Рішення № 137416739, 27.05.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 758/14937/24

Провадження № 2/761/1486/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Савчук Ю.Н., при секретарі судового засідання Фортуні М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вище зазначеною заявою, в якій просить встановити факт її проживання зі спадкодавцем ОСОБА_2 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви заявник зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , з яким вона проживала однією сім`єю. Після його смерті залишилася спадщина. Спадкоємцем за законом є вона, інші спадкоємці за законом чи заповітом відсутні. 14.09.2021 року вона звернулася із заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. про відкриття спадкової справи після смерті померлого. Нотаріусом було заведено спадкову справу № 21/2021, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено у зв`язку з відсутністю доказів сімейних відносин. Встановлення факту її постійного проживання зі спадкодавцем на момент смерті дозволить їй реалізувати свої спадкові права, окрім судового порядку вона не має змоги підтвердити цей факт, тому змушена звертатися до суду з вказаною заявою .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 року визначено головуючого суддю Савчук Ю.Н.

Ухвалою суду від 19.12.2024 року відкрито провадження у справі, витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

26.08.2025 року до суду на виконання ухвали від 19.12.2024 року від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. надійшла копія спадкової справи № 21/2021 щодо майна померлого ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.05.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник Київської міської ради в судове засідання не з`явився, будь яких заяв чи клопотань, на адресу суду не надходило.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується Повним Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 14.09.2021 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається з нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , як спадкоємиця після смерті ОСОБА_2 , звернулась до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 .

Інших заяв про прийняття спадщини матеріали спадкової справи № 21/2021, заведеної 09.04.2021 року не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з метою оформлення спадкових прав звернулась до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В., однак отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.09.2021 року № 205/02-14, відповідно до якої приватний нотаріус Верповська О.В. дійшла висновку, що видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 неможливо, оскільки спадкоємиця, ОСОБА_1 не може підтвердити свої родинні відносини, а саме факт проживання однією сім`єю з померлим.

В позовній заяві позивач зазначає, що з січня 2016 року по квітень 2026 року, проживали разом однією сім`єю з ОСОБА_2 та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 .

На підтвердження зазначених обставин надає Договір про надання послуг зі спостереження за засобами сигналізації № 02/2016/ОС від 01.02.2016 року, Договір № 5722 від 01.12.2021 року спостереження за засобами сигналізації, Акт приймання-передачі № 29005 від 21.09.2020 року, Акт приймання-передачі виконаних робіт від 28.04.2017 року, Акт виконаних робіт № 123035 від 04.08.2020 року, Акт приймання-передавання робіт із встановлення заміни вузла обліку від 04.08.2020, Акт від 06.08.2020 приймання на абонентський облік засобів обліку води, письмові показання свідків ОСОБА_3 від 20.11.2024 року, ОСОБА_4 від 20.11.2024 року, виписку про рух коштів по рахунку за період з 21.01.2020 по 21.06.2021, довідки від 29.07.2022 та від 01.08.2022 про здійснення платежів, замовлення, квитанції про сплату житлово-комунальних платежів.

На підтвердження факту спільного проживання позивачка зазначила та надала докази того, що 23.01.2016 року придбавала продукти для спільного харчування з ОСОБА_2 через інтернет магазин Ашан , на адресу: АДРЕСА_1 ; 01.02.2016 року між позивачкою та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТРІАТЕХ» було укладено договір № 02/2016/ОС про надання послуг зі спостереження за засобами сигналізації квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; 15.02.2016 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Місто-ТВ» було укладено договір № 63820 про надання програмної послуги кабельного телебачення за адресою: АДРЕСА_1 ; «27» жовтня 2016 року, 03.11.2016 року, 18.11.2016 року позивачка замовляла побутові товари в інтернет магазині modna Kasta для спільного користування, а отримував замовлення ОСОБА_2 з відділення нової пошти біля будинку, про що свідчить лист замовлення (квитанція) з електронної пошти, із зазначенням його даних, як отримувача; 07.12.2016 року, 04.01.2017 року, 06.02.2017 року, 10.03.2017 року, 05.05.2017 року, 10.05.2017 року, 06.06.2017 року, 03.08.2017 року позивачка здійснювала оплату інтернет послуг в ТОВ Місто - ТВ через сервіс Portmone, з якою раніше було укладено договір на адресу АДРЕСА_1 ; 28.04.2017 року проведено аварійне відкривання дверей у зв`язку із втратою сімейного ключа від квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом здачі-прийняття виконавчих робіт який підписано виконавцем ФО-П Пагер О.Г. та позивачкою.

У період за 2017-2018 роки вона отримувала поштові листи за адресою: АДРЕСА_1 , декілька з них це за 14.12.2017 року від ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від Ірини, 14.01.2018 року від Лєри та 21.12.2018 року від Наталії; 31.05.2018 року позивачка замовляла чоловічий рюкзак для особистого користування ОСОБА_2 та з урахуванням його побажань через інтернет магазин Bagllet на адресу: АДРЕСА_1 ; 08.07. 2018 року позивачка замовляла собі рюкзак через інтернет магазин Harvest, доставка була на адресу: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_2 особисто забрав її, про що свідчить лист замовлення (квитанція) з електронної пошти, із зазначенням його даних, як отримувача; 07.08.2018 року разом з ОСОБА_2 робили замовлення на доставку піци в Dominos Pizza Ukraine;08.10.2018 року викликала майстра для ремонту бачку туалету через інтернет сервіс Кабанчик на адресу: АДРЕСА_1 ;рахунок на оплату електроенергії за адресою: АДРЕСА_1 у ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі» було налаштовано на електронні пошти з ОСОБА_2 , тому 12.10.2018 року позивач та ОСОБА_2 спільно отримали лист від ПрАТ «ДТЕК Київські Електромережі» відносно сплати за електроенергію на адресу: АДРЕСА_1 ; 03.07.2019 року позивачка була взята на облік як внутрішньо переміщена особа із фактичним місцем проживанням: АДРЕСА_1 ; 21.09. 2019 року у спільне користування було куплено пральну машину Beko WUE6512XWW у магазині Comfy з установкою то підключенням відповідно до Акту виконаних робіт від 22.09.2019 року № 2655210919477776376 із заявкою на доставку за адресою: АДРЕСА_1 ; 06.11. 2019 року позивачка замовляла рюкзак через інтернет магазин Harvest, отримував ОСОБА_2 на новій пошті поруч з будинком, за адресою: АДРЕСА_2 ; 21.11.2019 року зареєструвала фізичну особу підприємця з фактичним місцем проживання та ведення господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 ;

17.01.2020 року позивачка замовляла органайзери для дому через інтернет магазин Joom , на адресу: АДРЕСА_1 ; 22.12. 2020 року позивачка разом з ОСОБА_2 замовляли їжу з McDonald's на вечерю через доставку Glovo на домашню адресу; 21.01.2020 року позивачка замовляла вазу для дому через інтернет магазин Rozetka; 22.01.2020 року замовляла килимок для миші до комп`ютера через інтернет магазин Joom;11.06. 2020 року позивачка замовляла ліки для ОСОБА_2 , з доставкою на адресу: АДРЕСА_1 ; 13.11.2020 року позивачка разом з ОСОБА_2 замовляли доставку їжі з компанії Багато Лосося; 15.12.2020 року позивачка замовляла побутові товари через інтернет магазин SuperPupers; 17.12.2020 року позивачка замовляла декілька пар чоловічих шкарпеток для ОСОБА_2 через інтернет магазин Dodo Socks.

Протягом спільного проживання у позивачки та ОСОБА_2 був спільний бюджет, що складався з її заробітної плати та пенсії ОСОБА_2 , та відповідно який витрачався на потреби сім`ї: купівлю продуктів харчування, необхідних речей, ліків, сплату комунальних послуг, на спільні кошти також підтримували належний стан квартири, необхідний для проживання в ній, проводили поточний ремонт, надавала кошти ОСОБА_2 на його потреби, проте спочатку у готівковій формі, а з початком пандемії коронавірусної інфекції аби зменшити пандемічні ризики для оослабкого здоров`я ОСОБА_2 ми вирішили перейти на картку в Monobank/Universal Bank, після чого я продовжила допомагати йому коштами, але вже шляхом переказу на картку, яку вони разом відкрили про, що свідчить виписка по картці Monobank/Universal Bank від «07» серпня 2023 року за періоди «01» липня 2020 року - «13» березня 2021 року. Вказана виписка є підтвердженням здійснених платежів від позивачки до ОСОБА_2 .

У період з 2016 року по 2021 рік позивачка з ОСОБА_2 сплачували комунальні платежі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується дублікати квитанцій від ПриватБанку про здійснення оплати за централізоване постачання холодної води та водовідведення, централізоване водовідведення гарячої води, утримання будинку та прибудинкових територій, за спожитий газ, опалення та електроенергію за деякі місяці з 2017 по 2019 роки.

Довідкою ПриватБанку № LKJC8L3089028711 від 29.07.2022 року визначено платежі за період з 02.02.2018 року - 06.10.2020 року про оплату інтернет послуг за адресою: АДРЕСА_1 , довідкою ПриватБанку №1QRO7QTFQVN13O91 від 01.08.2022 року відображено сплату всіх комунальних послуг за період з 08.11.2017 року по 04.12.2019 року за вищевказаною адресою, випискою по картці Monobank|Universal Bank від «24» червня 2021 року № QEVR- 20210624-156457 підтверджено факт оплати комунальних послуг та інтернету в період з 01.07.2020 року - 21.06.2021 рок у.

