Рішення № 137426623, 16.06.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 червня 2026 р. Справа № 120/11167/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкових повідомлень-рішень №0449181-2408-0204-UA05040210000068217 від 20.02.2025, №0449173-2408-0204-UA05040210000068217 від 20.02.2025, №0330957-2408-0204UA05040210000068217 від 08.05.2025.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення даного позову, зазначивши, що ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа-підприємець, то відсутні підстави для виключення нерухомості з об`єктів оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власницею приміщення нежитлового призначення, зокрема складу зернового шиферного загальною площею 1734,4 кв. м., розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

20.02.2025 року та 08.05.2025 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення №0449181-2408-0204-UA05040210000068217, №0449173-2408-0204-UA05040210000068217 та №0330957-2408-0204UA05040210000068217, якими позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2020 рік в розмірі 8191,57 грн., за 2021 рік в розмірі 20812,80 грн. та за 2024 рік у розмірі 12314,24 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернулася до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах передбачених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України).

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71-VIII, яким було внесено зміни до Податкового кодексу України в частині справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у тому числі його було поширено й на нежитлову нерухомість.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Так, відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Тобто, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов`язок щодо його сплати є незмінним.

При цьому, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб) у розрізі податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є податковою пільгою, яка встановлюється органом місцевого самоврядування.

Такі будівлі, споруди є прямо визначеними Податковим кодексом України об`єктами нерухомості, які не підлягають оподаткуванню, тобто наявність яких податкове законодавство не пов`язує з виникненням у платника податкового обов`язку.

Відповідно до п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку не є об`єктами оподаткування.

В розумінні пп."ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не сплачують податок на нерухоме майно особи - власники цього нерухомого майна (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Зазначений висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі № 140/2700/19.

При цьому правовий аналіз п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку, що його застосування передбачає наявність одночасно трьох умов для звільнення об`єкта нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме:

- віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення;

- власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником;

- вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

За приписами п.п. 14.1.129-1. п. 14.1 ст. 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади.

Відповідно до матеріалів справи у власності позивача перебуває склад зерновий загальною площею 1734,4 кв. м., за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд НК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507 (чинного в період, за який позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020-2021 роки) до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні, будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

Згідно з положеннями Національного класифікатора НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 № 3573 (чинного в період, за який позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік) до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Приналежність нерухомого майна позивача до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) та "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) відповідачем не заперечується.

Разом із тим, визначальним у цій справі також є встановлення факту використання позивачем таких об`єктів нерухомого майна як сільськогосподарським товаровиробником.

Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Відповідно до п.п. 14.1.234 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарська продукція (сільськогосподарські товари) - продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД, якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Тобто визначення сільськогосподарський товаровиробник, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу - Спрощена система оподаткування, облік та звітність, тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ Податок на майно).

Поняття сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України від 18.01.2001 року № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років", під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. У свою чергу відповідно до норм вказаної сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі.

За змістом ст. 1 Закону України від 23.09.2008 року № 575-VI "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відтак, системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття сільськогосподарський товаровиробник не суперечить його визначенню у п.п.14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.

Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

Зазначене дає підстави для висновку, що в розумінні абз. "ж" п.п.266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Суд наголошує, що будь-яких доказів того, що позивач здійснював саме протягом 2020, 2021 та 2024 року виробництво сільськогосподарської продукції та операції з постачання/реалізації сільськогосподарського товару (договори купівлі-продажу/поставки худоби, будь-якого сільськогосподарського товару, накладні, податкові накладні, видаткові накладні, товаротранспортні накладні тощо), і, як наслідок, був сільськогосподарським товаровиробником матеріали справи не містять.

Сам по собі факт наявності у власності позивача будівель, призначених для використання у сільськогосподарській діяльності не може свідчити про ознаку позивача як сільськогосподарського товаровиробника.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2023 року у справі №380/18104/21 визначив, що фізична особа, яка є лише власником нерухомості відповідного класу, і не займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією, не звільняється від сплати податку на нерухомість за підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Тобто значення має не тільки вид нерухомості (зокрема, її призначення), а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку (а саме чи відноситься він до сільськогосподарських товаровиробників).

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №380/18104/21 та постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі №120/10463/24.

Водночас, позивач зазначає, що займається особистим селянським господарством разом із чоловіком. Для ведення товарного виробництва у приватній власності мають 11,9 га землі сільськогосподарського призначення, реманент для обробітку землі та техніку. Вирощену сільськогосподарську продукцію зберігають у зерновому складі.

При цьому, будь-яких доказів того, що позивач безпосередньо займалася сільськогосподарською діяльністю (виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) та є сільськогосподарським товаровиробником, матеріали справи не містять.

Відтак, оскільки не надано доказів здійснення сільськогосподарської діяльності, в тому числі договори та інші підтверджуючі документи не надані, а отже, факт того, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником не доведено, тому підстав для звільнення позивача від сплати податку на нерухоме майно у порядку, визначеному підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд не вбачає.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Повний текст рішення складено 16.06.2026.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна