Рішення № 137412096, 05.06.2026, Андрушівський районний суд Житомирської області

Справа №: 272/1033/25

Провадження № 2/272/143/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року

Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої - судді Чуб І.А.

секретаря судового засідання - Хитоніній М.С.,

з участю: представника позивача - Проценко О.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Андрушівка в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, військова частина НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав, суд, -

встановив:

Представник позивача звернулася до суду в інтересах позивача із позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_1 щодо неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 з 26.09.2009 доку перебував в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 . Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 13.05.2019 року шлюб між сторонами було розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що сторони разом не проживають, діти проживають з ОСОБА_3 та перебувають на його утриманні. 30.11.2020 року Ставищенським районним судом Київської області було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_6 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 03.09.2020 року і до їх повноліття. 10.08.2022 року Ставищенським районним судом Київської області було ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 про визначення місця проживання дітей з нею було відмовлено. В даному рішенні було встановлено, що залишення дітей проживати із батьком наразі буде сприяти найвищим інтересам обох малолітніх дітей, що є справедливим. ОСОБА_6 уклала шлюб, після реєстрації шлюбу їй було присвоєно прізвище ОСОБА_7 . 27.05.2023 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 . ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 . В даному будинку він проживає разом із своєю сім`єю: дружина - ОСОБА_9 , син - ОСОБА_4 , дочка - ОСОБА_5 , син дружини - ОСОБА_10 , дочка дружини - ОСОБА_11 . Станом на 31.07.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 52419 грн. 23 коп. ОСОБА_3 , працює та отримує дохід. ОСОБА_3 був мобілізований та на даний час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . ОСОБА_1 не цікавиться життям дітей не займається їхнім вихованням та не утримує їх, тобто фактично мати ухилилася від виконання свої батьківських обов`язків, а саме, не забезпечує належний фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання та підготовку до самостійного життя, відмовилася від їх виховання, не піклуються про їх харчування, медичне обслуговування та не спілкується з дітьми.

Представник позивача в судовому засіданні пояснила, що 26.09.2009 року між сторонами було укладено шлюб, від якого сторони мають двоє дітей: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . 13.05.2019 року шлюб між сторонами було розірвано. Діти після розірвання шлюбу залишилися проживати з батьком. Це було спільне рішення сторін. З відповідачки на користь позивача на утримання дітей було стягнуто аліменти. В подальшому позивач зареєстрував шлюб з ОСОБА_14 та вони проживають однією сім`єю разом з її дітьми. Рішенням суду було відмовлено у визначення місця проживання дітей разом з матір"ю. Позивач працює та на даний час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 . Позивач звертався до суду із заявою про встановлення факту самостійного утримання і виховання дітей з метою надання права на звільнення від військової служби. Особисто приймати участь у судовому засіданні позивач не має змоги, оскільки проходить військову службу. Відомостей про те, що позивач перебуває у СЗЧ у неї немає. Їй відомо, що мати не цікавиться життям дітей. Діти ображені на матір. Батько не чинив перешкод у спілкуванні з дітьми. Після того, як позивача було мобілізовано його діти залишилися з дружиною ОСОБА_14 . Відповідач відмовилася від виховання та утримання дітей. Просила позбавити відповідачку батьківських прав, оскільки остання не цікавиться життям дітей, частково сплачує аліменти, забезпеченням та вихованням дітей не займається, також просила врахувати висновок органу опіки та піклування та думку дітей про доцільність позбавлення матері батьківських прав відносно дітей.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Підтримала відзив на позов (а.с.72-78) та пояснила, що залишила проживання з позивачем через домашнє насильство, так як не було можливості забрати дітей через відсутність у неї житла вона залишила дітей з батьком. Коли діти проживали з свекрухою, то вона навідувала їх. В подальшому, був період, що вона не спілкувалася з дітьми, так як не мала можливості. Проте, як влаштувала особисте життя, отримала роботу, почала спілкуватися з дітьми. Кілька років тому у неї з дітьми було гарне спілкування, діти мали бажання поїхати до неї, однак їхній батько ОСОБА_15 не дозволяв дітям навідувати її через те, що з нею проживає її теперішній чоловік. Вона передавала речі дітям, придбала телефон для можливості спілкуватися з ними. Коли вона зустрічалася з дітьми, то з ними на зустрічі була племінниця позивача, щоб спостерігати за ними. Позивач чинив перешкоди у спілкуванні з дітьми, контролював їх зустрічі. Вона намагался зустрітися з дітьми у школі, спілкувалася з класним керівником. У жовтні 2025 року вона навідала дітей у школі, проте вони відмовилися спілкуватися з нею. Так, відносини з дітьми поки що прохолодні, однак вона вважає, що її немає за що позбавляти батьківських прав. Вона купувала одяг, подарунки вітала на день народження дітей. На даний час вона сплачує аліменти через виконавчу службу, є заборгованість, яку вона виплачує. Вважала, що якби вона мала більше часу спілкуватися з дітьми, проводити з ними час, то відносини між ними були б інші. З батьком дітей вони не спілкуються. В 2022 році вона зверталася за визначенням місця проживання дітей разом з нею, однак суд відмовив в позові. Проте після того, вона намагалася спілкуватися з дітьми. Вона завжди цікавилася життям дітей, вважає, що не є поганою мамою для дітей, так склалися життєві обставини, що діти залишися проживати з батьком, однак це не підстава позбавляти її батьківських прав. На даний час вона не може спілкуватися з дітьми, оскільки діти відмовляються спілкуватися з нею. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позицію відповідачки, позовні вимоги не визнають та пояснив, що як підставу для позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач вказує, що відповідач не цікавиться життям дітей, не займається їхнім вихованням та не утримує їх, тобто фактично відмовилась від виконання своїх батьківських обов`язків. Однак до матеріалів справи не долучено будь-яких належних, достовірних та загалом достатніх доказів на підтвердження ухилення відповідачем від виконання обов`язків щодо виховання дітей та/або забезпечення здобуття ними загальної середньої освіти. Єдиний доказ, на який посилається позивач, це розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, але сама по собі наявність заборгованості не є окремою підставою для позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, а тому позивачем не доведені обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог. Крім того, у матеріалах справи наявні довідки, де навчаються діти та долучено також характеристики дітей з місця навчання. Однак звертав увагу, що вказані документи ані доводять, ані спростовують викладені в позові обставини. Вказані докази не доводять неучасть ОСОБА_1 в житті дітей, а по суті містять лише загальну інформацію про навчання дітей, успіхи в навчанні, слабкі/сильні сторони щодо здобування освіти. Крім того, рішенням суду відповідачу було відмовлено у задоволенні позову про визначення місця проживання неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом з нею. Звертав увагу, що обставини, досліджені при розгляді вказаної справи не можуть свідчити про неучасть матері в житті дітей, про її небажання бути присутньою в їх житті, а отже не підтверджують наявність підстав для позбавлення батьківських прав. При розгляді справи наголошувалось на вчиненні перешкод у спілкуванні матері з дітьми, на неадекватній поведінці батька. При наданні висновку органом опіки та піклування щодо визначення місця проживання батькові, ОСОБА_3 , було рекомендоване не чинити перешкоди у вільному спілкуванні матері з дітьми. Однак надалі, і станом на поточну дату позивач продовжує налаштовувати дітей проти матері, чинити перешкоди у спілкування як у особистому, так і в телефонному режимі. З метою визначення способів участі у вихованні дітей та спілкуванні із ними, з метою усунення перешкод у спілкуванні, ОСОБА_1 у порядку визначеному ст. 158 СК України звернулась до органу опіки та піклування Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області. ОСОБА_1 бажає спілкуватись із дітьми, приймати участь у їх житті, вихованні. ОСОБА_1 офіційно працевлаштована і працює, вона не ухиляється від сплати аліментів та здійснює щомісячні платежі. Фактично доводи позивача щодо не виконання обов`язку по утриманню дітей спростовуються долученими до матеріалів справи квитанція про сплату аліментів у розмірі, визначеному рішенням суду. Відповідач від себе вчиняє всі необхідні і можливі дії задля налагодження спілкування з дітьми, а доводи позивача щодо позбавлення батьківських прав через заборгованість по аліментах є недостатніми та необґрунтованими. У позовній заяві зазначається, що відповідач не спілкується із дітьми. Щодо участі у вихованні дітей, то ОСОБА_1 періодично намагається спілкуватись із дітьми в різних мессенджерах, за можливості - приїздить особисто, цікавиться їх успіхами, навчанням, самопочуттям. Однак позивач чинить перешкоди, налаштовує дітей проти матері. Зокрема, 19 жовтня у доньки було день народження, ОСОБА_1 приїздила до дітей, привітати доньку та загалом провести час із дітьми. У зв`язку із робочим графіком, віддаленим місцем проживання відповідач обмежена у способах спілкування, але намагається здійснювати від себе всі можливі дії та налагодити спілкування із дітьми. Відповідач зацікавлена життям сина та доньки, хвилюється за їх здоров`я, освіту і виявляє бажання на спілкування із дітьми, однак періодично стикається із обмеженнями у спілкуванні зі сторони позивача. Будь-яких підтвердження небажання спілкуватись та взагалі бути присутнім в житті дітей матеріали справи не містять, з огляду на що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню. Крім того, у позові позивачем зазначено, що ОСОБА_3 був мобілізований та на даний час перебуває на військовій службі. Звертав увагу, що перед зверненням до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, ОСОБА_3 подавалася заява про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітніх дітей. Ухвалою суду було повернуто заяву ОСОБА_3 без розгляду. У цей же день, 22.09.2025 року, Андрушівським районним судом Житомирської області було отримано та зареєстровано позовну заяву про позбавлення батьківських прав. У той же час сам позов підписаний ще 18.09.2025 р. представником позивача. Крім того, третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено Військову частину НОМЕР_1 . З огляду на зазначене вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини є умовою для звільнення позивача від призову під час мобілізації на підставі підпункту г) ч. 4 ст.26 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» з урахуванням приписів ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також, вважав неправомірним висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо дітей, так як недотриманий порядок його складання, відповідача не було повідомлено про засідання комісії для надання пояснень, не було обстежено умови проживання відповідача, вважав, що висновок наданий з порушенням вимог законодавства та не може бути врахований судом. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Представник органу опіки та піклування Ставищенської селищної ради в судовому засіданні підтримав висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4 та не заперечував щодо задоволення позовних вимог. Пояснив, що дане питання неодноразово розглядалося на засіданні комісії, заслуховувалася думка дітей, яка була врахована. Вони неодноразово намагалися зв"язатися з відповідачкою. За місцем реєстрації її не викликали. Також не зверталися за місцем реєстрації відповідача із запитом про отримання документів. Відомо, що відповідач проживає в м.Києві, адреса її невідома. На сьогоднішній день на запитання діти відповіли, що мама присутня, однак діти не хочуть спілкуватися з матір`ю. Вони прийняли рішення в інтересах дітей. Звернення відповідача щодо встановлення графіку побачень з дітьми не розглядали, оскільки в суді розглядається справа про позбавлення відповідача батьківських прав. Дана заява була подана під час розгляду справи судом. 07.11.2025 року було засідання, на якому були присутні діти, ОСОБА_9 , староста села. Від батька отримали лише заяву про проведення засідання у його відсутність. Розгляд даного питання провели за одне засідання, при цьому була врахована лише думка дітей. В подальшому подав заяву про розгляд справи у відсутність представника.

Третя особа військова частина НОМЕР_1 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв та клопотань не подавали, про причини неявки суд не повідомили.

Вислухавши пояснення сторін, свідків, з`ясувавши думку дітей, дослідивши письмові докази по справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. ч. 1 та 4 ст. 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим кодексом або домовленістю (договором сторін).

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язанні виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Як вбачається з положень ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Так, принципом 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Стаття 27 Конвенції про права дитини, прийнята резолюцію 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989, яка ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, визначає, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_16 є батьками дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.12-13).

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 13.05.2019 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було розірвано (т.1 а.с. 15).

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 30.11.2020 року було стягнуто з ОСОБА_6 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 50 (п`ятдесяти) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 03.09.2020 року і до їх повноліття, що також вбачається з виконавчого листа, який перебуває на виконанні у виконавчій службі т.1 а.с.14), що також підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження (т.1 а.с.36).

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 10.08.2022 року у задоволенні позову ОСОБА_6 про визначення місця проживання дітей з нею було відмовлено (т. 1 а.с.21-27).

27.05.2023 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб із ОСОБА_8 (т.1 а.с.11).

Позивач ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується гоговором купівлі-продажу будинку від 25.11.2021 року (т.1 а.с.37-42).

Із довідки Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області №14-15\9-457 від 14.08.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з ним за вказаною адресою проживають такі члени сім`ї: дружина - ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_4 , син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син дружини - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дочка дружини - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.1 а.с.16).

Дочка ОСОБА_3 , ОСОБА_5 навчається в 7-Б класі ОЗО «Іванівський ЗЗСО І-Ш ступенів - ЗДО" Ставищенської селищної ради Білоцерківськсго району Київської області та його син ОСОБА_4 навчається в 10-му класі ОЗО «Іванівський ЗЗСО І-Ш ступенів - ЗДО" Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, що підтверджується довідкою №01-36/51 від 05.08.2025 року та довідкою 01-36 52 від 05.08.2025 року (т.1 а.с.17-18).

З характеристики, яка була складена класним керівником ОСОБА_5 ОСОБА_17 вбачається, шо ОСОБА_5 . 2012 року народження, учениця 7-Б класу ОЗО «Канівський ЗЗСО І-Ш ступенів - ЗДО» Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області за час навчання у школі зарекомендувала себе дисциплінованою, працелюбною, уважною ученицею. Батько ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_9 приділяють належну увагу навчанню та вихованню. Постійно відвідують класні та загальношкільні батьківські збори (т.1 а.с.20).

З характеристики, яка була складена класним керівником ОСОБА_4 , ОСОБА_18 вбачається, ще ОСОБА_19 , 2010 року народження, учень 10 класу ОЗО «Іванівський ЗЗСО І-Ш ступенів - ЗДО» Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області навчається в ОЗО «Іванівський ЗЗСО І-Ш ступенів - ЗДО» з першого класу. Батьки ( ОСОБА_15 та його дружина ОСОБА_9 ) приділяють належну увагу навчанню та вихованню. Постійно відвідують класні та загальношкільні батьківські збори (т.1 а.с.19).

Станом на 31.07.2025 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 52419 грн. 23 коп., що підтверджується довідкою Бердичівського ВДВС у Бердичівському районі Житомирської області Центрального МУМЮ (м. Київ) ВП НОМЕР_5 (т.1 а.с.34-35).

ОСОБА_3 , з 01.04.2025 року працює в ТОВ«ОЛВІ БУД». За час роботи він зарекомендував себе як відповідальний, сумлінний та кваліфікований працівник, що підтверджується характеристикою з місця роботи №22 від 04.08.2025 року (т.1 а.с.31).

З довідки від 20.08.2025 №0000000003 вбачається, що ОСОБА_3 працює в ТОВ«Олві Буд» з 01.04.2025, на даний момент займає посаду муляр. Дохід за період з 01.04.2025р. по 31.07.2025 склав 58774 грн. 32 коп. (т.1 а.с.32).

Позивач ОСОБА_3 був мобілізований та на даний час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 що підтверджується довідкою №4758 військової частини НОМЕР_1 від 08.08.2025 (т.1 а.с.33).

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2026 року № 813/7893 підтверджується, що ОСОБА_3 з 04.08.2025 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з 15.09.2025 року зарахований у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 у зв"язку із самовільним залишенням військової частини (т.2 а.с.20).

З метою визначення способів участі у вихованні дітей та спілкуванні із ними, з метою усунення перешкод у спілкуванні, ОСОБА_1 у порядку визначеному ст. 158 СК України звернулась до органу опіки та піклування Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області (т.1 а.с.153), однак їй було повідомлено, що дане звернення буде розглянуто після прийняття рішення Андрушівським районним судом Житомирської області.

Відповідач ОСОБА_1 офіційно працевлаштована і працює на посаді майстра з приготування піци та отримує доходи, що підтверджується характеристикою з місця роботи (т.1 а.с.81) та вбачається з форми ОК-5 (т.1 а.с.95-96).

Відповідач сплачує аліменти, здійснюючи щомісячні платежі за реквізитами Бердичівського відділу державної виконавчої служби у Бердичівському районі Житомирської області, що вбачається з квитанцій про сплату аліментів за виконавчим провадження НОМЕР_5 (т.1 а.с.85-90) тобто поступово погашаючи заборгованість зі сплати аліментів.

Відповідач ОСОБА_1 цікавиться життям, здоров"ям та навчанням своїх дітей, що підтверджується відповідною перепискою (т.1 а.с.82-84).

Позивачем ОСОБА_3 подавалась до суду заява про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітніх дітей, яку ухвалою суду було повернуто ОСОБА_3 без розгляду (т.1 а.с.91 зворот-93).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона знайома ОСОБА_9 . Вони спілкуються з ОСОБА_14 та ОСОБА_21 з 2019 року. Діти: ОСОБА_12 та ОСОБА_22 проживають з ОСОБА_23 та ОСОБА_14 з 2019 року, які займаються їхнім вихованням, відвідують школу та батьківські збори. З матір`ю дітей вона не знайома, їй відомо від родини ОСОБА_24 , що мати не цікавиться дітьми.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_25 пояснила, що вона працює в школі та є класним керівником ОСОБА_4 з 2023 року. Діти розповідали їй, що проживають з татом, з мамою вони не спілкуються. Мама дітей ОСОБА_27 приїздила двічі: восени 2025 року та навесні 2026 року. ОСОБА_12 повідомив їй , що має приїхати мама, це було у жовтні, та сказав, що його не буде у школі. Коли приїхала мама дітей, вона забрала дітей, щоб відвести їх до неї на зустріч, однак діти відмовилися спілкуватися з нею. У березні діти також не виявили бажання спілкуватися, однак вони побачилися на коридорі, проте не спілкувалися. По необхідності вона завжди зверталася до тата дітей ОСОБА_23 та його дружини ОСОБА_14 . До мами дітей вона особисто не зверталася. Діти їй розповідали, що мама не цікавилася їхнім життям до цього часу, тому не потрібно зараз. Батько ОСОБА_23 не звертався до неї чи до директора щодо попередження про приїзд мами дітей. Вона не може сказати чи був тиск на дітей. Ситуація між ними якась незвична, бар"єр у спілкуванні з мамою є. Вона спілкувалася з ОСОБА_27 , яка їй повідомила, що хоче спілкуватися з дітьми, також вона розповідала ОСОБА_27 про школу, про навчання дітей. На її думку, діти відвикли від мами.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що ОСОБА_15 є її чоловіком. Мати дітей ОСОБА_1 протягом семи років не спілкувалася та не відвідувала дітей. З чоловіком почали проживати з 2019 року, проте шлюб зареєстрували три роки тому. Мати приїхала до дітей, коли її чоловік подав на аліменти. Відколи справа на розгляді у суді ОСОБА_27 приїздила до дітей. Востаннє, мати спілкувалася з дітьми два - три місяці назад. Діти їй нічого не казали, що хочуть їхати до мами. ОСОБА_22 мами не пам`ятає. ОСОБА_12 ображений на маму. Мати приїздила на день народження та вітала дітей, купувала речі. Також, вона приїздила, щоб зустрітися з дітьми до школи, проте діти не бажали з нею спілкуватися. Вихованням дітей займається батько, вона також допомагає йому. На даний час позивач мобілізований, однак перебуває вдома, проте він не може з"явитися до суду. Діти ні разу не висловлювали бажання їхати до мами. Мама була десь чотири рази. Дітям вона пояснювала про необхідність спілкуватися з мамою, однак вони не хочуть з нею спілкуватися. Її чоловік ОСОБА_23 не спілкується з матір"ю дітей ОСОБА_27 останні роки.

У судовому засіданні було з`ясовано думку неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , який пояснив, що не заперечує щодо позбавлення матері батьківських прав відносно нього. Вказав, що має бажання, щоб тато повернувся зі служби додому, так як давно не приїздив.

Також у судовому засіданні було з`ясовано думку малолітньої дитини ОСОБА_4 , яка пояснила, що не заперечує щодо позбавлення матері батьківських прав відносно неї. Вказала, що вона хоче, залишитися проживати з ОСОБА_14 та татом, вона не бажає спілкуватися з мамою.

Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дітей, якщо цього вимагають їх інтереси.

Озвучена думка дітей не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки їх думка не завжди може відповідати їх інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вони в силу віку неспроможні надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Враховуючи наведене та керуючись найкращими інтересами дітей, суд не враховує думку дітей по суті спору, оскільки вона не відповідає їх інтересам та висловлена під впливом певних зовнішніх факторів.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ставищенської селищної ради від 19.11.2025 року № 03-06/2652 на основі наявних у матеріалах справи документів та в найкращих інтересах дітей виконавчий комітет Ставищенської селищної ради як орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_4 (т.1 а.с. 170-171).

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків, свідомого нехтування ним своїми обов`язками і допускається тоді, коли неможливо змінити ставлення батьків до виховання дитини.

У частині четвертій статті 19 СК України визначено, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

За таких обставин суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки, оскільки він суперечить інтересам дітей та є недостатньо обґрунтованим, висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, не враховано позицію відповідачки, а також не вказано, як позбавлення батьківських прав відповідачки буде слугувати найкращим інтересам дітей.

Так, судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав"судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Проаналізувавши надані на підтвердження позову докази та надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про те , що вказані докази не підтверджують обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з власними дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, які залишилися проживати з батьком.

Водночас необхідно вказати, що дійсно після розірвання шлюбу відповідач не брала постійної участі у житті дітей через об`єктивні причини, оскільки залишила місце проживання разом з дітьми за адресою їх проживання через конфліктні ситуації з колишнім чоловіком та в подальшому переїхала проживати до іншого населенного пункту.

Крім того, матеріалами справи та дослідженими доказами не підтверджується, що відповідач свідомо та остаточно знехтувала своїми обов`язками відносно дітей, втратила цікавість до них, а інтереси дітей вимагають застосування такого крайнього заходу як позбавлення матері батьківських прав.

Верховний Суд наголошує, що самі по собі неприязні стосунки між батьками та вважає недосягнення ними згоди щодо порядку і способу участі у вихованні дитини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Саме по собі небажання дитини спілкуватися з одним із батьків не свідчить про ухилення від виконання батьківських обов`язків і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Оскільки батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Небажання дитини спілкуватися з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення матір`ю (батьком) від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її (його) волею.

Отже, небажання дітей спілкуватися з матір`ю не свідчить про ухилення нею від виконання батьківських обов`язків і не є підставою для позбавлення батьківських прав. Аналогічний висновок міститься в Постанові ВС/КЦС№ 331/5427/17 від 24.04.2019.

Посилання позивача в позові як підставу для позбавлення батьківських прав відповідачки те, що мати дітей має заборгованість зі сплати аліментів, яка не є значною, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дітей не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо їх утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа 420/1075/17).

Суд зазначає, що позивач, при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення матері ОСОБА_1 батьківських прав щодо дітей, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

У свою чергу у даній справі, з урахуванням доказів, які є в матеріалах справи, в найкращих інтересах дітей зберегти зв`язок між матір`ю та дітьми, не позбавляючи ОСОБА_1 батьківських прав.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, судом у справі не встановлено.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їхньому вихованні, натомість встановлено, що між сторонами у справі існує конфлікт у відносинах, що негативно вплинуло на взаємовідносини матері з дітьми, які залишилися проживати з батьком.

Крім того, позиція відповідачки, а саме її намагання зберегти зв`язок з дітьми, та залучення до розгляду справи адвоката, надання доказів, що вона цікавиться життям своїх дітей, свідчать про те, що вона жодним чином не є тією особою, яка умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей і відносно якої є нагальна необхідність позбавлення батьківських прав щодо своїх дітей.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено свідомого ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків та необхідності застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого позивач належно не аргументував.

Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідачкою від виховання дітей, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо дітей.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення матері по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склалися, застосувати неможливо, а тому вважає за необхідне у позові про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відмовити, попередивши відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов"язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77 -81, 89, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, військова частина НОМЕР_1 про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.1 п.п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Андрушівський районний суд Житомирської області.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ставищенської селищної ради

Білоцерківського району Київської області адреса: 09401, Київська область, Білоцерківський район, с-ще Ставище, вул. Цимбала Сергія, 35/1, код ЄДРПОУ 04360913

Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .

Повне судове рішення складено 15.06.2026 року.

Суддя:І. А. Чуб