Ухвала суду № 137417176, 10.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

10.06.2026 Справа № 914/2578/25

м. Львів

За позовом Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області

в інтересах держави в особі:

Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-Автокар», м.Львів-Винники

про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння у комунальну власність

Суддя Олена ЩИГЕЛЬСЬКА

Секретар с/з Надія ВАШКЕВИЧ

Представників сторін:

прокурор: Машталяр Ю.А.;

від позивача: Коржевич У.Ф. представник;

від відповідача: не з`явився

Суть спору: Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-Автокар» про витребування з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Львів-автокар» у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:016:0087, площею 0,1984 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2339693546101, номер запису про право власності: 41553900.

Ухвалою суду від 27.08.2025 прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Рух справи відображено у відповідних ухвалах та протоколах судового засідання, зокрема ухвалою суду від 18.05.2026 відкладено розгляд справи на 10.06.2026.

21.01.2026 відповідач подав клопотання про зупинення розгляду справи до набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі №640/15962/20.

Як вказує відповідач, розгляд справи №914/2952/25 є об`єктивно неможливим до завершення розгляду справи №640/15962/20, у межах якої вирішується питання про законність включення Рясне-Руської сільської ради до складу Львівської об`єднаної територіальної громади із центром у м.Львів. У разі встановлення, що Рясне-Руську сільську раду незаконно віднесено до складу Львівської ОТГ, то позивач у справі №914/2952/25 не є правонаступником відповідної сільської ради, а отже прокурор звернувся до суду в інтересах не того органу місцевого самоврядування, у власності якого, за твердження прокурора, перебуває спірна земельна ділянка.

Прокурор та представник позивача просили відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача, суд звертається до припису пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, згідно із яким суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення судом обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинене.

Під неможливістю розгляду цієї справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиційне значення (частини 4, 6 статті 75 ГПК України).

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022р. у справі №908/2287/17.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.05.2019р. у справі №904/3935/18, від 10.06.2019р. у справі №914/1983/17 та від 16.01.2020р. у справі №908/1188/19).

Суд зазначає, що необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між двома справами, що розглядаються, повинні існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, а факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи. Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Проаналізувавши зміст клопотання відповідача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

З матеріалів справи слідує, що предметом даного позову є матеріально-правова вимога прокурора про витребування з незаконного володіння відповідача у комунальну власність Львівської міської ради земельної ділянки.

Як на підставу позовних вимог прокурор, зокрема, посилається на те, що Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки така знаходиться у межах території м. Львова.

Поряд з цим, предметом позову у справі №640/15962/20, яка перебуває у провадженні Київського окружного адміністративного суду, є матеріально-правові вимоги Рясне-Руської сільської ради до Кабінету Міністрів України про:

- визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України №624-р від 27.05.2020р. «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Львівської області» в частині включення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області до складу Львівської ОТГ;

- визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України №718-р від 12.06.2020р. «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» в частині включення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області до складу Львівської ОТГ з адміністративним центром у м. Львів.

За змістом статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №640/6699/20 вказано, що положення процесуального законодавства містять імперативне положення, яким по суті визначено повноваження суду при розгляді справи про визнання протиправним та скасування нормативно-правового акту та яке передбачає, що відповідний нормативно-правовий акт може бути визнаний нечинним відповідним рішенням суду лише з моменту набрання ним законної сили.

Відтак, Розпорядження КМУ №624-р від 27.05.2020р. та №718-р від 12.06.2020р., які оскаржуються у справі №640/15962/20 втратять чинність лише з моменту набрання законної сили рішенням суду у вказаній справі, якщо судом буде прийняте рішення про задоволення позову. Станом на момент розгляду справи №914/2578/25, вказані розпорядження є чинними.

Наведене свідчить, що прийняття рішення у даній справі є можливим до ухвалення судового рішення у справі №640/15962/20. Будь-яких інших підстав, які б підтверджували факт необхідності зупинення провадження у цій справі, відповідачем наведено не було.

Відтак клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 21.01.2026 задоволенню не підлягає.

11.03.2026 від відповідача поступило клопотання про зупинення провадження у справі (вх. №1097/26), у якому відповідач посилається на перебування керівника ОК «Львів-автокар» на службі у ЗСУ з 14.05.2022, що, на його думку, є підставою для застосування приписів пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України.

Прокурор та представник позивача усно заперечили проти задоволення вказаного клопотання.

Оцінюючи доводам відповідача і запереченням прокурора з позивачем, суд звертається до припису пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України, згідно із яким суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Наведена норма імперативна та покладає на суд саме обов`язок, а не право зупиняти провадження, якщо сторона перебуває у складі ЗСУ або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення АТО. Водночас вказана підстава зупинення провадження пов`язана саме із фактом перебування учасника процесу у складі Збройних Сил України, або інших, утворених відповідно до закону, військових формувань, що переведені на воєнний стан, а не просто із введенням воєнного стану.

Поряд з цим, норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України або в інших військових формуваннях і відповідно підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі ЗСУ або в інших військових формуваннях припиняється.

Відтак, самого факту введення воєнного стану і формального перебування сторони на військовій службі для зупинення провадження у справі недостатньо. Сторони мають надати докази залучення особи до бойових дій, здійснення заходів з національної безпеки та оборони, переведення конкретної військової частини на військовий стан тощо, оскільки безпідставна перерва в судовому розгляді буде порушувати право на справедливий суд.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та не є завершеним станом на дату постановлення цієї ухвали.

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що переведені на воєнний стан. Належними доказами для зупинення провадження у справі є документи, що підтверджують перебування особи на військовій службі (військовий квиток, наказ командира тощо) (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22).

Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником ОК «Львів-автокар» є ОСОБА_1 .

Вказана особа проходить військову службу у 6 відділі (з дислокацією у м. Тернопіль) 6 управління (з дислокацією у м. Рівне) Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України з 14.05.2022 на посаді офіцерського складу, що підтверджується довідками Департаменту військової контррозвідки 6 управління 6 відділу Служби безпеки України №17/6/6-2432 від 11.09.2024 та №17/6/6-63-нт від 09.01.2025.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення клопотання відповідача, суд звертає увагу на те, що стороною у справі №914/2578/25 є юридична особа ОК «Львів-автокар», а не ОСОБА_1 , який є лише керівником відповідача. Наведене виключає застосування пункту 3 частини 1 статті 227 ГПК України, яким чітко та безумовно визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (постанова Верховного Суду від 01.11.2022 у справі №926/1794/21).

З приводу зазначено у клопотанні твердження, що керівник відповідача бажає самостійно здійснювати представництво інтересів ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 », то з цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 56 ГПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина 3 статті 56 ГПК України).

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновниками ОК «Львів-автокар» поряд із ОСОБА_1 , який також є керівником кооперативу, є Вашак Дмитро Іванович та Шевченко Сергій Вікторович. Відтак, враховуючи наявність інших засновників, відповідач не обмежений можливістю бути представленим у справі виключно керівником в порядку самопредставництва. При цьому суд враховує, що представництво інтересів ОК «Львів-автокар» у цій справі здійснює адвокатка Юнко М.В. згідно із ордером серії ВС №1391409 від 02.10.2025.

Зважаючи на все викладене вище, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

У даній справі зупинення провадження у справі з підстав визначених відповідачем в умовах наявності доказів того, що ОК «Львів-автокар» може бути представлений у справі як у порядку самопредставництва, так і в порядку представництва адвоката, призвело б до невиправданого затягування судового процесу, порушило б розумі строки розгляду справи, що не узгоджується із завданнями господарського судочинства.

10.06.2026 від відповідача поступило клопотання про залишення позову без руху, у зв`язку з невиконанням прокурором вимог ч. 6 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви та здійснення сплати судового збору відповідно до експертно-грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Окрім того, відповідач зазначав, що долучений до матеріалів справи витяг з нормативної грошової оцінки не є належним доказом дійсної (ринкової) вартості спірного майна. На переконання відповідача, прокурор не дотримався також вимог ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України та не долучив доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, тобто з урахуванням вартості майна, визначеної за результатом експертно грошової оцінки.

Надалі відповідач повідомив про правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №399/296/25, де зазначено, в означеній справі прокурор звернувся до суду з позовною заявою 14 березня 2025 року - до набрання чинності Законом № 4292-ІХ (09 квітня 2025 року), однак після його прийняття Верховною Радою України (12 березня 2025 року). Ухвалою від 04 квітня 2025 року Онуфріївський районний суд Кіровоградської області відкрив провадження у справі, а ухвалою від 26 травня 2025 року - залишив позовну заяву без руху вже після набрання Законом № 4292-ІХ чинності, пред`явивши прокурору вимоги, передбачені оновленою редакцією статті 177 ЦПК України.

Отож правовідносини у цій справі характеризуються специфічним часовим становищем, оскільки прокурор подав позов до набрання Законом № 4292-ІХ чинності, суд першої інстанції відкрив провадження також до цього моменту, однак питання про відповідність позовної заяви вимогам процесуального закону суд вирішував вже після набрання ним чинності.

Саме тому ключовим у справі № 399/296/25 є питання про те, чи поширюється ретроспективна дія Закону № 4292-ІХ, прямо передбачена пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, на процесуальні вимоги щодо змісту позовної заяви у справах, провадження в яких відкрито до набрання ним чинності, але рішення по суті не ухвалено.

Це питання принципово інше порівняно з тим, що вирішував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 922/2555/21, де прокурор подав позов за умов, коли Закону № 4292-ІХ не існувало взагалі, а ретроспективна дія оцінювалася на стадії нового розгляду після скасування рішень по суті. Тому правовідносини у справах № 399/296/25 і № 922/2555/21 не є подібними.

Викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 922/2555/21, стосується застосування норм права у правовідносинах, що не є подібними до правовідносин у справі № 399/296/25. Перший виник із ситуації, коли позов подавався до появи Закону № 4292-ІХ, а його ретроспективна дія оцінювалася на стадії нового розгляду після скасування рішень по суті; другий - із ситуації, коли позов подано до набрання Законом чинності, провадження відкрито також до цього моменту, проте питання про прийнятність позовної заяви суд вирішував вже після набрання ним чинності.

Отже, відповідач вважає, що правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 922/2555/21, стосується застосування норм права у правовідносинах, що не є подібними до правовідносин у справі № 914/2578/25.

Тому, на думку відповідача, наявні підстави для залишення позову без руху, оскільки Прокурором до позовної заяви не додано експертно-грошової оцінки земельної ділянки, здійсненої в порядку, визначеному законом, та документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом та прокуром не сплачено судовий збір відповідно до вартості майнової вимоги.

Прокурор та позивач заперечили стосовно залишення позову без руху з наведених відповідачем підстав та зазначили, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач. Тому з урахуванням підстав позову у цій справі, прокурор не має обов`язку виконувати вимоги ч. 6 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо іншої підстави заяви, то визначаючи випадки проведення як нормативної грошової оцінки, так і експертної грошової оцінки землі, законодавець не передбачив такого випадку, як необхідність розрахунку розміру судового збору.

Окрім того, прокурор і Львівська міська рада позбавлені можливості замовити експертно - грошову оцінку спірної земельної ділянки, так як замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах.

Прокурор звернув увагу на положення ч. 3 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України про те, що остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже суми судового збору, здійснюється судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів.

Що стосується доводів відповідача в частині неправильного визначення прокурором судового збору через необґрунтоване врахування нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, то суд відхиляє такі.

За змістом положень підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Сума судового збору у цій справі повинна визначатися, виходячи із вартості майна, про витребування якого просить позивач, та становити 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно із пунктом 2 частини 1 статті 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Що стосується відсутності грошової оцінки, то відповідно до Витягу № НВ-9970926312025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, який сформовано 16.07.2025р., нормативна грошова оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:016:0087 становить 1319092,19грн.

В свою чергу Відповідач, який вважає себе власником майна, іншої грошової оцінки суду не подав, наявної у матеріалах справи грошової оцінки земельної ділянки не спростував.

При поданні позовної заяви прокуратурою сплачено 15829,11 грн. судового збору, як з позовної заяви майнового характеру (1319092,19*1,5%*0,8).

За таких обставин, у суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без руху з підстав не внесення прокурором на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна та несплати судового збору.

Відповідно до частини 2 статті 163 ГПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на те, що вартість спірної земельної ділянки є більшою або меншою від тієї, що вказана у витязі від 16.07.2025. Тому зазначений витяг документально підтверджує вартість відповідної земельної ділянки. Відповідач не довів у встановленому процесуальним законом порядку, що визначена прокурором на підставі витягу про НГО ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, зокрема ним не подавався до суду звіт про оцінку майна станом на дату подання позову.

Прокурором подано 16.09.2025 позовну заяву про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння з посиланням на положення ст. 387 ЦК України, та наведено обставини що свідчать про недобросовісність її набувача - Обслуговуючого кооперативу «ГБК «Львів-Автокар».

Оскільки прокурор у цій справі пред`явив позов про витребування нерухомого майна у недобросовісного набувача (першого набувача), то приписи частини п`ятої статті 390 ЦК України, частини шостої статті 164, частини четвертої статті 174 ГПК України у такому випадку не підлягають застосуванню.

В ухвалі від 29.04.2026 по справі № 399/296/25 Велика Палати Верховного Суду вказала на те, що ключовим у цій справі є питання про те, чи поширюється ретроспективна дія Закону № 4292-ІХ, прямо передбачена пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, на процесуальні вимоги щодо змісту позовної заяви у справах, провадження в яких відкрито до набрання ним чинності, але рішення по суті не ухвалено.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку, що правовий висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі №922/2555/21, стосується застосування норм права у правовідносинах, що не є подібними до правовідносин у справі № 399/296/25.

Водночас, на переконання суду, Відповідачем зроблено помилковий висновок про те, що правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.01.2026 у справі № 922/2555/21 стосується застосування норм права у правовідносинах, що не є подібними правовідносинам у справі № 914/2578/25.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у даній справі відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху.

З метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, суд вважає за необхідне відкласти розгляд справи

Керуючись ст.ст. 2, 164, 174, 176, 216, 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви відповідача про залишення позову без руху від 10.06.2026 (вх.№16455/26)

2. Відмовити в задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі від 11.03.2026 (вх.№1097/26).

3. Відмовити в задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі від 21.01.2026 (вх.№280/26).

4. Відкласти розгляд справи на 17.06.2026 о 09:30 год.

Засідання відбудеться в приміщенні господарського суду Львівської області за адресою: вул. Личаківська, 128, зал судових засідань (ІІ-й поверх).

5. Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України.

Суддя Щигельська О.І.