Рішення № 137416345, 11.03.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/29468/25

пр. № 2/759/4874/26

11 березня 2026 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва

під головуванням судді Сенька М.Ф.

за участю представника відповідача Глущенко О.М., Чеснок М.М., секретаря судового засідання Пушкарського О.А., розглянувши у відкритому судолвому засіданні в приміщенні суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури про стягнення моральної шкоди, третя особа: Головне управління державної казначейської служби України в м.Києві

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн. та судові витирати 19000 грн.

Позов обгрунтовано тим, що кримінальне провадження № 12023105080000714 від 02.04.2023 зареєстровано за заявою позивача ОСОБА_1 за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою його грошовими коштами у сумі 2 230 грн. Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні належно не проведено. При розрахунку моральної шкоди позивач посилається на положення ч.ч. 2, 3 ст. 13 вказаного Закону, відповідно до якого розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. За таких підстав, позивач звертається з вимогою про стягнення з Державного бюджету України на його користь 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування та 19 000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали від 19.12.2025 року, справу

призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Від представника Державної казначейської служби України надійшов відзив, в якому просить відмовити в позові, з підстав, що Державне казначейство не є належним відповідачем по справі, твердження відповідача щодо заподіяння шкоди є необгрунтованим через відсутність пред`явленого обвинувачення, оскільки підстав для стягнення моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, виникають тільки починаючи з часу пред`явлення обвинувачення і закінчуючи часом набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.

Від Київської міської прокуратури надійшов відзив, представник якого просив відмовити в задоволенні заявлених вимог, зважаючи на те, що позивачем не підтверджено належними доказами неправомірність дій Київської міської прокуратури заподіяння такими діями та бездіяльністю Київської міської прокуратури моральної шкоди, зокрема заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань, як і не надано обґрунтування розміру завданої шкоди. Необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя під час досудового розслідування позивачем обґрунтовано через реалізацію своїх прав, як учасника кримінального провадження. Разом з тим, указані документи не встановлюють неправомірність дій або бездіяльності Київської міської прокуратури), не встановлюють наявність майнової та моральної шкоди у позивачів і не свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями або бездіяльністю Київської міської прокуратури та настанням моральної. Окремо Київська міська прокуратура зазначає стосовно витрат на правничу допомогу, зокрема, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат з боку позивача є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Від Головного управління Національної поліції України у м. Києві надійшов відзив, представник якого просив відмовити в задоволені позовних вимог, зважаючи на те, що факт неодноразового звернення до слідчого, прокурора та закриття кримінального провадження не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що діями, рішеннями слідчого заподіяно позивачу моральної шкоди на загальну суму 100 000 грн, яка не підтверджується належними та допустимими доказами. Висновки про протиправність дій слідчого і притягнення держави до цивільно-правової відповідальності свідчить про хибність позиції позивача та звернення до неналежного відповідача, який не може відповідати по договірним зобов`язанням з іншою юридичною особою. Державою запроваджено правовий механізм для захисту прав та інтересів клієнтів банків, який зазначено вище, а позивач намагається у судовому порядку стягнути втрачені ним кошти з іншої особи - Держави Україна, що свідчить про неправильність обраного способу захисту. Позивачем не заперечується, що збитки йому завдані третіми особами до виникнення правовідносин з органами досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні №12023105080000714. Саме такі дії можуть перебувати у причинному зв`язку з матеріальною шкодою, яка за свідченнями позивача завдана йому на суму 2 230 грн. Окремо зазначається щодо стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000 грн, то позивачем не надано доказів, які б підтверджували дійсність цих послуг. У додатках до позовної заяви такі документи за описом відсутні, що свідчить про відсутність документально підтверджених судових витрат..

Ухвалою суду від 28.01.2026 підготовче провадження у справі закінчене, справу призначено до розгляду по суті.

Під час судового засідання позивач не з`явився, причини неявки суду не відомі.

Представники Київської міської прокуратури та Головного управління Національної поліції України у м. Києві надали пояснення, зі змісту яких вбачається, що вони наполягають на своїх вимогах, що викладені в заявах по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити.

