Рішення № 137418560, 10.06.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

10 червня 2026 року Справа № 926/1611/26

За позовом Міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго"

до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради

про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 6656,34грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Рогатинчук О.В.

Представники:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство "Чернівцітеплокомуненерго" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради про стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 6656,34 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов публічного договору в частині своєчасної оплати за отримані послуги з постачання теплової енергії, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з 15 листопада 2022 року по 30 вересня 2025 року у розмірі 5304,63 грн за надані послуги з постачання теплової енергії та заборгованість по оплаті абонентського обслуговування у розмірі 975,73 грн.

Зокрема, позивач вказував, що відповідачу на підставі рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 08 листопада 2022 року № 671/35 «Про передачу об`єктів нерухомого майна житлового фонду» було передано до оперативного управління квартиру №16 будинку 23 по вулиці Бережанська, місто Чернівці. Вказана квартира розташована в багатоквартирному житловому будинку, який вводився в експлуатацію з комплексом інженерного обладнання. До вказаного інженерного обладнання входять прилади централізованого опалення. Так, за цією адресою позивач надає послуги з постачання теплової енергії, опалювальною площею 18,60 кв.м.

Факт надання послуги з постачання теплової енергії за період з жовтня 2022 року по вересень 2025 року підтверджується розпорядженнями міського голови, рішеннями Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, карткою обліку теплової енергії.

Згідно із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2026 року справу №926/1611/26 передано на розгляд судді Тинок О.С.

Ухвалою суду від 24 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20 травня 2026 року.

27 квітня 2026 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву про вступ у справу як представника (вх .№1887) яку суд задовольнив та надав представнику доступ до електронної справи в ЄСІТС.

11 травня 2026 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду відзив на позовну заяв (вх. №2184).

Відповідач у поданому відзиві визнав факт передачі квартири до свого оперативного управління відповідно до рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 08 листопада 2022 року №671/35 «Про передачу об`єктів нерухомого майна житлового фонду». Водночас відповідач вказує, що саме акт приймання-передачі є тим документом, з моменту підписання якого вказана квартира почала обліковуватись на балансі управління. Таким чином, розрахунок позивача є невірним, а сама заборгованість комунальної послуги повинна обліковуватись не з 15 листопада 2022 року як заявлено у позові, а з 05 грудня 2022 року.

13 травня 2026 року представник позивача через підсистему Електронний суд направила до суду заяву (вх. №1961) у яких позивач здійснив перерахунок розміру заборгованості у бік зменшення та змінив період з урахуванням вказаного відповідачем акту приймання-передачі квартири на обік управлінню від 05 грудня 2022 року.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 5132,91 грн, заборгованість по оплаті за абонентське обслуговування в сумі 961,40 грн, інфляційні в сумі 287,48 грн та три проценти річних в сумі 88,50 грн. Розрахунок суми заборгованості здійснений за період з 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року.

У судовому засіданні 20 травня 2026 року судом було оголошено перерву до 08 червня 2026 року. Протокольною ухвалою суду було відмовлено у задоволенні заяви позивача (вх. №1961 від 13 травня 2026 року) у зв`язку із тим, що чинне законодавство не передбачає право позивача здійснювати одночасну зміну предмету та підстав позову.

21 травня 2026 року представник позивача через підсистему Електронний суд направила до суду заяву про зміну підстав позову (вх. №2089).

В обґрунтування поданої заяви позивач вказував, що відповідачем надано акт - проймання передачі (від 05 грудня 2022 року) кв.№16 буд.23 по вул. Бережанська, м. Чернівці. Відповідно до даного акту (пункту 171) вище вказана квартира передана відповідачу 05 грудня 2022 року, тому позивач змінює підставу позову, а саме період стягнення заборгованості за отримані послуги з постачання теплової енергії та плати за абонентське обслуговування з 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року.

У судовому засіданні 08 червня 2026 року судом було оголошено перерву до 10 червня 2026 року. Протокольною ухвалою суду було задоволено заяву представника позивача про зміну підстав позову (вх. №2089 від 21 травня 2026 року) з огляду на положення норми частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України. Постановлено подальший розгляд справи №926/1611/26 здійснювати з урахуванням заяви про зміну підстав позову.

08 червня 2026 року, після проведеного судового засідання, представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву про визнання позову (вх .№2360).

Відповідач обґрунтовуючи подану заяву вказував, що у відзиві на позовну заяву управління заперечувало у задоволенні позовних вимог у частині заявленого періоду, на яку нараховано заборгованість, проте не заперечувало про наявність заборгованості як такої та про необхідність її оплати. Відтак, враховуючи зміну підстав позову та прийняття її судом, відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, а саме: за отримані послуги з постачання теплової енергії у сумі 5132,91 грн, плати за абонентське обслуговування у сумі 961,41 грн за період з 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року, інфляційних витрат 287,48 грн та три проценти річних - 88,50 грн. Крім того, відповідач просив суд врахувати приписи частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» та статті 130 Господарського процесуального кодексу України щодо повернення позивачу 50% сплаченого судового збору при визнанні відповідачем позову.

Сторони по справі явку належних представників у судове засідання 10 червня 2026 року не забезпечили.

При цьому у матеріалах справи містять клопотання про розгляд справи без їх участі, а саме: клопотання представника позивача (вх. №2729 від 08 червня 2026 року) та заява представника відповідача (вх. №2360 від 08 червня 2026 року).

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Розглянувши подані сторонами по справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно із пункту 171 рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 08 листопада 2022 року № 671/35 Про передачу об`єктів нерухомого майна житлового фонду кв. №16 по вул. Бережанська, буд. 23, м. Чернівці передана з балансу Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на баланс, на праві оперативного управління, Управлінню комунальної власності Чернівецької міської ради.

05 грудня 2022 року спірна квартира №16 по вул. Бережанська, буд. 23, м. Чернівці передана по Акту приймання-передачі з балансу Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на баланс, на праві оперативного управління, Управлінню комунальної власності Чернівецької міської ради.

Отже, квартира №16 по вул. Бережанська, буд. 23, м. Чернівці перебувала на балансі Управління комунальної власності Чернівецької міської ради з 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року, що відповідає заявленим позовним вимогам з урахуванням задоволеної судом заяви про зміну підстав позову.

Позивач стверджував, що надає послуги з постачання теплової енергії по вул. Університетській, буд. 23, кв. №16, м. Чернівці, опалювальною площею 18,60 кв.м. Вказана квартира розташована в багатоквартирному житловому будинку, який вводився в експлуатацію з комплексом інженерного обладнання. До вказаного інженерного обладнання входять прилади централізованого опалення.

Відповідач погодився із вказаним та визнав факт надання позивачем централізованого опалення у кв. №16 по вул. Бережанська, буд. 23, м. Чернівці. Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів зворотнього.

Натомість, відповідач долучив до матеріалів справи додаткову угоду №1 від 15 жовтня 2025 року до типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії №0755 від 24 січня 2025 року. Сторони правочину погодили, що його умови поширюють свою дію з 01 жовтня 2025 року.

Отже, по вказаній адресі та спірному нерухому майну, позивач здійснює надання послуг з постачання теплової енергії.

Відповідно будинок, в якому знаходиться вище вказана квартира є багатоквартирними. Подання теплоносія до будинку здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) позивача, які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку.

Відповідно до норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житловокомунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.

Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Публічні договори приєднання вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на вебсайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Публічний договір про надання послуг з постачання теплової енергії був розміщений на офіційному вебсайті Чернівецької міської ради https://city.cv.ua/ та на офіційному веб- сайті Міського комунального підприємства «Чернівцітеплокомуненерго» https://teplo.cv.ua/- 01 жовтня 2021 року.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували, що співвласниками будинку № 23 по Бережанська, м. Чернівці було обрано модель організації договірних відносин по наданню послуги з постачання теплової енергії.

Так, з власниками (квартир та нежитлових приміщень) даного будинку відповідно до норм Закону України Про житлово-комунальні послуги між сторонами, саме МКП Чернівцітеплокомуненерго та Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради, з 01 жовтня 2021 року, а з відповідачем з 05 грудня 2022 року фактично укладено типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії (далі-Договір), що є публічним договором приєднання.

Даний договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (пункт 1 Договору).

Згідно з пунктом 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуг.

Факт надання послуги з постачання теплової енергії за період з грудня 2022 року по вересень 2025 року підтверджується наданими у матеріалах справи розпорядженнями міського голови, рішеннями Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону, карткою обліку теплової енергії.

Відповідно до пункту 30 Договору плата за послуги постачання теплової енергії складається з: - плати за послугу, визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830, - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року №1022, та Методики розрахунку, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом та обсягу її споживання; - плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті міського комунального підприємства "Чернівцітеплокомуненерго".

Пунктом 32 Договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. У разі застосування двоставкових тарифів умовно-постійна частина тарифу нараховується щомісяця.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 34 Договору).

Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладання цього договору (пункт 38 Договору).

Споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором (частина 3 пункту 41 Договору).

Згідно з пунктом 47 Договору оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеному статтею 27 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності (пункт 51 Договору).

Відповідно до пункту 52 Договору, якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.

Міське комунальне підприємство "Чернівцітеплокомуненерго" є комунальним підприємством, заснованим Чернівецькою міською радою. Основним видом його діяльності є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що до житлово-комунальних послуг належить комунальні послуги послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.

Статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем (частина 1 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

У матеріалах справи відсутній підписаний представниками обох сторін договір, який б опосередковував договірні відносини щодо надання позивачем перелічених вище комунальних послуг. Разом з цим, судом встановлено, що їх надання позивачем здійснюється на підставі публічного договору приєднання, який розміщений був на офіційному веб-сайті позивача. Фактом приєднання споживача до умов цих договорів слугує, зокрема факт отримання послуги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц підтвердила правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 про те, що відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Враховуючи вказане, суд наголошує, що при розгляді справ про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги наявність або відсутність договору про надання цих послуг не мають принципового (істотного) значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно зі статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором складається з: плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Оскільки квартира №16 по вул. Бережанська, буд. 23, м. Чернівці розташована у багатоквартирному житловому будинку, починаючи з 05 грудня 2022 року (згідно із Акту приймання-передачі) надання послуги з постачання теплової енергії відповідачу за цією адресою здійснювалась на підставі публічного договору умови якого викладено вище по тексту.

Згідно із пункту 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами.

Отже постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки позивач здійснює на підставі розпоряджень Чернівецького міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів.

Матеріали справи містяться відповідні розпорядження Чернівецького міського голови у заявлений період.

У постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №904/7377/17 та Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №751/3840/15-ц наголошено на тому, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Частиною 2 статті 6 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що виконавцям послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.

Згідно із приписів статей 3, 4 Закону України Про теплопостачання відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, у Законі України Про теплопостачання та в Правилах користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року за № 1198 надано визначення поняттю споживач, а саме споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору (Закон); споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Відповідно до статті 19 Закону України Про теплопостачання - споживач щомісяця сплачує суб`єкту теплопостачання за фактично отриману теплову енергію.

Пунктом 1, частини статті 7 Закон України Про житлово-комунальні послуги передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а згідно абзацу 5 частини 2 статті 7 Закон України Про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно із підпунктом 11 пункту 1 статті 1 розділу I Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг, що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами.

За змістом пункту 39 Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1023) споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуги або у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Статтею 6 Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання передбачено, що витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування - за умови укладення індивідуальних договорів та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом і Законом України Про житлово-комунальні послуги.

Позивач розраховує плату за абонентське обслуговування згідно прямих фактичних витрат. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 808 Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування для одного абонента платіж не може перевищувати встановленого граничного розміру. Розмір плати за абонентське обслуговування не залежить від кількості комунальних послуг, що надаються одним виконавцем абонентові, у рахунках на оплату послуги з постачання теплової енергії виставляється як окремий платіж. Нараховується у фіксованому розмірі на один особовий рахунок, незалежно від кількості мешканців у квартирі.

У відповідності до Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 споживач може відмовитися від отримання послуг з постачання теплової енергії у встановленому порядку - самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із статей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (частина 2 статті 714 Цивільного кодексу України).

Згідно із статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України, невиконання зобов`язання або його виконання порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується факт отриманої від позивача послуги з постачання теплової енергії та неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії та не здійснення оплати за абонентське обслуговування за період з 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року у повному обсязі.

Отже, заявлений позов є обґрунтований та таким, що підлягає до задоволенню.

Однак, під час розгляду справи позивачем до закриття підготовчого провадження було змінено підстави позову, які були прийняті судом.

Так, позивач залишивши ціну позову без змін, зменшив період заборгованості, а саме: з 15 листопада 2022 року по 30 вересня 2025 року змінив на 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року.

Відтак, суд врахувавши зміну періоду розрахунку заборгованості, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення: 5132,91 грн сума заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року та 961,40 грн сума заборгованості по оплаті за абонентське обслуговування за період з 05 грудня 2022 року по 30 вересня 2025 року.

Крім того, за порушення зобов`язання позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України просив суд стягнути з відповідача 88,50 грн нарахованих трьох процентів річних та інфляційні втрати у сумі 287,48 грн за період з 01 січня 2024 року по 30 вересня 2025 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України виснувала, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимогою (постанови від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21, від 03 жовтня 2023 року у справі №366/203/21).

Визначені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 20 лютого 2023 року у справі № 910/15411/21).

Здійснивши перевірку розрахунку трьох процентів річних та індексу інфляції, суд вважає дані розрахунки обґрунтованими, такими, що не суперечить нормам чинного законодавства та визнані самим відповідачем. У зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 88,50 грн та індекс інфляції в сумі 287,48 грн також підлягають задоволенню.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У матеріалах справи міститься заява відповідача про визнання позову у повному обсязі (вх.№2360 від 08 червня 2026 року).

Згідно з частиною 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи визнання позову відповідачем і те, що визнання позову не суперечить закону і не порушує права чи інтереси інших осіб, суд, розглянувши матеріали справи у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач за звернення із відповідною позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1956 від 16 квітня 2026 року.

Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом позов задоволений частково, а отже з відповідача підлягало б до стягнення 2587,99 грн, що відповідало б пропорційному розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, 08 червня 2026 року відповідач визнав позов з огляду на зміну підстав позову позивачем.

Відповідно до приписів частини 3 статті 7 Закону України Про судовий збір та статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Так, з урахуванням положень частини 3 статті 7 Закону України Про судовий збір та статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід покласти на відповідача в сумі 1293,99 грн.

Одночасно, з огляду на визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, враховуючи часткове задоволення позову, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету сплачений судовий збір в розмірі 1294,00 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 130, 191, 232, 233, 236-241, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, буд. 51, код 44388619) на користь Міського комунального підприємства Чернівцітеплокомуненерго (58018, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Максимовича, буд. 19-а, код 34519280) заборгованість у сумі 6470,29 грн, з яких 5132,91 грн сума заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, 961,40 грн сума заборгованості по оплаті за абонентське обслуговування, три проценти річних у сумі 88,50 грн та індекс інфляції в сумі 287,48 грн.

3. Стягнути з Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (58002, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Ольги Кобилянської, буд. 51, код 44388619) на користь Міського комунального підприємства Чернівцітеплокомуненерго (58018, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Максимовича, буд. 19-а, код 34519280) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1293,99 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Повернути Міському комунальному підприємству Чернівцітеплокомуненерго (58018, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Максимовича, буд. 19-а, код 34519280) з державного бюджету України 1294,00 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №1956 від 16 квітня 2026 року до Господарського суду Чернівецької області за подання позову.

Повне судове рішення складено та підписано 16 червня 2026 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК