Рішення № 137414673, 12.06.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 червня 2026 року Справа № 903/345/26 за позовом: Департаменту патрульної поліції, м.Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Труша Анатолія Івановича, м.Луцьк

про стягнення 1 167, 81 грн

Суддя Шум М.С.

Без виклику (повідомлення) представників сторін

встановив:

Департамент патрульної поліції в позовній заяві від 09.04.2026 просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Труша Анатолія Івановича на свою користь пеню за невиконання умов договору у розмірі 1 167,81 грн, а також суму судового збору в розмірі 2 662,40 грн. Розгляд справи позивач просить проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач в тексті заяви зазначає, що інших витрат, окрім оплати судового збору позивач не планує понести у зв`язку з розглядом даної позовної заяви у суді.

Ухвалою суду від 14.04.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач ухвалу суду отримав 21.04.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься у матеріалах справи.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

17.12.2025 між Департаментом патрульної поліції (далі по тексту позивач, покупець) та Фізичною особою-підприємцем Трушем Анатолієм Івановичем (далі по тексту відповідач, постачальник) укладено договір №1146 (далі договір), предметом якого, відповідно до п. 1.1., є поставка та передача у власність покупцеві рекуператорів з монтажем код CPV за ДК 021:2015-42520000-7 «Вентиляційне обладнання» (далі товар).

Відповідно до пункту 1.1. договору, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вартість товару в порядку та на умовах, визначених договором.

Згідно з пунктом 1.2. договору, номенклатура, кількість та ціна товару визначаються у Специфікації в Додатку № 1 до договору.

У пункті 2.1. договору зазначено, що загальна вартість товару за цим договором складає 137 500,00 грн (сто тридцять сім тисяч п`ятсот грн. 00 коп.), без ПДВ.

Відповідно до п. 3.1. поставка товару здійснюється за адресою: м. Луцьк, вул. Залізнична, 15.

У пункті 3.3. договору зазначено, що поставка товару здійснюється протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати підписання договору.

Датою поставки товару є дата приймання-передавання товару в пункті поставки та підписання видаткової накладної сторонами (пункт 3.4. договору).

Договір підписано сторонами 17.12.2025, кінцевий термін виконання зобов`язань з поставки товару 24.12.2025.

Товар відповідачем не було поставлено.

Згідно пункту 6.2.1. договору, покупець має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку (відмова від цього договору) у разі неналежного виконання постачальником своїх зобов`язань. Неналежне виконання постачальником своїх зобов`язань є порушенням вимог до кількості, якості, комплектності та строків постачання товару.

Відповідно до пункту 6.2.1. договору та ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, покупцем надіслано на адресу постачальника, зазначену у пункті 15 договору «Адреси та реквізити сторін», лист №9956/41/3/05-2025 від 29.12.2025 про розірвання договору та сплату штрафних санкцій (а.с. 11-12)

Вищевказаний лист повернуто покупцю з огляду на закінчення терміну зберігання 13.01.2026 (а.с. 13).

У пункті 11.2. договору зазначено, що у разі розірвання договору, у випадках передбачених п. 6.2.1. цього договору, цей договір вважатиметься розірваним з моменту отримання постачальником письмового повідомлення покупця про розірвання цього договору, надісланого листом з оголошеною цінністю, при цьому у разі повернення покупцю конверту (листа), довідки із зазначенням причини повернення/ з відміткою про невручення листа у зв`язку з закінченням терміну зберігання або відмовою постачальника отримати лист у поштовому відділенні укрпошти, або відсутності постачальника за адресою місцезнаходження тощо, днем розірвання цього договору вважатиметься дата проставлення відділенням укрпошти у поштовому повідомленні (конверті, довідці тощо) відповідної відмітки.

Отже, згідно з пунктом 11.2. договору, договір вважається розірваним з 13.01.2026 (дата відмітки про причини повернення листа у зв`язку з закінченням терміну зберігання).

Згідно пункту 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та договором.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що при затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений умовами цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, від вартості непоставленого товару.

Враховуючи зазначене, кінцевий строк поставки товару минув 24.12.2025. Договір розірваний 13.01.2026.

Додатково позивач вказує, що 06.02.2026 на електронну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, було надіслано претензію з додатками (а.с. 14-18), у якій позивачем було повторно запропоновано відповідачу сплатити суму штрафної санкції за невиконання умов договору у добровільному порядку.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 167,81 грн.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи встановлено, що між сторонами виникли зобов`язання з договору №1146 від 17.12.2025, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки. Згідно вказаного договору, відповідач зобов`язався поставити та передати у власність позивача товар «Вентиляційне обладнання» протягом 5 робочих днів з дати підписання договору, за адресою: м. Луцьк, вул. Залізнична, 15. Договір підписано сторонами 17.12.2025, кінцевий термін виконання зобов`язань з поставки товару 24.12.2025. Однак відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав, товар позивачу не поставив. На адресу відповідача позивачем було надіслано лист №9956/41/3/05-2025 від 29.12.2025 про розірвання договору та сплату штрафних санкцій, який повернуто з огляду на закінчення терміну зберігання 13.01.2026. Отже, згідно з умовами, договір вважається розірваним з 13.01.2026.

У пункті 7.3. договору сторони погодили, що при затримці відвантаження товару покупцю понад строк, передбачений умовами цього договору, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, від вартості непоставленого товару.

Кінцевий строк поставки товару минув 24.12.2025, договір розірваний 13.01.2026, у зв`язку з чим за невиконання відповідачем умов договору, позивачем нараховано пеню у розмірі 1 167,81 грн за період з 25.12.2025 по 13.01.2026.

Перевіривши за допомогою онлайн-системи "ЛІГА:ЗАКОН" розрахунок пені, здійснений за період з 25.12.2025 по 13.01.2026, суд встановив, що її нарахування у розмірі 1 167,81 грн здійснено обґрунтовано та вірно.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведених вище положень статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені строки здійснення поставки товару.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 167,81 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню судом у повному обсязі.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження протилежного та вищенаведених висновків суду.

Як визначає ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн згідно платіжної інструкції №3064 від 08.04.2026.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цією статтею, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн покладається на відповідача (з урахуванням коефіцієнта для пониження відповідного розміру ставки судового збору у розмірі 0,8 (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73-74, 76-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Труша Анатолія Івановича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код ЄДРПОУ 40108646) 1 167,81 грн пені, а також 2 662,40 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя Микола ШУМ