Рішення № 137415314, 15.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2026Справа № 910/4071/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ ЕЛЕКТРОПІВДЕНЬМОНТАЖ»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 799 947,81 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ ЕЛЕКТРОПІВДЕНЬМОНТАЖ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач) про стягнення коштів у розмірі 799 947,81 грн., у тому числі: інфляційні втрати в розмірі 624 519,69 грн. та 3% річних в розмірі 175 428,12 грн., що нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, яке підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва від 05 березня 2024 року в справі №910/18650/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4071/26. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, 22.04.2026 через систему «Електронний суд» подав до суду письмовий відзив, в якому проти позову заперечував, обгрунтовуючи свої заперечення тим, що грошове зобов`язання відповідача за договором складало 2 602 082,19 грн з ПДВ, вважаючи нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму 2 622 082,91 грн безпідставним. Водночас відповідач не погодився із нарахуванням 3% річних та інфляційних втрат за період, який визначений позивачем. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюються нарахування.

24.04.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідач, 29.04.2026 через систему «Електронний суд» подав письмові заперечення на відповідь на відзив.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05 березня 2024 року в справі №910/18650/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Електропівденьмонтаж» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 3 487 023,52 грн., яке набрало законної сили 17 червня 2024 року, встановлено, що 26.11.2021 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація Електропівденьмонтаж» (підрядник за договором) укладено договір на виконання робіт: «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблок № 5. Турбінне відділення. Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 5 (ГТ-5). Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи.» № 2711/2021.

Відповідно до п.1.1 договору замовник доручає, а підрядник зобов`язується виконати на свій ризик власними силами в межах ціни робіт, визначеної на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації (далі - ПКД), роботи на об`єкті ВП ЗАЕС по темі: «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133. Енергоблок № 5. Турбінне відділення. Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор №5 (ГТ-5). Будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи», і передати виконані роботи замовникові у встановлені строки у стані, який відповідає проектно-кошторисній документації, будівельним нормам та Технічним вимогам (додаток № 3 до цього договору).

Вказаним рішенням встановлено, що на виконання умов зазначеного правочину підрядником виконано, а замовником прийнято роботи на загальну суму на суму 2 602 082, 18 грн, в підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2021 року від 15.12.2021 на суму 2602082,19 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за грудень 2021 року на суму 226 608,84 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт №2 за грудень 2021 року від 15.12.2021 на суму 203 974,58 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт №3 за грудень 2021 року від 15.12.2021 на суму 27 967,31 грн., акт приймання виконаних будівельних робіт №4 за грудень 2021 року від 15.12.2021 на суму 1 874 908,46 грн., акт №5 вартості устаткування від 15.12.2021 на суму 268 623,00 грн.

Зазначеним рішенням позов Товариства задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Електропівденьмонтаж» основного боргу в розмірі 2 602 082 грн. 19 коп., 3% річних в розмірі 133 882 грн. 48 коп., інфляційні втрати в розмірі 747 850 грн. 81 коп. та 52 258 грн. 28 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 червня 2024 року рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/18650/23 залишено без змін.

10 вересня 2024 року на виконання вказаного рішення було видано відповідні накази.

Позивач стверджує, а відповідачем не заперечується ця обставина, що стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 у справі №910/18650/23 заборгованість була повністю стягнута в примусовому порядку з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 03.03.2026.

У зв`язку із тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 05 березня 2024 року в справі № 910/18650/23 відповідачем в добровільному порядку виконано не було, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» інфляційні втрати в розмірі 624 519,69 грн. та 3% річних в розмірі - 175 428,12 грн. (за період з 11.12.2023 по 03.03.2026), нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та неохоплені періодом у справі № 910/18650/23.

Втім, суд погоджується з позицією відповідача, наведеною у письмовому відзиві щодо невірного визначення ТОВ «КОРПОРАЦІЯ ЕЛЕКТРОПІВДЕНЬМОНТАЖ» розміру заборгованості, на який здійснено нарахування, оскільки у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, нарахування на підставі статті 625 Цивільного кодексу України слід здійснювати на суму 2602082,19 грн., встановлену рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 року в справі № 910/18650/23.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі, в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України" та від 28.11.1999 в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та «Пономарьов проти України`від 03.04.2008).

За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року в справі № 910/8625/18.

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/12604/18.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року № 918/117/18, від 30 січня 2019 року № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року № 924/312/18.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на своє скрутне фінансове становище, зумовлене втратою/пошкодженням виробничих потужностей, а також необхідністю відновлення нормальної господарської діяльності за рахунок власних обігових коштів, оскільки частиною 2 статті 617 ЦК України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд не погоджується з його правильністю, оскільки допущено арифметичну помилку у визначенні періоду та відповідного розміру нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Суд звертає увагу, що з долучених до матеріалів справи доказів, а саме банківської виписки №2673 від 03.03.2026 вбачається, що відповідачем рішення суду у справі №910/18650/23 виконано у повному обсязі 03.03.2026, тому починаючи з 03.03.2026 нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неправомірним.

Перевірка розрахунку здійснена за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», що є усталеною практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 25.11.2025 у справі №910/11325/23, від 01.07.2025 у справі №910/18308/21, від 26.03.2026 у справі №910/13499/24).

Враховуючи наведені обставини та оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних, до стягнення з відповідача підлягають 619 755 грн. 97 коп. - інфляційні втрати, 173 662 грн. 25 коп. - 3 % річних.

В іншій частині означені вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до Господарського суду міста Києва через систему «Електронний суд», судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 9599,37 грн. Проте позивачем сплачено 11999,22 грн судового збору, що свідчить про переплату у розмірі 2399,85 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи зазначене, судовий збір внесений в більшому розмірі у сумі 2399,85 грн може бути повернутий зі спеціального фонду Державного бюджету України на користь позивача, виключно за його клопотанням.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у розмірі 9521,01 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ ЕЛЕКТРОПІВДЕНЬМОНТАЖ» (03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, буд. 19-А. код ЄДРПОУ 39440289) 619 755 (шістсот дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 97 коп. - інфляційні втрати, 173 662 (сто сімдесят три тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 25 коп. - 3% річних та 9521 (дев`ять тисяч п`ятсот двадцять одна) грн. 01 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2026.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА