Ухвала суду № 137430387, 12.06.2026, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 742/2913/26

Провадження № 1-кп/740/365/26

УХВАЛА

12 червня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області у складі:

Головуючої судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

захисників обвинуваченої ОСОБА_6 адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

(у режимі відеоконференції)

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Ніжин клопотання прокурора Прилуцької окружної прокуратури Чернігівської області ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Суми, громадянину України, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючому, не одруженому, раніше не судимому,

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025272210000043 від 30 червня 2025 року, по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 КК України, ч. 2, 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 307 КК України,

встановив:

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 10 червня 2026 року призначено підготовче судове засідання у вищевказаному кримінальному провадженні.

До суду надійшло письмове клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки, на думку прокурора, обвинувачений обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі. Ризики, передбачені п. 1, 2, 3, 5 ст. 177 КПК України, а також обставини, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на стадії досудового розслідування, на теперішній час не відпали та продовжують існувати. Так, обвинувачений може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується. Таким чином, ураховуючи особи обвинуваченого, обставини кримінального правопорушення інший більш м`який запобіжний захід не зможе, на думку прокурора, забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків, оскільки враховуючи репутацію обвинуваченого, його організаторські здібності, відсутність законних джерел для існування, запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання не забезпечить виконання покладених на нього обов`язків, також в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які відомості про осіб, які заслуговують на довіру, тому запобіжний захід у вигляді особистої поруки брати неможливо.

У судовому засіданні прокурор підтримав подане клопотання, просив його задовольнити з викладених у ньому підстав і зазначених ризиків.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу, посилаючись на те, що обвинувачений вже тривалий час знаходиться під вартою, ризики обгрунтовано ні чим не підтвердженні. Доказів впливу на учасників провадження прокурором не надано. Крім того стосовно інших обвинувачених, то відносно них обрана застава, хоча ризик впливу на свідків в них такий же , як у обвинуваченого. До того ж у ОСОБА_4 є мати похилого віку, за якою він доглядає. Просили застосувати домашній арешт.

Вирішуючи питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за письмовим клопотанням прокурора, суд керується такими міркуваннями.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Згідно з ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

У ч. 2 ст. 177 КПК України визначено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

За правилами ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Частиною 5 ст. 9 КПК України визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При вирішенні в підготовчому судовому засіданні питання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд ураховує, крім іншого, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується, відомості про особу обвинуваченого, ризики повторення чи продовження ним протиправної поведінки.

Не вирішуючи питання на цьому етапі кримінального провадження про оцінку доказів з точки зору їх допустимості і достатності для визнання обвинуваченого винуватим чи невинуватим у вчиненні злочину, суд вважає, що вказані вище обставини, а також суспільна небезпека злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , дають підстави для висновку, що з боку обвинуваченого продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.

Неможливість перебування особи під вартою внаслідок стану здоров`я встановлюється у визначеному законом порядку. Будь-які належні докази, які б свідчили про те, що обвинувачений ОСОБА_4 страждає на хворобу, яка унеможливлює перебування його під вартою, суду не надані.

При вирішенні вказаного питання судом також враховано положення ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

У кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

Також ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. 177, 178, 183 КПК України та враховані судом при вирішенні питання про обрання обвинуваченим запобіжного заходу.

Крім того, в судовому засіданні стороною захисту відповідно до положень ч. 5 ст. 132 КПК України не надано суду належних і допустимих доказів, які свідчили б про необґрунтованість пред`явленої підозри (обвинувачення).

При цьому суд ураховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до практики Європейського суду з прав людини, відображеній у п. 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків може існувати не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Враховуючи, що обвинуваченому відомі персональні дані свідків у кримінальному провадженні, суд приходить до переконання, що ОСОБА_4 може незаконно впливати на вказаних осіб, шляхом проведення зустрічей з ними, спонуканням до зміни показів з метою надання останніми показань, які є вигідними саме для обвинуваченого, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

При цьому слід зазначити, що чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме такі дії, однак має об`єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.

Таким чином, ураховуючи обставини, наведені у ст. 178 КПК України, а також доведеність прокурором під час розгляду клопотання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, тому клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів необхідно задовольнити.

Разом з тим, слід ураховувати, що запобіжний захід не є мірою покарання, а спрямований на забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.

Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов`язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим Кодексом, який в свою чергу відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.

Застосовані загальні принципи щодо обґрунтування тримання підозрюваного під вартою та визначення розміру застави наведені, зокрема, в рішенні у справі «Корбан проти України» від 04 липня 2019 року, де йдеться про те, що гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти. Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред`явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави.

У рішенні від 13.01.2022 у справі «Істоміна проти України» ЄСПЛ зауважив, що відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК слідчий суддя визначає розмір застави «з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього». Далі суд зазначив, що застава має на меті не гарантування відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи в судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватися залежно від особи, про яку йдеться, з урахуванням її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. В ЄСПЛ наголосили, що суд повинен так само обережно й ретельно розглядати питання про застосування застави, як і вирішувати, чи є необхідним продовження тримання особи під вартою.

Частиною 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Крім того, суд, при визначенні розміру застави, користуючись наданими йому дискреційними повноваженнями, у повній мірі враховує обставини, з якими закон пов`язує вирішення питання про застосування запобіжного заходу та питання визначення застави.

Таким чином, клопотання прокурора слід задовольнити частково за вищевказаних обставин, з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665600,00 гривень, оскільки саме така застава достатня для того, щоб забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього законом обов`язків.

Керуючись ст.ст. 3, 27, 177, 178, 182, 183, 369-372, 376, 392 КПК України, суд

постановив:

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою у державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор» строком до 60 діб, а саме до 10 серпня 2026 року включно.

Визначити обвинуваченому ОСОБА_4 розмір застави 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, протягом дії ухвали на депозитний рахунок (одержувач: ТУ ДСА України у Чернігівській області; код ЄДРПОУ 26295412; банк одержувача: Державна казначейська служба України м. Київ; розрахунковий рахунок UA128201720355289002000005960).

У разі внесення застави уповноваженій службовій особі місця ув`язнення негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти.

У разі внесення застави, на підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , наступні обов`язки:

- прибувати до суду за першим викликом;

- не відлучатися із населеного пункту в якому зареєстрований та проживає ОСОБА_4 м. Суми без дозволу суду, крім необхідності явки у судове засідання у Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області, у рамках даного кримінального провадження;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

- утримуватися від спілкування з свідками та іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні ;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії ухвали та зазначених обов`язків визначити до 10 серпня 2026 року включно.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`являвся за викликом до суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні обов`язки, застава звертається в дохід держави.

Ухвала суду у частині продовження строку запобіжного заходу може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, обвинуваченим у той же строк з моменту отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали проголошено 15 червня 2026 року.

Суддя ОСОБА_1