Ухвала суду № 137404900, 15.06.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 144/988/24

Провадження № 1-кп/135/30/26

У Х В А Л А

іменем України

15.06.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретар судових засідань ОСОБА_4 , за участю: прокурора ОСОБА_5 , захисника адвоката ОСОБА_6 , представника потерпілих адвоката ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_9 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020000000359 від 20.04.2024, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, мотивуючи тим, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які наразі продовжують існувати. Жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти наявним ризикам.

Представник потерпілих ОСОБА_7 підтримав клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_9 заперечував проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просив обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Захисник - адвокат ОСОБА_6 підтримав позицію обвинуваченого, просив змінити запобіжний захід на домашній арешт. У разі, якщо суд прийде до висновку про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою врахувати, що визначена судом сума застави є непомірною для обвинуваченого, а тому просить зменшити суму застави.

Вивчивши клопотання про застосування запобіжного заходу, заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

В силу ст.ст. 131, 132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Тримання під вартою, за нормами ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

У відповідності до положень ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочину діяльність.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Вирішуючи питання щодо доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приймає до уваги, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років позбавлення волі, і який становить значну суспільну небезпеку.

Суд зазначає, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

Враховуючи практику Верховного Суду (зокрема, постанова ВС від 12.09.2019 у справі №679/2035/19), обвинувачення у вчиненні злочину проти життя є самостійною підставою для оцінки високого ризику втечі або перешкоджання правосуддю, оскільки особа, яка усвідомлює невідворотність та суворість покарання, може вчинити дії, спрямовані на уникнення відповідальності будь-яким способом.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , пов`язаний із посяганням на життя особи, яке є невід`ємним правом людини і найвищою соціальною цінністю, тому суд застосовує обмеження права на свободу обвинуваченого у вигляді тримання під вартою виходячи з потреб цього судового розгляду, який має великий суспільний інтерес, як суворий виняток із загального правила презумпції на користь свободи та гарантій недопущення свавільного затримання і тримання під вартою, які з огляду на практику Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України») для суду залишається домінантним керівним принципом і в цьому випадку, враховуючи мету застосування запобіжного заходу - допровадження обвинуваченого до компетентного судового органу, як того вимагають справжні інтереси суспільства щодо повного, неупередженого та як можливо швидкого у продовж розумного строку проведення цього судового розгляду.

Отже, обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості інкримінованого злочину, є співмірним із існуючим ризиком станом на час судового розгляду, а встановлені дані про особу обвинуваченого самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Судовий розгляд кримінального провадження перебуває на завершальній стадії, проте до закінчення строку дії запобіжного заходу закінчити судовий розгляд кримінального провадження не представляється можливим з об`єктивних причин.

Враховуючи, що спливає строк дії застосованого до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та неможливість до вищезазначеної дати завершити судовий розгляд, зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи мету застосування запобіжного заходу, враховуючи наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_9 , доведеність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, тяжкість покарання яке йому загрожує у разі визнання винним, даних про його особу, наявність достатніх підстав вважати, що існує ризик, передбачений пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України, і розцінюючи зазначений ризик як реальний та такий, що виправдовує обмеження свободи фізичної особи, а також те, що для запобігання встановленого судом ризику застосування більш м`якого запобіжного заходу не буде ефективним і не сприятиме розгляду кримінального провадження, враховуючи інтереси правосуддя, суд вважає, що є підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 13.08.2026 включно.

Ухвалою суду від 22.04.2026 обвинуваченому ОСОБА_9 було визначено альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400,00 гривень.

Захисник в судовому засіданні під час вирішення судом питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив врахувати, що розмір застави визначений судом є непомірним для обвинуваченого, а тому просив розглянути питання щодо встановлення застави у меншому розмірі.

Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Положеннями п.3 ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти» 22.05.2018 (заява №54335/14) було встановлено, що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.

У контексті справи «Мангурас проти Іспанії» від 28.09.2010 (заява №12050/04) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

У справі «Істоміна проти України» від 13.01.2022 (заява №23312/15) ЄСПЛ зазначив, що, розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на обвинуваченого, його майно та його чи її відносини з особами, які мають надати забезпечення, іншими словами, за ступенем впевненості, що можлива перспектива втрата застави або позову проти гарантів у разі неявки підсудного на судове засідання буде діяти як достатній стримуючий фактор, щоб розвіяти будь-яке бажання з його або її боку втекти. Оскільки йдеться про основне право на свободу, гарантоване статтею 5, органи влади повинні так само обережно встановити відповідний розмір застави, як і вирішити, чи є необхідним продовження тримання під вартою. Серйозність звинувачень проти обвинуваченого не може бути вирішальним фактором, що виправдовує суму застави.

Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого - не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в такому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Судом встановлено, що протягом останніх двох років обвинувачений не працював та перебував під вартою, що свідчить про те, що визначений судом розмір є непомірним для нього.

З огляду на наявні ризики, встановлені судом в ухвалах про продовження обвинуваченому запобіжного заходу, стадію на якій перебуває дане кримінальне провадження, зважаючи на практику ЄСПЛ, відповідно до якої з плином часу ризики, які існували на момент застосування запобіжного заходу, значно зменшуються або ж взагалі зникають, суд доходить висновку про можливість зменшення обвинуваченому ОСОБА_9 розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу, з 300 до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На переконання суду сплата обвинуваченим застави у такому розмірі здатна забезпечити належне виконання покладених на нього обов`язків та його належну процесуальну поведінку, при цьому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання втекти від суду або будь-яким чином перешкоджати інтересам правосуддя.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 331, 372 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді триманні під вартою задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 13.08.2026 включно.

Зменшити ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму застави, у разі внесення якої він підлягає звільненню з-під варти, до 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень.

У разі внесення застави оригінал документа з відміткою банку, що підтверджує внесення застави, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув`язнення, яка після отримання і перевірки документа повинна надати розпорядження про негайне звільнення обвинуваченого з-під варти та повідомити про це суд.

У разі внесення застави, на підставі ч.5 ст.194 КПК України, покласти на обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

- прибувати за кожною вимогою суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає чи перебуває, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Визначити двохмісячний термін дії обов`язків, покладених на обвинуваченого у разі внесення застави, з дня внесення застави.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт відмовити.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п`яти діб з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3