Рішення № 137415465, 16.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.06.2026Справа № 910/2319/26За позовом Приватне акціонерне товариство "ТЕХЕНЕРГО"

до Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 307267,90 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику сторін.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідача) на користь Приватне акціонерне товариство "ТЕХЕНЕРГО" (далі - позивач) 3% річних у сумі 94278 грн та інфляційні втрати у сумі 212989,90 грн нарахованих (за період з 16.12.2023 до 01.08.2024) на суму боргу стягнуту в межах справи №910/19361/23.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що відповідачем було виконано рішення Господарського суду міста Києва, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/19361/23 від 18.06.2024 про стягнення 4999879 грн 87 коп. основного боргу, 814935 грн 71 коп. інфляційних втрат, 219426 грн 11 коп. 3% річних, лише 02.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2026 відкрито провадження у справі №910/2319/26, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.

30.03.2026 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти вимог позову, зазначає, що позивач неправильно розрахував строк нарахування 3% річних та інфляційних втрат, бо відповідач виконав рішення у справі №910/19361/23 01.08.2024, а не як стверджує позивач 02.08.2024. Крім того, відповідач зауважує, що на день оплати не нараховуються штрафні та фінансові санкції.

Заперечуючи проти позову, відповідач також звертає увагу на наявні форс-мажорні обставини, які зумовили відстрочення виконання рішення у справі №910/19361/23.

Позивачем у відповіді на відзив від 29.04.2026 було заявлено зменшення позовних вимог щодо 3% річних та надано новий розрахунок фінансових санкцій, з урахуванням заперечень відповідача.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 93868,16 грн 3% річних та 212989,90 грн інфляційних втрат, нараховані за період з 16.12.2023 по 31.07.2024.

Відповідно до п. 2, ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 2 та 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у цій справі було відкрито 12.03.2026, відповідно строк для подачі заяви про зменшення позовних вимог у позивача був до 12.04.2026. Однак позивач заявив про зменшення позовних вимог у відповіді на відзив, яку подав через Електронний суд 29.04.2026.

Як зазначено у ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивач не звертався до суду із заявою про поновлення строку на подання заяви про зменшення позивних вимог.

У зв`язку із наведеним вище, оскільки позивачем було пропущено строк на звернення із заявою про зменшення позовних вимог, така заява лишається без розгляду.

01.05.2026 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.07.2021 між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) укладено договір №21.20.028/19-121-08-21-10632 (далі - Договір) відповідно до п.1.1 якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання робіт: "Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблоки №1-6. Модернізація системи управління резервних дизель-генераторів. Виконання додаткового обсягу проектних робіт". Код згідно ДК 016.2010-71.12.

Судом встановлено, що позивач звертався до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 6034659, 33 грн, з яких: 4999879,87 грн основний борг, 219843,75 грн 3% річних та 814935,71 грн інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/19361/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, позов задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕХЕНЕРГО" 4999879 грн 87 коп. основного боргу, 814935 грн 71 коп. інфляційних втрат, 219426 грн 11 коп. 3% річних.

Інфляційні втрати та 3% річних судом було стягнуто у справі №910/19361/23 за період 22.02.2022 до 15.12.2023.

Як зазначено у ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Приймаючи до уваги ч. 4 ст. 75 ГПК України вирішуючи спір у даній справі, суд виходить із фактів встановлених у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 у справі №910/19361/23, яке набрало законної сили і є чинним.

Так, у рішенні №910/19361/23 від 02.04.2024 судом встановлено факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором у сумі 4999879,87 грн.

За приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Cаме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.

Отже чинне законодавство не пов`язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Позивач зазначає, що рішення суду №910/19361/23 від 02.04.2024 про стягнення 4999879,87 грн основний борг, 219843,75 грн 3% річних та 814935,71 грн інфляційні втрати було виконано після пред`явлення його до примусового виконання.

З наданих до справи доказів вбачається, що відповідачем 01.08.2024 було сплачено 69429989,55 грн (платіжна інструкція №9327) за об`єднане виконавче провадження (у тому числі і ВП щодо виконання рішення у справі №910/19361/23).

Стягнувши увесь борг за рішенням №910/19361/23 від 02.04.2024 органом державної виконавчої служби було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, що підтверджується відповідною постановою від 06.08.2024 №75531330.

З наведеного вбачається, що основну суму боргу за Договором у сумі 4999879,87 грн відповідачем було повністю погашено 01.08.2024.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 94278 грн, а також 212989,90 грн інфляційних втрат нараховані за період з 16.12.2023 по 01.08.2024.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що позивачем безпідставно нараховано фінансові санкції на день коли було здійснено оплату боргу.

Заперечуючи проти нарахування інфляційних втрат відповідач послалося на настання форс-мажорних обставин, а саме, введення воєнного стану в Україні через військову агресію Російської Федерації проти України, внаслідок чого розмір інфляції з 24.02.2022 в Україні є наслідком війни, а тому не може бути застосовано до відповідача відповідальність у вигляді нарахування інфляційних втрат.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин та відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язання з оплати основного зобов`язання, як підстави для звільнення від нарахування та стягнення з нього інфляційних втрат, є необґрунтованими.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіряючи розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, доданий позивачем до позову, суд зауважує, що позивачем береться у розрахунок день коли відповідачем здійснено повну оплату боргу (01.08.2024).

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 922/1008/16 міститься правовий висновок про те, що "день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Разом з тим, цей фактор не впливає на нарахування інфляційних втрат, оскільки індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати.

Враховуючи наведене вище, з відповідача підлягає стягненню 212989,90 грн інфляційних втрат та 93868,16 грн 3% річних. У стягненні 409,84 грн 3% річних суд відмовляє.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕХЕНЕРГО" (79005, місто Львів, проспект Шевченка, будинок 21, квартира 4, ідентифікаційний код 23891483) 212989 (двісті дванадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 90 коп. інфляційних втрат, 93868 (дев`яносто три тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 16 коп. 3% річних та 3682 (три тисячі шістсот вісімдесят дві) грн 30 коп. судового збору.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.