Ухвала суду № 137408485, 08.06.2026, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/1537/25

Провадження №2/944/447/26

УХВАЛА

08.06.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.,

за участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

представника позивача Силаєвої А.С.,

представника відповідача Семківа В.В.,

представника третьої особи Петрів Л.П.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Семківа Василя Васильовича про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі за позовом Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Акціонерне товариство «Українська залізниця», про витребування частини земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

встановив:

26 березня 2025 року керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області з позовом до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 3732 від 29.05.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» та скасування державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером № 4625887500:04:001:1430, площею 0,3861 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Ухвалою від 08 червня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд прийняв заяву Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області про зміну предмета позову від 13 жовтня 2025 року, в якій прокурор просив вважати позовні вимоги у справі викладеними у наступній редакції: Витребувати у власність держави в особі Львівської районної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 частину земельної ділянки кадастровий номер 4625887500:04:001:1430 (номер відомостей про речове право 36966549, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2104589546258) площею 0,3029 га, яка перебуває у межах смуги відведення залізниці, визначеної «Планом границь відведення лінії Львів-Яворів Львівської з.д.», в межах поворотних точок з наступними координатами: точка 1: 5527163,893 293952,974; точка 2: 5527139,177 294068,511; точка 3: 5527148,123 294068,275; точка 4: 5518054,79 1329964,87; точка 5: 5518062,72 1329925,93; точка 6: 5518068,48 1329898,02. Також суд вилучив зі складу відповідачів у справі Львівську міську раду та Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

У відзиві на позовну заяву з врахуванням зміни предмета позову представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Семків В.В. просив позовну заяву Франківської окружної прокуратури м. Львова залишити без руху з таких підстав.

Позивачем порушено вимоги ч. 4 ст. 177 ЦПК України, відповідно до якої до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Чинне законодавство не пов`язує обов`язок позивача внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі вартості спірного майна з попередньою оцінкою добросовісності дій відповідача. Цей обов`язок є імперативним і не залежить від обставин справи чи доводів, викладених у позовній заяві. У даній справі майно витребовується прокурором на підставі ст. 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Окрім того, у позовній заві прокурор вважає поведінку відповідача недобросовісною при набутті у власність спірної земельної ділянки. Отже, з урахуванням викладеного, слід прийти до висновку, що правовідносини у цій справі регулюються, зокрема, положеннями статей 387 та 388 Цивільного кодексу України, які визначають підстави та порядок витребування майна з чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача. Крім того, застосування інституту віндикації зумовлює необхідність встановлення судами обставин, що свідчать про добросовісність або недобросовісність дій кінцевого набувача майна, що, у свою чергу, є ключовим для дотримання принципу пропорційності при вирішенні питання про допустимість втручання в його право власності. Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19). Отже, незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/488/22 від 12.02.2025. Враховуючи викладене, вважає, що вимога ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України щодо подання разом із позовною заявою доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна та чинної на момент подання позову експертної грошової оцінки такого майна має імперативний характер і не допускає розширювального тлумачення. Встановлення обов`язку щодо сплати зазначених коштів не поставлено в залежність від суб`єктивної оцінки прокурором обставин справи чи від його правового висновку щодо добросовісності чи недобросовісності набувача майна. За змістом вказаної норми, до моменту процесуального встановлення обставин, які могли б свідчити про недобросовісність дій відповідача, суд, вирішуючи питання про відкриття провадження, має виходити з презумпції його добросовісності. Відтак, обов`язок внести кошти на депозит суду діє незалежно від обраної позивачем правової позиції або заявлених у позові тверджень. Його недотримання свідчить про невиконання позивачем вимог процесуального закону, що перешкоджає відкриттю провадження у справі. Крім того, необхідність виконання цього обов`язку зумовлена не лише формальною вимогою закону, а й сутністю механізму судового захисту у спорах про витребування майна, який має забезпечувати баланс інтересів сторін, зокрема прав потенційно добросовісного набувача. Запроваджений законодавцем процесуальний обов`язок спрямований на запобігання безпідставному або непропорційному втручанню в право власності особи, щодо якої не встановлено факту протиправної поведінки. Як зазначено у практиці Великої Палати Верховного Суду, добросовісність володільця нерухомого майна має ключове значення для оцінки допустимості втручання в його права та повинна досліджуватись у межах судового розгляду по суті, а не на підставі тверджень, не підтверджених належними доказами на момент звернення з позовом. Таким чином, ураховуючи недодержання прокурором вимог ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення виявлених недоліків шляхом подання належних доказів, передбачених вказаною нормою. У цій справі прокурор обрав спосіб захисту, що передбачає внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України. Суд, як орган правосуддя, не має повноважень змінити спосіб захисту за позивача або звільнити його від виконання імперативних процесуальних вимог. Отже, обов`язок прокурора внести на депозит суду суму вартості спірного майна залишається безумовним і підлягає контролю судом на стадії прийняття позовної заяви до розгляду. Східний апеляційний господарський суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 922/2555/21 погодився з висновками суду першої інстанції та підтвердив, що добросовісність набувача підлягає оцінці саме під час розгляду справи по суті, з урахуванням презумпції добросовісності, яка може бути спростована виключно на підставі встановлених судом обставин у передбаченому процесуальному порядку. У тій самій постанові наголошено, що суд зобов`язаний забезпечити дотримання балансу прав та інтересів сторін спору, а з огляду на вимоги Закону № 4292-IX це неможливо без дотримання процесуальних гарантій відповідача як потенційно добросовісного набувача, зокрема щодо його права на компенсацію вартості майна, яке прокурор просить витребувати з його власності. Таким чином, враховуючи, що за результатами розгляду справи може бути прийняте рішення про витребування майна у набувача, який потенційно є добросовісним, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим залишення позовної заяви без руху з покладенням на позивача обов`язку внести на депозитний рахунок суду вартість спірного майна, оціненого відповідно до закону на момент подання позову. Такий процесуальний підхід відповідає приписам Закону № 4292-IX. Отже, з урахуванням норм чинного законодавства та усталеної судової практики, згідно з якою добросовісність набувача майна презюмується, особа, у якої прокурор просить витребувати майно, вважається добросовісним набувачем доти, доки інше не буде встановлено судом під час розгляду справи по суті. З огляду на це, внесення суми компенсації на депозитний рахунок суду є необхідною процесуальною умовою для забезпечення балансу прав сторін, гарантованого Законом № 4292-IX, та можливості ухвалення рішення про витребування майна у добросовісного набувача. У разі невнесення такої суми суд буде позбавлений можливості задовольнити відповідну вимогу позову, навіть за наявності підстав для її задоволення.

Також законодавством чітко передбачено, що вартість спірного майна при зверненні з віндикаційним позовом визначається шляхом проведення його оцінки в порядку, передбаченому законом, і така оцінка повинна бути чинною станом на момент подання позовної заяви. Однак, прокурор, усупереч положенням ч. 4 ст. 177 ЦПК України, при зверненні з позовом не долучив документи, які підтверджують вартість спірного майна, а саме експертно-грошову оцінку земельної ділянки, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви. У контексті процесуального забезпечення позовів про витребування майна саме експертна грошова оцінка, чинна на дату подання позову, відповідає критеріям достовірності, індивідуалізації та відповідності ринковим умовам, що є необхідним для належного визначення розміру коштів, які мають бути внесені на депозитний рахунок суду Отже, долучення до матеріалів справи виключно витягу з нормативної грошової оцінки, не може вважатися належним доказом вартості спірного майна, що відповідає вимогам процесуального законодавства. Така оцінка не містить індивідуального аналізу конкретної земельної ділянки і не відображає її фактичної ринкової вартості на момент подання позову, а тому не забезпечує дотримання принципу пропорційності захисту прав сторін, який є конституційно гарантованим. Більше того, неможливо встановити, чи відповідає зазначена сума хоча б актуальній нормативній грошовій оцінці земельної ділянки саме на дату подання позову. У витязі вказується лише дата його формування, без зазначення дати, станом на яку розраховано вартість, що унеможливлює перевірку вартості земельної ділянки. Натомість, експертна грошова оцінка вартості майна це фахова, об`єктивна оцінка вартості конкретного майна на певну дату, яку проводить сертифікований оцінювач або експертна організація. Вона базується на актуальних ринкових умовах, характеристиках майна, його місцезнаходженні, технічному стані, а також інших факторах. З огляду на викладене, прокурору слід надати суду матеріали експертно-грошової оцінки вартості спірного нерухомого майна, здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви.

