Рішення № 137402330, 29.01.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/2586/25

Провадження № 2/331/352/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Світлицької В.М.,

за участю секретаря Солов`ян О.С.,

розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні Олександрівського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Бердянської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про визнання права власності на майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернулася до Олександрівського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Бердянської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про визнання права власності на майно.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею квартири 49,0 кв.м., житлова 34.2 кв.м., яка належить позивачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.1992 року. 26 вересня 2024 р. позива звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської міської ради з заявою про реєстрацію прав власності на квартиру. Проте, 13.11.2024 року отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 76071111, з посиланням на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141 , з тих підстав, що надати запитувану інформацію з архіві чи будь яких інших джерел не вбачається можливим, оскільки дана інформація знаходиться на тимчасово окупованій території м. Бердянськ , Запорізької області , без можливості доступу. Дане питання може бути вирішене після деокупації м. Бердянську за умови фізичного збереження носіїв такої інформації. Також, заявником не надано документу про прийняття об`єкту нерухомості в експлуатацію. За вказаних обставин, позивач не має можливості зареєструвати право власності на належне їй нерухоме майно, що унеможливлює отримання компенсації за руйнування належної їй квартири внаслідок збройної агресії російської федерації. Враховуючи відсутність іншого способу захистити свої порушенні права, позивач змушена звернутися до суду з позовом про визнання права власності, оскільки таке право не визнається державним реєстратором прав на нерухоме майно. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 09.05.2025 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити в загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 24.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечували.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, по невідомій суду причині, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, відзив не надав, у зв`язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у їх відсутність, на підставі доказів наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею квартири 49,0 кв.м., житлова 34.2 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу від 02.09.1992 року, посвідченим старшим державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори Мягченко С.Г.

Так, на зворотній стороні договору-купівлі продажу міститься реєстраційний напис, посвідчений міжміським бюро технічної інвентаризації м. Бердянська, про те, що квартира АДРЕСА_2 , зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , про що здійснено запис за реєстровим номером 1-4738.

В 2003 році позивач здійснила часткову реконструкцію квартири, внесла відповідні зміни до технічного паспорту, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області від 04.12.2003 року за № 697.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого Бердянським підприємством з технічної інвентаризації (інвентаризаційна справа № 10478, реєстровий № 11124) від 03.11.2003 року квартира АДРЕСА_2 , розташована на 2 поверсі 5-поверхового будинку. Квартира має загальну площу 50,5 кв.м., житлову - 41,4 кв.м. та складається з 3-х кімнат 22,4 кв.м., 9,7 кв.м., 9,3 кв.м., тамбур 0,9 кв.м., вбиральня - 4,0 кв.м., кухня 3,3 кв.м.

26.09.2024 р. позивач звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Київської міської ради з заявою про реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради від 13.11.2024 року № 76071111, відмовлено позивачу в проведенні реєстраційних дій з посиланням на Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМУ від 26.10.2011 року № 1141. Рішення державного реєстратора обґрунтоване тим, що надати запитувану інформацію з архіві чи будь яких інших джерел не вбачається можливим, оскільки інформація знаходиться на окупованій території м. Бердянську, Запорізької області, без можливості доступу до неї. Дане питання може бути вирішене після деокупації м. Бердянську за умови фізичного збереження носіїв такої інформації. Також , заявником не надано документу про прийняття об`єкту нерухомості в експлуатацію .

В зв`язку з пошкодженням житла, у позивача є необхідність подати заяву на отримання компенсації до Комісії з розгляду питань щодо надання компенсації за пошкоджені об`єкти нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 р. № 381 «Про затвердження Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення».

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов`язаний з невизнання державою факту належності позивачу майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025 року, який прийнятий на заміну наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, територія м. Бердянськ Бердянської міської територіальної громади перебуває під тимчасовою окупацією.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевказаних норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Таким чином, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статей 316, 317, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права, вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До 01.01.2013 державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях. Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. N 7/5, яке визначало порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно з 28.02.2002 01.01.2013 року, Реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до Додатку 1 Тимчасового положення N 7/5, до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна належить договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, угоди про розподіл спадкового майн державними та приватними нотаріусами.

Позивачем право власності на спірну квартиру набуте у 1992 році. Надані позивачкою копії документів свідчить про дотримання законодавства, яке діяло на момент реєстрації квартири.

Реєстрація права власності позивача на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується договором купівлі-продажу від 02.09.1992 року , посвідченого старшим державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори Мягченко С.Г.

Проте, на зворотній стороні договору-купівлі продажу міститься реєстраційний напис, посвідчений міжміським бюро технічної інвентаризації м. Бердянська, про те, що квартира АДРЕСА_2 , зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , про що здійснено запис за реєстровим номером 1-4738.

Оскільки право власності у позивача на квартиру виникло та було зареєстровано за законом, що діяв на момент його виникнення (до 1 січня 2013 року), воно є абсолютно дійсним відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд вважає необхідним захистити порушене право позивача, оскільки позивачем доведено її право власності на спірну квартиру, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, що порушує її права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 16, 316, 317, 328, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 258-259, 263-265, 280, 282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Бердянської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про визнання права власності на майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа - 50,5 кв.м., житлова площа - 41,4 кв.м.)

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: В.М. Світлицька