Ухвала суду № 137417315, 13.05.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

13 травня 2026 року Справа № 915/1137/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника позивача: Захаренкової А.Ю. (в залі суду в судових дебатах 08.05.2026),

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Миколаївської міської ради,

до відповідача: Мороз Лариси Альбертівни,

про: стягнення коштів за безоплатне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у сумі 23132,11 грн, -

в с т а н о в и в:

30.07.2025 Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №18058/02.02.01-22/02/012/25 від 08.07.2025 (вх.№11185/25), в якій просить суд стягнути з Мороз Лариси Альбертівни кошти в сумі 23132,11 грн за безоплатне користування з 09.12.2023 по 01.04.2025 земельною ділянкою площею 611 кв.м з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034 за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки, відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд на підставі ч.ч.6, 8 ст.176 ГПК України звернувся з відповідним запитом від 01.08.2025 до Єдиного державного демографічного реєстру щодо відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) та інших персональних даних, що містяться в Єдиному державному демографічному реєстрі щодо Мороз Л.А.

Згідно відповіді №1630943 від 01.08.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру Мороз Лариса Альбертівна (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; УНЗР: 19601223-02507; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , 28).

Ухвалою суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.08.2025.

28.08.2025 суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 15.10.2025.

06.10.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про доручення доказів б/н від 06.10.2025 (вх.№14091/25).

15.10.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 14.11.2025.

14.11.2025 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 12.12.2025.

Ухвалою суду від 12.12.2025 відкладено розгляд справи на 26.01.2026.

26.01.2026 судом відкладено розгляд справи на 26.02.2026.

19.02.2026 від позивача до суду надійшла заява б/н від 19.02.2026 (вх.№2279/26), в якій він повідомив суд, що у зв`язку з перебуванням у відпустці представника Миколаївської міської ради у дату проведення вказаного судового засідання, що підтверджується витягом з наказу Про відпустки від 17.02.2026 року №26в, просить суд слухати вищезазначене судове засідання за відсутністю представника Миколаївської міської ради.

26.02.2026 судом відкладено розгляд справи на 24.03.2026.

24.03.2026 судове засідання не відбулось у зв`язку з повітряною тривогою, ухвалою суду від 24.03.2026 суд призначив розгляд справи на 24.04.2026.

24.04.2026 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 08.05.2026.

Зазначені вище ухвали суду по даній справі були надіслані судом за адресою місцезнаходження відповідача згідно ЄДДР, проте повернулись до суду з відміткою АТ Укрпошта - адресат відсутній за вказаною адресою та адресат відсутній.

Згідно ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин враховуючі приписи п.5) ч.6 ст.242 ГПК України суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, 28.08.2025, 15.10.2025, 14.11.2025, 26.02.2026, 26.03.2026 та 24.04.2026 судом у відповідності до ч.4 ст.122 ГПК України здійснено виклик відповідача через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з повідомленням відповідача про дату, час і місце розгляду даної справи та зокрема, про призначення та відкладення підготовчих та судових засідань у даній справі.

Відповідач не скористалися наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.1) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причини неявки.

Відповідач у підготовчі та судові засідання не з`являвся, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для розгляду справи за відсутності представника відповідача.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

08.05.2026 у судовому засіданні суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву до 13.05.2026.

У судовому засіданні 13.05.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали про закриття провадження у справі.

Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.

Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі Бараона проти Португалії 1987 року Суд відзначив: Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів. Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов`язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов`язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв`язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами.

Слід зазначити, що тривалість розгляду даної справи насамперед пов`язана з намаганням суду забезпечити процесуальні права сторін на участь у розгляді справи, що зумовило неодноразові відкладення розгляду справи.

Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов`язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями.

З початку військової агресії російської федерації проти України активні бойові дії ведуться на території Миколаївської області та міста Миколаєва. Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги і планові, аварійні та екстрені відключення електроенергії по місту Миколаєву, Господарський суд Миколаївської області, працюючи з обмеженнями у здійсненні правосуддя, не мав об`єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/1137/25, в межах строку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч.1 ст.2 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Відповідно до ч.2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В свою чергу відповідно до ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду гарантується в установленому цим Кодексом порядку. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

В силу приписів ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (п.1 ч.1 ст.20);

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (п.6 ч.1 ст.20);

- інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами підприємцями (п.15 ч.1 ст.20);

- справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа підприємець (п.16 ч.1 ст.20);

Для цілей цього Кодексу господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини першої, другої статті 55 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до господарського суду з даним позовом) суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У свою чергу, стаття 3 Господарського кодексу України визначала, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями.

Частина третя статті 175 Господарського кодексу України передбачала, що зобов`язання майнового характеру, які виникають між суб`єктами господарювання та негосподарюючими суб`єктами-громадянами, не є господарськими та регулюються іншими актами законодавства.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників та характер спірних правовідносин. Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, від 25.02.2020 у справі №916/385/19, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20.

З огляду на положення ч.1 ст.20 ГПК України, а також ст.ст.4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.

Миколаївська міська рада звернулась до суду з позовом про стягнення з Мороз Лариси Альбертівни коштів в сумі 23132,11 грн за безоплатне користування з 09.12.2023 по 01.04.2025 земельною ділянкою площею 611 кв.м з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034 за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою позову позивачем зазначено, що з 22.09.2016 по теперішній час відповідач, на підставі договору дарування, набув речове право спільної часткової власності з розміром частки на нерухоме майно площею 644,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034, та який не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Позивач зазначає, що відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 25.03.2025, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034, площею 611,1 кв.м. за адресою м.Миколаїв, вул.Електронна, 81/19 відноситься до земель категорії землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Таким чином, фактично земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034 використовується саме для здійснення підприємницької діяльності.