Так, Слідчим відділом Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023105080000714 від 02.04.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, а саме за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами ОСОБА_1 у сумі 2 230 грн.

Починаючи з грудня 2023 року позивачем скеровувались заяви до органів досудового слідства та прокуратури про закриття вказаного кримінального провадження, в яких позивач зазначав про відсутність претензій до проведення розслідування співробітниками поліції та прокуратури копії матеріалів були долучені до відзиву органів прокуратури.

Слідчим відділом Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві 11.11.2025 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12023105080000714 від 02.04.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України, у зв`язку з набранням чинності закону, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння вчинене особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У відповідності ч. 1 ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Відповідно до п. 25 ст. 3 КПК України учасниками кримінального провадження є - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

Відповідно до положень ст. ст. 7, 24 Кримінального процесуального кодексу України забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності є загальною засадою кримінального провадження, яка ґрунтується на ст. 55 Конституції України, що гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Нормами ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено можливість оскарження рішення слідчого, дізнавача, прокурора, у тому числі про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, про закриття кримінального провадження, рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування. Також, відповідно до ч. 1 ст. 308 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування.

Підстави та предмет позовної заяви у даній справі відноситься до питань реалізації процесуальних прав учасників кримінального провадження, недотримання яких на думку позивача призвело до спричинення моральної та матеріальної шкоди, що за нормами матеріального права підлягає доказуванню на загальних підставах.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України(Далі - ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органом державної влади, відшкодовується державою.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням. Разом з цим, в силу вимог ст. 81 ЦК України, довести наявність цих умов має позивач, який звернувся із позовом про стягнення шкоди. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

У постановах Верховного Суду 8 травня 2018 року у справі № 920/316/17, від 21 грудня 2018 у справі № 920/31/18 зазначено, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначив, що моральна шкода йому заподіяна тривалим здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023105080000714 , яка полягає у непритягнені до кримінальної відповідальності винної особи.

Разом з цим, при розрахунку моральної шкоди позивач посилається на положення ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Положення ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду» регламентують вичерпний перелік випадків, які надають право на відшкодування шкоди, зокрема: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

При розрахунку моральної шкоди позивач посилається на положення ч.ч. 2, 3 ст. 13 вказаного Закону, відповідно до якого розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Однак, в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023105080000714 від 02.04.2023 щодо ОСОБА_1 не застосовувались жодні заходи, передбачені положеннями Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначення моральної шкоди також міститься у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з яким під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Водночас, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що моральна шкода йому спричинена внаслідок бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні № 12023105080000714 від 02.04.2023, що на його думку, призвела до погіршення його психоемоційного стану. Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди 4 обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не підтверджено належними доказами неправомірність дій Київської міської прокуратури заподіяння такими діями та бездіяльністю Київської міської прокуратури моральної шкоди, зокрема заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань, як і не надано обґрунтування розміру завданої шкоди. Необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя під час досудового розслідування позивачем обґрунтовано через реалізацію своїх прав, як учасника кримінального провадження.

Разом з тим, указані документи не встановлюють неправомірність дій або бездіяльності Київської міської прокуратури та Головного управління Національної поліції у м. Києві не встановлюють наявність майнової та моральної шкоди у позивачів і не свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями або бездіяльністю та настанням моральної шкоди.

Відповідно до частини третьої статті 28 КПК України критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Вирішуючи питання стосовно того, чи призвело порушення вимог пункту 1 статті 6 Конвенції стосовно розумних строків розгляду справи до тих наслідків, про які стверджує позивач, суд звертається до висновку Великої Палати, який полягає в тому, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо (п. 69. постанови ВП ВС від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18).

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзацах 1 та 2 пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права в порядку цивільного судочинства, суд звертається до статті 13 Конвенції, яка наголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд при цьому також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2021 року у справі №1527/4804/12, провадження №61-6778св21, в якій зазначено, що метою статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) є надання засобу, за допомогою якого особи могли б отримати на національному рівні відшкодування шкоди, завданої порушенням їхніх конвенційних прав, перш ніж задіяти міжнародний механізм подання скарги до ЄСПЛ (справа «Кудла проти Польщі» (Case of Kudіa v. Poland) рішення від 26 жовтня 2000 року, заява 30210/96, пункт 152).