08 червня 2026 року Франківська окружна прокуратура м. Львова подала додаткові пояснення, в яких, зокрема, просила відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без руху.

Прокурор вказує, що у постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у справі № 369/1457/22 суд, аналізуючи добросовісність дій відповідача при набутті у власність земельної ділянки, зазначив, що «відповідачка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям права власності на земельну ділянку, повинна була знати про її належність до земель оборони. ОСОБА_1 повинна була враховувати можливі обмеження щодо використання таких земель, неможливість їх набуття в рамках цивільно-правової угоди, а отже мала можливість утриматися від її укладення». Таким чином, в даній справі Відповідач, проявивши розумну обачність, ознайомившись із нормами законодавства та загальнодоступною інформацію щодо місця розташування земельної ділянки, наявного обсягу містобудівної документації, порядку та умов набуття прав на землі гаражно-будівельними кооперативами, знав або мав цілком об`єктивну можливість дізнатись про неможливість набуття ним права власності на спірну земельну ділянку, а отже Відповідач є недобросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку. Слід підкреслити, що Конституцією України встановлена презумпція знання закону. Частина 2 ст. 68 Конституції України визначає, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Як конституційна презумпція найвищого рівня, вона має перевагу перед всіма іншими презумпціями. Вона застосовується в тих випадках, коли правове регулювання визначене, як це є в даній справі. Відтак, з огляду на наведені норми законодавства та вищеописані обставини виникнення спірних правовідносин, можна дійти обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 підтримав клопотання про залишення позову без руху, з наведених вище підстав.

В судовому засіданні прокурор Силаєва А.С. заперечила щодо задоволення заяви про залишення позову без руху, з підстав, викладених у додаткових письмових поясненнях.

В судовому засіданні представник третьої особи Петрів Л.П. заперечила щодо задоволення заяви про залишення позову без руху, підтримала позицію прокурора.

Суд, оцінивши доводи заяви, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Як зазначено вище, представник відповідача підставами для залишення позовної заяви без руху вказує недотримання прокурором вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а саме ненадання документа, що підтверджує внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна та оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки), яка здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

09.04.2025 набрав чинності Закон України № 4292-ІХ від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (Закон № 4292-ІХ).

Згідно розділом ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4292-ІХ внесено зміни, зокрема до ст. ст. 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: частину четверту статті 177 доповнити абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви»; у статті 185: частину другу доповнити абзацом третім такого змісту: «Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму»; перше речення частини третьої викласти в такій редакції: «3. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду».

