Ухвала суду № 137422431, 15.06.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/5322/26

Пр. 2/336/3997/2026

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

15 червня 2026 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Вайнраух Л.А. розглянула позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання незаконним переміщення та утримування дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ярмоловича О.Є. звернувся до суду із вказаним позовом за допомогою системи "Електронний суд" 25.05.2026, за змістом якого просить суд визнати незаконним переміщення та утримування на території України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 ; зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , негайно повернути малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , до місця її постійного проживання в Республіку Польща, за адресою: АДРЕСА_1 ; у разі невиконання рішення суду щодо повернення дитини в добровільному порядку, відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , та передати її батьку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , PESEL НОМЕР_5 або рідній бабі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , для повернення дитини в Республіку Польща. Витрати, пов`язані з поверненням до Республіки Польща малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , покласти на відповідача.

Справу передано в провадження визначеного головуючого судді 27.05.2026 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026.

Ухвалою судді від 01.06.2026 вказана позовна заява залишена без руху у зв`язку із виявленими недоліками, із наданням позивачу строку пяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для їх виправлення, шляхом: подання до матеріалів справи позовної заяви із додатками, яка відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, із доказами вжиття заходів досудового врегулювання спору, підсудності справи суду, доказів надіслання позовної заяви із додатками відповідачу.

Представником позивача на виконання ухвали суду 08.06.2026 через систему «Електронний суд» до суду скеровано заяву про усунення недоліків з доданими до неї документами, з чого вбачається, що вимоги ухвали від 08.06.2026 виконані не в повній мірі, а саме: позивачем не скеровано до суду позовну заяву (із врахуванням уточнень), поданням відповідних доказів, натомість надіслана лише заява про усунення недоліків.

Беручи до уваги зміст ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем не подано й доказів, що підтверджують незаконність переміщення дитини, її примусового утримання тощо.

Також суд наголошував, що відповідно до п.4 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Однак, ознайомившись із вимогою, а саме, - у разі невиконання рішення суду щодо повернення дитини в добровільному порядку, відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , PESEL НОМЕР_2 , малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , PESEL НОМЕР_3 , та передати її батьку - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , PESEL НОМЕР_5 або рідній бабі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , для повернення дитини в Республіку Польща, - суд зауважив, що в цій частині позовні вимоги чітко не визначені, носять альтернативний характер, що залежить від виконання рішення, яке ще не ухвалено. Крім того, як було вказано в ухвалі, позивач фактично покладає на суд обов`язок із визначення такого способу захисту порушених (відповідно до тверджень сторони позивача) прав, визначення якого зумовить постановлення умовного рішення суду, що суперечить вимогам ЦПК України (ч.6 ст.265 ЦПК України). Вказані недоліки не усунуті стороною позивача.

При цьому, судом також встановлено, що позивачем не виконано вимоги ухвали в контексті зазначення й надання доказів щодо дотримання юрисдикції спору, з оглядутаке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Враховуючи, що позивач у справі громадянин України ОСОБА_1 перебуває та за усіма повідомленими позивачем обставинами обрав місце свого постійного проживання за межами України, тому спір у справі обтяжений іноземним елементом. Відповідно, у справі має бути розглянуто питання про національний суд держави, юрисдикція якої поширюється на спірні відносини.

Підсудність (тут і далі йдеться про юрисдикцію національних судів) судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (стаття 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (пункт 2 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Водночас відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», частини другої статті 3 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Тому юрисдикція цього спору має визначатися в першу чергу не правилами національного цивільного процесу, а правилами відповідних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Підвідомчість спору стосовно відібрання (повернення) дітей у зв`язку викраденням та незаконним утриманням регулюються міжнародно-правовими договорами про правову допомогу, з поміж яких є спеціалізованими міжнародними договорами є Гаазькими конвенціями 1980 та 1996 років, на чому наголошувалось судом в ухвалі від 01.06.2026.

Під час визначення юрисдикції цього спору також підлягають застосуванню Гаазькі конвенції 1980 та 1996 років, які регулюють питання міжнародної підсудності таких спорів й визначають, органи якої держави мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи та майна дитини.

Відповідно до статті 29 Гаазької конвенції 1980 року ця Конвенція не перешкоджає будь-якій особі, установі або органу, що заявляє про порушення прав піклування або доступу відповідно до положень статей 3 або 21, прямо звернутися до судових або адміністративних органів будь-якої Договірної держави, на підставі положень цієї Конвенції або на іншій підставі.

Варто враховувати, що стаття 29 Гаазької конвенції 1980 року дозволяє подання заяви до компетентних внутрішніх органів у державі, де знаходиться дитина. У випадках, коли суд, який вирішив прийняти рішення щодо заяви про повернення, знаходиться в договірній державі, де дитина не знаходилася, але де вона має своє звичне місце проживання, виникає проблема, як забезпечити виконання подальших рішень про повернення. Саме з цієї причини Гаазька конвенція 1980 року прагне знайти спосіб вирішення міжнародних справ про викрадення дітей шляхом створення можливостей для співпраці між залученими договірними державами.

Також під час вирішення питання щодо юрисдикції суди повинні належим чином застосувати до спірних відносин правила статті 7 Гаазької конвенції 1996 року.

Відповідно до частини першої статті 7 Гаазької конвенції 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримання дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримання, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та

а) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням

або b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі.

Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції 1996 року потрібно встановити такі обставини:

1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;

2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;

3) дитина адаптувалася до нового середовища.

Тому у цій категорії справ юрисдикція з вирішення такого спору слідує за місцем постійного проживання дитини, а тому якщо місце постійного проживання дитини переноситься до іншої договірної держави, органи влади держави нового місця постійного проживання набувають юрисдикції щодо суті спору.

Відповідно, у разі встановлення умов, передбачених у статті 7 Гаазької конвенції 1996 року, правильним буде висновок, що юрисдикція українського суду на вирішення цього спору припинилася до звернення позивача до національного суду Україну з цим позовом, що матиме своїм наслідком закриття провадження у справі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Компетенційна складова цього поняття пов`язана із наявністю юрисдикції для розгляду справ і правильним використанням судами функціональних повноважень за результатами розгляду справи.

Так, в ухвалі суду від 01.06.2026 звернуто увагу позивача на необхідності зазначення у позовній заяві й надання доказів (п.5 ч.3 ст.175, ч.5 ст.177 ЦПК України), які відповідно до Гаазьких конвенцій та висновків Верховного Суду безсумнівно вказуватимуть на підсудність даної справи Шевченківському районному суду м.Запоріжжя як національному суду України. Проте даного недоліку не усунуто, відповідних доказів не зазначено й не надано.

Згідно з ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175, 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Враховуючи наведене, позовна заява вважається неподаною та підлягає поверненню позивачу.

За змістом ч.7 ст. 185 ЦПК України необхідно роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст.175-177, 185, 258-261 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИЛА:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання незаконним переміщення та утримування дитини, зобов`язання повернути дитину до місця постійного проживання, відібрання дитини, - вважати неподаною та повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Надіслати копію ухвали позивачу з документами, що додані до заяви.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15-ти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом 15-ти днів з дня її вручення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Ухвала суду складена та підписана 15.06.2026.

Суддя Л.А. Вайнраух