У справі «Класс проти Німеччини» (Case of Klass and others v. Germany) ЄСПЛ зауважив, що, згідно зі статтею 13 Конвенції, у випадку, коли особа вважає свої права та інтереси порушеними внаслідок прийняття заходів, які, як вона стверджує, суперечать Конвенції, ця особа повинна мати засіб правового захисту в національному органі як для прийняття рішення за її скаргою, так і, якщо необхідно, для отримання відшкодування. Таким чином, статтю 13 Конвенції необхідно тлумачити як положення, що гарантує «ефективний засіб правового захисту в національному органі» кожному, хто заявляє про факт порушення його прав і свобод, гарантованих Конвенцією (рішення від 6 вересня 1978 року, заява № 5029/71, пункт 64).

У той же час засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце (справа «Лашманкін та інші проти Росії» (Lashmankin and Others v. Russia), рішення від 07 лютого 2017 року, заява № 57818/09, пункт 344).

Переглянувши питання про співвідношення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості цивільного або кримінального провадження (розумного строку), що є спеціальною правовою нормою, та статті 13 Конвенції про право на ефективний засіб правового захисту ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі», суд констатував існування «істотної небезпеки» для принципу верховенства права в рамках національних правових систем, коли «під час здійснення правосуддя трапляються надмірні затримки», «для оскарження яких сторони не мають національних засобів правового захисту».

У зв`язку з цим ЄСПЛ підкреслив, що тлумачення статті 13 Конвенції полягає в тому, що це положення гарантує ефективний засіб правового захисту в національному органі влади щодо ймовірного порушення вимоги, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції, про розгляд справи протягом розумного строку.

В іншому випадку, «приватні особи змушені будуть систематично звертатися до Суду в Страсбурзі зі скаргами, які в інакшому разі, і на думку Суду більш доречно, були б спочатку розглянуті в рамках національної правової системи. У перспективі це може послабити ефективне функціонування системи захисту прав людини, створеної Конвенцією, - як на національному, так й на міжнародному рівнях» (справа «Кудла проти Польщі» пункт 155).

Отже, враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 13 Конвенції в контексті порушення вимог, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції, суд при вирішенні цієї справи нагадує, що приписами статті 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способами захисту цивільних прав і інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України)

Відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Підстави для відповідальності за відшкодування моральної шкоди передбачені приписами статті 1167 ЦК України. Зокрема, частиною другою цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальний закон, який регламентує порядок відшкодування в тому числі моральної шкоди завданої органами досудового розслідування є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

Статтею 1 названого Закону наголошено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, в тому числі незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (пункт 1 статті 1 Закону).

Приписами частини другої статті 1 Закону передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Положеннями пункту 1-1 статті 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках , зокрема, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

Статтею 3 Закону встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Водночас суд встановив порушення права позивача на справедливий розгляд справи в контексті недотримання органами досудового розслідування розумних строків. Проте, такий випадок прямо не вказаний в наведеному Законі, як підстава для здійснення відшкодування. Положення Цивільного кодексу України також не передбачають спеціальних норм для відшкодування моральної шкоди, якщо така шкода завдана органами досудового розслідування у випадках інших, ніж встановлених пунктом 2 частини другої статті 1067 ЦК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Отже, враховуючи наведені приписи ЦПК, суд за аналогією закону до відносин, що склалися з приводу відшкодування моральної шкоди завданої позивачу органами досудового розслідування через недотримання розумних строків досудового розслідування застосовує норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд також відхиляє аргументи Державної казначейської служби України про те, що казначейство не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не є учасником спірних правовідносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В цьому контексті суд звертається до правової позиції Верховного Суду у справі №1527/4804/12, викладеної в постанові від 22.09.2021 року, яка полягає в наступному.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28) Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

За таких обставин, з урахуванням того, що фатичні і правові підстави позову не знайшли свого підтвердження, суд приходить до висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 263- 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Сенько М.Ф.