Позивач стверджує, що з наведених норм матеріального та процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Миколаївською міською радою та Мороз Ларисою Альбертівною і пов`язаний цей спір із безпідставним збереженням відповідачем коштів за безоплатне користування земельною ділянкою комерційного призначення, інша діяльність на якій не дозволена, тобто із здійсненням підприємницької діяльності, у зв`язку з чим спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки 419475682 від 25.03.2025, нежитлове приміщення (нежитлові приміщення 1 та 2 поверхів загальною площею 644,8 кв.м., літ.Г-2), реєстраційним номером майна 16993148101, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.09.2016 набуто у спільну часткову власність Мороз Ларисою Альбертівною з розміром частки - на підставі Договору дарування частки нежитлових приміщень, серія та номер: 1946, виданий 22.09.2016, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ягужинська К.Т., зі змісту якого вбачається, що відповідне майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034.

Як з`ясовано судом, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутні дані про те, що Мороз Лариса Альбертівна (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) наразі є, чи колись перебувала у статусі фізичної особи-підприємця.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ч.1 ст.24 ЦК України).

За змістом ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до ст.26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об`єкта нерухомого майна, який має статус суб`єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб`єкт підприємницької діяльності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/50/19, у постанові КГС Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №920/657/23.

Положеннями ст.ст.316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Слід зазначити, що власник нерухомого майна (фізична особа), дійсно має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст.320 ЦК України). В той же час, згідно з ч.2 ст.50 Цивільного Кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Тобто, для здійснення такої діяльності він має набути статус підприємця, оскільки ведення систематичної господарської діяльності з метою отримання прибутку без реєстрації ФОП є незаконним.

Враховуючи викладене, факт відсутності у відповідача, як сторони у правовідносинах статусу фізичної особи-підприємця має суттєве значення, адже у спірних правовідносинах щодо безоплатного користування Мороз Ларисою Альбертівною з 09.12.2023 по 01.04.2025 земельною ділянкою площею 611 кв.м з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034 за адресою: АДРЕСА_1 , передбачає виникнення у Мороз Лариси Альбертівни певних прав та обов`язків як у суб`єкта підприємницької діяльності, а не фізичної особи.

Саме з урахуванням вказаних особливостей законодавцем визначено, що юрисдикція господарських судів розповсюджується на спори, що виникають при виконанні правочинів у господарській діяльності та інші спори між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами підприємцями.

Набуття відповідачкою, як фізичною особою, права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці, яка відноситься до земель категорії землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, не може автоматично свідчити про використання відповідачкою такого майна для здійснення підприємницької діяльності у період 09.12.2023 по 01.04.2025.

Будь яких доказів використання відповідачкою спірних приміщень саме у підприємницькій діяльності позивачем не надано.

Так само матеріали справи не містять доказів на підтвердження перебування відповідачки у статусі фізичної особи-підприємця у спірний період або станом на час подання позовної заяви.

Тобто, у спірних правовідносинах Мороз Л.А. виступає як фізична особа.

За таких обставин, суд вважає, що у спірних правовідносинах, пов`язаних з вказаним об`єктом нерухомого майна, відсутні ознаки господарського спору, оскільки між сторонами відсутні господарські відносини; позивачем жодним чином не доведено факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності на спірному об`єкті, а сама відповідачка ніколи не перебувала у статусі суб`єкта підприємницької діяльності.

На даний час Господарський процесуальний кодекс України не містить норми, що прямо передбачали б вирішення цього спору господарським судом.

Суд зазначає про відсутність імперативних норм ст.20 ГПК України щодо виключної належності вказаного спору, одним із учасників якого є фізична особа, за предметом цих правовідносин до господарської юрисдикції.

Враховуючи викладене, доводи позивача про те, що відповідач - Мороз Лариса Альбертівна з 22.09.2016 набула речове право спільної часткової власності з розміром частки на нерухоме майно площею 644,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034, передбачає виникнення у Мороз Лариси Альбертівни певних прав та обов`язків як у суб`єкта підприємницької діяльності та те, що фактично вказана земельна ділянка використовується саме для здійснення підприємницької діяльності, відхиляються судом як необґрунтовані.

В даному випадку слід виходити не з того, що відповідачка є власницею частини нежитлового приміщення, а з того, що господарські відносини між позивачем та відповідачем як фізичною особою-підприємцем, відсутні.

Пунктом 1) ч.1 ст.231 ГПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

На думку суду, даний спір має розглядатись у порядку цивільного судочинства, місцевим загальним судом, визначеним за правилами територіальної підсудності на час звернення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що провадження у даній справі слід закрити на підставі п.1) ч.1 ст.231 ГПК України.

Керуючись ст.2, 4, 20, 45, п.1) ч.1 ст.231, ст.ст.232-235 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі 915/1137/25 за позовом Миколаївської міської ради до Мороз Лариси Альбертівни про стягнення коштів в сумі 23132,11 грн за безоплатне користування з 09.12.2023 по 01.04.2025 земельною ділянкою площею 611 кв.м з кадастровим номером 4810136900:05:074:0034 за адресою: АДРЕСА_1 , - закрити.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 16.06.2026.

Суддя М.В.Мавродієва