Рішення № 137407796, 15.06.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Провадження номер 2/741/655/26

Єдиний унікальний номер 741/260/26

РІШЕННЯ

іменем України

15 червня 2026 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Крупини А.О.,

за участі секретаря судового засідання Богдан Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернулося до суду із цим позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі відповідач, ОСОБА_1 ), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2023 року № 1058-IV, із змінами (надалі Закон № 1058), з 13 жовтня 2024 року.

Після проведення перевірки документів електронної пенсійної справи Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було прийнято рішення від 08 серпня 2025 року № 253950006581 про відмову у призначенні пенсії за наступних підстав.

Згідно із Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (надалі ЗУ № 2783-ІХ), відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з територіями колишнього Союзу РСР дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР.

У зв`язку з цим при призначенні пенсій громадянами, які проживали/працювали на територіях колишнього Союзу РСР, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) по 31 грудня 1991 року. Після 23 грудня 2022 року (з дня набрання чинності Законом № 2783-ІХ) документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані, зокрема в російській федерації, не повинні прийматися без накладення апостилю, незалежно від дати їх видачі.

У ході повторного розгляду документів до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 01 січня 1992 року по 23 серпня 1993 року, оскільки стаж набутий на території Республіки Білорусь. Архівна довідка від 11 жовтня 2021 року № 1/5-7484, видана установою російської федерації за період проходження військової служби 17 травня 1980 року по 12 лютого 1988 року, не взяті до уваги, оскільки потребує накладення апостилю, також не враховані довідки від 16 листопада 2021 року № 135 за період роботи з 06 лютого 1998 року по 15 травня 1998 року, від 29 червня 2021 року № 14-27/1650 за період роботи з 1995 по 1999 роки, оскільки зазначені періоди не внесені до трудової книжки, тому потребують підтвердження вказаного періоду результатами перевірки.

Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області встановлено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону з урахуванням наявних документів, відсутнє.

Таким чином, за період з 13 жовтня 2024 року по 31 серпня 2025 року по особовому рахунку відповідача виникла переплата пенсії у розмірі 30798 грн. 16 коп.

Головним управлінням вживались заходи до судового врегулювання спору. Листом Головного управління від 26 серпня 2025 року №2500-0403-8/56019 було запропоновано відповідачеві добровільно повернути переплату пенсії шляхом внесення коштів на рахунок Головного управління. Однак, на час подання позовної заяви кошти позивачем не внесено.

Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області переплату пенсії в розмірі 30798 грн. 16 коп. та понесені судові витрати в розмірі 2662 грн. 40 коп.

Ухвалою судді Носівського районного суду Чернігівської області Крупини А.О. від 08 квітня 2026 року відкрито позовне провадження у даній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Одночасно запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали. Позивачу надано право на подання відповіді на відзив протягом строку, який складає десять днів від дня отримання відзиву.

У судове засіданні представник позивача не з`явився через підсистему «Електронний суд» 01 червня 2026 року подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився через канцелярію суду подав письмову заяву про розгляд справи без його участі, щодо задоволення позовних вимог заперечував. Одночасно просив суд приєднати до матеріалів справи копії архівної довідки Носівської міської ради від 29 червня 2021 року № 14-27/1650, архівної довідки архівного відділу Ніжинської районної державної адміністрації від 17 листопада 2021 року № П-899/1, архивной справки Минобороны россии от 11 октября 2021 года № 1/5/7484, трудової книжки НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

За таких обставин у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд розглянув справу у відсутність сторін на підставі наявних в ній доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні установлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 08 жовтня 2024 року у віці 63 роки звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України.

За результатами розгляду поданих документів Ніжинським об`єднаним управлінням ПФУ у ОСОБА_1 було встановлено тривалість стажу 22 роки 4 місяці 1 день стажу та призначено згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 13 жовтня 2024 року по 11 жовтня 2026 року, з 12 жовтня 2026 року довічно пенсію у сумі 2725 грн. 00 коп.

За результатами проведеного Ніжинським об`єднаним управлінням ПФУ перерахунку, з огляду на страховий стаж (неповний) тривалістю 22 роки 4 місяці 1 день, 01 березня 2025 року по 11 жовтня 2026 року, з 12 жовтня 2026 року довічно пенсію за віком у сумі 2725 грн. 00 коп. ОСОБА_1 було призначено до виплати пенсію у розмірі 3038 грн. 00 коп.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 08 серпня 2025 року № 253950006581, з посиланням на ст. 26 Закону № 1058, Закон № 2783 установлено наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 10 років 3 місяці 6 днів. У ході розгляду документів до страхового стажу не зараховані періоди згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ) з 01 січня 1992 року по 23 серпня 1993 року, оскільки стаж набутий на території Республіки Білорусь. Архівна довідка від 11 жовтня 2021 року № 1/5-7484, видана установою російської федерації за період проходження військової служби 17 травня 1980 року по 12 лютого 1988 року, не взяті до уваги, оскільки потребує накладення апостилю. Також не враховані довідки від 16 листопада 2021 року № 135 за період роботи з 06 лютого 1998 року по 15 травня 1998 року, від 29 червня 2021 року № 14-27/1650 за період роботи з 1995 по 1999 роки, оскільки зазначені періоди не внесені до трудової книжки, тому потребують підтвердження вказаного періоду результатами перевірки.

Отже, право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону, з урахуванням наявних документів, відсутнє.

З наданого масового перерахунку, протокол за період з 01 жовтня 2024 року по 31 жовтня 2025 року убачається, що ОСОБА_1 виплачено 30798 грн. 16 коп., з яких переплата становить 30798 грн. 16 коп.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 2500-0403-8/56019 від 26 серпня 2025 року позивача було повідомлено, що при перерахунку пенсії виникла переплата в сумі 30798 грн. 16 коп. за період з 13 жовтня 2024 року по 31 серпня 2025 року. Указану переплату запропоновано внести добровільно на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області. Роз`яснено, що у випадку не погашення переплати Головне управління буде змушене звернутися до суду для вирішення питання стягнення боргу.

Починаючи з 01 вересня 2025 року виплату пенсії ОСОБА_1 припинено.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зважає на таке.

Між сторонами у справі виникли спірні правовідносини щодо повернення набутої пенсії за відсутності правової підстави.

Вирішуючи цей спір, суд виходить з таких мотивів та норм права.

Так, відповідно до ст. ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

1 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який 22 грудня 2022 року Закон було опубліковано у газеті «Голос України» та який набрав чинності

23 грудня 2022 року.

Закон передбачає зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1);

вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (стаття 2).

Відповідно до статті 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.

Стаття 25 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, із змінами, містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

У період зупинення дії міжнародного договору Україна утримується від дій, які могли б перешкодити поновленню дії договору.

З відкритих джерел, зокрема з повідомлення Міністерства закордонних справ України, відомо, що дію Мінської конвенції у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Мінської конвенції не здійснюється співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами російської федерації і республіки білорусь з питань надання правової (судової) допомоги та екстрадиції у цивільних і кримінальних справах на підставі Конвенції, у тому числі, безпосередні зносини установ юстиції відповідно до Протоколу до неї; визнання і виконання судових рішень російської федерації та республіки білорусь на території України можливо на основі принципу взаємності відповідно до статей 462 і 471 Цивільного процесуального кодексу України; до документів, виданих на території росії і білорусі, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з росією і білоруссю. Офіційні документи, видані в Україні, для використання в росії та білорусі підлягають засвідченню апостилем органами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 61 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 27 травня 2022 року № 631); співробітництво у цивільних і кримінальних справах у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь може здійснюватися на підставі діючих у двосторонніх відносинах конвенцій Ради Європи, ООН та гаазьких конвенцій (за наявності поштового зв`язку) або за принципом взаємності (за наявності дипломатичних зносин). Перелік відповідних міжнародних договорів України з правових питань розміщено

Згідно з ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне і пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відповідно до ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Відповідно до положень ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналась або могла дізнатись про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає за допущене нею погіршення майна.

Разом з тим у ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення цієї норми свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум (правова позиція Верховного Суду у постанові Великої Палати від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц).