Як вбачається із письмових показань свідка ОСОБА_3 , остання підтвердила факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_2 однією сім`єю та ведення домашнього господарства та зазначила, що у період з вересня 2013 року по червень 2018 року навчалась в Києво-Могилянській академії, що знаходиться поруч із житлом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У 2018 році свідок виїхала на навчання до США, однак підтримувала з ними зв`язок. ОСОБА_3 відвідувала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2020 році.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розпочали спільно проживати з 2016 року. Оскільки ОСОБА_2 потребував постійного лікування, основним годувальником у сім`ї була ОСОБА_1 . У серпні 2020 року свідок відвідала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та помітила зміни в побуті, зокрема, нову техніку та меблі. ОСОБА_1 відкрила рахунок в Монобанку і почала переказувати кошти на витрати ОСОБА_2 на вказаний картковий рахунок. За весь період до смерті ОСОБА_2 вони з ОСОБА_1 турбувались один про одного та підтримувати один одного.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

За змістом ч.8 ст.95 ЦПК України іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

22.12.2003 року для України набула чинності Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів , яку ратифіковано Законом № 2933-III ( 2933-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 23, ст.153).

США є також є Договірною стороною, яка приєдналася до Конвенції.

Відповідно до ст.1 Конвенції для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Згідно статті 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Показання свідка ОСОБА_3 від 20.11.2024 року перекладено з англійської на українську та апостильовано нотаріусом Штату Техас Домінік Крістіан Мірамонтес.

Справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козоріз Л.М. 14.10.2024 року. Вказану нотаріальну дію зареєстровано в реєстрі за № 6145.

З врахуванням наведеного, вказані показання визнаються дійсними в Україні.

Щодо показань свідка ОСОБА_4 , вони посвідчені нотаріусом Зузанною-Войташек-Балажинською у м.Катовіце. Їх переклад з польської на українську здійснено перекладачем Рябченко М.С. , справжність підпису якої посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козоріз Л.М., та зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 6146.

Відповідно до ст.15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який підписано 24.05.1993 року та ратифіковано Постановою ВР N 3941-XII (3941-12 ) від 04.02.94 ), та який набув чинності для України 14.08.1994, документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені відповідним органом. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони.

Таким чином, показання свідка за приписами ст.15 вказаного міжнародного договору не потребують жодної легалізації та є чинними на території України.

З врахуванням наведеного, вказані документи визнаються дійсним в Україні.

З матеріалів спадкової справи, яка надійшла на запит суду, вбачається, що інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 або звернулися із відповідною заявою, немає.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2007 № 7«Про судову практику у справах про спадкування» якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1258 Цивільного кодексу України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства. Згідно з вимогами ч.4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Отже, предмет доказування при розгляді справ про встановлення факту проживання однією сім`єю передусім складає сукупність обставин, що є згідно із законом основними ознаками сім`ї; спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків.

Згідно з вимогами ч.2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто, основною ознакою проживання спадкоємця однією сім`єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї.

Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд звертає увагу на таке.

Відповідно ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Поняття сім`ї, сформульоване в ст. 3 СК України, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя» та вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї»).

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. ст. 3, 74 СК України).

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них прав та обов`язків.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Під час встановлення факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.

Домогосподарством є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.

Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання (постанова Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 686/8440/16-ц).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті3,74 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20), у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 442/3741/21 (провадження № 61-1292св23.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2023 року у справі № 463/11211/19 (провадження № 61-1214св23) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

У постанові від 7 лютого 2024 року у справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23) зазначено, що «предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України(далі -СК України). Відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства…. При встановленні факту наявності у осіб спільного побуту також доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.10.2025 у справі №№ 314/510/25, провадження № 61-11230св25.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, з наданих письмових доказів судом встановлено, що позивач постійно проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 з січня 2016 року по квітень 2026 року по день його смерті за адресою: АДРЕСА_1 .

Пленум Верховного Суду України в пункті 21 постанови від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив наступне: при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного Кодексу про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2023 року у справі № 372/3321/19 (провадження № 61-10538св22) належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Час відкриття спадщини, відповідно до приписів ст.1220 ЦК України, є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього кодексу).

Дослідженні у справі докази, зокрема наведені покази свідків надають підстави для висновку, що позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_2 проживали тривалий час однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Водночас суд звертає увагу, що відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Отже, метою звернення до суду є саме захист порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У позові представник позивача вказує, що ініціювання позовного провадження у цій справі має значення для захисту матеріальних інтересів позивача, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.11.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Суд звертає увагу, що за змістом ч. ч. 1, 2, 3,4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню так як судом встановлено на підставі досліджених доказів порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача ОСОБА_1 з боку відповідача ОСОБА_1 , які б підлягали захисту (відновленню) шляхом встановлення факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 .

З огляду на викладені обставини, позов про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладення шлюбу, а саме ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачем у справі є орган місцевого самоврядування, який є належним у такій категорії справ з огляду на наступне.

За змістом ч.1-3 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Відповідно до практики Верховного Суду ( постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Згідно з ч.9 ст.141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З врахуванням приписів ст.141 ЦПК України та беручи до уваги те, що відповідачем у справі є орган місцевого самоврядування, який жодних прав позивача не порушив, проти задоволення позову не заперечив, суд приходить до висновку, що спір виник внаслідок неправильних дій позивача у зв`язку із нездійсненням реєстрації шлюбу, а відтак судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбупро становлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу в період з січня 2016 року по квітень 2021 року (дня смерті останнього).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 08.06.2026 року.

Суддя: