Ухвала суду № 137420501, 19.05.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/1388/26

Номер провадження4-с/205/8/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра а у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс», на дії Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання неправомірною бездіяльність та зняття арешту,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс» (далі скаржник) звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просив визнати таку бездіяльність неправомірною та зобов`язати зняти арешт з грошових коштів товариства.

В обґрунтування скарги заявник зазначив, що 12.01.2026 року ТОВ «Колорит Плюс» звернулося до Другого правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра із заявою про зняття арешту з банківських рахунків товариства. Листом від 26.01.2026 року у задоволенні зазначеної заяви було відмовлено з посиланням на те, що виконавчий документ повернуто стягувачу 24.04.2013 року на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», матеріали виконавчого провадження знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання, а підстав для зняття арешту органом державної виконавчої служби не встановлено.

Посилаючись на те, що виконавче провадження, у межах якого було накладено арешт, фактично завершене, його матеріали знищені, а арешт тривалий час не забезпечує виконання будь-якого виконавчого документа, скаржник вважав подальше існування такого обмеження безпідставним та таким, що порушує його майнові права.

У зв`язку із цим скаржник просив визнати неправомірною бездіяльність Другого правобережного відділу державної виконавчої служби щодо не зняття арешту з грошових коштів ТОВ «Колорит Плюс», накладеного в межах виконавчого провадження № 34468503, та зобов`язати уповноважених осіб органу ДВС вчинити дії, необхідні для його скасування.

Представник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби подав письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні скарги.

В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 34468503, у межах якого постановою державного виконавця від 03.10.2012 року було накладено арешт на кошти боржника. Постановою від 24.04.2013 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке могло бути звернуто стягнення. Матеріали виконавчого провадження в подальшому були знищені після закінчення строку їх зберігання.

Також представник органу ДВС зазначив, що чинним законодавством не передбачено обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», а тому правові підстави для задоволення скарги відсутні.

У відповіді на заперечення представник скаржника зазначив, що наведені органом ДВС обставини фактично підтверджують доводи скарги щодо повернення виконавчого документа та знищення матеріалів виконавчого провадження. Крім того, просив врахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 року, які, на його думку, підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс» у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій скаргу підтримав та просив її задовольнити в повному обсязі.

Суб`єкт оскарження в особі свого уповноваженого представника просили суд розглянути скаргу без їх участі, та повідомити орган ДВС про прийняте судом рішення.

Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, з`ясувавши позиції учасників справи, дослідивши матеріали справи, надані матеріали виконавчого провадження, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження, спец розділу та архівних виконавчих проваджень встановлено, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження ВП № 34468503 з примусового виконання виконавчого листа № 2к-1/2011, виданого 25.05.2012 року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс» на користь Повного товариства «Гесслер Анджеяк-Дорозинські» боргу у розмірі 154 529 грн. 52 коп.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент прийняття рішення) у ВП № 34468503 разом із постановою про відкриття виконавчого провадження 26.09.2012 року була винесена постанова про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено запис про обтяження.

Матеріалами справи також підтверджено, що державним виконавцем 24.04.2013 року на підставі п. 2 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв`язку з тим, що з`ясувати місцезнаходження боржника та перевірити його майновий стан не виявилося можливим, а здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку боржника та його майна виявилися безрезультатними.

Одночасно із цим, згідно повідомлення АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7- 230628/42979 на 2106/1 від 21.06.2023 року, яка була видана Товариству з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс», як боржникові, зазначено, що 16.10.2012 року банк отримав від Ленінського відділу Державної виконавчої служби України Дніпропетровського міського управління юстиції постанову про арешт коштів від 03.10.2012 року, ВП № 34468503. Постанова накладає арешт на кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс» (код ЄДРПОУ 24436208), що знаходиться на всіх рахунках в межах суми 170 025 грн. 98 коп. Постанова винесена при примусовому виконанні 2к-1/2011 від 25.05.2012 року. Документ видав: Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суд із вказаного приводу зазначає, що згідно з пунктом п.2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент вчинення виконавчих дій) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Згідно із ч.1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

При цьому статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави закінчення виконавчого провадження, і повернення стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, до таких підстав законодавцем не віднесено.

Далі, як встановлено судом, у виконавчому провадженні № 34468503 державним виконавцем було здійснено повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент вчинення відповідних виконавчих дій).

У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21 прямо зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.

Отже, на момент повернення виконавчого документа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені законом підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки повернення виконавчого документа з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», не є підставою для закінчення виконавчого провадження та не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання у встановленому законом порядку.

Таким чином, суд погоджується з доводами суб`єкта оскарження в тій частині, що саме по собі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» не породжувало обов`язку державного виконавця одночасно скасувати накладений арешт.

Разом із тим, зазначені обставини не виключають необхідності оцінки правомірності подальшого збереження такого арешту станом на час розгляду даної скарги.

Судом встановлено, що виконавчий документ було повернуто стягувачу ще 24.04.2013 року, тобто понад тринадцять років тому. Матеріали виконавчого провадження № 34468503 знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання, що сторонами не заперечується.

Будь-яких доказів того, що після повернення виконавчого документа стягувач повторно пред`являв його до виконання, що органами державної виконавчої служби здійснювалися виконавчі дії щодо примусового виконання відповідного рішення суду або що на час розгляду справи існують відкриті виконавчі провадження, пов`язані із виконанням виконавчого листа № 2к-1/2011, матеріали справи не містять.

Так само суду не надано доказів існування на час розгляду справи актуальних майнових претензій стягувача, для забезпечення яких подальше збереження арешту було б необхідним та виправданим.

За таких обставин арешт, який був застосований як захід забезпечення виконання судового рішення, фактично продовжує існувати за відсутності відкритого виконавчого провадження, матеріалів такого провадження та будь-яких відомостей про вчинення виконавчих дій протягом тривалого часу.

Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 та від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц дійшов висновку, що тривале збереження арешту за відсутності виконавчого провадження та об`єктивної необхідності у подальшому застосуванні такого обмеження може становити невиправдане втручання у право особи на мирне володіння майном.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Суд враховує, що застосування арешту майна боржника є винятковим обмежувальним заходом, метою якого є забезпечення реального виконання судового рішення. Після втрати таким заходом його процесуальної мети подальше збереження відповідного обмеження повинно бути належним чином обґрунтованим.

У даній справі відсутні докази існування обставин, які б свідчили про необхідність подальшого збереження арешту, накладеного ще у 2012 році в межах виконавчого провадження, матеріали якого знищені, а виконавчий документ повернутий стягувачу понад тринадцять років тому.

За таких обставин суд доходить висновку, що подальше збереження арешту на кошти ТОВ «Колорит-Плюс» є непропорційним втручанням у право скаржника на мирне володіння своїм майном та не відповідає меті, для досягнення якої такий захід був застосований.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року (справа № 712/12136/18, провадження № 61-4726сво19) дійшов висновку, що позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19).

Таким чином, за обставинами цієї справи скаржник, як боржник у виконавчому проваджені, обрав єдиний можливий спосіб захисту своїх прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 зазначили, що боржник у виконавчому провадженні повинен захищати свої права шляхом оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Отже, скаржником обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права.

З огляду на наведене суд доходить висновку про наявність підстав для визнання неправомірною бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо не зняття арешту та зобов`язання усунути порушення права скаржника шляхом зняття арешту з належних йому грошових коштів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 447, 449 ЦПК України, ст.ст. 37, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», суд -ПОСТАНОВИВ:

1.Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс» (місцезнаходження: 49064, м. Дніпро, вул. Словацька, буд. 59, ЄДРПОУ 24436208) на бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 49128, м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, буд. 108, ЄДРПОУ 44896456) щодо не зняття арешту з грошових коштів боржника задовольнити.

2.Визнати неправомірною бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), щодо не зняття арешту з грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс», накладеного у межах виконавчого провадження № 34468503.

3. Зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит Плюс», накладений у межах виконавчого провадження № 34468503.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Д.В. Мовчан

.