Слід зазначити, що в українському законодавстві відсутнє визначення поняття «рахункова помилка». У постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» надається роз`яснення поняттю лічильної (рахункової) помилки це помилка, яка була допущена під час проведення арифметичних підрахунків. До лічильних помилок, наприклад, належать неправильність в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що помилка під час призначення пенсії ОСОБА_1 є безпосередньо рахунковою, а не помилкою, пов`язаною з неналежним виконанням обов`язків службовими особами, відповідальними за правильність обчислення та нарахування пенсії, а також здійснення контрольних функцій. Відсутність ознак рахункової помилки підтверджується і самим змістом позовної заяви.

Представник позивача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області заявлені ним позовні вимоги з вищенаведених законодавчо встановлених підстав обґрунтовує виключно набуттям ОСОБА_1 майна за відсутністю правової підстави.

При цьому судом констатується, що позивачем не надано до суду доказів зловживань з боку відповідача, які б доводили його недобросовісність під час нарахування розміру пенсії та безпідставність отриманих грошових коштів за період з 13 жовтня 2024 року по 31 серпня 2025 року.

Суд привертає увагу до того, що станом на дату призначення ОСОБА_1 пенсії (13 жовтня 2024 року) Закон № 2783-IX був чинним та підлягав обов`язковому виконанню органами державної влади, місцевого самоврядування, судами, а також іншими установами та посадовими особами, які здійснюють відповідні повноваження у сфері, регульованій цим законом.

Однак, при призначенні відповідачу пенсії Ніжинське об`єднане управління ПФУ, як структурний підрозділ Головного управління Пенсійного фонду у Чернігівській області, вимог Закону № 2783-IX не виконано та прийняло для призначення пенсії без накладення апостилю документи, що не мають установленої форми (зокрема, довідки про підтвердження періодів роботи), які видані у російській федерації, що свідчить про порушення з боку органу, відповідального за призначення пенсій.

Таким чином, відповідальність за невиконання Закону № 2783-IX у цьому випадку лежить на Головному управлінні Пенсійного фонду, яке відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язано діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, позивачем у справі не доведено факту наявності рахункової помилки, оскільки відсутні докази (наприклад, висновки ревізії, акти перевірок чи службового розслідування тощо), по інформації яких можна було б відстежити шлях та причину виникнення помилки при нарахуванні пенсії, та з`ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою помилкою, а не помилкою, пов`язаною, наприклад, з неналежним виконанням обов`язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування пенсії.

Будь-яких доказів, які б свідчили про рахункову помилку з боку управління, так і зловживань (недобросовісності) ОСОБА_1 , що призвели до безпідставної виплати йому пенсії, позивач суду не надав.

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Тобто набувач коштів вважається таким, що діє добросовісно, а тягар доведення зворотного покладається саме на платника (позивача). Саме позивач повинен довести недобросовісність відповідача при здійснення виплати йому надбавки за науковий ступінь.

Належне урядування «goodgovernance» (добреврядування) є засадничим принципом, покладеним в основу публічно-правових відносин і без сумніву він є дотичним і до пенсійних спорів, адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має в своєму розпорядження ані державного апарату, ані владних функцій. Сферою відповідальності саме держави є те, щоб пенсія була призначена особі вчасно та у правильному розмірі, а також виплачувалася та перераховувалася у напрямку збільшення без будь-яких затримок. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок «неналежного урядування».

У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суду з прав людини зазначив, що принцип належного урядування встановлює, що на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії. Суд виснував, що особа не має нести відповідальність за недотримання державними органами своїх власних внутрішніх правил та процедур, недоступних для громадськості та які, в першу чергу, призначені для забезпечення підзвітності та ефективності всередині державного органу.

Тобто, ризик будь-якої помилки, допущеної державною владою, повинна нести сама держава; помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавлених осіб.

Аналогічний висновок міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, у справі «Гаші проти Хорватії».

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення переплати пенсії необхідно відмовити за їх недоведеністю.

Щодо судових витрат, то такі у цій справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 60, 88, 209, 212, 215, 218, 223, 294, 295 і 296 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до ОСОБА_1 про стягнення переплати пенсії відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі:

позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, адреса місцезнаходження: вул. П`ятницька, буд.83-а, м. Чернігів, 14005, код згідно ЄДРПОУ 21390940;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА