Рішення № 137424858, 09.06.2026, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/1596/25

провадження №2/457/57/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі : головуючого судді Грицьківа В.Т.

з участю секретаря Ринди О.О.

розглянувши у відкритому судовому засiданнi в залі суду в м. Трускавцi цивiльну справу за позовом адвоката Крамара Юрія Миколайовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради про визнання права власності на будинок, про скасування свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, про скасування держаної реєстрації права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Крамар Юрій Миколайович, який представляє інтереси ОСОБА_1 звернувся до Трускавецького міського суду Львівської області з позовом до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради про визнання права власності на будинок, про скасування свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, про скасування держаної реєстрації права власності на житловий будинок.

Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що ОСОБА_1 , 1966 р.н., як член сім`ї наймача - своєї мами - ОСОБА_4 , 1926 р.н., на законних підставах була вселена, а 27.02.1975 року зареєстрована (постійно прописана) в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначений житловий будинок на підставі рішення виконкому Трускавецької міської Ради депутатів трудящих №7 від 18.01.1956 року перебував на балансі держави в особі Трускавецької міської ради народних депутатів, націоналізований чи конфіскований не був.

05.02.2000 року наступила смерть мами позивачки - ОСОБА_4 , а 26.02.2004 року брата позивачки - громадянина рф ОСОБА_5 на території рф.

28.02.2003 року позивачка була прийнята на консульський облік в посольстві України в Італії. З цього часу позивачка фактично проживає і працює в Італії, проте щорічно приїжджала в Україну терміном на 1-2 місяці і проживала у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки у неї відсутнє інше житло.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 в Італії народився син ОСОБА_6 , який в подальшому також був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 23.07.1992р. № 212 ОСОБА_7 оформив право власності на будинок по АДРЕСА_3 у місці Трускавці згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

В лютому-березні 2025 року позивачка, перебуваючи в Україні, в квартирі АДРЕСА_2 , дізналась, що будинок передано у власність ОСОБА_8 та перепродано.

Важає дане рішення незаконним, тому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради №212 від 23.07.1992 року «Про визнання права власності на будинок по АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, видане виконавчим комітетом Трускавецької міської ради 03 березня 1993 року, яким посвідчено, що цілий житловий будинок АДРЕСА_2 належить на праві особистої власності ОСОБА_9 , а також, що зазначений в цьому документі цілий жилий будинок зареєстрований Дрогобицьким МБТІ на праві особистої власності за ОСОБА_9 ; скасуваги рішення державного реєстратора - Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації про державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на будинок АДРЕСА_2 (запис від 03.03.1993 року в реєстровій книзі №8 за №920); визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину, видане Трускавецькою державною нотаріальною конторою 19.11.1996 року (реєстраційний №2734), відповідно до якого право власності на будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування набула ОСОБА_10 ; скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори про державну реєстрацію права власності ОСОБА_10 на будинок АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати Свідоцтво про право на спадщину, видане Трускавецькою державною нотаріальною конторою 24.05.2005 року (реєстраційний №757), відповідно до якого право власності на будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування набула ОСОБА_2 ; скасувати рішення-державного реєстратора - державного нотаріуса Трускавецької державної нотаріальної контори про державну реєстрацію права власності ОСОБА_10 на будинок АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Скрипченко А.Д. 28.02.2025 року, реєстраційний №298, відповідно до якого право власності на будинок АДРЕСА_2 набула ОСОБА_3 ; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Скрипченко А.Д. (індексний №77562079 від 28.02.2025 року) про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_2 .

Відповідачка ОСОБА_2 подала суду відзив на позов, в якому позову не визнала та зазначила, що спірним будинком по АДРЕСА_2 володіла її бабуся - ОСОБА_11 з дому ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.1917 року, укладеного в м. Дрогобич.

Діти ОСОБА_13 - ОСОБА_14 з дому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 з дому ОСОБА_15 та ОСОБА_17 на початку 1944 року виїхали за межі України, а син ОСОБА_7 залишився в Україні.

Відповідно до Акту даровизни (договору дарування): ОСОБА_14 з дому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 з дому ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , теперішні канадські громадяни, мешканці міста Торонто в окрузі Йорк, провінція Онтаріо, Канада під присягою заявили, що їх мати ОСОБА_18 з дому ОСОБА_12 , помираючи в 1920 році зробила заповіт на нерухоме майно - житловий будинок по АДРЕСА_2 .

