернення 03.04.2026 та причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП», сама по собі не свідчить про внесення нових відомостей або повторне ініціювання відповідного звернення до Національної поліції. Навпаки, такі дані вказують лише на збереження інформації, внесеної раніше, без підтвердження її оновлення чи вчинення нових дій з боку відповідних органів.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №826/13306/18).

Отже, представником позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної та реальної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній справі, а викладені в заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Суд зазначає, що лише незгода позивача із діями/бездіяльністю (рішеннями) суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними не є достатньою підставою для підтвердження існування очевидних ознак протиправності в діях або бездіяльності відповідача та не є підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Протиправність оскаржених дій та рішень відповідача може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.

Суд наголошує, що достовірно встановити наведені обставини без розгляду спору по суті є неможливим.

Сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку, тобто підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цих обставин може бути з`ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

Крім того, обґрунтування вказаної заяви фактично тотожне обґрунтуванню позовних вимог, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з`ясування фактичних обставин справи матиме наслідком надання судом передчасних правових оцінок по суті пред`явленого позову й ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам останнього до ухвалення рішення суду в цій справі, тому, заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Іщенка О.В. (вх. №66133/26 від 15.06.2026) про забезпечення позову відмовити.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя Олена СКУПІНСЬКА