Рішення № 137406660, 13.05.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/12061/24-ц

пр. 2-2579/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді - Вовк С.В.,

за участі секретаря судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якушева Євгенія Анатоліївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

У С Т А Н О В И В:

14.02.2024 позивач, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню», звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.03.2021 №185, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є.А.; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57134865 від 17.03.2021.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 незаконно збільшив площу, належного йому на час здійснення реєстраційних дій машиномісця за рахунок приміщення, яке відповідно до технічної документації входить до складу підземного паркінгу та є технічним приміщенням для його обслуговування, загального користування будинку, яке є спільною власністю мешканців ОСББ «Дружби Народів Авеню» з 17,4 кв. м на 60,8 кв. м. Також позивач зазначив у позові, що відповідно до технічної документації зазначені приміщення входять до складу підземного паркінгу та являються технічними приміщеннями для його обслуговування, а тому є сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку. В подальшому, ОСОБА_2 відчужив вказаний вище гараж № НОМЕР_1 площею 60.8 кв.м. на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.03.2021 № 185, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є.А., якою і було здійснено реєстрацію переходу права власності (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57134865 від 17.03.2021). Таким чином, ОСОБА_2 , діючи протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства фактично привласнив частину спільного майна (приміщення загального користування) співвласників багатоквартирного будинку позивача та з метою перешкоджання ефективному відновленню порушених прав позивача продав спірне майно ОСОБА_1 .

У зв`язку вищевикладеним позивач звернувся до суду з даним позовом, який просить задовольнити.

Одночасно з позовною заявою представником позивача було подано заяву про забезпечення позову, обґрунтовану тим, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи по суті, оскільки можливе подальше відчуження ОСОБА_1 спірного майна призведе до чергової зміни його власника, що позбавить ОСББ ефективного захисту належних прав у даній справі.

15.03.2024 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Вовк С.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.03.2024 у справі відкрито провадження та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.04.2024 заяву представника позивача про забезпечення позову у справі задоволено, накладено арешт на гараж (машиномісце) № НОМЕР_1 підвал 1 рівня в літ. А, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Київського апеляційного суду від 27.11.2024 апеляційну скаргу представника відповідача, подану 04.05.2024 було залишено без задоволення, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 про забезпечення позову - без змін.

23.04.2024 до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, у якому він заперечував в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою позицію, представник відповідача ОСОБА_1., посилаючись на норми ч. 2 ст. 382 ЦК України та практику Верховного Суду, зазначав, що позивачем не доведено факту того, що відбулося порушення індивідуального права - власників квартир в багатоквартирному будинку. В той же час, ОСББ не є власником спільних приміщень загального користування, а лише його управителем, балансоутримувачем. Представник відповідача також звернув увагу на те, що позивачем не надано технічного паспорту на багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та статуту ОСББ. За відсутності вказаних документів неможливо встановити ні наявність належного обсягу прав позивача для звернення до суду, ні статус приміщення, відчуженого за спірним договором. Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» у статті першій розмежовує поняття «спільне майно багатоквартирного будинку» та «нежитлове приміщення», що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Також сторона відповідача вважає, що позивачем було обрано неналежний спосіб захисту, а реституція у даній справі не може бути застосована, оскільки вона може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним. В даному випадку, сторона відповідача вважає, що підстави для витребування майна від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 , відсутні.

06.06.2024 до суду від ОСББ «Дружби Народів Авеню» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначив, що голова ОСББ наділений повноваженнями на представництво інтересів співвласників в силу Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирних будинків». Також вважав належним доказом належності спірного майна співвласникам багатоквартирного будинку акт приймання-передачі будинку від 04.05.2017, вважав, що посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи технічного паспорту будинку та статуту ОСББ, є безпідставним, так як вказані документи не можуть підтверджувати, встановлювати або спростовувати право власності на майно. Також зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та ефективним, так як у даному випадку віндикаційний позов про витребування майна з чужого незаконного володіння не може бути заявлений, оскільки відчужене майно не є індивідуально вираженим. Тому заявлений спосіб захисту призведе до відновлення порушених прав співвласників багатоквартирного будинку, оскільки у разі задоволення позовних вимог позивач з урахуванням Наказу Міністерства юстиції України від 06.08.2021 №2803/5 «Про задоволення скарги» буде скасовано правочин, на підставі якого відбувся незаконний перехід права власності і всі рішення нотаріусів, якими здійснювалась реєстрації переходу права власності. Зазначив, що в даному випадку сторони позбавлені обов`язку, пов`язаного з виконанням дій, спрямованих на повернення отриманого за протиправним правочином.

13.11.2024 від представника відповідача, адвоката Єнокян К.Л., до суду надійшли додаткові пояснення у справі, в яких представник відповідача повторно наголосила на тому, що акт приймання-передачі будинку від 04.05.2017, наданий до матеріалів справи позивачем, не є належним документом для підтвердження майнового інтересу ОСББ. За відсутності підтвердження перебування на балансі ОСББ паркінгу, відсутнє підтвердження того, що позивач є належним суб`єктом звернення до суду в рамках спірних правовідносин. Крім того, так як відповідач ОСОБА_2 , помер, процесуальне правонаступництво в даному випадку неможливе. В той же час, позивач просить суд визнати Договір купівлі-продажу №185 від 17.03.2021, укладений між ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 недійсним, не ставлячи питання юридичних наслідків такого розірвання, що є неналежним способом захисту, а реституцію в даному випадку буде неможливо застосувати. Таким чином, представник відповідача вважав позовні вимоги ОСББ «Дружби Народів Авеню» про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу №57134865 від 17.03.2021 такими, що не можуть бути задоволені, оскільки останній просить застосувати неналежний спосіб захисту.

Ухвалою суду від 21.11.2024 клопотання представника позивача про витребування доказів у справі задоволено, витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якушевої Євгенії Анатоліївни завірену належним чином копію договору купівлі-продажу від 17.03.2021 № 185, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57134865 від 17.03.2021 року. Встановлено нотаріусу десятиденний строк для надання витребуваних ухвалою суду доказів.

13.11.2024 представником відповідача ОСОБА_1 було подано клопотання про залучення третьої особи у справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив «Паркінг 14-16». Клопотання обґрунтоване тим, що позивачем не надано до суду доказів, які підтверджували факт того, що паркінг, де розташоване спірне паркомісце належить до спільної власності багатоквартирного будинку. В той же час, Обслуговуючий кооператив «Паркінг 14-16» є управителем спірного паркінгу та встановлює визначені умови обслуговування, які погодженні його учасниками. Відтак, представник відповідача вважав, що рішення по справі може вплинути на права та обов`язки ОК «Паркінг 14-16».

14.01.2025 за вх. №4639 від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Якушевої Є.А. до суду надійшли витребувані документи, а саме завірена належним чином копія договору купівлі-продажу від 17.03.2021 № 185, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та заява ОСОБА_2 від 17.03.2021.

03.03.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів у справі.

Ухвалою суду від 21.10.2025 клопотання представника відповідача про витребування доказів задоволено, витребувано в ОСББ «Дружби Народів Авеню» технічну документацію на офісно-житловий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , балансоутримувачем якого на даний час є ОСББ «Дружби Народів Авеню», а саме: технічний паспорт на багатоквартирний будинок, паспорт об`єкта, складений за результатами обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва, план земельної ділянки, журнал підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями. Позивачу встановлено десятиденний строк для надання витребуваних ухвалою суду доказів.

13.11.2025 до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, в яких зазначено, що відповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відкриття провадження, спірні правовідносини не підлягають правонаступництву, тому провадження в частині вимог до нього підлягають закриттю.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.03.2026 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Сторони та третя особа в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Від представника позивача - адвоката Алекєєнка Б.М. 04.02.2026 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача, ОСОБА_1 , адвокат Бондар Ю.М., подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідача. Проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Третя особа, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу в судове засідання не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, своїм правом на подання письмових пояснень не скористалася.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторона позивача посилається як на підставу позовних вимог, зваживши на позицію відповідача, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у їх сукупності, дійшов до наступного.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Захист цивільних прав здійснюється у способи, визначені статтею 16 Цивільного кодексу (ЦК) України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач, ОСОБА_1 , є власником гаражу № НОМЕР_1 загальною площею 60,8 кв.м., підвал 1 рівня в літ. А, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №368407003 від 04.03.2024.

Право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_1 17.03.2021 на підставі договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є.А., реєстровий номер 185 (далі за текстом - Договір купівлі-продажу), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 57134865.

За умовами пункту 3 Договору купівлі - продажу ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 400 000 грн. за продаж машиномісця № НОМЕР_1 , підвал 1 рівня в літ А загальною площею 60,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2 Договору купівлі-продажу машиномісце, що є предметом цього договору, належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу машиномісця, посвідченого 30.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. за реєстровим №275. Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності за №199261888 від 06.02.2020 року, право власності на вказаний об`єкт зареєстровано 30.01.2020 року державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 486642280000, номер запису про право власності: 35259458.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17 березня 2021 року актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно машиномісця відсутні.

Відповідно до заяви, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Якушевою Є.А. 17.03.2021 продавець, - ОСОБА_2 заявляє, що машиномісце № НОМЕР_1 , підвал 1 рівня в літ А загальною площею 60,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є його особистою приватною власністю, самочинних переобладнань, перепланувань, добудов, перебудов, реконструкцій щодо вказаного машиномісця та інших змін щодо його технічних характеристик, зокрема, таких, які потребують попереднього погодження та надання дозволів компетентних органів, не здійснювалося, а також, що технічні характеристики машиномісця фактично відповідають тим, які зазначені у технічному паспорті на нерухоме майно. Також ОСОБА_2 заявляє про те, що особи, які могли б поставити питання про визнання за ними права власності на машиномісце чи його частку, відсутні.

Крім того, згідно з п. 6 Договору купівлі-продажу продавець стверджує, що на момент його укладення прав на нього у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає, судового спору щодо нього немає, поданий ним для реєстрації цього договору правовстановлюючий документ, зазначений в п.2 Договору, є документом, який підтверджується право власності на машиномісце, він є єдиним власником машиномісця та ніяким чином не обмежений у розпорядженні майном, право власності оформлено належним чином згідно чинного законодавства України.

06.02.2020 приватним нотаріусом Київського міжрегіонального округу Меженською К.С. було прийнято рішення №51005527 про державну реєстрацію збільшення площі приміщення гаражу № НОМЕР_1 підвал 1 рівня в літ А, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Наказом Міністерства юстиції України від 06.08.2021 №2803/5 на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 01.07.2021, зазначене вище рішення нотаріуса було скасовано.

Спірний договір купівлі-продажу був укладений 17.03.2021, тобто за більш ніж три місяці до розгляду скарги на рішення державного реєстратора. Тобто на час укладення спірного договору, рішення №51005527 про державну реєстрацію збільшення площі приміщення гаражу від 06.02.2020 було чинним та не оскаржувалося.

Судом встановлено, що згідно з актом приймання - передачі житлового будинку від 04.05.2017, з балансу ТОВ «КП Українська Житлова Компанія» на баланс (в управління) ОСББ «Дружби Народів Авеню» була передана частина офісно-житлового комплексу по АДРЕСА_1 (ІІ черга, 3 та 4 секції), у тому числі, підземний паркінг на 312 машиномісць загальною площею 12415 кв.м., а також допоміжні приміщення (без зазначення площі), до складу яких входять сходові клітки, вестибюлі, позаквартирні коридори, колясочні, сміттєкамери, шахти і машинні відділення ліфтів.

В той же час, витребувані ухвалою суду від 21.10.2025 технічну документацію на офісно-житловий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , балансоутримувачем якого на даний час є ОСББ «Дружби Народів Авеню», а саме: технічний паспорт на багатоквартирний будинок, паспорт об`єкта, складений за результатами обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва, план земельної ділянки, журнал підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, позивач не надав.

У поданих до суду заявах по суті справи позивач посилається на положення статуту ОСББ «Дружби Народів Авеню», як на підставу наявності повноважень на звернення до суду з даним позовом. В той же час, клопотання про долучення до матеріалів справи копії статуту позивачем не було подане.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загальноправовим засадам.

Так, у своїй постанові від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17 Верховний Суд зазначив, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Враховуючи вищевикладене, за відсутності доказів, які б підтверджували право власності або перебування на балансі позивача спірного приміщення загального користування, суд позбавлений можливості встановити наявність чи відсутність майнового інтересу позивача та впевнитись, що він є належним суб`єктом звернення до суду із позовною заявою в рамках спірних правовідносин.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

За частиною другою статті 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

В своїй усталеній судові практиці Верховний Суд неодноразово зазначав, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Так як, позивачем не було надано до суду статуту ОСББ «Дружби Народів Авеню», що позбавляє суд можливості перевірити його право на звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Судом встановлено, що відповідач, ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим 28.10.2022 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №20397.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша стаття 48 ЦПК України).

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 55 ЦПК України, процесуальне наступництво в результаті смерті ОСОБА_2 в рамках спірних правовідносин неможливо.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16 сформулював висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Системний аналіз вказаних норм права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 ЦПК України, дає підстави дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі має бути живим.

В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.

Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Отже, якщо позов пред`явлено до померлої особи, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, оскільки така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 01.10.2025 у справі № 204/14098/23 (провадження № 61-8887св24), вказавши, що пред`явлення позову до померлої особи є підставою для закриття провадження у справі, оскільки цивільна правосуб`єктність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20) зазначила, що цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Таким чином процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

Зазначена правова позиція, яка узгоджується з нормами цивільного та цивільного процесуального права, є сталою й незмінною (див.: постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14-ц, від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц, від 25 червня 2025 року у справі № 359/7125/23 (провадження № 61-5680св25)).