Їх брат ОСОБА_19 залишився проживати в АДРЕСА_4 . ОСОБА_14 з дому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 з дому ОСОБА_15 та ОСОБА_17 подарували на вічне користування свої частки нерухомого майна, будинку по АДРЕСА_2 брату - ОСОБА_9 . Даний договір дарування підписаний ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ІНФОРМАЦІЯ_2 та завірено нотаріусом для провінції Онтаріо Домініон Канада, копія договору знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до архівних довідок ОСОБА_9 , 12.03.1916 року, уродженець м. Трускавець, перебував у місцях позбавлення волі МВС з 17.06.1945 по 02.06.1956 роки та 5 років поселення, в 1966 році направився до місця проживання в м. Трускавець Дрогобицької області. Відповідно до ухвали Народного суду 4 участку міста Воркути Комі АССР від 29.06.1960 року, ухвалено зняти з ОСОБА_9 попередню судимість достроково і рахувати його раніше не судимим.

Отже, ОСОБА_19 , який згідно заповіту володіє 1/4частки будинку, перебував в засланні, сестри та брат, які теж володіли по 1/4 частками цього будинку, перебували за межами України, тому практично в будинку ніхто не проживав. У післявоєнний час відповідно до Інструкції реєстрації будинків МКГ УРСР від 23-25 грудня 1947 року почалась проводитися інвентаризація будівель всіх форм власності.

З метою наведення порядку в користуванні будівлями та сталого обліку як житлового фонду, так і будівель службового користування фонду місцевих Рад, виконком міської Ради депутатів трудящих Трускавецької міської Ради Рішенням №7 від 23 січня 1956 року доручає Дрогобицькому міжміському БТІ провести реєстрацію будинків відповідно з Інструкцією МКГ УРСР від 23-25 грудня 1947 року.

Після звільнення з місць позбавлення волі - поселення та повернення до Трускавця, на підставі рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 23.07.1992р. № 212 ОСОБА_7 оформив право власності на будинок по АДРЕСА_3 у місці Трускавці згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідачка ОСОБА_3 подала суду відзив на позов, в якому позову на визнала та зазначила, що вона 28.02.2025 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком придбала у ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 160.8 кв.м. У межах позовної заяви позивач просить визнати незаконним та скасувати договір купівлі-продажу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ПК України). У заяві позивачки, що адресована міському голові, шо зареєстрована 01.12.2004 року в п.5 чітко зазначено, що будинок переданий власнику рішенням № 212 від 23.07.1992 року. Тобто станом на 2004 рік позивачка знала про оскаржуване рішення, на підставі якого житловий будинок був переданий у власність ОСОБА_9 . Таким чином позивачка очевидно пропустила визначений законом строк звернення до суду, тому просить в позові відмовити. Зазначила попередній розрахунок судових витрат в розмірі 10000,00 грн.

Представник відповідача - виконавчого комітету Трускавецької міської ради, подала відзив на позов, в якому позову не визнала, додатково зазначила, що комісією з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради було зібрано достатньо доказів про те, що спірне майно підлягає однозначному поверненню колишньому власнику, позаяк будинок вибув із власності примусово. Право власності на будинок зареєстровано 03.03.1993р. за ОСОБА_9 в Дрогобицькому МБТІ. Крім того, оскаржуючи право власності позивачкою пропущений встановлений законом трьохрічний строк позовної давності. Тому просить в позові відмовити.

В судовому засіданні представник позивачки пояснив, що позивачка хоча фактично проживає і працює в Італії, проте щорічно приїжджала в Україну терміном на 1-2 місяці і проживала у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки у неї відсутнє інше житло. Позивачка являється абонентом усіх постачальників житлово-комунальних послуг згідно договорів і систематично сплачує надані послуги, що підтверджується приєднаними до справи договорами і грошовими документами. Тобто, позивачка ніколи не втрачала зв`язок із спірним будинком. Крім того, ніяких доказів, що ОСОБА_9 був власником спірного майна не було і немає. Будинок не був конфіскованим. ОСОБА_9 не був визаним реабілітованим. Строку позовної давності позивачка не пропустила, оскільки про існування оскаржуваного рішення дізналася в лютому-березні 2025 року та не була присутня при розгляді справи про виселення у 2005 році.

Представник відповідача - виконавчого комітету Трускавецької міської ради, в судовому засіданні підтримала доводи, викладені у відзиві на позов, додатково пояснила, що позивачка знала про існування оскаржуваного рішення, оскільки писала заяву про прийняття на обмін покращень житлових умов.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що її батько воював за Україну і йому повинні були повернути і повернули його майно.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Волчок Т.В. в судовому засіданні підтримала обгрунтування, викладені у відзиві на позов, додатково пояснила, що при оформленні права власності на спірний будинок, БТІ діяло у відповідності до діючого на той час законодавства, тому оскаржуване рішення виконкому Трускавецької міської ради народних депутатів №212 від 23.07.1992 року є законним.

Представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Тунський А.Р. в судовому засіданні підтримав обгрунтування, викладені у відзиві на позов, додатково пояснив, що згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Позивачка лише була зареєстрована у будинку, з 2003 року проживає в Італії. Про оформлення права власності на будинок вона знала, оскільки у 2005 році житло було визнано аварійним та писала заяву про прийняття на обмін покращень житлових умов. Підстави для скасування договору купівлі-продажу будинку - відсутні.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1966 р.н., як член сім`ї наймача, була вселена, а 27.02.1975 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками ЖЕКу №2 м.Трускавця (виписка з домової книги про склад сім`ї та прописку) №2107 від 13.06.1991 року та №2288 від 17.08.1994 року.

Зазначений житловий будинок на підставі рішення виконкому Трускавецької міської Ради депутатів трудящих №7 від 18.01.1956 року перебував на балансі держави в особі Трускавецької міської ради народних депутатів.

З 28.02.2003 року позивачка фактично проживає і працює в Італії, про що ствердив представник позивачки у судовому засіданні.

Також, згідно довідки Державної прикордонної служби України №19.5.1/2721-26 від 13.01.2026, яка знаходиться в матеріалах справи, позивачка ОСОБА_1 неодноразово перетинала державний кордон України, зокрема, виїхала через пункт пропуску "Шегині" 03.01.2020 та в"їхала через пункт пропуску "Шегині" 02.01.2023, виїхала через пункт пропуску "Шегині" 26.01.2023 та в"їхала через пункт пропуску "Шегині" 22.01.2024, виїхала через пункт пропуску "Шегині" 16.02.2024 та в"їхала через пункт пропуску "Краківець" 10.02.2025; востаннє виїхала через пункт пропуску "Шегині" 21.02.2025 та не поверталась.

Згідно ч.1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Спірним будинком по АДРЕСА_2 володіла бабуся відповідачки ОСОБА_2 з дому ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 15.10.1917 року, укладеного в м.Дрогобич.

Діти ОСОБА_13 - ОСОБА_14 з дому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 з дому ОСОБА_15 та ОСОБА_17 на початку 1944 року виїхали з України, а син ОСОБА_19 залишився в Україні.

Відповідно до Акту даровизни (договору дарування): ОСОБА_14 з дому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 з дому ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , теперішні канадські громадяни, мешканці міста Торонто в окрузі Йорк, провінція Онтаріо, Канада під присягою заявили, що їх мати ОСОБА_18 з дому ОСОБА_12 , помираючи в 1920 році зробила заповіт на нерухоме майно- житловий будинок по АДРЕСА_2 , УРСР. їх брат ОСОБА_19 залишився проживати в АДРЕСА_4 . Також вони, нижчепідписані ОСОБА_14 з дому ОСОБА_15 , ОСОБА_16 з дому ОСОБА_15 та ОСОБА_17 подарували на вічне користування свої частки нерухомого майна, будинку по АДРЕСА_2 своєму брату ОСОБА_9 . Даний Договір дарування підписаний ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ІНФОРМАЦІЯ_2 та завірено нотаріусом для провінції Онтаріо Домініон Канада, копія договору знаходиться в матеріалах справи.

Згідно ухвали Народного суду м.Воркути від від 29.07.1960, копія якої знаходиться в матеріалах справи, ОСОБА_23 був засуджений за ст.ст. 54-1, 54-2 КК УРСР.

Статті 54-1 та 54-2 Кримінального кодексу УРСР (в редакції 1927/1934 років, діяли до 1961 р.) визначали відповідальність за найтяжчі державні злочини контрреволюційну діяльність та зраду Батьківщини.

Відповідно до архівних довідок ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Трускавець, перебував у місцях позбавлення волі МВС з 17.06.1945 по 02.06.1956 роки та 5 років поселення, в 1966 році був направлений до місця проживання в м. Трускавець.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Тобто, за змістом ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_9 вважається реабілітованим.

ОСОБА_23 , згідно заповіту, копія якого знаходиться в матеріалах справи, володів 1/4 частки будинку та перебував в засланні, інші сестри та брат, які теж володіли по 1/4 частками будинку, перебували за межами України.

Місцева влада прийняла будинок на баланс та надала житло людям, тому в даному будинку почали проживати: ОСОБА_1 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 .

Після звільнення з місць позбавлення волі та повернення до м.Трускавця, ОСОБА_23 звернувся до виконкому Трускавецької міської ради з заявою про повернення будинку йому як спадкоємцю колишнього власника.

Виконкомом Трускавецької міської ради прийнято прийнято рішення від 16.05.1991 № 129, за яким рішення Трускавецького міськвиконкому від 18.01.56р. № 37 в частині взяття на баланс держави жилого будинку по АДРЕСА_5 скасовано як таке, що було прийнято без достатніх на то підстав. Визнано за ОСОБА_28 право особистої власності на жилий будинок (цілий будинок) по АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_5 з видачею йому свідоцтва про право власності на зазначений жилий будинок.

Згодом на окремі рішення виконавчого комітету щодо визнання права особистої власності на будинок було внесено подання прокурора міста та прийнято виконавчим комітетом Трускавецької міської ради рішення від 06.09.1991р. №280 про скасування пункту 2 рішення від 16.05.1991р. № 129 в частині визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_28 та доручено комісії з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради розглянути питання про повернення будинків, в тому числі заявника ОСОБА_28 .

Висновок Дрогобицького МБТІ про належність жилого будинку на праві особистої власності від 20.06.1992р., копія якого знаходиться в матеріалах справи, містить відомості, що в 1945 році ОСОБА_9 був засуджений та був на засланні, а будинок взятий на баланс міської ради, окрім представлених документів заявником, свідки-старожили ствердили, що будинок по АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_5 був власністю ОСОБА_9 .

Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради повторно розглянуто звернення про повернення будинків та прийнято рішення від 20.07.1992р. №20, в якому висновок Дрогобицького МБТІ про належність жилого будинку на праві особистої власності від 20.06.1992р. передано на розгляд Трускавецького міськвиконкому.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 23.07.1992р. № 212, відмінено п.1 рішення виконавчого комітету Трускавецької міської радивід 06.09.1991р. №280, тим самим залишено в силі дію п.2 рішення від 16.05.1991р. № 129 в частині визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_28 , а також проживаючих в будинку по АДРЕСА_2 громадян поставлено в чергу на відселення з будинків, які повертаються колишнім власникам.

Аналіз Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, яка діяла на момент прийняття виконкомом Трускавецької міської ради спірного рішення) дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Однак така судова практика почала діяти в 2009 році та не застосовувалась на момент прийняття виконкомом Трускавецької міської ради спірного рішення.

Право власності на будинок зареєстровано 03.03.1993р. за ОСОБА_9 в Дрогобицькому МБТІ відповідно до рішеннь виконавчого комітету Трускавецької міської ради від №129 від 16.05.1991, №280 від 06.09.1991, № 212 від 23.07.1992 та №45 від 25.02.1993.

Згідно п.п. 12, 13 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР №56 від 13.12.1995, для вирішення питання про можливість оформлення права власності (п. 10) виконком місцевої Ради депутатів трудящих доручає бюро технічної інвентаризації:

а) оглянути будинок (домоволодіння);

б) одержати відомості у громадян, які проживають у будинку, зазначеному заявником, а також у сусідніх будинках, та з`ясувати, хто являється його власником.

Про час огляду і збирання відомостей бюро технічної інвентаризації вивішує об`яви на видному місці на даному будинку і сусідніх будинках;

в) скласти акт огляду будинку (домоволодіння) і одержати відомості за підписом представника бюро технічної інвентаризації і громадян, які дали відомості;

г) перевірити документи і відомості, подані заявником, порівнюючи їх з матеріалами, що зібрані на місці огляду будинку (домоволодіння), із відомостями, одержаними від громадян.

Бюро технічної інвентаризації на підставі зібраних матеріалів, а також матеріалів, поданих заявником, складає мотивований висновок про те, чи належить будівля заявнику, і подає його виконкому місцевої Ради депутатів трудящих, який виносить відповідне рішення.

Після винесення виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, органи комунального господарства, а де їх немає - виконком місцевої Ради депутатів трудящих видає власникові свідоцтво про право особистої власності на будинок за встановленою формою (додаток N 2 та 2-а).

При винесенні виконкомом рішення про оформлення права власності на будинок або домоволодіння, що належить місцевій Раді депутатів трудящих, державній, кооперативній або громадській установі, підприємству чи організації, бюро технічної інвентаризації, на підставі цього рішення, провадить реєстрацію будинку або домоволодіння та видає реєстраційне посвідчення (додаток N 3 та 3-а).