Законом № 4292-ІХ також доповнено ст. 390 Цивільного кодексу України частиною п`ятою наступного змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Також Законом № 4292-ІХ ст. 391 Цивільного кодексу України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Постановою від 28 січня 2026 року у справі № 922/2555/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду задовольнив касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, скасував ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Як вбачається із змісту зазначених судових рішень, ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.04.2025 позовну заяву прокурора було залишено без руху на підставі ч. 11 ст. 176 ГПК України. Для усунення недоліків позовної заяви встановлено 5-денний строк з дня вручення цієї ухвали. Запропоновано прокурору у встановлений строк подати до Господарського суду Харківської області: експертно-грошову оцінку вартості спірного нерухомого майна, здійснену в порядку, визначеному законом, чинну на дату подання позовної заяви; документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна; докази доплати судового збору з урахуванням наданої оцінки (експертно-грошової оцінки спірного майна), здійсненої в порядку, визначеному законом, чинної на дату подання позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 позов прокурора було залишено без розгляду в зв`язку з неусуненням зазначених вище недоліків.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2025, на яку представник відповідача Чирви Ю.М. посилається в клопотанні про залишення позовної заяви прокурора без руху, ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 залишено без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в зазначеній поставі вказав, що повертаючи позов прокурора, суди попередніх інстанцій виходили з того, що внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою умовою для подальшого розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.

Норми, які зобов`язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача. Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.

Крім того, суди виснували, що оскільки суд позбавлений можливості встановити добросовісність набувача на цій стадії розгляду справи, зазначена обставина залишатиметься невизначеною до закінчення розгляду справи та ухвалення судом рішення по суті спору, тому суд має вжити всіх заходів з метою захисту прав відповідача-4 як потенційно добросовісного набувача.

Однак Верховний Суд не погодився з висновками судів щодо наявності підстав для повернення позову прокурора на підставі ч. 4 ст. 174 ГПК України (яка є ідентичною за змістом до ч. 4 ст. 177 ЦПК України), з огляду на таке.

Так, п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4292-ІХ унормовано, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Водночас ст. 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц підкреслено, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.

Верховний Суд звертає увагу на те, що положення ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. Разом з тим, у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача приписи ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню.

Питання про добросовісність/недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення.

При цьому у випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі ст. 387 Цивільного кодексу України без застосування приписів ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Натомість, у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України, якщо позивачем попередньо не внесено вартість майна на депозитний рахунок суду.

Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 14.01.2026 у справі № 354/160/25, від 01.12.2025 у справі № 354/419/25, від 19.11.2025 у справі № 523/14914/24.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 22.10.2022 у справі № 229/1026/21, від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17, від 16.04.2025 у справі № 924/971/23.

Отже, не зважаючи на посилання прокурора у позовній заяві на норми ст. 388 Цивільного кодексу України, доводи прокурора і його позиція у спірних правовідносинах зводяться до того, що спірне майно вибуло з володіння держави внаслідок неправомірних і недобросовісних, зокрема і відповідача.

Оскільки прокурор у цій справі пред`явив позов про витребування нерухомого майна у недобросовісного набувача (останнього набувача), то приписи ч. 5 ст. 390 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 164, ч. 4 ст. 174 ГПК України (аналогічні норми ч. ч. 2, 3 ст. 185, ч. 4 ст. 177 ЦПК України) у такому випадку не підлягають застосуванню при вирішенні питання про прийняття позову до розгляду. Питання про добросовісність/недобросовісність набувачів судом може бути вирішене лише за результатами дослідження доказів у справі на стадії ухвалення судового рішення.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції помилково не врахував в сукупності усіх обставин та помилково постановив оскаржувану ухвалу з посиланням на частину ч. 4 ст. 174 ГПК України, а суд апеляційної інстанції вказаних недоліків не усунув, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Враховуючи наведені вище норми Цивільного та Цивільного процесуального кодексів України, висновки щодо застосування норм права, висловлені у зазначеній вище постановою Верховного Суду від 28 січня 2026 року у cправі № 922/2555/21, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для залишення позовної заяви прокурора без руху, а тому в задоволенні відповідного клопотання представника відповідача слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 185 ЦПК України,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Семківа Василя Васильовича про залишення позовної заяви без руху в цивільній справі за позовом Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської районної державної адміністрації Львівської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Акціонерне товариство «Українська залізниця», про витребування частини земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 15 червня 2026 року.

Суддя Д.Б.Поворозник