Ухвала суду № 137409989, 15.06.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6527/26

2-з/212/32/26

У Х В А Л А

15 червня 2026 року м. Кривий Ріг \

Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу Ваврушак Н.М., ознайомившись із заявою про забезпечення позву у цивільній справі за позовною заявою адвоката Горбенко Інни Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПІВНІЧ ТРАНС» про стягнення компенсації моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2026 року надійшли матеріали вказаної вище позовної заяви.

Ухвалою суду від 08 травня 2026 року прийнята позовна заява до розгляду та відкрити провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

28 травня 2026 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову в якій просила суд накласти арешт грошові кошти відповідача що належать ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПІВНІЧ ТРАНС» та знаходяться на його поточних банківських рахунках, відкритих у будь-яких банківських установах, у межах ціни позову у сумі 864 700,00 грн.

Заява обґрунтована тим, що предметом позову є стягнення значної грошової суми. Відповідач юридична особа, основним видом діяльності якої є пасажирські автомобільні перевезення, тобто діяльність, що характеризується високою оборотністю грошових коштів. За таких умов відповідач має технічну можливість у будь-який момент розпорядитися наявними грошовими коштами, перерахувати їх на інші рахунки або в інший спосіб зменшити обсяг ліквідних активів. Позивач є фізичною особою та об`єктивно обмежена в доступі до інформації про господарську і фінансову діяльність відповідача. Зокрема, позивач не має і не може мати відомостей про те, які саме та скільки банківських рахунків відкрито відповідачем, у яких банківських установах вони обслуговуються, а також про залишки коштів на них, оскільки така інформація становить банківську таємницю (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність») і фізичній особі-позивачу не надається.

Позивач позбавлена можливості знати про дійсний фінансовий стан товариства, обсяг його активів і зобов`язань, рух коштів за рахунками та про можливі дії, спрямовані на виведення активів, оскільки фінансова звітність і первинні документи товариства позивачу недоступні. Саме у цій інформаційній асиметрії й полягає реальний ризик невиконання майбутнього рішення суду: позивач не має жодної можливості ані відстежити рух грошових коштів відповідача, ані своєчасно виявити ознаки зменшення його активів, ані вжити самостійних заходів для збереження майна, на яке в подальшому може бути звернено стягнення. Крім того, заходів досудового врегулювання спору відповідачем не вжито, жодних компенсацій позивачам добровільно не сплачено, що додатково свідчить про відсутність наміру відповідача добровільно відшкодувати завдану шкоду та посилює ризик невиконання судового рішення.

До суду 29 травня 2026 року надійшли заперечення відповідача на заяву про забезпечення позову. Де вказано, що Позивачами не надано доказів неможливості виконання Відповідачем прийнятого в подальшому рішення суду та наявності доказів можливого ухилення від виконання рішення суду. У постанові Верховного Суду по справі №61-12266ав22 від 16.02.2023 року зазначено, що при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених процесуальним кодексом. Таким чином, обов`язковою умовою при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки та майно сторони спору, є належні та допустимі докази наявності реальних ризиків ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову. Аналогічний висновок міститься у постанові №753/22860/17 від 15.09.2020 року. Великої Палати Верховного Суду у справі Більше того, задоволення заяви про забезпечення позову за відсутності доказів існування ризиків ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення призведе до процесуального свавілля, адже тоді кожен, чий позов є завідомо необґрунтованим матиме можливість арештовувати рахунки та майно своїх контрагентів - така ситуація є неприпустимою, оскільки повністю нівелює роль і значення заходів забезпечення позову у цивільному процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

За таких обставин розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши письмові докази, подану заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із ч. ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тобто, однією із причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч. 1 ст. 149 ЦПК України.

З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до постанови Пленуму ВСУ N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову згідно з роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму ВСУ N 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому, під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові N 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами та доведено наданими доказами.

Зі змісту позовних вимог встановлюється, що предметом позову у справі є відшкодування певної моральної шкоди, яка виражена грошовою сумою.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Накладання арешту на грошові коштів ТОВ «ПТ» призведе до перешкоджання господарській діяльності, не виплаті заробітної плати та податків.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Позивач не надав належного обґрунтування та доказів неможливості виконання рішення суду відповідачем, чи наявності ризиків неможливості виконання рішення суду в подальшому, а також Позивачем не надано доказів неможливості виконання Відповідачем прийнятого в подальшому рішення суду та наявності доказів можливого ухилення від виконання рішення суду.

За таких обставин, суд доходить до висновку про неможливість застосування заходів забезпечення позову оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 149-153, 259-261, 353-355 ЦПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ПІВНІЧ ТРАНС» про стягнення компенсації моральної шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ваврушак