Ухвала суду № 137428994, 16.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

16 червня 2026 року м.Київ № 320/8206/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про зміну способу виконання судового рішення у межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року згідно статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести перерахунок додаткової пенсії відповідно до ч.2 ст. 51 ЗУ Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25% від мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, провівши відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному стапею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київської області здійснити мені із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХИ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);

- допустити рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 позовні вимоги задоволено: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року згідно статті 39, частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року, нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та провести нарахування та виплату додаткової пенсії відповідно до частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік); стягнуто за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд, рахунок отримувача: UA718999980313151206084010001, код класифікації доходів бюджету: 22030101, отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101, код отримувача: 37955989, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

12.08.2021 видано виконавчий лист про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київсткій області на користь Державного бюджету України судового збору в сумі 1681,60 грн.

19.05.2026 до Київського окружного адміністративного суду звернулося Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі №320/8206/20.

У поданій заяві заявник просив: змінити спосіб і порядок виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі №320/8206/20 в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь держави судового збору у розмірі 1681,60 грн; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області сплатити зазначену суму судового збору за наведеними у заяві бюджетними реквізитами; розглянути заяву без участі представника Державної судової адміністрації України.

Заява обґрунтована тим, що на виконання рішення суду було видано виконавчий лист, який Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області направило до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області для виконання в порядку, визначеному законодавством. Однак виконавчий лист було повернуто без виконання у зв`язку з відсутністю в органах Казначейства відкритих рахунків боржника, з яких можливе безспірне списання коштів, а також через відсутність бюджетних призначень для виконання відповідного виконавчого документа. Посилаючись на неможливість виконання судового рішення у спосіб, визначений виконавчим документом, та наявність обставин, які істотно ускладнюють його виконання, заявник вважає за необхідне змінити спосіб і порядок виконання рішення суду відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом призначено розгляд заяви у судовому засіданні.

Суд розглянув заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду (частина друга статті 378 КАС України).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України (частина перша); судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга); невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом (частина третя).

Згідно із частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.

Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

В адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.

Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі №320/8206/20 стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на користь держави судовий збір у розмірі 1681,60 грн.

На виконання зазначеного рішення судом видано виконавчий лист, який Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області було направлено до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області.

В обґрунтування поданої заяви заявник зазначає, що Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області виконавчий лист повернуто без виконання у зв`язку з відсутністю відкритих рахунків органів Пенсійного фонду України в органах Казначейства, з яких можливе безспірне списання коштів за рішенням суду. Також заявник посилається на повідомлення про відсутність у боржника бюджетних призначень для виконання відповідного виконавчого документа.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з того, що відповідно до частини третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для зміни способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим.

Водночас зміна способу виконання судового рішення не може призводити до зміни змісту судового рішення або визначеного ним способу захисту порушеного права.

Зі змісту поданої заяви вбачається, що фактично заявник просить змінити встановлений рішенням суду спосіб стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань боржника на інший спосіб виконання шляхом покладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області обов`язку самостійно здійснити сплату судового збору за визначеними реквізитами.

Разом з тим обставини, на які посилається заявник, свідчать лише про наявність труднощів під час виконання рішення, проте самі по собі не підтверджують неможливості його виконання у встановленому законом порядку.

Крім того, відсутність відкритих рахунків боржника в органах Казначейства або відсутність відповідних бюджетних призначень не є підставою для зміни змісту судового рішення та не свідчить про неможливість його виконання в майбутньому в порядку, визначеному законодавством.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що наведені заявником обставини не є такими, що у розумінні статті 378 КАС України істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду, а тому правові підстави для зміни способу та порядку його виконання відсутні.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За визначенням, наведеним у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом (частина перша статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485 (далі - Положення № 28-2), Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.

Отже, за рішенням суду про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до Державного бюджету України судового збору у розмірі 1681,60 грн стягувачем та боржником є державні органи.

Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області є державним органом, виконання рішення суду про стягнення судового збору органами державної виконавчої служби неможливо в силу приписів частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження». Таке рішення має виконуватися органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Заявник в заяві про зміну способу виконання рішення посилається на те, що ДСА України, керуючись нормами статті 6 Закону, пред`явила виконавчий документ до виконання органу Державної казначейської служби України. Проте, зазначений виконавчий документ був повернутий органом Казначейства без виконання у зв`язку з тим, що у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області не має відкритих рахунків у органі Казначейства.

Разом з тим, заявником жодним чином не підтверджено пред`явлення виконавчого документа до виконання органу Державної казначейської служби України.

Абзацом першим частини третьої статті 378 КАС України визначено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Означена правова норма дає підстави для висновку, що суд може змінити спосіб або порядок виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

Таким чином, під зміною способу і порядку виконання рішення необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способом.

Відтак, саме поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Отже, передумовою для прийняття судом рішення про зміну способу або порядку виконання судового рішення, є наявність обставин, які унеможливлюють або ускладнюють виконання рішення у спосіб чи порядок, які первинно визначені в рішенні суду.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявником не доведено, що виконання рішення суду у цій справі про стягнення судового збору у спосіб, визначений частиною першою статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області є неможливим.

Враховуючи вищенаведене та надані заявником докази, судом встановлено, що підстави для зміни способу і порядку виконання рішення суду у цій справі відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні заяви про зміну способу виконання судового рішення сіл відмовити.

Керуючись статтями 241, 243, 248, 256, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Державної судової адміністрації України про зміну способу виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя Лисенко В.І.