Ухвала суду № 137425028, 08.06.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/1537/25

Провадження №2/944/447/26

УХВАЛА

08.06.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.,

за участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

представника позивача Силаєвої А.С.,

представника відповідача Семківа В.В.,

представника третьої особи Петрів Л.П.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Семківа Василя Васильовича про залишення позовної заяви без розгляду в цивільній справі за позовом Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Акціонерне товариство «Українська залізниця», про витребування частини земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

встановив:

26 березня 2025 року керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області з позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3732 від 29.05.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» та скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером № 4625887500:04:001:1430, площею 0,3861 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Ухвалою від 08 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд прийняв заяву Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області про зміну предмета позову від 13 жовтня 2025 року, в якій прокурор просив вважати позовні вимоги у справі викладеними у наступній редакції: Витребувати у власність держави в особі Львівської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 частину земельної ділянки кадастровий номер 4625887500:04:001:1430 (номер відомостей про речове право 36966549, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2104589546258) площею 0,3029 га, яка перебуває у межах смуги відведення залізниці, визначеної «Планом границь відведення лінії Львів-Яворів Львівської з.д.», в межах поворотних точок з наступними координатами: точка 1: 5527163,893 293952,974; точка 2: 5527139,177 294068,511; точка 3: 5527148,123 294068,275; точка 4: 5518054,79 1329964,87; точка 5: 5518062,72 1329925,93; точка 6: 5518068,48 1329898,02. Також суд вилучив зі складу відповідачів у справі Львівську міську раду та Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

Також 26 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Семків В.В. просив позовну заяву Франківської окружної прокуратури м. Львова залишити без розгляду з таких підстав.

Відповідач вважає, що даний позов підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, з огляду на таке. Рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 у справі за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Зокрема, суд визнав неконституційною можливість прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з «нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів» органом державної влади або місцевого самоврядування.

Також обґрунтовуючи підстави для звернення до суду, прокурор у позовній за заяві посилається на положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», стверджуючи про «неналежне здійснення захисту інтересів держави» Львівської районної державної адміністрації, що виразилося у її бездіяльності. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) було встановлено, що саме ці приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України „Про прокуратуру не відповідають Конституції України (є неконституційними). Конституційний Суд України у вказаному рішенні дійшов фундаментальних висновків, які мають бути враховані судом при вирішенні питання про залишення позову без розгляду: порушення принципу поділу влади (ст. 6 Конституції). Суд визнав, що наділення прокурора правом оцінювати «ефективність» або «належність» дій органів місцевого самоврядування та підміняти їх у судовому процесі створює ситуацію, де прокуратура перебирає на себе функції виконавчої влади або місцевого самоврядування. Це прямо суперечить ст. 131- 1 Конституції України, яка обмежує функції прокуратури лише «виключними випадками». Верховенство права та пряма дія Конституції (ст. 8 Конституції): Хоча КСУ відтермінував втрату чинності нормою до 01.01.2027 року, це рішення є констатацією того, що дана норма вже зараз є дефектною з точки зору конституційних цінностей. Відповідно до ст. 8 Конституції України, норми Конституції є нормами прямої дії. З моменту оприлюднення Рішення КСУ № 6- р(II)/2025 будь-яке застосування неконституційної норми прокурором для обґрунтування свого права на підпис позову є актом, що суперечить духу верховенства права. Відсутність «виключного випадку»: Суд встановив, що «неналежне здійснення захисту» є занадто суб`єктивним та розмитим критерієм, який дозволяє прокурору необґрунтовано втручатися в автономію Львівської районної державної адміністрації. Оскільки критерій, на якому ґрунтується право прокурора на підписання даного позову, визнаний неконституційним, прокурор не може вважатися особою, яка має законне право підписувати цей позов у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. Слід зауважити, що відтермінування втрати чинності нормою (п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ) спрямоване на надання законодавцю часу для виправлення закону, проте воно не зобов`язує господарський суд ігнорувати встановлену неконституційність при оцінці конкретної процесуальної дії підписання позовної заяви. З огляду на те, що повноваження прокурора у цій справі ґрунтуються виключно на дискредитованій КСУ підставі «неналежного здійснення захисту», позовна заява була підписана особою, чия процесуальна компетенція у даному конкретному випадку прямо заперечена конституційними принципами розподілу влад. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати. Оскільки прокурор у цій справі перебрав на себе повноваження органу державної влади (Львівської районної державної адміністрації) без належних конституційних підстав, він не є належним суб`єктом підписання позову.

31 березня 2026 року Франківська окружна прокуратура м. Львова подала письмове заперечення на клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, в яких зазначає, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді, організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (частина перша); організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга). Рішенням Конституційного Суду України рішення від 03.12.2025 у справі №6-р(ІІ)/25 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами; визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. При цьому, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до ч. 1 ст. 97 Закону України «Про конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку. Відтак, Конституційний Суд України, приймаючи рішення, визначає порядок та строки його виконання, в тому числі момент, з якого та чи інша норма закону втрачає чинність. Відповідно до абзацу 1 ч. 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Таким чином, з 01.10.2027 наведена норма втрачає чинність, а відтак станом на теперішній час ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є чинною та підлягає застосуванню. При цьому, слід підкреслити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні зробив застереження, що зазначене рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що дозволяє дійти висновку про те, що у справах, за позовами прокурорів, які були розпочаті до 01.01.2027, підстави для залишення позовів без розгляду з огляду з огляду на рішення КСУ від 03.12.2025 у справі № 6-р(ІІ)/25є відсутніми.

Також прокурор зазначає, що в даній справі прокурором в позовній заяві детально вмотивовано підстави для представництва інтересів держави в суді. Зокрема, слід зауважити, що у п. 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20), а також у п. 102 постанови Великої Палати Веховного суду від 11.06.2024 3 справі №925/1133/18. Звернення до суду з даним позовом переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства.

В судовому засіданні представник відповідача Семків В.В. підтримав клопотання про залишення позову без розгляду, з підстав, наведених у клопотанні.

В судовому засіданні прокурор Силаєва А.С. заперечила щодо задоволення заяви про залишення позову без руху, з підстав, викладених у письмовому запереченні.

В судовому засіданні представник третьої особи Петрів Л.П. заперечила щодо задоволення заяви про залишення позову без руху, підтримала позицію прокурора.

Суд, оцінивши доводи заяви, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи і особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі зрушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Частинами 3-5 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи повноважень органів влади виконувати захист законних інтересів держави у спільних правовідносинах. Враховуючи наявність або демонстрацію таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У своєму розгляді суд оцінює вказане прокурором обґрунтування та у випадку встановлення підстави для представництва застосовує висновки, передбачені статтями 185 або 257 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Як зазначено вище, представник відповідача підставами для залишення позовної заяви без розгляду вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме Суд визнав неконституційною можливість прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з «нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів» органом державної влади або місцевого самоврядування, а також, що хоча Конституційний Суд України і відтермінував втрату чинності нормою до 01.01.2027, це рішення є констатацією того, що дана норма вже зараз є дефектною з точки зору конституційних цінностей.

Рішенням Конституційного Суду України рішення від 03.12.2025 у справі №6-р(ІІ)/25 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами; визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

А відповідно до ч. 1 ст. 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Отже, сам Конституційний Суд України відповідно до своїх повноважень визначив строк застосування свого рішення та правовідносини, на які воно не поширюється.

Беручи до уваги те, що хоч рішенням Конституційного Суду України рішення від 03.12.2025 у справі №6-р(ІІ)/25 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (на ці норми посилався прокурор при поданні даного позову), однак самим же рішенням Конституційного Суду України чітко визначено, що норми Закону України «Про прокуратуру», визнані неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, а також, що дане рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності норм, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності (як у справі, що розглядається).

За таких обставин суд вважає, що відсутні підстави для залишення без розгляду позову Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області на підставі рішення Конституційного Суду України рішення від 03.12.2025 у справі №6-р(ІІ)/25.

Також суд зазначає, що в даній справі прокурор в позовній заяві обґрунтовував підстави для представництва інтересів держави в суді і такі доводи прокурора враховувались та оцінювались судом при вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Враховуючи наведені вище норми законодавства, положення рішення Конституційного Суду України рішення від 03.12.2025 у справі №6-р(ІІ)/25, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстав для залишення позовної заяви прокурора без розгляду, а тому у задоволенні відповідного клопотання представника відповідача слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 257 ЦПК України,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Семківа Василя Васильовича про залишення позовної заяви без розгляду в цивільній справі за позовом Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Акціонерне товариство «Українська залізниця», про витребування частини земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 15 червня 2026 року.

Суддя Д.Б.Поворозник