У матеріалах справи міститься висновок Дрогобицького МБТІ від 20.06.1992 про належність будинку на праві особистої власності та можливість оформити цього права власності. Даний висновок був скерований у комісію з питань поновлення прав реабілітованих Трускавецької міської ради народних депутатів, де рішенням комісії від 20.07.1992 за №20 було передано на розгляд Трускавецького міськвиконкому, копія якого є в матеріалах справи. Виконавчий комітет, розглянувши рішення комісії з питань поновлення прав реабілітованих від 20.07.1992 за №20, а також представлені комісією документи, прийняв рішення №212 від 23.07.1992, яким залишив в силі дію п. 2 рішення виконкому від 16.05.1991 №129 в частині визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_28 .

Враховуючи вищенаведені вимоги закону, які діяли на момент повернення у власність спірного будинку ОСОБА_23 та встановленні обставини справи, суд приходить до переконання, що рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 23.07.1992р. № 212 є обгрунтованим, прийнято на підставі закону та не підлягає скасуванню.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.11.1996 року, виданого державним нотаріусам Трускавецької державної нотаріальної контори Цап О.П., зареєстрованого в реєстрі за №2734 спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_29 стає його дружина - ОСОБА_10 . Спадкове майно складалося із належної померлому житлового будинку та належних до нього господарських будівель по АДРЕСА_2 .

Після смерті ОСОБА_30 вищезазначену нерухомість успадкувала відповідачка ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 575 від 24.05.2005 року, копія Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7369434 від 29.05.2005 року знаходиться в матеріалах справи.

Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області по справі № 2-772/2005 від12.12.2005 року, зобов`язано виконком Трускавецької міської ради надати ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_1 житловіприміщення відповідно до вимог житлового законодавства України. Ухвалено виселити ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_1 у надані виконкомом Трускавецької міської ради житлові приміщення. У рішенні судом встановлено, що ОСОБА_2 на законних підставах володіє будинком по АДРЕСА_2 - свідоцтво про право на спадщину від 24.05.2005 року. Крім того, відповідачі: ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_1 подали заяву до суду про слухання справи без них та про те, що позовні вимоги визнають в повному обсязі. Дане рішення переглядалося в апеляційному поряду, було залишено без змін та набрало законної сили.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія заяви позивачки від 01.12.2004, в якій вона вказує про те, що будинок АДРЕСА_2 переданий власнику на підставі рішення №212 від 23.07.1992.

З викладего вбачається, що позивачці було відомо про право власності на будинок за ОСОБА_2 як мінімум з 2005 року.

Відповідачка ОСОБА_31 28.02.2025 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній житловим будинком придбала у ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 160.8 кв.м.

У Пункті 1.8 відповідного Договору зазначено, що житловий будинок належить продавцю на праві особистої приватної власності. Документом, що підтверджує право власності продавця на відчужуваний нею житловий будинок є Свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане Цап О. державним нотаріусом Трускавецької державної нотаріальної контори 24 травня 2005 року за реєстровим номером 757. Право власності на житловий будинок зареєстровано Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 29.05.2005 за реєстраційним номером 10516100 та записано у реєстрову книгу 8 за номером 920.

Таким чином ОСОБА_3 на підставі оплатного правочину набула права власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок. Слід зазначити, що при посвідчені правочину нотаріусом здійснено перевірки на предмет відсутності обтяжень на майно, що відображено п .3.2. Договору.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини п"ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Стаття 1 Протоколу № 1 - захист власності передбачає "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд зауважує, що з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України Конвенція є частиною національного законодавства, відтак принципи, проголошені у Конвенції, підлягають застосуванню національними судами.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Цивільним законодавством не передбачено допустимості скасування договору чи іншого правочину за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. В ЦК України закріплено тільки можливість пред`явити позовну вимогу про визнання правочину недійсним.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N° 916/1415/19 (провадження N° 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі N° 925/642/19 (провадження N° 12- 52гс20), від 22 червня 2021 року у справі N° 200/606/18 (провадження N° 14-125цс20).

Судом також встановлено, що позивачка пропустила строк позовної давності, оскільки про належність спірного будинку ОСОБА_2 їй було відомо у 2005 році, про що було зазначено вище.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є безпідставними та не доведені позивачем, тому в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

На підставі викладенного, керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 264-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову адвоката Крамара Юрія Миколайовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 до виконавчого комітету Трускавецької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про скасування рішення виконавчого комітету Трускавецької міської ради про визнання права власності на будинок, про скасування свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, про скасування держаної реєстрації права власності на житловий будинок - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 16.06.2026.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_8 .

Відповідачі:

Виконавчий комітет Трускавецької міської ради, м.Трускавець, вул.Бориславська, 2, кож ЄДРПОУ 04055914;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: В. Т. Грицьків