Звертаючись до суду з позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» просило суд визнати недійсним договір купівлі-продажу машиномісця від 17 березня 2021 року № 185, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та визнати протиправним й скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Установивши, що відповідач ОСОБА_2 помер до відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» до ОСОБА_2 .

Разом із тим, вирішуючи спір по суті в частині позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» до ОСОБА_1 та оцінюючи вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця від 17 березня 2021 року № 185, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд враховує таке.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Відтак належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17.

Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).

Сторонами оспорюваного договору купівлі-продажу є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 570/1533/20 (провадження № 61-8068св21) вказано, що у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Тобто ухвалюючи судове рішення у справі про визнання недійсним правочину, як відповідачі мають залучатись всі сторони такого правочину, а не одна із них.

Зазначене також узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18) та від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20), а також безпосередньо підтверджено у постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 753/344/23 (провадження № 61-15203св24).

За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу машиномісця та скасування рішення про державну реєстрацію у зв`язку з неналежним (неповним) складом відповідачів.

Зазначене має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки у результаті недійсності правочину наступають правові наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України, які стосуються виключно сторін договору.

Оскільки ОСОБА_2 помер до моменту відкриття провадження, а його правонаступники у межах цього процесу залучені бути не можуть через імперативні обмеження цивільного судочинства, розгляд позовних вимог за відсутності іншої сторони правочину є процесуально неможливим.

Висновки щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» по суті заявлених до ОСОБА_1 вимог є передчасними, оскільки вирішення питання про правовий статус майна може бути зроблено виключно за належного суб`єктного складу учасників справи.

Зазначене корелюється з висновками Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладеними у Постанові від 30 липня 2025 року у справі № 753/344/23 (провадження № 61-15203св24).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права. 2) визнання правочину недійсним. 3) припинення дії, яка порушує право. 4) відновлення становища, яке існувало до порушення. 5) примусове виконання обов`язку в натурі. 6) зміна правовідношення. 7) припинення правовідношення. 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

За приписами ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку (ст. 5 вказаного Закону).

Відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», до допоміжних належать приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 25 серпня 2009 року за № 927/11207 передбачено, що допоміжні приміщення житлового будинку призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування населення.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Відповідно до п. 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Згідно з п. 6 Порядку, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Пунктом 45 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності у зв`язку із зміною суб`єкта такого права в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна, у тому числі в результаті переведення об`єкта нерухомого майна із житлового у нежитловий або навпаки, подаються:

1) документ, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна до його реконструкції (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав);

2) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

3) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, реконструкція якого здійснювалась у результаті спільної діяльності).

Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

У такому разі державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (ч. 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Суду не було надано відповідних документів на виконання ухвали про витребування доказів.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації, суд зазначає наступне.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 1 Закону) (надалі Закон № 1952-ІV).

В силу пункту 4 частини 1 статті 3 Закону № 1952-ІV серед загальних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)). У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18, пункт 5.17), де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Враховуючи вищевикладене, вимога про скасування державної реєстрації є надлишковою та не тягне за собою поновлення прав позивача, оскільки рішення суду про визнання договору недійсним, в силу вимог ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою до внесення відповідних записів до державного реєстру.

Так, у відповідності до зазначеної норми закону, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

За таких обставин підстав до задоволення позову в частині скасування рішення державного реєстратора не вбачається.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Щодо скасування заходів забезпечення позову суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Тобто, скасування заходів забезпечення позову судом, який їх застосував, можливе, якщо відпали підстави, з якими закон пов`язує можливість застосування таких заходів або змінилися обставини, що зумовили його застосування. Отже, скасування заходів забезпечення позову діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

На виконання вимог частини 9 статті 158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.04.2024, підлягають скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивач при поданні позову сплатив судовий збір в сумі 6056 грн. гривень. Та 1514 грн. за звернення до суду із заявою про забезпечення позову. Доказів понесення інших витрат сторони не надали.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову в повному обсязі, понесені позивачем витрати у справи покладаються на позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись 10-13, 19, 76-81, 89, 141, 158, 255, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Провадження у цивільній справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію прав - закрити.

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якушева Євгенія Анатоліївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу, - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.04.2024 у справі №757/12061/24-ц, шляхом накладення арешту на гараж (машиномісце) № НОМЕР_1 підвал 1 рівня в літ. А, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дружби Народів Авеню» (адреса: 01103, м. Київ, бульвар Миколи Міхновського (бульвар Дружби Народів), 14-16, секція 3,4, код ЄДРПОУ: 41150714).

Відповідач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Якушева Євгенія Анатоліївна (адреса: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, 34-А, прим. 91).

Суддя С.В. Вовк